Історія системи охорони здоров’я Чехії починається з 1883 року, коли країна була в складі Австро-Угорської монархії, звідки Чехія успадкувала модель Бісмарка. У 1952 році її витіснила модель Семашка, яка вже у 60-х роках ХХ століття виявилася неспроможною гнучко реагувати на нові виклики.
Нова ера системи охорони здоров’я в Чехословаччині почалася у 1989 році після так званої «оксамитової революції»: країна знову повернулася до моделі Бісмарка, а в 1990-1991 роках значно лібералізувала її через впровадження вільного вибору медичної установи. У 1991 році були прийняті й нові закони — про загальне медичне страхування та про загальний фонд медичного страхування.
Страхуванню — бути!
З того часу система охорони здоров’я Чехії стоїть на рейках обов’язкового медичного страхування, в основу якого було покладено модель регульованої конкуренції (страхування здійснюється необмеженою законом кількістю конкуруючих страхових компаній, але страхова премія, яку одержує конкретний страховик, підлягає регулюванню залежно від кількості та складу застрахованих громадян). У Чехії — 9 компаній медичного страхування, і вони не мають права отримувати прибуток.
Найбільша з них — Загальна медична страхова компанія — покриває своєю страховкою 66% населення. Її платоспроможність гарантується державою, діяльність регулюється спеціальним законом. Рівень медичного обслуговування за страховкою Загальної медичної страхової компанії визначає МОЗ Чехії.
Діяльність решти корпоративних медичних страхових компаній (Військової медичної страхової компанії Чеської Республіки, Чеської промислової медичної страхової компанії, Професійної медичної страхової компанії співробітників банків, страхових компаній та осіб, зайнятих у будівельній промисловості, Страхової компанії співробітників «Шкоди», Медичної страхової компанії МВС Чеської Республіки, Медичної окружної страхової компанії «Братська каса») регулює Закон про акціонерні товариства страхування працівників.
Ці комерційні страхові компанії приймають рішення про визначення рівня медобслуговування за страховкою самостійно, створюючи таким чином конкуренцію на ринку. Перелік таких компаній постійно оновлюється МОЗом Чехії.
Страхові компанії укладають угоди з лікарями та медичними центрами. Після лікування окремого пацієнта лікар повідомляє відповідній компанії вартість цього лікування.
Всі економічно активні громадяни, які постійно проживають у Чехії (а, отже, автоматично включені до системи державного медичного страхування), зобов’язані постійно сплачувати страхові внески. Загальна сума, що виплачується в систему державного медичного страхування, встановлюється у розмірі 13,5% від брутто-зарплати працівника, з якого 4,5% платить працівник і 9% — роботодавець.
Постійно проживаючі в країні підприємці-фізичні особи є учасниками медичного страхування і оплачують страхові внески самостійно у вигляді щомісячного платежу та в кінці звітного року (від 13,5% до 50% прибутку, мінімальний щомісячний внесок — 52 €). Громадяни, які не мають оподатковуваного доходу (домогосподарки), виплачують свої внески самостійно (щомісячно — 42 €).
Окремі страхові компанії отримують внески безпосередньо від роботодавців, найманих працівників, підприємців та осіб, які не мають оподаткованого доходу. Держава сплачує внески в так званий Фонд перерозподілу, потім зібрані внески розподіляються на окремі компанії медичного страхування.
Якщо самозайняті особи не сплачують внески вчасно, страхова компанія може їх оштрафувати.
Пенсіонери, жінки, які перебувають у відпустці по вагітності або догляду за дитиною, діти (а дітьми в Чехії вважають осіб до 26 років, що навчаються), жінки, які мають 1 дитину до 7 років або двох дітей віком до 15 років, громадяни, які отримують соціальну допомогу в рамках відповідного законодавства, та особи, які перебувають під вартою чи ув’язнені, отримують медичне страхування безкоштовно.
