До 70% ВІЛ-інфікованих, за даними наукової літератури, мають різні неврологічні симптоми, що розвиваються на всіх стадіях захворювання. При патоморфологічному ж дослідженні ураження нервової системи виявляються у 80-90% померлих від СНІДу. У 45% пацієнтів неврологічні симптоми виступають як ініціюючі симптоми ВІЛ. У кожному випадку необхідне проведення специфічної і симптоматичної терапії, тому визначення характеру патологічного процесу є дуже важливою, але й досить непростою справою.
Маргарита, 50 років (Київська обл.):
«Я захворіла у березні 2013 року — саме тоді вперше помітила погіршення пам’яті (на роботі колеги почали робити зауваження, що я не справляюсь зі своїми обов’язками). Невдовзі мене звільнили. Поступово мій стан погіршувався, з’явились загальна слабкість, запаморочення, що посилювалось під вечір. Влітку у мене двічі підвищувалася температура тіла до 38°С, але ніяких катаральних явищ не спостерігалося. По медичну допомогу я звернулася в приватний медичний центр 1 серпня 2013 року. Лікар призначив ліки, що застосовуються при деменції, та ноотроп. На жаль, замість покращення мій стан стрімко погіршувався: з’явився головний біль (тиснучого характеру і частіше увечері), запаморочення, хиткість під час ходьби, що також посилювалося в другій половині дня. Згодом я вже не могла сама вдягнутися, плутала вбиральню з балконом, не пам’ятала днів народжень близьких, а останнім часом з’явилися втомлюваність та сонливість. За весь період хвороби я схудла на 10 кг. До речі, я пов’язувала свій стан із клімаксом, який почався з березня 2013 року. Восени я звернулася до Київської клінічної обласної лікарні для подальшого обстеження й лікування. 28 жовтня мене госпіталізували в І неврологічне відділення зі страшним діагнозом: «нейроСНІД».
Наталія Мурашко,
доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри неврології та рефлексотерапії НМАПО імені П.Л. Шупика, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Рефлексотерапія»:
— Таких хворих, як Маргарита, на жаль, чимало. А діагностика й лікування нейроСНІДу досить важкі. Відповідно до сучасних уявлень, нейроСНІД — це загальна назва різноманітних клінічних форм ураження нервової системи, що розвиваються у пацієнтів з ВІЛ/СНІДом. Механізми проникнення ВІЛ у ЦНС до кінця не з’ясовані. Ураження нервової системи при ВІЛ-інфекції може бути як первинним (тобто безпосередньо пов’язаним із впливом самого ВІЛ — класичний нейроСНІД), так і вторинним. Неврологічний діагноз нашої пацієнтки — «прогресуюча мультифокальна лейкоенцефалопатія (ПМЛ) з підкірковими гіперкінезами і наростаючою деменцією». Це демієлінізуюче захворювання нервової системи, що спричиняється переважно паповавірусом JС, реактивує при імуносупресії і розвивається у 10% пацієнтів зі СНІДом. Це варіант вторинного нейроСНІДу — ураження нервової системи, зумовленого опортуністичними інфекціями і пухлинами нервової системи, які з’являються у хворих на СНІД в умовах імунодефіциту (опортуністичними інфекціями називають спричинені умовно-патогенними мікробами, зараження якими у здорової людини не супроводжується патологічними явищами, а при пригніченні імунної системи спричиняє захворювання).
Прогресуюча мультифокальна лейкоенцефалопатія швидко прогресує і без якісної терапії призводить до смерті протягом 6-9 місяців. Клінічними симптомами є головний біль, розлад психічного статусу (деменція), мовленнєві порушення, порушення координації (атаксія), гіперкінези, чуттєві порушення, судомні й безсудомні напади та симптоми ураження черепних нервів.
Встановлення діагнозу «нейроСНІД» вкрай важке, оскільки специфічних критеріїв діагностики немає. На жаль, клінічні прояви первинного і вторинного нейроСНІДу — ідентичні. Проте досвід показав, що дуже складно, практично неможливо, провести демаркаційну лінію між цими формами. До того ж клінічні форми та варіанти різноманітні й часто можуть бути першим і єдиним проявом ВІЛ-інфекції. При підозрі на ВІЛ-етіологію захворювання лікар, відповідно до законодавства України, не може без згоди пацієнта провести обстеження, а останній не завжди реагує на таку пропозицію адекватно. У даному випадку невролог, насамперед, повинен не просто знайти з хворим спільну мову, а й психологічно налаштувати людину на спільний пошук рішення даного питання. З метою уточнення етіології хвороби невролог має ретельно зібрати анамнез захворювання, уточнивши наявність ГРВІ, бронхітів, фарингітів, рецидивів герпесу (особливо генітального), проявів тривалого субфебрилітету, збільшення лімфовузлів, уточнити, до яких фахівців пацієнт звертався останнім часом, і т.д.
Маргарита пройшла повну діагностику в нашій лікарні. Аналіз ліквору показував помірний плеоцитоз, підвищений вміст білка і рівня гамма-глобуліну. У клітинах спинномозкової рідини виявлявся JC-вірус. ЕЕГ фіксувала періодичні стереотипні білатерально-синхронні високоамплітудні розряди електричної активності (можливо поява комплексів Радемекера). На дослідженнях КТ і МРТ були видні множинні вогнища зниженої щільності в білій речовині головного мозку.
Тактика лікування нейроСНІДу випливає з лікування самого СНІДу та особливостей уражень нервової системи. Призначення специфічної терапії може уповільнити прогресування захворювання і тимчасово стабілізувати стан хворого. І все ж на першому етапі симптоматична терапія є визначальною. Зокрема, при лікуванні проявів ВІЛ-енцефалопатії можна використовувати м’які ноотропи. При лікуванні ішемічних інсультів (проявів менінговаскулярної форми нейроСНІДу) слід з обережністю ставитися до застосування антиагрегантів типу курантилу, аспірину, цитохрому С, великих доз аскорбінової кислоти — краще використовувати м’які антикоагулянти. Для лікування вторинного нейроСНІДу, крім специфічного лікування, необхідно призначити специфічну терапію уражень нервової системи, що спричинені опортуністичними інфекціями.
Маргарита наразі проходить повний курс лікування в нашому відділенні, а потім продовжить терапію в домашніх умовах. Зараз її стан стабільний. Позитивна динаміка складатиметься з відсутності проявів нових симптомів ВІЛ-інфекції. Я впевнена, що ми зможемо досягти стійкої ремісії.
Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»
