Якою має бути сьогодні заробітна плата медичного працівника? Не з точки зору соціальної справедливості – про це окрема розмова (з огляду на рівень складності, особливості його праці та відповідальності, а також на реальний прожитковий мінімум та рівень інфляції), а згідно з чинним законодавством України? Відповіді на ці запитання розглянемо на прикладі посадового окладу лікаря без категорії.Андрій ОЛІЙНИК, юрист Львівської обласної організації профспілки працівників охорони здоров’я, асистент кафедри організації управління охорони здоров’я Львівського НМУ імені Данила Галицького.
РАМКИ ЗАКОНУ
Здебільшого заклади охорони здоров’я перебувають у комунальній та державній власності, а тому питання розміру оплати праці визначається законодавством у межах бюджетних асигнувань. Зокрема, основними нормативно-правовими актами є постанова Кабінету Міністрів України №1298 від 20.08.2002 р. «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», а також спільний наказ Міністерства праці та соціальної політики України і МОЗ України №308/519 від 05.10.2005 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» (надалі – Умови), який прийнятий на виконання зазначеної постанови.
Без сумніву, вказані акти не можуть суперечити законам – Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці» та іншим, які встановлюють державні мінімальні гарантії з оплати праці.
Структура заробітної плати, зокрема посадові оклади (тарифні ставки) медичних працівників, формується на підставі Єдиної тарифної сітки та дорівнюють розміру тарифної ставки робітника першого тарифного розряду, помноженого на тарифний коефіцієнт, який відповідає тарифному розряду працівника.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2.5 Умов лікарю без категорії встановлено 10 тарифний розряд, якому відповідає тарифний коефіцієнт 1,82.
Згідно з вимогами статті 6 Закону України «Про оплату праці» тарифна ставка робітника першого тарифного розряду встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати. Своєю чергою мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (стаття 9 Закону).
НЕВТІШНІ РЕАЛІЇ
Із 1 квітня 2012 року розмір мінімальної заробітної плати, як і прожитковий мінімум, становив 1094 грн (Закон України «Про Державний бюджет України на 2012 рік»).
Виходячи з цього, посадовий оклад лікаря без категорії за період квітень-червень не повинен бути менш як 1991 грн (1094 грн х 1,82). Однак у цей період він становив 1445 грн, оскільки в даному випадку Кабінет Міністрів України визначив розмір тарифної ставки робітника першого тарифного розряду чомусь у сумі 794 грн, що значно менше за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, номінально щомісячна різниця тарифної ставки, яку недоотримав лікар без категорії, становить приблизно 546 грн, із вищою категорією (13 тарифний розряд) – 681 грн; лікар-хірург чи лікар загальної практики–сімейний лікар без категорії (11 тарифний розряд) – 591 грн, а з вищою категорією (14 тарифний розряд) – 726 грн.
До слова, зміна до статті 13 Закону України «Про оплату праці», внесена Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007, згідно з якою оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань – визнана неконституційною рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 р.
За таких умов, на розмір посадового окладу не впливає зміна розміру мінімальної заробітної плати, що мало б відбуватися автоматично. Так, із 1 липня 2012 року розмір мінімальної заробітної плати становить 1102 грн, із 1 жовтня – 1118 грн, із 1 грудня – 1134 грн. Натомість, згідно з Постановою КМУ від 11 січня 2012 р. № 10 у 2012 році тарифну ставку працівника першого тарифного розряду встановлено у розмірі 794 грн – із 1 квітня, 802 грн – із 1 липня, 807 грн – із 1 вересня, 823 грн – із 1 жовтня, 839 грн – із 1 грудня. Як бачимо, відбувається поступове символічне збільшення на кілька гривень.
Суми підвищень, доплат та надбавок розраховуються від тарифної ставки, а відповідно, заробітна плата пропорційно зростатиме.
Скажімо, якщо посадовий оклад збільшується за умов а м и о п л а т и праці, наприклад, на 50%, то щомісячна заробітна плата лікаря без категорії має становити у вказаному періоді вже 2987 грн, а не 2168 грн, як є в дійсності. Таким чином, різниця, яку недоотримав лікар, становить уже 819 грн, а для лікаря загальної практики–сімейного лікаря з вищою категорією – 1089 грн. Зі збільшенням відсоткового розміру підвищень, доплат та надбавок відповідно зростатиме і вказана різниця.
І це ще не все. Вказані суми могли б бути ще вищими. Адже і досі є чинною норма пункту ж) статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я, яка передбачає встановлення для медичних працівників у державних та комунальних закладах охорони здоров’я середніх ставок і посадових окладів на рівні не нижчому від середньої заробітної плати працівників промисловості. Саме посадовий оклад лікаря без категорії орієнтовно дорівнював би середній зарплаті у промисловості, яка згідно з даними Державної служби статистики України в березні 2012 року становила 3361 грн.
НА ЧИЄМУ БОЦІ СУД
До речі, зміни до даної норми, внесені Законом про Державний бюджет на 2008 рік від 28.12.2007 р., згідно з якими встановлення у державних закладах охорони здоров’я посадових окладів (тарифних ставок) здійснюється на основі Єдиної тарифної сітки у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, також були визнані неконституційними рішенням Конституційного суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 р.
Водночас, згідно з пунктом 3) Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» норми і положення окремих законів, зокрема статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік. Причому у своєму рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 щодо тлумачення норм Конституції України та Бюджетного кодексу України Конституційний суд України опосередковано створив підґрунтя та обґрунтування правомочності такої норми, незважаючи навіть на те, що такі висновки суперечать попередньому рішенню цього ж суду.
Оскільки держава бере на себе певні зобов’язання через прийняття відповідних законів, вона повинна їх і виконувати. Адже в Конституції проголошено, що Україна є правовою державою, в якій визнається та діє верховенство права. А стосовно бюджетного фінансування, то самі по собі бюджетні асигнування не є правовою підставою для оплати праці, а лише її джерелом.
При цьому варто згадати, що ще жодного року не виконувалася норма фінансування охорони здоров’я на рівні не менш як 10% ВВП, що передбачена статтею 12 Основ законодавства України про охорону здоров’я. Цей показник сьогодні не становить навіть і третини потрібних видатків. А це, погодьтеся, питання не стільки наявності в державі фінансових ресурсів, як справедливого та, головне, законослухняного їх розподілу.
За таких умов влада (без будь-якої персоніфікації) має стати відповідальною та повернутися обличчям до людей у білих халатах. Інакше вибух соціальної напруженості у галузі охорони здоров’я неминучий.