Законодавчо визначено мінімальний розмір страхового внеску з бюджету — 60% від середнього внеску на одного працюючого громадянина (приблизно 19,4 € щомісяця). Держава платить внески за 53% населення.
Всі застраховані особи занесені в спеціальну базу даних, яка доступна лікарям, закладам охорони здоров’я та аптекам.
Застрахована особа отримує страхове свідоцтво (картку), де вказано її персональні дані та страховий номер. Наприклад, громадяни Чеської Республіки — так звану «європейську картку» блакитного кольору з терміном дії 5-10 років.
Держава платить за основне
МОЗ встановлює перелік медичних послуг (усього понад 4 тисячі), що покриваються за рахунок обов’язкового медичного страхування. Крім того, застрахованим особам оплачуються витрати на ліки як у стаціонарному, так і в амбулаторному секторах.
Перелік медичних послуг, на які не поширюється загальне медичне страхування і які пацієнт повинен оплачувати самостійно, встановлюються законом.
Для прикладу — це пластичні операції, окремі стоматологічні послуги, акупунктура, обстеження для отримання водійських прав, влаштування на роботу, отримання довідки про стан здоров’я для навчання тощо.
Медична допомога, що надається на підставі загального медичного страхування та оплачується за його кошти, включає: амбулаторну та стаціонарну медичну допомогу; невідкладну та швидку допомогу; профілактичну допомогу; медичну допомогу в диспансерах; лікарські засоби та вироби медичного призначення (наприклад, обладнання, що використовується при діагностиці, а також лікувальні й допоміжні засоби, приміром, слухові апарати тощо); санаторно-курортні послуги, послуги в дитячих лікувальних закладах та оздоровницях; заводську лікувально-профілактичну допомогу; транспортування хворих із відшкодуванням витрат на нього; допомогу експертної комісії (частково); встановлення причин смерті та розтин.
Застрахована особа має право вибору медичної страхової компанії, яку можна змінювати один раз на рік.
Пацієнт також може вибрати надавача медичних послуг: дільничного лікаря-терапевта, дільничного педіатра, гінеколога, стоматолога, лікаря-спеціаліста або ж лікарні (якщо вони уклали договір з відповідною медичною страховою компанією). Застрахована особа має право один раз на три місяці змінити цих надавачів медичних послуг.
Кожен з учасників загального медичного страхування має відповідні обов’язки. Застраховані особи повинні у день прийому на роботу повідомити роботодавцю назву «своєї» страхової компанії. У разі її зміни також потрібно повідомити про це впродовж 8 днів, інакше роботодавець має право вимагати у працівника оплату штрафу. Безперечно, застрахована особа зобов’язана справно сплачувати страхові внески (як і роботодавець).
Застрахована особа повинна сприяти контролю перебігу лікування, проходити профілактичні огляди, дотримуватися заходів, спрямованих на запобігання захворюванням, та уникати навмисного
заподіяння шкоди власному здоров’ю тощо.
Непорушні принципи
Чеська система охорони здоров’я базується на п’яти основних принципах:
- солідарність;
- високий ступінь самоврядування;
- фінансування за рахунок державного медичного страхування (його частка в загальних державних витратах на охорону здоров’я становить 90,6%) а також за рахунок платежів населення, коштів республіканського і регіональних бюджетів;
- рівна доступність медичної допомоги для всіх застрахованих осіб;
- обов’язковість вакцинації проти інфекційних захворювань.
Ці принципи юридично підкріплені національним законодавством і є непорушними, не зважаючи на те, що система охорони здоров’я Чехії реформується. Особливо радикальними ці реформи були на початку 1990-х років, хоча більшість змін відбулися напрочуд м’яко. Їх наслідок — повна реконструкція закладів охорони здоров’я та органів управління, впровадження медичного страхування, майже повна приватизація первинної ланки медичної допомоги, фармацевтичної промисловості, аптек, медичних фірм підтримки, SPA-центрів тощо.
