28 лютого семидесятиріччя відзначив видатний науковець, талановитий лікар і надзвичайно щира людина. Мова йде про директора Інституту ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка, члена-кореспондента НАН, академіка НАМН України, лауреата Державної премії України в галузі науки й техніки та академічних премій ім. О.О. Богомольця і В.П. Комісаренка — Миколу Дмитровича Тронька. Напередодні свята «ВЗ» поспілкувалася з ювіляром та розпитала про сьогодення та плани на майбутнє.
ВЗ Як ви потрапили у медицину — це була дитяча мрія?
— Мій батько — військовий лікар. І це, звичайно, вплинуло на мій вибір професії. Тато закінчив Харківський медичний інститут і служив на Далекому Сході. Там, до речі, народився і я. Потім батька перевели до Черкас і згодом він обійняв посаду начальника одного із санаторіїв міста Хмільник. Мати моя — домогосподарка, і відношення до медицини не мала. У школі моїми улюбленими предметами були біологія та історія. Я довго вагався і все ж перемогла медицина. Коли ж прийшов час обирати в медінституті спеціалізацію, до моїх рук потрапила книга оповідань Бєляєва. Зараз уже не згадаю, як називається те оповідання, але мене вразило, що герой додавав якусь речовину у борошно і воно збільшувалося в об’ємі. А згодом я прочитав книгу про гормони і мене це страшенно захопило. Так, уже починаючи з третього курсу, я відвідував ендокринологічний гурток. Після закінчення інституту вступив у аспірантуру до Василя Павловича Комісаренка — засновника української ендокринології, і паралельно працював на «швидкій». Під керівництвом В.Комісаренка я і дисертацію захистив: вона була присвячена вивченню механізмів впливу препарату, створеного в нашому Інституті, на стан надниркових залоз, уражених раком. Згодом була і докторська, присвячена обміну стероїдних гормонів… По моїх стопах пішла й донька — вона теж лікар.
ВЗ Коли ви сіли у крісло директора Інституту?
— Цю посаду я обійняв у 1986 році. У березні мене призначили директором… А у квітні вибухнув Чорнобиль.
ВЗ І це, звичайно, суттєво вплинуло на роботу всього Інституту?
— Так, авжеж. Однією з провідних тем поступово стала щитоподібна залоза. Почалися активні пошуки методів лікування. Це був шлях помилок і досягнень. Важкий шлях. Але співробітники Інституту інколи працювали цілодобово, із надзвичайним ентузіазмом і зазвичай без матеріального заохочення — на жаль, система охорони здоров’я виявилася неготовою до такої глобальної катастрофи.
ВЗ Нещодавно в Японії вам урочисто вручили міжнародну меморіальну медаль миру імені доктора Нагаї, який постраждав від атомного апокаліпсису 45-го року в Хіросімі й Нагасакі, а також пам’ятну скульптурну фігуру на честь винагороди. Ви перший український дослідник, удостоєний однієї з найвищих премій Японії в галузі радіаційної медицини. Розкажіть, будь ласка, про ці нагороди детальніше.
— Після аварії на ЧАЕС наш Інститут став головним центром розв’язання проблем пацієнтів з ураженнями щитоподібної залози на території України, Білорусі та Російської Федерації, що зазнала впливу чорнобильської аварії. З того часу ми активно співпрацюємо з провідними науковими установами США, Японії, Великої Британії, Німеччини, з міжнародними організаціями ВООЗ та ЮНІСЕФ у пошуку рішень постчорнобильських проблем. Меморіальна премія миру доктора Т.Нагаї була заснована Асоціацією NASHIM у 1995 році для увічнення його заслуг у справі надання допомоги постраждалим від атомного бомбардування в знак боротьби за мир та осуду жаху атомних бомбардувань.
Наше співробітництво з Японією почалося також у 1986 році. Багато років разом із науково-дослідними центрами університетів Хіросіми та Нагасакі, Радіологічним товариством Японії ми проводили дослідження, пов’язані з вивченням наслідків радіаційного забруднення. Премія була присуджена за цикл робіт, які поглибили наше розуміння фундаментальних і прикладних аспектів у галузі радіаційної ендокринології. Ми не тільки вперше показали взаємозв’язок між радіаційним забрудненням і підвищенням частоти захворюваності раком щитоподібної залози у дітей і підлітків, але й виявили пряму залежність ризику розвитку хвороби від поглиненої дози радіації. Завдяки нашим роботам змінилася тактика і стратегія ведення пацієнтів дитячого віку з раком даної локалізації. Окрім того, було встановлено, що навіть через десятиріччя після аварії має місце високий ризик розвитку раку щитоподібної залози, причому максимальний — у людей, котрі на момент аварії були дітьми чи підлітками.
