Охорона здоров’я не лише засадничий напрям державної політики, а й найбільш вразлива і соціально чутлива сфера, яка завжди відчуває політичне втручання і страждає від волюнтаристських рішень. Тому впродовж останніх десятиліть галузь була тією болючою точкою, яка викликала гостру реакцію суспільства у разі необережного чи нерозумного поводження з нею. На жаль, весь цей період міністри охорони здоров’я були політичними «комісарами» в галузі, що накладало негативний відбиток на стиль їх керівництва, і кожен воював або зі своїми політичними путами, або із самою галуззю (в міру ідейних переконань і власного вибору).
Точка кипіння
Охорону здоров’я лихоманило від сезонних змін її очільників, воєн між рішеннями попередників і наступників, втім такого цунамі, яке пронеслося по галузі впродовж останніх двох років, вона ще не знала! Вже через деякий час після прийняття Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» і лікарі, й пацієнти на власній шкірі відчули істинне значення вислову «за що боролися, на те й напоролися». Сподівання людей на позитивні зміни реформ, яких вони очікували як порятунку від остаточного розвалу галузі, змінилися панікою та обуренням. Надії на те, що тотальний наступ змін, які не отримали ні наукового, ні економічного обґрунтування, вдасться втримати бодай у межах кількох «експериментальних» регіонів, також незабаром розвіялися. Реформи, попри вимоги закону вивчити досвід і лише після цього його розповсюджувати, як стихійне лихо перекинулися на всю країну. Але на відміну від стихій природних, політичні рішення мають і своїх авторів, і своїх «генералів». Тих, що обіцяли почути кожного і належним чином подбати про інтереси працівників галузі і простих громадян, а натомість не чули ні тих, ні інших. В тому числі й аргументів фахівців галузі, які виступали проти поспішності, непідготовленості реформ, попереджали про можливі перекоси і вказували на конкретні прорахунки й помилки (до речі, з конструктивною критикою таких «збоїв» реформ авторитетні представники галузі виступали на шпальтах «ВЗ» практично в кожному випуску газети). Однак на медичному Олімпі все це сприймалося й оголошувалося як саботаж і небажання працювати «на благо» народу. Втім сам народ, не пов’язаний залежністю від системи, виявляв ще більший супротив, що МОЗ пояснювало «нерозумінням» геніальних ідей з боку населення. Владу, вочевидь, дратувало те, що «товстошкірі» українці не відчувають турботи і покращення в медицині вже сьогодні. Як аргумент наводилися суми коштів, виділених з бюджету і відправлених у певному напрямку (частіше без звіту, чи отримали їх за адресою і як саме розпорядилися). Цифри «зростали» з кожним роком, а галузь і далі осідала, як старий тин. Керівництво стверджувало, що реформи поліпшують доступність і якість медичної допомоги, а експертні висновки були іншими: мета реформ — загнати існуючу систему в рамки нікчемного медичного бюджету. Зрештою, втомившись від «дрімучості» народонаселення, МОЗ та активні виконавці реформ оголосили про необхідність інформаційного просвітництва. Сайт відомства ряснів позитивними меседжами про відкриття амбулаторій, впровадження методів лікування в окремих закладах, закупівлю обладнання тощо (хоча, власне, ці події не є суттю реформ і аж ніяк не означають, що проблем не існує). На тому ж будувалися і брифінги для журналістів, яких запрошували навіть із регіонів на окремі зустрічі з керівництвом МОЗ (ті ж ЗМІ, які вдавалися до незручних тем, м’яко кажучи, були не в пошані). Втім, інформаційна халва, за допомогою якої намагалися пояснити людям, чому реформи — це добре, а їх критика — погано, не спрацювала. Бо кожен контакт хворого зі злиденною, а тепер ще й деформованою охороною здоров’я був гірким, як редька. Про наслідки таких реформ «ВЗ» також писало неодноразово.
Антитерапія
Одним зі справжніх фронтів реформування стало «оновлення» педіатричної служби. Проголосивши «мир палацам» у вигляді перинатальних центрів (до слова, план їх відкриття, оприлюднений на початку проекту, не виконано, і обіцяної на сьогодні кількості таких центрів Україна так і не отримала), було оголошено «війну хижам», якими стали дільничні педіатричні служби. Першими, хто організував самооборону проти руйнування педіатричної служи, стали пілотні регіони — чи не вперше за всю історію країни рішення чиновників від медицини призвело до створення громадських організацій, покликаних протистояти його виконанню! Ще однією епопеєю в царині медицини для дітей впродовж останніх років стало спорудження нового корпусу лікарні ОХМАТДИТ, обіцяне як подарунок до «ЄВРО-2012», але свято забарилося через підкилимну гру чиновників — гру у власні інтереси. На тлі слів класика про те, що жодні блага світу не варті сльози дитини, шокує ставлення держави до дитячого життя і здоров’я, яке ми спостерігаємо у країні, що проголошувала свій європейський вибір. Один із найяскравіших прикладів — трагедія, що сталася 30 травня 2013 року в одному зі спальних корпусів спеціалізованого дитячого санаторію «Юність» підпорядкування МОЗ України (смт Сімеїз, АР Крим), де обвалився балкон третього поверху разом із дітьми, внаслідок чого загинула дівчинка (про це «ВЗ» повідомляло у № 23-24 від 14.06. 2013). Це не було випадковістю, бо навіть чиновники визнали відсутність фінансування на ремонт і благоустрій таких закладів, ігнорування їхніми керівниками елементарних правил безпеки дітей, неефективність контролю з боку відповідних органів. До речі, хто і як був покараний за те, що сталося?
