Туреччина стала однією з перших країн, яка привела свій національний стратегічний план у галузі охорони здоров’я у відповідність із цінностями та принципами Європейської політики підтримки здоров’я і благополуччя населення (за програмою «Здоров’я-2020»). Принципи цієї програми підтримує і держава, і суспільство, їх спільні зусилля спрямовані, передусім, на забезпечення загального, рівного і сталого доступу населення до якісних медичних послуг, удосконалення національної системи охорони здоров’я. Тож із моменту прийняття у 2003 р. програми реорганізації медичної галузі відбулися значні зміни в організації, стратегічному керівництві та фінансуванні системи охорони здоров’я Туреччини, а також в управлінні ресурсами та наданні послуг. Окрім цього Уряд Туреччини нині активно працює над забезпеченням загального охоплення населення країни медичним страхуванням.
Від тривалих пошуків до революційних кроків
Організація медико-соціального страхування Туреччини (SOSYSL SІGORTALAR KURUMU (SSK) була створена в 1945 р.
як пенсійний фонд для працівників приватного сектора. Вона перебувала у відомстві Міністерства праці, а послуги надавалися тільки працівникам, які сплачували страхові внески, та їхнім утриманцям. Хоча реформи 1960-х років істотно поліпшили медичне обслуговування в рамках Міністерства охорони здоров’я, все одно попит помітно перевищував пропозицію.
З того часу в країні здійснювалися різні спроби вдосконалення системи соціального і медичного страхування, але кардинальні зміни настали лише в 2003 році, коли в країні стартувала нова програма реформування охорони здоров’я. На той час у Туреччині було зареєстровано лише 2,5 мільйона осіб, застрахованих за допомогою «Зеленої карти». Тільки за три перших роки реформ їх кількість зросла на 75%, а частка неохопленого медичним страхуванням населення скоротилася до менш як 20%.
Після парламентських виборів 2003 р. у системі охорони здоров’я Туреччини було здійснено революційні кроки: передача у відомство МОЗ лікарень SSK і деяких інших лікувальних закладів, внаслідок чого вони стали найбільшим провайдером медичної допомоги; об’єднання різних систем загального медичного страхування в єдине ціле; впровадження інституту сімейних лікарів; поліпшення доступу до медичної допомоги для громадян, які не мають медичної страховки і користуються наданими державою зеленими картами (до 2003 р. їм забезпечували тільки стаціонарне лікування); надання можливості користуватися послугами приватного сектора охорони здоров’я учасникам будь-якої зі страхових схем тощо.
Траєкторія реформ
Кардинальне реформування охорони здоров’я, яке триває вже 10 років, засвідчило розширення медичного страхування та доступу до медичних послуг для всіх громадян, особливо найбідніших верств населення. Безперечно, такому успішному поступу сприяли, передусім, і економічне зростання, і політична стабільність, і всеосяжна стратегія трансформації системи охорони здоров’я, яку очолила команда лідерів, гнучка система безперервного навчання медперсоналу, розширення інфраструктури тощо. Охоплення медичним страхуванням найбідніших груп населення зросло з 2,4 млн осіб у 2003 році до 10,2 млн у 2011 р. Доступ до послуг охорони здоров’я значно покращився, зокрема, до медичних послуг для матері і дитини, які є ключовими для зниження показника материнської, неонатальної та малюкової смертності, особливо серед соціально-економічних неблагополучних груп.
Із 1 січня 2012 р. у країні запроваджене обов’язкове медичне страхування (General Health Insurance). Страховка покриває повністю всі види лікування в державних клініках і частково — у приватних. Всі особи, які проживають на території Туреччини, підпадають під дію закону, крім заарештованих і засуджених; солдат, старшин і студентів військових училищ; осіб, чиї медичні витрати оплачує країна, з якою Туреччина уклала угоду про їх страхування; осіб, які належать до пенсійного фонду працівників банківської та страхової сфери та осіб, що знаходяться на їх утриманні; громадян іноземних держав, проживання яких на території Туреччини є непостійним і менше одного року; народних депутатів; голів та членів Конституційного суду.