Для мене найважливішим результатом стала можливість успішно лікувати молодих людей із цим важким захворюванням і повертати їм високу якість життя. Більш ніж 150 жінок, котрі були у підлітковому віці прооперовані з приводу раку щитоподібної залози, стали матерями — у нашому Інституті була розроблена тактика ведення таких вагітних. Результат говорить сам за себе!
ВЗ Скажіть, а ви в душі більше вчений чи практик?
— Життя змусило займатися і тим, і іншим. Але аналітика мені до душі. Захоплюють фундаментальні дослідження, які мають прикладне значення. Мій відділ так і називається — «Відділ фундаментальних і прикладних проблем ендокринології». Останні роки я займаюсь проблемами діабету. Як і в більшості країн світу, розповсюдженість ЦД, перш за все ІІ типу, в нашій країні невпинно зростає. Якщо у 2000 р. щорічна захворюваність на ЦД в Україні становила 131,6 випадків на 100 тис. населення, то у 2008 р. — уже 248,4. Сьогодні тільки за офіційними даними кількість діабетиків перевищує 1 млн 230 тис. осіб. При цьому поширеність діабету в Україні суттєво нижча, ніж у більшості країн Європи, що може свідчити про недостатнє виявлення захворювання. У нашій країні вже кілька років функціонує реєстр хворих на ЦД, що дозволяє не тільки отримувати дані щодо поширеності хвороби та її ускладнень, а й аналізувати ефективність роботи ендокринологічної служби. Ця унікальна база даних містить сьогодні інформацію про більш ніж півмільйона хворих на цукровий діабет! Завдяки реєстру ми змогли розрахувати, що середня тривалість життя хворих на ЦД І типу в нашій країні становить сьогодні близько 40 років — це дещо нижче, ніж у розвинених країнах Європи та Східної Америки. Сьогодні гострі ускладнення ЦД І типу, за даними українського та європейського реєстрів, є причиною смерті менш ніж 5% хворих, тоді як 25-35% пацієнтів помирають від серцево-судинної патології. До речі, аналіз нашого реєстру дозволив виявити одну з основних причин меншої тривалості життя пацієнтів із ЦД І типу в Україні: слабким місцем виявилися профілактика, рання діагностика та лікування такого хронічного ускладнення ЦД, як діабетична нефропатія. Так, у країнах Європи від ниркової недостатності сьогодні помирають менше 3% пацієнтів із ЦД, а в Україні — в десять разів більше!
Приємно відзначити, що результати аналізу даних Українського національного реєстру хворих на ЦД цікаві й корисні вченим і клініцистам не тільки нашої держави, а й інших країн світу. Так, доповіді, присвячені аналізу даних реєстру та представлені на конгресах Європейської асоціації з вивчення ЦД, зацікавили оглядачів Американської діабетологічної асоціації. Ці дані неодноразово публікувалися у провідних міжнародних фахових виданнях, таких як Diabetes i Heart. Але для подальшого функціонування та розвитку такого корисного інструменту, як національний реєстр хворих на ЦД, необхідно виконати кілька умов. По-перше, забезпечити адміністративну та фінансову підтримку діяльності ендокринологічної служби щодо функціонування реєстру за допомогою відповідного наказу МОЗ та НАМН України. По-друге, у процесі оновлення програмного забезпечення реєстру не допустити втрати вже зібраної інформації. І, нарешті, потрібно забезпечити спільну участь установ МОЗ та НАМН у керуванні реєстром і спільному використанні даних для аналізу особливостей перебігу та лікування ЦД в Україні.
ВЗ Які проблеми світової діабетології найбільш актуальні сьогодні в Україні?
