На головний біль страждає кожен 4-й житель Європи, а в Україні діагноз мігрені ставиться всього в 0,46% випадків від усіх неврологічних захворювань (для порівняння: у Європі цей показник — 10%). У чому причина: погана діагностика чи хибні уявлення про природу захворювання?
Ірина (43 роки, м. Санкт-Петербург):
— Усе почалося 10 років тому: я стала керівником великого івент-агенства і мій графік поступово видозмінився. Працювати стала більше, а відпочивати — менше. Відповідальність змушувала мене постійно бути «в тонусі». Згодом з’явилося відчуття, ніби мене «стискає» зсередини, як тільки я заходжу до офісу. Тоді й почалися щоденні головні болі. Одразу дуже нестерпні, які вкладали мене у ліжко на години. Біль супроводжувався блюванням та чутливістю до світла. Я звернулася до одного спеціаліста у Санкт-Петербурзі, потім до іншого і згодом зрозуміла: лікарі просто співчувають мені, а допомогти не можуть. Поставили діагноз «Мігрень» і порадили якось із цим жити, адже я не одна така. Згодом ми з чоловіком відкрили філіал у Києві і переїхали до України. Біль не давав мені ані жити, ані працювати. Поступово напади мігрені почали частішати, а ліки зовсім перестали допомагати. У Києві я також побувала у кількох невропатологів, допоки мені не порадили звернутися в Інститут нейрохірургії. Сказали, що допоможуть тільки там. Лікар уважно вислухав мене, подивився обстеження і призначив гормони — кортикостероїди. На короткий період мені стало краще. Але невдовзі мігрень повернулася ще з більшою інтенсивністю й «у компанії» з побічними ефектами гормональної терапії. Тоді лікар порадив звернутися до імунолога. Я не зовсім зрозуміла навіщо мені це, але погодилася, витративши купу грошей на різноманітні аналізи. За допомогою ПЦР у моєму організмі знайшли багато різних вірусних захворювань у малих титрах, але лікар наполягав, що все це варто лікувати. Із тих пір я приймала дорогі імунологічні препарати, які, до речі, купувала саме у лікарі-імунолога. Та від них мені стало геть погано… Я перестала працювати. Мій чоловік, не розуміючи, що зі мною відбувається, постійно дратувався. Ми витрачали на обстеження і лікування величезні кошти, а стан тільки погіршувався. Важко уявити, скільки б часу це все тривало, якби я не знайшла «свого» лікаря — людину, яка мені надзвичайно допомогла. Вже рік, як я почуваюся знову молодою і здоровою. Нещодавно я відвідала дочку, яка мешкає у Санкт-Петербурзі, і здивувалася: вся її квартира всіяна ліками від головного болю. Дочка сказала, що вже кілька років страждає на страшні мігрені, а я нічого не помічала — настільки мене виснажив мій хворобливий стан. Тепер я можу допомогти і їй — і лікарем, і порадами.
Тетяна Майкова, лікар-невропатолог вищої категорії, кандидат медичних наук, головний лікар центру «Головний біль»
— Наш центр займається діагностикою та лікуванням головного болю з 1993 року. Для правильної постановки діагнозу використовується Міжнародна класифікація головного болю (перегляду 2004 року) (ICDH-II), у якій є чіткі діагностичні критерії для кожного його виду.
Головний біль — це така ж тема, як погода: всі про неї можуть говорити, але мало хто може предметно відповісти, що це таке. На жаль, до цих пір головний біль пов’язується з судинами, остеохондрозом, запальними захворюваннями мозку. У пацієнтів так само, як і кілька десятиліть тому, вливають судинорозширювальні та знеболювальні препарати. Але в останні десятиліття провели дослідження, за допомогою яких зробили висновок, що в основі головою болю лежить порушення роботи больової системи організму. Мається на увазі вся організація відчуття болю — від больових рецепторів у тканинах до вищого аналізатора болю в мозку.
Наша методика — результат наукового відкриття, зробленого центром на основі передових досягнень світової науки. У процесі спостереження за реакціями мозку на вплив препаратів ми встановили ряд закономірностей. Наше наукове відкриття так і називається — «Явище саморегуляції людського мозку». Вже кілька років ми проводимо освітню програму з головного болю: запрошуємо провідних фахівців Європи та США і навчаємо наших лікарів грамотному підходу до цієї проблеми.