Всі особи, що проживають у країні, зобов’язані мати загальну медичну страховку. Діти до 18 років, які перебувають на утриманні батьків, отримують медичну допомогу на підставі страховки матері або батька (таким надається необхідна медична допомога, незалежно від дотримання умов оплати страхового внеску і боргу за медичною страховкою).
Всі особи, що не мають соціального захисту, починаючи з 01.01.2012 року були застраховані автоматично. Управління соціальної безпеки відправляли на домашні адреси форми звернень на проведення тесту, які потрібно було впродовж місяця подати до Фондів соціальної взаємодопомоги і підтримки, що знаходяться в районі проживання.
Для тих, хто виконав цю умову, сума страхового внеску склала 12% від подвійного розміру мінімальної заробітної плати (наприклад, у першому півріччі 2012 року ця сума становила 212,76 TL — приблизно 846,5 грн). Якщо дохід на одного члена сім’ї менший, ніж 1/3 мінімальної заробітної плати, страховий внесок сплачує держава. При доході на одного члена сім’ї від 1/3 до 1 мінімальної заробітної плати (295,50 — 886,5 TL, приблизно 1175,8— 3527,3 грн), місячний страховий внесок становить 35,46 TL (141 грн), від 1 до 2 мінімальних зарплат — 106,38 TL (421,8 грн), понад 2 мінімальні зарплати — 212,76 TL (846,5 грн). Ті, хто не виявили бажання проходити згаданий тест (і ті, хто знаходяться на їх утриманні) сплачують страховий внесок із розрахунку подвійного розміру мінімальної заробітної плати.
«Бонуси» страхування
Єдина система загального медичного страхування має так званий «пакет переваг»:
— персональна профілактика захворювань (безкоштовна, фінансується із загального державного бюджету);
— стаціонарні й амбулаторні послуги, у тому числі медичні огляди, діагностичні тести і процедури; всі медичні втручання та лікування після встановлення діагнозу; наступні заходи та реабілітаційні послуги; трансплантація органів, тканин та стовбурових клітин; невідкладна медична допомога;
— стаціонарне та амбулаторне надання допомоги матерям і дітям (допологовий догляд, пологи, післяпологовий період, неонатальний догляд (усі медичні обстеження, діагностичні тести, процедури);
— всі медичні втручання й лікування після діагностики порушень жіночих статевих органів: аборти, хірургічна стерилізація, невідкладна медична допомога та медичний догляд;
— стоматологічна допомога в амбулаторних та стаціонарних умовах, яка включає діагностику, лікування (хірургічне й консервативне), протезування, видалення зубів тощо;
— послуги з екстракорпорального запліднення;
— переливання крові та кровозамінників, забезпечення вакцинами, ліками, протезами, медичними товарами та медичним обладнанням, включаючи їх установку, обслуговування, ремонт;
— лікування за кордоном;
— безкоштовна охорона здоров’я та надання стоматологічної допомоги дітям віком до 18 років незалежно від їх страхового статусу;
— лікарські засоби й вироби медичного призначення.
Медичне страхування не розповсюджується на послуги пластичної хірургії (за винятком втручань, які пов’язані з нещасними випадками на виробництві або вродженими аномаліями), лікування іноземців, які вже мають хронічні захворювання, а також перелік медичних послуг, які не входять до «пакету переваг».
У Туреччині добре розвинена і сфера приватного медичного страхування. Багато громадян сплачують внески як до державної системи, так і до приватних компаній, щоб у разі хвороби мати можливість отримувати більше послуг і вибирати їх якість.