Починаючи з 2005 року, система охорони здоров’я Чехії знову переживає реформування. У 2005-2006 роках було впроваджено нову схему регулювання ризиків для перерозподілу внесків соціального страхування серед фондів медичного страхування; у 2008 — впроваджено регулюючі збори за відвідування лікаря, перебування в лікарні, виписування ліків за рецептами тощо.
Зокрема, застрахована особа або її законний представник зобов’язані сплатити надавачу медичних послуг (медичному закладу, який надав оплачувані послуги) регулюючий збір у розмірі 30 чеських крон за:
- відвідування терапевта, педіатра, гінеколога, стоматолога (у разі якщо вони здійснили клінічний огляд);
- відвідування лікаря, що надає спеціалізоване амбулаторне медичне обслуговування;
- візит терапевта та педіатра додому;
- відвідування клінічного психолога та клінічного логопеда.
Також застрахована особа одноразово сплачує 30 чеських крон при першому придбанні в аптеці лікарського засобу або лікувального харчування за рецептом (незалежно від їх кількості та частоти придбання в подальшому).
90 чеських крон застрахована особа або її законний представник сплачує за послуги чергової медичної служби або чергової стоматологічної служби (в робочі дні у період з 17-ї до 7-ї години, в суботу, неділю та святкові дні, якщо цей час не є часом прийому цих служб), хоча це не розповсюджується на випадки, коли застраховану особу при цьому буде госпіталізовано.
За надання стаціонарного медичного обслуговування, в тому числі курортне лікування та реабілітацію — 100 чеських крон за кожен день.
Регулюючі збори не оплачуються при профілактичному огляді, диспансерному обслуговуванні, проведенні гемодіалізу, лабораторному або діагностичному обстеженні на вимогу лікуючого лікаря (якщо водночас пацієнту не було проведено клінічне обстеження), обстеженні лікарем-трансфузіологом при заборі крові, плазми або кісткового мозку, при медичному обслуговуванні дітей і підлітків, яким не виповнилося 18-ти років, стаціонарному медичному обслуговуванні новонародженого (з дня народження і до дня виписування з пологового будинку чи відділення для новонароджених або дитячого відділення лікарні, куди переводили новонародженого з пологового будинку для лікування), при стаціонарному лікуванні, що не перевищує 24 години, короткочасному перебуванні пацієнта вдома з дозволу лікаря (поза лікарнею), при наданні хоспісної допомоги, у випадку, коли хворим потрібне амбулаторне медичне обслуговування кілька разів на день, у разі надання дотаційного курортного лікувально-реабілітаційного лікування.
Різноманітні форми оплати медичної допомоги використовуються в Чехії для іноземних громадян. Приміром, особи, які не є громадянами країн ЄС, сплачують за медичні послуги у Чехії самостійно або ж укладають угоди медичного страхування. При цьому невідкладна допомога та виклик швидкої медичної допомоги для них — безкоштовні.
У 2008 році було розпочато і процес встановлення максимальних цін на лікарські засоби — для забезпечення прозорості ціноутворення. А також впроваджено програму додаткової фінансової підтримки для акредитованих провайдерів з метою забезпечення навчання медичних сестер і лікарів.
Що готує день наступний
Втім, у Чехії очікують нових змін. Цього разу — не в системі охорони здоров’я, а в Законі про медичне страхування. Передбачається внесення правки до цього Закону (очікувано вона набуде чинності на початку 2014 року), яка запустить механізм більш жорсткої конкуренції та більшої підзвітності на ринку медичного страхування. Приміром, нині час очікування операції пацієнтом не регулюється, внаслідок чого виникають ситуації, коли хворі чекають її занадто довго. Новий пакет законів гарантує пацієнтам право розпочати лікування протягом певного часу після звернення (буде встановлено максимальний час очікування). Ще одним важливим аспектом поправки є можливість розвивати комерційне медичне страхування. Як завжди, населення сподівається, що зміни будуть на краще і відбудуться з найменшими ускладненнями — за «оксамитовим» сценарієм. Така вже «медична традиція» у Чехії.