А хто відповість за долі дітей, фотографіями яких заповнені інтернет-сайти, що благають про допомогу на лікування через фінансову неспроможність батьків його оплатити? І в той час, як влада жорстко вимагає прибрати з вулиць «немиловидні» надписи з народним обуренням її діями, державні мужі мовчки проходять повз численні фотографії дітей, які з кожним днем втрачають шанси на життя. Такі «знамена» — це повне фіаско керівників медичної галузі і розписка влади у своїй неспроможності подбати про життя людей і майбутнє країни.
Підсумок як вирок
«Мовчання пірамід» з приводу проблем у медичній галузі різко змінювалося на браваду виправдань під час скандалів, які постійно зчинялися навколо МОЗ України впродовж останніх років. Вони стосувалися і несвоєчасної закупівлі ліків та виробів медичного призначення, і непрозорих тендерів, і закупівлі фармпрепаратів за завищеними цінами, і використання вакцин сумнівної якості від «улюблених» міністром виробників (ці теми редакція «ВЗ» також постійно виносила на шпальти газети).
Та й чому дивуватися — ГПУ зарахувала вітчизняну охорону здоров’я у трійку лідерів серед галузей за кількістю притягнутих до відповідальності посадовців за одержання хабарів. Можна лише уявити, скільки з них залишилося в тіні! Втім і очевидних фактів вистачило для повної картини «творчості» медичних чиновників вищих рангів. Зокрема, аудит Рахункової палати підтвердив, що МОЗ не проводило своєчасної закупівлі протитуберкульозних препаратів, внаслідок чого лікарні були забезпечені ними у 2012 році лише на 60-75% від потреби. І що через недостатній контроль з боку МОЗ було закуплено протитуберкульозний препарат у 6 разів дорожчий за ринкову ціну, до того ж ці «золоті ліки» не надходили в лікарні понад 9 місяців, що спричинило порушення схем лікування хворих на туберкульоз.
Інформація різних державних органів і контролюючих відомств про «досягнення» управлінців медичної галузі увірвала терпець парламенту, який у травні 2013 року створив тимчасову слідчу комісію з розслідування фактів порушень законодавства при здійсненні державних закупівель, неефективного використання державних коштів та зловживань службовим становищем з боку посадових осіб МОЗ, інших державних підприємств, установ та організацій у сфері охорони здоров’я та фармацевтичної галузі. Як кажуть, треба ж було так прославитися!
У звіті наголошується, що МОЗ допустило невиправдане скорочення медичних закладів — навіть у такій «тривожній» службі, як протитуберкульозна. «Було реорганізовано 4 протитуберкульозні диспансери в регіонах, кількість закладів, що мають фтизіатричні кабінети, зменшилась на 11. Ліжковий фонд протитуберкульозних диспансерів скорочено на 335 ліжок, туберкульозних лікарень — на 200 ліжок. Показово, що скорочення ліжкового фонду торкнулося навіть Херсонської області (скорочено 50 ліжок), яка є абсолютним лідером за рівнем захворюваності на туберкульоз в Україні!» — йдеться у звіті. Водночас ТСК наводить інший показовий приклад. При тому що в Україні від 37% до 60% онкохворих не отримали спеціального лікування (дані Національного канцер-реєстру), чиновники від медицини доводять забезпеченість ліжками онкологічних закладів до показника 2,8 на 10 тис. населення замість рекомендованих Наказом МОЗ — 3,5. А оскільки кількість онкохворих в Україні зростає, має місце дефіцит таких ліжок і частина онкохворих вимушена проходити лікування в закладах загально-лікарняної мережі, де не завжди дотримуються стандартів і протоколів лікування таких пацієнтів (детально про ці та інші факти зловживань, виявлених ТСК, наше видання повідомляло у №41-42 від 18.10.2013 та №43-44 від 01.11.2013).
Втім, економлячи в такий спосіб на пацієнтах, МОЗ не соромилося «шикувати» державними коштами на закупівлях ліків. У звіті ТСК, зокрема, йдеться про те, що МОЗ закуповувало лікарські засоби за цінами, які перевищують зареєстровані оптово-відпускні з урахуванням граничних постачальницько-збутових надбавок. Якби закупівля здійснювалась за мінімальними цінами, приблизна економія бюджетних коштів становила б 47,5 млн гривень тільки впродовж 2012 року. Зокрема, протягом 2012-2013 років лише антиретровірусні препарати МОЗ закуповувало за цінами, що на 150-300% перевищують ті, за якими ці препарати купували пацієнтські організації, — такі висновки ТСК.