— Одним із найсерйозніших викликів є ранній розвиток і висока частота серцево-судинної патології серед хворих на цукровий діабет. До речі, в нашій країні проблема росту кардіоваскулярної смертності в загальній популяції є чи не найгострішою у Європі. У найвідомішому діабетологічному дослідженні було встановлено, що основними чинниками ризику кардіоваскулярної патології у хворих на ЦД є гіперглікемія. Але лікування діабетиків не обмежується лише контролем глікемії, адже артеріальна гіпертензія та дисліпідемія є навіть більш суттєвими факторами ризику кардіоваскулярних ускладнень у цієї категорії пацієнтів. За наявності дисліпідемії, а також усім хворим на ЦД та ІХС, незалежно від початкового рівня ліпідів, необхідно обов’язково призначати статини. Сьогодні в Україні, за даними Національного реєстру, статини отримують лише 0,8% хворих на ЦД, що є серйозним упущенням з боку лікарів. Невирішеною проблемою в Україні залишається велика і постійно зростаюча кількість пацієнтів із синдромом діабетичної стопи та високий рівень нетравматичних ампутацій нижніх кінцівок у хворих на ЦД. Щороку в нашій країні реєструють близько 8 тис. випадків діабетичної гангрени. Кардинально змінити ситуацію допоможе лише створення єдиної загальнодержавної служби профілактики та лікування синдрому діабетичної стопи. Необхідні спеціалізовані центри, що займатимуться наданням висококваліфікованої допомоги хворим із синдромом діабетичної стопи, а також науковою та навчально-методичною роботою. Такий спеціалізований центр створюється на базі ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України». Не менш актуальною є проблема діабетичної ретинопатії. В Україні 3,47% пацієнтів із ЦД І типу та 2,3% із ЦД ІІ типу є сліпими. Окрім цього, приблизно у третини хворих на ЦД рано чи пізно діагностують діабетичну нефропатію. Відомо, що серед осіб, яким проводять хронічний діаліз чи показана трансплантація нирки, близько 30% становлять хворі на ЦД.
ВЗ Чи використовують для вирішення цих проблем в Україні інноваційні методи, скажімо, клітинну терапію?
— Так, майбутнє терапії ЦД пов’язують із такими методами, як пересадка клітин підшлункової залози, застосування стовбурових клітин, з імунною і генною терапією. До речі, експериментальні дослідження, спрямовані на розробку та вдосконалення методів генної терапії ЦД, проводяться і в Україні — на базі нашого Інституту та інших науково-дослідних установ НАМН України. Сьогодні вже отримано перші обнадійливі результати. Безумовно, мине чимало часу, поки результати цих експериментальних досліджень зможуть використовуватися у клінічній практиці, але є надія, що рано чи пізно нам все ж таки вдасться перемогти цю хворобу. Ми активно співпрацюємо з Інститутом генетичної та регенеративної медицини НАМН України. За допомогою технологій генної терапії можна радикально впливати на лікування цукрового діабету — шляхом введення хворому гена інсуліну людини. У цьому випадку повинен бути такий склад молекулярної конструкції, який забезпечить його реалізацію у неспецифічних здорових клітинах, що не виробляють ендогенний інсулін. Терапевтичний ефект «ін’єкцій» генетичних конструкцій досягається за рахунок додаткового синтезу білків у клітинах внаслідок експресії введеного гена. За результатами попередніх експериментів отримано регресію захворювання після одноразової генної терапії на піддослідних тваринах.
ВЗ Миколо Дмитровичу, окрім проблем із цукровим діабетом та захворювань щитоподібної залози, ви особисто опікувалися і розв’язанням проблем йодного дефіциту.
— Так, протягом багатьох років наш Інститут займається цим питанням. Я є членом Міжнародного комітету з ліквідації йододефіциту при ООН. Наші вчені довели, що йододефіцит актуальний не тільки у західних регіонах України. Незважаючи на зобов’язання перед європейською спільнотою, повністю ліквідувати йододефіцит до 2005 року нам не вдалося. Ситуація з профілактики йодозалежних захворювань не покращилась, а, навпаки, погіршилася. Зараз ми підготували проект Наказу про ліквідацію йододефіциту в Україні. Тепер чекаємо, поки його розглянуть…
ВЗ А яка ситуація із патологіями росту і статевого розвитку? Адже це також важлива частина роботи ендокринологічної служби…
— Кожен четвертий пацієнт дитячого ендокринолога має патологію росту або статевого розвитку. Уперше в Україні створено і продовжує поповнюватися реєстр хворих на гіпофізарний нанізм. Це важливий організаційний крок, оскільки раніше таких пацієнтів не реєстрували. Згідно з даними реєстру, поширеність цієї патології становить 0,45 на 10 тисяч дитячого населення. Сьогодні існує багато якісних препаратів людського гормону росту і держава проводить закупівлю цих медикаментів, що є дуже важливим кроком у підтримці таких пацієнтів. Окрім цього, оптимізовано схеми лікування з використанням соматотропних та антигонадотропних препаратів.
