Медицину вважають досить консервативною наукою, та чи справедливе таке твердження? Наука за природою своєю дволика: вона настільки ж прогресивна, наскільки консервативна, і часом новим поглядам нелегко пробитися крізь капоніри усталених уявлень. Наприклад, сучасна медицина досить багато знає про імунну систему людини, органи, які відповідають за її роботу, тощо. Ще зі студентської лави кожен лікар засвоїв класичну специфікацію: центральні та периферійні органи імунної системи. Центральними вважаються вилочкова залоза (іншими словами тимус) і червоний кістковий мозок. До периферійних органів вчені відносять селезінку, мигдалики, лімфовузли і лімфоутворення, в яких знаходяться зони дозрівання імунних клітин. Власне, комплекс зазначених органів та їх взаємодія — це і є структура імунної системи.
Але наука не стоїть на місці і повсякчас з’ясовуються нові дані, що змушують спеціалістів змінювати свої уявлення, наскільки б сталими вони не були. Якими даними має оперувати сучасний лікар, ми з’ясовуємо сьогодні з завідувачем кафедри анатомії людини НМУ ім. О.О. Богомольця, Заслуженим діячем науки і техніки України, професором Віктором ЧЕРКАСОВИМ.
ВЗ Отже, тимус — дійсно центральний і головний орган імунної системи людини?
— Ні, не зовсім так. Розвіяти цей застарілий міф важливо з точки зору багатьох аспектів лікарської практики, зокрема, профілактичної її спрямованості.
Історично склалося так, що наша кафедра анатомії людини працює з лімфатичним руслом. Засновником школи лімфологів вважається видатний анатом, професор Франс Адольфович Стефаніс, який довгий час керував кафедрою анатомії людини медичного факультету Імператорського університету Святого Володимира в Києві і багато своїх праць присвятив вивченню лімфатичної системи внутрішніх органів людини — саме він запропонував спеціальну методику дослідження лімфатичних судин та апарат для їх ін’єкції.
Отже на кафедрі вивчали лімфатичне русло функціонально різних органів, але шкіру, що цікаво, не вивчали. На початку ж 90-х років було прийнято рішення про співпрацю з фахівцями кафедри дерматовенерології нашого Університету, зокрема, славетним науковцем, керівником цієї кафедри, який, на жаль, нещодавно пішов з життя, професором Володимиром Григоровичем Коляденком. У 1998 році вийшла в світ наша спільна монографія «Мікроциркуляторне русло шкіри в зв’язку зі становленням її структури в нормі і при злоякісних лімфомах шкіри». Головним чином ми дослідили грибоподібний мікоз (Т-лімфому шкіри), який свого часу вважався просто мікозом, поки не було доведено, що насправді це — лімфома шкіри.
Ще з часів Мечникова та Ерліха (а саме «За вивчення імунної системи» у 1908 році Ілля Мечников став лауреатом Нобелівської премії з медицини та фізіології) відомо, що існує два різновиди імунітету — клітинний (який здійснюють Т-лімфоцити, що походять від тимуса, тому так і названі) та гуморальний, за який відповідають B-лімфоцити (B-клітини, від bursa fabricii птахів, де вперше вони були виявлені). Аналогом bursa fabricii птахів у людини є червоний кістковий мозок (і ми чудово знаємо, як знижується імунітет при його опромінюванні). Так от, згодом з’ясувалося, що джерелом Т-лімфоцитів є асоційована зі шкірою лімфоїдна тканина. Знаменитий вчений Wayne Streilein у 1983 році представив науковому товариству так звану SALT (skin-associated lymphoid tissues). Вчених зацікавило питання: чому там тільки Т-лімфоцити? З часом з’явилася система, так звана МALT (mucosa-associated lymphoid tissues), яка довела: там, де є слизові оболонки, там є лімфоїдна тканина, асоційована з цими слизовими оболонками. Але тут уже і Т-, і B-лімфоцити. Отже припустилися, що шкіра — подібна до тимуса.
ВЗ Тобто шкіра не просто «захисна мантія»?
— Абсолютно справедливо! 1973 року Ральф Стеймен відкрив і описав дендритні ретикулярні клітини, які мають головне значення в імунній відповіді, тому що саме вони забезпечують впізнання «свій-чужий» і передають цю інформацію лімфоцитам Т і B. Самі вони не здатні це сприйняти. Один із різновидів цих клітин — клітини Лангерганса, що містяться в шкірі і названі на честь Пауля Лангерганса, який відкрив їх у 1868 році. Так от, порівнюючи кількість цих клітин у шкірі й у тимусі, виявляється, що у шкірі їх незрівнянно більше! Тож, якщо вони своєю масою переважають масу дендритних клітин тимусу, то виникає запитання: що важливіше для Т-клітинного імунітету — тимус чи шкіра? Відповідь очевидна — шкіра! Там більше дендритних клітин, які передають інформацію Т-лімфоцитам.