Лікування головного болю — це перш за все правильна діагностика. Потрібно відрізняти головний біль як прояв якихось захворювань і головний біль, який є самостійним захворюванням. Ми практикуємо комплекс досліджень, спрямований на виявлення причин болю. Найчастіше це не стандартний перелік обстежень, а індивідуальний. Таке лікування болю враховує найбільш пов’язані з дисфункцією мозку захворювання — вегетативні та емоційні розлади, артеріальну гіпертензію, гормональні розлади і порушення обміну речовин, дисфункції шлунково-кишкового тракту, порушення серцевого ритму, запальні захворювання лицьових пазух і зубів, захворювання очей (глаукома), анатомічні дефекти судин, анатомічне пошкодження мозку (наслідки травм, пухлини). Необхідний комплекс обстежень повинен включати в себе: енцефалографічне картування з пробами навантаження, що дозволяє оцінити, які нейрохімічні системи мозку працюють у порушеному режимі, які можливості власної компенсації виявлених розладів; ультразвукову доплерографію і сканування судин, які живлять головний мозок, із функціональними пробами, завдяки яким оцінюються не тільки анатомічні особливості судин, а й їх вихідний тонус, реакція на навантаження, ступінь адаптації; комп’ютеризовану електрокардіограму з вегетативними тестами, що визначають електричну активність провідної системи серця і вплив на неї збудливих і гальмівних механізмів з боку керуючих нервової і гуморальної систем; дослідження крові для визначення роботи гормональних систем.
Саме такий спектр досліджень ми провели Ірині, коли вона звернулася в наш центр. Я відразу скасувала прийом гормонів та імунологічних препаратів. Було зрозуміло, що це, як мінімум, неграмотне лікування. Переді мною сиділа молода, але занадто виснажена жінка, яка благала їй допомогти, проте вже сама не вірила у лікування.
Терапія головного болю, перш за все, це вплив на її основне джерело — надмірну активність больової системи організму. Потрібно відразу пояснювати пацієнтам: лікування — це відновлення можливостей організму до саморегуляції. Люди, які страждають на головний біль, пам’ятають час, коли голова не боліла. Отже, така програма в організмі є, потрібно до неї повернутися. Що для цього необхідно зробити в першу чергу? Головний біль вимагає створення в організмі умов для того, щоб збудливі і гальмівні процеси врівноважилися. Таке завдання потребує дотримання ряду правил, які відновлюють адекватне реагування адаптаційних систем до навантажень. Тому перше правило — усунути джерела витоку енергії, будь-які види штучної стимуляції. Зазвичай люди при поганому самопочутті намагаються докласти додаткових зусиль для підвищення своєї активності: вживають стимулюючі напої (чай, каву, алкоголь), починають бігати, ходити в тренажерний зал, робити масажі, їздити в подорожі в екзотичні країни, застосовувати витончені дієти, ходити до екстрасенсів тощо. І якийсь час це допомагає, проте в підсумку все посилюється. Тому що спроби зробити себе сильнішим, простимулювати — це не що інше, як ще більша витрата енергії, і в результаті — виснаження резервних можливостей організму.
Але головне — медикаментозний вплив на механізми збудження больової системи організму. Це не судинні, знеболювальні або ноотропні препарати з міфічним механізмом. До нас приходять люди з багаторічною мігренню, які дуже довгий час приймали знеболювальні препарати. Такі ліки блокують утворення простагландинів, які є нашими природними захисниками від болю. Часте використання знеболювальних засобів підвищує збудливість нервової системи, тонус м’язів, артеріальний тиск, сприяє розвитку порушень серцевого ритму, подразнює слизову оболонку шлунка, підвищуючи секрецію соляної кислоти. А особливу шкоду приносять комбіновані препарати, де поряд зі знеболювальними містяться кофеїн, ерготамін, кодеїн. Вони годяться тільки для епізодичного прийому. Лікування мігрені — це систематичний і тривалий прийом ліків із трьох груп: антиконвульсанти, нейролептики та антидепресанти. Індивідуально, залежно від результатів досліджень. Але тільки ці препарати дозволяють розірвати «порочне коло» і знизити зайву збудливість нервової системи. Не дарма ж Ірина помічала, що перед маніфестом мігрені вона відчувала сильне напруження: і м’язове, й емоційне.
На жаль, медикаментозна терапія мігрені (тим більше багаторічної) — справа не одного дня. Не варто обіцяти одужання після короткого курсу. Багатьом пацієнтам доводиться приймати препарати роками. Однак це мінімальні дози, які дозволяють їм контролювати напади мігрені і вести абсолютно здоровий спосіб життя, до того ж вони не дають побічних ефектів.
Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»
