Ще 5-10 років тому впровадження в навчальний процес нових технологій передбачало перехід до Болонської системи, використання комп’ютерної техніки, інтерактивних дошок тощо. Нині ж цей перелік розширився не лише кількісно, а й якісно — сьогодення вимагає від вищих навчальних закладів, особливо медичних, нових підходів і стандартів підготовки фахівців. Зрештою, цей напрям є одним із визначальних завдань модернізації охорони здоров’я в Україні. Про те, які новації потрібні вітчизняній системі медичної освіти — наша розмова з ректором Одеського національного медичного університету, академіком НАМН України Валерієм ЗАПОРОЖАНОМ.
ВЗ Як ви вважаєте, інновації в освіті — це стимул реформ чи їх наслідок, можливий тільки за економічної підтримки?
— Проблеми реформування охорони здоров’я лежать не тільки в економічній площині. Головною дієвою особою і гарантом усіх медичних реформ є лікар. Саме за якістю його роботи оцінюють стан галузі. Тому, за великим рахунком, майбутнє здоров’я нації формується в університетських аудиторіях.
Інновації в системі вищої медичної освіти тісно пов’язані з упровадженням сучасних галузевих стандартів, а також із посиленням соціальних стимулів і водночас вимог до набуття високоякісної професійної компетентності фахівця.
Але ті стандарти, за якими зараз працюють медичні ВНЗ країни, розроблені ще у 2003 році, вони не віддзеркалюють повною мірою сучасних вимог до підготовки лікаря, тому потребують перегляду й оновлення.
ВЗ На що потрібно зробити акцент?
— Специфіка медичної освіти передбачає тісну взаємодію з клініками і підготовку лікаря біля ліжка хворого. Це — аксіома. Клінічні кафедри більшості вищих медичних навчальних закладів України розташовані на базі міських лікувальних закладів. Час продемонстрував недолугість такої практики.
По-перше, матеріальний стан цих закладів охорони здоров’я не відповідає вимогам до навчальних баз — лікаря завтрашнього дня неможливо готувати на обладнанні дня вчорашнього. По-друге, сучасний лікар має володіти інноваційними технологіями діагностики і лікування, технікою ендоскопічних, малоінвазивних, реконструктивно-пластичних втручань тощо. А для цього студент повинен вчитися у найкращих хірургів, які виконують високотехнологічні операції у відповідно оснащених операційних, до яких студент мав би доступ. Саме тому у країнах Європи, Америки, навіть у Росії при вищих медичних навчальних закладах існують університетські клініки. В Україні також існує чималий позитивний досвід створення і роботи таких клінік. Як приклад — багатопрофільна університетська клініка Одеського національного медичного університету.
Десятирічний досвід її роботи переконливо довів доцільність основної ідеї університетської клініки — клінічне впровадження найновіших технологій і інтелектуальних досягнень, які відпрацьовуються і впроваджуються метрами лікувальної професії одночасно з навчальним процесом. У клініці унікально поєднуються додипломна і післядипломна підготовка лікаря, наукова робота і надання висококваліфікованої медичної допомоги. При цьому навчання й лікувально-діагностична робота здійснюються з використанням найсучаснішої медичної апаратури і новітніх медичних технологій із залученням висококваліфікованих фахівців різних профілів. Нині університетські клініки є ще в кількох медичних університетах країни. Вони мають різні потужність, рівень оснащення та модель функціонування, але всі є безапеляційним доказом необхідності створення власних клінік у кожному медичному університеті.
Однак цей процес просувається в нашій країні повільно і, як кажуть, швидше всупереч, ніж завдяки. Тому що наявність клініки у медичному університеті законодавчо не підтверджена, тож не є обов’язковою.
Найважливішим завданням сучасної вищої медичної освіти є створення умов для розвитку у студентів і курсантів широкого кола компетенцій, стійких практичних навичок, здатності швидко приймати рішення та бездоганно виконувати більшість маніпуляцій і втручань, особливо при невідкладних станах.
Ще Конфуцій сказав: «Я почув — і забув, я побачив — і запам’ятав, я зробив — і зрозумів». Ця формула якнайкраще ілюструє необхідність поліпшення практичної складової у системі підготовки лікаря. Не випадково у 2005 році замість теоретичних державних іспитів, введено комплексний практично орієнтований державний випускний іспит, де молодий лікар має продемонструвати не тільки теоретичні знання, а й роботу з реальним пацієнтом, конкретні практичні навички. Але це лише півкроку до мети — якісної підготовки лікаря сучасного рівня.