ВЗ Ральф Стеймен зовсім нещодавно отримав за це відкриття Нобелівську премію?
— У цього відкриття, як це, на жаль, часто буває в науці, досить трагічна доля. Попри те, що воно було зроблено ще 1973 року, його оцінили належним чином набагато пізніше. 3 жовтня 2011 було оголошено, що Ральфу Стеймену разом із Брюсом Батлером і Жюлем Хоффманом присуджена Нобелівська премія з фізіології і медицини 2011-го року за роботи в галузі імунології, зокрема, дослідження вродженого імунітету. Але у день присудження Стеймену Нобелівської премії стало відомо, що вчений помер за три дні до цієї події.
Ральф Стеймен премії так і не отримав, адже, згідно зі статутом, Нобелівська премія не присуджується посмертно. Попри це, видатний вчений залишиться в історії як Нобелівський лауреат (комітет зробив такий виняток!). Цей факт, безумовно, свідчить про непересічність і величезне значення для людства його наукової праці.
Ще один факт, вартий уваги. Причиною смерті Стеймена став рак підшлункової залози. В останні місяці вчений приймав ліки, принцип дії яких був заснований на його власних дослідженнях. Він так би мовити тренував дендритні ретикулярні клітини, аби вони розпізнавали онкогени. І потрібно сказати, що це лікування виявилося досить ефективним, адже саме завдяки йому, Стеймену, вдалося на досить довгий час подовжити своє життя попри такий важкий діагноз.
ВЗ Отже, виходить, що шкіра є не просто одним із органів імунної системи людини, а ще й безцінним джерелом клітин, які можна використовувати у випадку таких тяжких захворювань, як, наприклад, онкологічні?
— Саме так. Адже з анатомічної точки зору, орган, який виконує таку саму функцію, як інший, подібний до нього за структурою, але більший за розміром, і є головним. Це важливо усвідомлювати, адже від цього кардинально змінюється і ставлення до нього! Тому я не можу не дивуватися, коли чую поради (особливо від лікарів) засмагати або обливатися холодною водою, мовляв, це позитивно впливає на нервову систему. Вибачте, але у такий спосіб у першу чергу ми впливаємо на імунну систему, яку потрібно оберігати, ставитися до неї лагідно, а не «шмагати» її у різні способи! Тож коли про засмагу говорять, що це ознака здоров’я, я сильно розчарую багатьох: засмага, насправді, свідчить зовсім про інше — імунна система витримала справжнісінький шок! Не можна так знущатися з найбільшого органа імунної системи! Ані інсоляція, ані холодна або гаряча вода, ані, тим паче, усілякі креми, розтирання тощо не йдуть на користь шкірі, відповідно і нашому імунітету від цього — тільки шкода!
А тепер самі собі дайте відповідь на запитання: як може змінитися життя людини, яка усвідомлює, що шкіра — первинний і центральний орган імунної системи? Первинний, бо з’являється першим (ще раніше, ніж тимус), центральний — бо забезпечує ключовий момент імунної відповіді «свій-чужий».
ВЗ І які ж засоби використовувати, аби захистити шкіру і чи не «шмагаємо» ми свій імунітет такою великою кількістю щеплень, що наразі практикується?
— Засобів якраз і не потрібно — необхідні заходи. Зокрема, достатньо лише пригадати основні правила гігієни, відомі нам з дитинства: не ходити оголеними, брудними, не засмагати на сонці до бордового кольору тощо.
Щодо щеплень, то нагадаю, що ще за часів королеви Вікторії була доведена їхня необхідність. Ті ж, хто проти, на мій погляд, або безсовісні, або неосвічені, або просто шарлатани. А до чого призводить шарлатанство (або необізнаність та категоричність), особливо у медицині, добре відомо. Згадайте хоча б про селезінку (англ. — spleen). В англійській мові це слово отримало ще й переносне значення: сплін, хандра, роздратування. З часів Гіпократа вважали, що селезінка є джерелом «чорної жовчі» або «меланхе», тож якщо її («чорної жовчі») продукується багато — людина стає меланхоліком. Так от цю хворобу лікували… спленектомією.
Цей приклад яскраво демонструє те, як змінюється уявлення про значення і функції окремих органів людини, а разом з тим і ставлення до них.
Розмову вела Тетяна СТАСЕНКО, «ВЗ»