Нові тенденції в медицині
Медичні послуги в Туреччині надають 564 державних і майже 500 приватних лікарень, у яких працюють понад 111 тисяч лікарів. Туреччина знаходиться на другому місці у світі за кількістю акредитованих лікарень після США: акредитацію JCI (Об’єднаної міжнародної комісії) мають 42 турецькі лікарні. За останні 10 років система охорони здоров’я Туреччини зазнала значних змін, досягнувши європейського та світового рівня за цілою низкою показників.
У турецьких клініках здійснюються всі види лікування, в т. ч. високотехнологічні — трансплантація органів, променева терапія з використанням системи «кібер-ніж», пересадка кісткового мозку, різні кардіохірургічні операції, лазерні операції, штучне запліднення тощо. При цьому вартість цих послуг значно нижча, ніж у клініках США та Європи. Тож понад 130 тисяч іноземців щороку приїжджають до Туреччини на лікування. Турецькі регіональні лікарні, що спеціалізуються на офтальмології, естетичній хірургії та лікуванні безпліддя, стають дедалі популярнішими серед пацієнтів із європейських країн.
За прогнозами фахівців, приватні й державні медичні установи країни у 2015 році зароблять приблизно $ 8 млрд за рахунок збільшення кількості іноземних пацієнтів (їх буде майже 1 мільйон).
Сьогодні Туреччина витрачає на охорону здоров’я приблизно 8% ВВП, а ще кілька років тому ця цифра становила 3-4%. І це позначається на всіх напрямках діяльності галузі.
Якщо 10 років тому пацієнтів країни обслуговували 617 машин швидкої допомоги, то сьогодні — 2600. До того ж нині в країні разом із наземною «швидкою» діють повітряна і морська швидка медична допомога, чого не було раніше.
Інфраструктура системи охорони здоров’я також удосконалюється, що пов’язано зі швидким зростанням кількості приватних лікарень. З’явилися нові тенденції в секторі охорони здоров’я, приміром, коли на території одного медичного комплексу надаються всі послуги, що відносяться до певної галузі медицини, утворюючи систему «одного вікна».
Туреччина також створює нові стимули для залучення іноземних інвесторів у турецький сектор охорони здоров’я, зокрема, нове R&D законодавство (регламентує запровадження і сприяння розвитку інноваційного сегмента фармацевтичного ринку, який сприяє економічній віддачі для фармкомпаній і насиченню ринкових ніш із незадовільним попитом на ліки), скасування процесуальних вимог. Від іноземних компаній також не вимагають підтвердження Foreign Investment General Directorate (FIGD) для передачі акцій або реєстрації компаній з іноземним капіталом. До того ж реформи в Торговому Кодексі Туреччини та системі охорони здоров’я, доступність інформації, наявність кваліфікованої робочої сили, зростання чисельності населення, зниження смертності та поліпшення демографічних показників приваблюють інвесторів краще за будь-які заклики чи вмовляння.
Але Уряд країни не засліплений успіхами. Там усвідомлюють — проблеми є і їх потрібно розв’язувати.
По-перше, Туреччина залежна від імпорту ліків (їх частка на ринку сягає 70%), особливо складна ситуація склалася з препаратами для лікування онкологічних захворювань. Тож держава збільшує інвестиції в місцеве фармацевтичне виробництво.
По-друге, має місце дефіцит лікарів. Останнім часом турецькі медичні виші збільшили випуск фахівців до 5000 осіб на рік (донедавна їх було 1500), однак і цього не вистачить для повного задоволення потреб галузі країни у фахівцях. Тож до 2023 року планується збільшити кількість лікарів у країні до 200 000. До речі, середня заробітна плата турецького лікаря становить від $ 2000 до $ 5000, хоча може досягати $ 15 000 — у приватних лікарнях вона вища, ніж у державних.
По-третє, населення Туреччини зростає швидше, ніж у країнах ЄС, тож прогнозують, що витрати на охорону здоров’я зростуть до $ 63 млрд в 2014 році і навіть більше, якщо уряду не вдасться зменшити державні витрати на медичну галузь. Наскільки успішно справиться Туреччина з цими викликами — покаже час.