Зокрема, парламентська слідча комісія має підтвердження того, що МОЗ закуповувало лікарські засоби і вироби медичного призначення, оптово-відпускні ціни на які взагалі не були задекларовані/зареєстровані.
Якість сумнівна, вигода конкретна
Окремо ТСК звітувала, що у 2012 році МОЗ неодноразово закуповувало імунобіологічні препарати та лікарські засоби, належну якість яких не було підтверджено. Відповідь на запитання, чи має право керівництво найгуманнішого міністерства ризикувати життям і здоров’ям людей, очевидна. Зрештою, довіру людей воно вже втратило. Історія з вакцинами проти гепатиту В ПАТ «Фармстандарт-Біолік», до складу акціонерів якого свого часу входив син Раїси Богатирьової, поставила остаточний хрест на такій довірі. Хоча «рідну» міністру охорони здоров’я фірму неодноразово позбавляли ліцензії на продаж небезпечних вакцин, «Фармстандарт-Біолік» знову і знову виходив у фаворити державних закупівель головного медичного відомства країни. Час від часу суспільство здригалося від нових повідомлень про смерті дітей, які у ЗМІ пов’язували з використанням цих вакцин, однак очільниця МОЗ наполягала — все це підступна змова ворогів. Так, ніби висновків Держлікслужби під час перевірки ПАТ «Фармстандарт-Біолік» (виявлено 14 критичних і 22 істотних порушення Ліцензійних умов при виробництві цієї вакцини) взагалі не було.
Зрештою, така поступливість по відношенню до лобістських інтересів не стала сенсацією. На початку 2013 року, коли йшлося про запровадження згаданої вже вимоги GMP-сертифікації та ліцензування імпорту ЛЗ, МОЗ також займало хитку позицію в цьому питанні, пристаючи на панічні настрої окремих виробників про можливий дефіцит ліків в українських аптеках. Мабуть, для паніки чиновників є свої, незрозумілі нам, причини?
Що більше прихованого в арихметиці державних діячів, то меншою є міра відповідальності, яку вони згодні на себе брати. Але існує рівняння з усіма невідомими і конкретними цифрами в підсумку. Це тендери. Про те, як вони відбувалися у стінах МОЗ, також ідеться у звіті ТСК, яка зафіксувала дискримінацію окремих учасників конкурсних торгів, необ’єктивну й упереджену оцінку їх пропозицій тощо. Ймовірно, що до подібних випадків нераціонального, непрозорого та неефектного використання державних коштів під час здійснення державних закупівель лікарських засобів та виробів медичного призначення призвели корупційні правопорушення з боку посадових осіб МОЗ, зазначає ТСК. А порівняння звітів про стан протидії корупції за 2011 та 2012 роки свідчить про збільшення кількості виявлених кримінальних та адміністративних корупційних правопорушень у сфері охорони здоров’я. Так, якщо у 2011 році виявлено 47 кримінальних корупційних правопорушень, то у 2012 році — уже 142. Наявні у Служби безпеки України матеріали свідчать, що у 2013 році ситуація у цій сфері кардинально не змінилася.
«Загалом, неефективні та непрозорі закупівлі Міністерства охорони здоров’я України протягом 2012-2013 років призвели до розтрати коштів Державного бюджету України в особливо великих розмірах. Окрім того, це унеможливило закупівлю лікарських засобів та виробів медичного призначення в необхідній кількості та належної якості, що негативним чином відобразилось на якості надання медичної допомоги населенню України» — підсумовує звіт ТСК.
Тендерним «фестивалем» минулого року в стінах МОЗ стала закупівля автомобілів «швидкої», на які з нетерпінням чекали на місцях і пацієнти, і лікарі, що з настанням реформи екстреної допомоги змушені втілювати нові стандарти доїзду на старому автопарку. Однак МОЗ нікуди не поспішало і переносило процедуру розкриття тендерних пропозицій 4 рази (до речі, перша з них була настільки «прозорою», що туди навіть не допустили акредитованих журналістів). Народні депутати від опозиції, які контролювали проведення торгів, прокоментували це як намір МОЗ зачинити двері перед громадськістю з метою нагріти руки, що вже траплялося. Громадськість також запідозрила — її водять за ніс. То з’являються нові учасники торгів, то МОЗ оголошує про необхідність ще раз підготуватися до процедури, то напередодні тендеру «випливає» заздалегідь відомий переможець. Тому на захист чесних і прозорих тендерів під стіни МОЗ неодноразово виходили мітингуючі. Втім, після оголошення переможця ніхто не заспокоївся, адже спостерігачам були представлені автомобілі виробників-переможців без «начинки». Тому виникали сумніви: яке ж обладнання буде встановлено — те, що закладене в ціну автомобілів, або його дешевий аналог? Зрозуміти, чи був тендерний фокус і в чому він полягав, громадськості так і не вдалося — в країні розпочалися події, котрі відтіснили фінансові «забавки» чиновників на другий план. Важливішими стали питання життя і смерті.