ВЗ Чи маємо всі необхідні інструменти й механізми для її досягнення?
— Класична система медичної освіти не здатна повною мірою розв’язати проблему якісної практичної підготовки фахівця. Серед головних перешкод — відсутність безперервного зворотного зв’язку між студентом, курсантом і педагогом, а також відсутність можливостей щодо практичної ілюстрації всього спектра різноманітних клінічних ситуацій. Існують і морально-етичні та законодавчі обмеження контактів між пацієнтами і студентами-медиками чи курсантами.
В усьому світі ці завдання розв’язуються за допомогою симуляційних технологій і студента не допускають до спілкування з пацієнтом, поки він не складе заліки з практичних навичок. Особливо це стосується хірургії, реанімації та інших дисциплін, де від якості та швидкості надання медичної допомоги залежить життя пацієнта. Застосування широкого арсеналу тренажерів, комп’ютерне моделювання різних клінічних ситуацій у динаміці їх розвитку — все це відкриває нові можливості для практичної підготовки студентів та підвищення кваліфікації лікарів і медичних сестер, створює реальні умови для контролю викладачем якості знань і навичок студента. Без інноваційних методів навчання підготувати сучасного лікаря неможливо.
Одеський національний медичний університет уже створив навчально-інноваційний центр практичної підготовки лікарів, оснащений найсучаснішим обладнанням із першого до сьомого рівня реальності. Це обладнання дозволяє навчати студентів і медичний персонал практично в усіх сферах медичної діяльності, використовуючи сучасні методи та методики, в тому числі моделювання різних рівнів складності, моделювання віртуальної реальності «стандартизований пацієнт», систему психологічного консалтингу та менеджменту, а також гібридну симуляцію.
Центр координує свою роботу з провідними центрами симуляційних технологій світу, і коли він запрацює на повну потужність — може стати базовим для модернізації перепідготовки лікарів і з інших регіонів країни.
ВЗ Теорія без практики мертва, але ж і практика без теорії сліпа. Як посилити теоретичну частину підготовки лікаря?
— У наш час теоретично «підкувати» висококваліфікованого лікаря означає забезпечити йому доступ до світової наукової та будь-якої інформації — іншої перспективи не існує. Тому одним із перших завдань Концепції розвитку нашого університету було створення найсучаснішої електронної бібліотеки. Такі бібліотеки функціонують і в багатьох інших університетах. Але, знову ж таки, і в цьому питанні вітчизняне законодавство відстає від життя. Потрібно створити Єдину галузеву освітню інформаційну систему, об’єднавши всі інформаційні ресурси університетів країни, щоб нею могли користуватися не лише студенти, а всі охочі фахівці галузі. Це вже не просто бажання, а необхідність. Якби не одне «але» — не зрозуміло, як це узгоджуватиметься із Законом України про авторське право. Прийнятий в 90-ті роки минулого століття, він не передбачає створення електронних копій книжок та інших документів без згоди автора. Мова йде про виплату авторських гонорарів. Наскільки реально це для університетів? Вважаю, потрібно внести зміни до Закону, які б розмежували цілі створення електронних копій і дали б можливість розвиватися електронним бібліотекам.
ВЗ Яким ви бачите медичний університет якщо не в ідеалі, то, бодай, у найближчому майбутньому?
— Сучасний вищий медичний навчальний заклад — це інфраструктура (навчальні корпуси, клініки, лабораторії, центри, бібліотеки тощо), складові якої взаємопов’язані спільними завданнями — здійснювати навчальну, наукову і лікувальну діяльність. У подальшому він має розвиватися як біомедичний інноваційно-технологічний кластер. Це один нерозривний комплекс, до складу якого мають долучитись, крім університету, найпотужніші регіональні лікувальні установи, академічні науково-дослідні інститути, підприємства, що виробляють медичну продукцію і ліки.
Невід’ємною рисою кластера стане впровадження сучасних технологій в усі сфери діяльності. Це дасть можливість медичним університетам іти в ногу з модернізацією медичної сфери країни, наблизить розробки та новітні технології до практичного впровадження,скоротить шлях від суто теоретичної підготовки фахівця до надання йому міцних практичних навичок і формування розвиненого клінічного мислення. Тобто це дасть можливість отримати якісно іншого лікаря, який буде готовий працювати в умовах оновленої галузі.
Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