ВЗ Що, на вашу думку, потрібно було б зробити на державному рівні, аби зменшити кількість ендокринних захворювань?
— Перш за все необхідне широке інформування спеціалістів різного профілю про методи діагностики, профілактики й лікування, приміром, за допомогою курсів підвищення кваліфікації. Сьогодні значно зросла роль сімейного лікаря як представника первинної ланки кваліфікованої медичної допомоги. Саме ці спеціалісти повинні взяти на себе значну частину роботи по первинному виявленню хворих на цукровий діабет ІІ типу. Не повинні бути пасивними і самі хворі. Завдяки обізнаності та вмінню реагувати на ті чи інші зміни показників вуглеводного обміну, майже вдвічі знижується ризик розвитку ускладнень і потреба у госпіталізації. Варто відзначити, що завдяки створенню системи кабінетів навчання самоконтролю, яку запропонували спеціалісти Інституту ендокринології, такі своєрідні міні-центри діють у більшості регіонів. Але подальший розвиток цієї програми стає можливим лише за умови достатнього фінансування. Взагалі не секрет, що все «упирається в гроші», і наукові розробки у тому числі. Без належної підтримки держави галузь не може інтенсивно розвиватися. Я вже казав про прогресивні та перспективні методи генної інженерії у лікуванні цукрового діабету, але ж необхідно ще пройти величезний шлях, щоб ці розробки впровадити у практику — це величезні гроші… Ми живемо за рахунок Грандів і Програм, а не за рахунок держави.
ВЗ В силу вашої діяльності на міжнародному рівні ви багато подорожуєте. Чи не було спокуси залишитися працювати в іншій країні?
— Ні… Щось я прикипів до України. І мені дуже жаль, коли ми втрачаємо кращих спеціалістів. У свій час я відправляв до Америки і Японії найталановитіших. І майже ніхто не повернувся! Жалкую… Тепер відправляю пенсіонерів (жартує — авт.).
ВЗ Скажіть, а чи існує в’їздний медичний туризм в Україну ендокринологічних хворих?
— Так, до нас приїжджають пацієнти із країн СНД. Хотіли б у нас лікуватися пацієнти із Ближнього Сходу. Але для цього потрібно створити належні умови. І тут знову мова піде про гроші…
ВЗ Давайте відволічемося від медицини. Розкажіть про свої хобі.
— Воно в мене одне-єдине. Я захоплююсь мистецтвом. Серйозно захоплююсь. Збираю унікальну бібліотеку вже понад 40 років. Маю багато раритетних екземплярів. Колись я прочитав надзвичайний твір Сомерсета Моема «Луна і грош», після нього захопився Гогеном. Зібрав майже всі його альбоми, мріяв поїхати на Таїті і відвідати музей Поля Гогена. І така можливість з’явилася! Директор ВООЗ під час відвідування нашого Інституту запросив мене на конференцію, присвячену йодному дефіциту, яка через півроку відбудеться на Таїті. Я щасливий, що моя мрія здійснилася.
ВЗ Які подальші наукові плани Інституту?
— Зараз ми разом з американськими вченими проводимо молекулярно-генетичні дослідження, пов’язані з вивченням механізмів канцерогенезу і пошуком прогностичних маркерів. У центрі нашої уваги пошук маркерів, які допоможуть встановити підвищений ризик розвитку радіаційного раку щитоподібної залози ще до появи самого захворювання. Окрім цього, найближчим часом ми плануємо провести паралельний морфологічний і молекулярно-генетичний аналіз карцином щитоподібної залози у людей, народжених після аварії на ЧАЕС. Також у планах вивчення генетичної нестабільності пухлинної тканини щитоподібної залози і поглиблення знань в оцінці ризиків розвитку цього раку. Незважаючи на те, що багато питань отримали свої відповіді за ці роки, велика кількість завдань ще знаходиться у процесі вирішення. Окрім цього, мені хотілося б модернізувати нашу матеріально-технічну базу, щоб вийти на ряд пріоритетних проблем. Необхідно впроваджувати інноваційні світові методики, які сприятимуть підвищенню рівня діагностики й лікування. Планів багато, але їх доля залежить від фінансування.
Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»
