Згідно з даними фонду ендометріозу Сполучених Штатів Америки, більш ніж 176 мільйонів жінок і дівчат у всьому світі страждають на ендометріоз. Проте досі конкретна причина розвитку захворювання залишається нез’ясованою. Дослідники Массачусетського технологічного інституту (MIT) повідомили, що їм вдалося виявити клітинну активність, яка зможе пояснити механізми розвитку цього поширеного патологічного стану. Дослідницька група на чолі з Майклом Бесте з Департаменту біологічної інженерії МІТ вважає, що результати їхніх досліджень допоможуть вченим у створенні нових ефективних препаратів. Крім того, результати могли б сприяти розробці програми стратифікації пацієнтів з ендометріозом, подібної до тої, що вже ефективно використовується для пацієнтів із раком молочної залози. Це означає, що програма лікування підбиратиметься індивідуально, залежно від молекулярного профілю пацієнток.
Ймовірні фактори ризику
Ендометріоз зустрічається у 5-10% жінок, серед пацієнток із безпліддям його частота становить 25-30%, а з хронічним тазовим болем — 60-80%. Як правило, ендометріоз виникає у молодих жінок репродуктивного віку (30-45 років) і рідко зустрічається в менопаузі — вважається, що для його розвитку потрібні естрогени.
Причини виникнення ендометріозу остаточно не встановлені: припускають імовірну участь у механізмі розвитку захворювання клітинних ферментів, рецепторів до гормонів, а також генних мутацій (див. таблицю 1).
Провідною теорією щодо виникнення ендометріозу вважається порушення ембріонального розвитку, при якому клітини ендометрію розносяться з плином крові та лімфи до різних органів і тканин. Попередні теорії, зокрема імплантаційна, припускали вплив ретроградної менструації і транспортування життєздатних клітин ендометрію по маткових трубах у черевну порожнину. Такі клітини, очевидно, мають властивості стовбурових, здатних до активного поділу та імплантації.
Клінічні симптоми й діагностика
Оскільки ендометріоїдна тканина має рецептори до статевих гормонів, у ній виникають такі ж циклічні зміни, що і в нормальному ендометрії, які проявляються щомісячними кровотечами. Саме вони призводять до запалення в оточуючих тканинах і спричиняють основні прояви захворювання: біль, збільшення матки, безпліддя, так званий передменструальний синдром, диспареунію (больові відчуття під час статевого акту) та ін. Ендометріоз вважається доброякісним захворюванням, але він має здатність до інфільтруючого росту й поширення. Ймовірність злоякісного переродження ендометріозу існує в будь-якому віці.
Діагностика ендометріозу вкрай складна. Серед неінвазивних методів найбільш достовірним вважається магнітно-резонансна томографія, але останнім часом накопичилось багато даних, що свідчать про достатню інформативність піхвового та трансректального ультразвукового дослідження. До інвазивних методів виявлення ендометріозу належить лапароскопія.
Чому не працюють сучасні методи
На сьогодні лікування ендометріозу включає гормональну терапію (див. таблицю 2), яка призводить до створення стану штучної менопаузи. Цей метод демонструє непогані результати, проте він не підходить пацієнткам, які планують завагітніти, адже безпліддя — це основний симптом, що змушує їх звернутися по медичну допомогу.
Іншим методом лікування є хірургічний, який передбачає видалення уражених ділянок тканин, але після оперативного втручання часто виникають рецидиви. При кровотечах та за умови відсутності у жінки бажання вагітніти можливе використання гістероскопічного глибокого видалення ендометрію (гістероскопічна абляція ендометрію). Останнім часом застосовуються також експериментальні методики, такі як емболізація маткових артерій та МРТ-керована ультразвукова хірургія. Але їхню ефективність поки не доведено. На жаль, усі ці методи спрямовані лише на зменшення больового синдрому, лікування безпліддя та інших ускладнень ендометріозу, і, фактично, є методами симптоматичного лікування, адже не усувають основної причини захворювання.
У пошуках нових мішеней для лікування
У 2009 році Лінда Гріффіт, інженер-біолог за фахом, створила Центр досліджень гінекологічної патології в Массачусетському технологічному інституті для вивчення ендометріозу і подібних захворювань. Одним із завдань було визначити молекулярні та клітинні механізми розвитку ендометріозу з метою виявлення нових мішеней для лікування.
Дослідницька група на чолі з Майклом Бесте з Департаменту біологічної інженерії МІТ для свого дослідження проаналізували склад перитонеальної рідини 77 жінок із встановленим діагнозом «Ендометріоз». Вчені визначали вміст 50 білків у кожному зразку, в тому числі цитокінів, які сприяють розвитку запалення у вогнищах ендометріозу. В зразках перитонеальної рідини дослідники виявили аномально високу активність 13 цитокінів, відповідальних за розвиток ректовагінальних вогнищ ендометріозу та вогнищ ектопії в яєчниках, зокрема ІЛ-1β, 6, 8, 10, туморнекротизуючого фактору альфа (ТНФ-α), фактору росту ендотелію судин (VEGF) та ін. (див. таблицю 3).
Дані цитокіни та фактори росту можуть бути причетні до активації макрофагів, підтримання процесу запалення, а також стимуляції процесу утворення нових судин. Ендометріоїдні клітини своєю чергою здатні продукувати фактори, наприклад, металопротеїнази (MMPs) та регулятори апоптозу (Bcl-2), які збільшують їхню здатність до імплантації в очеревину. Було встановлено, що рівень активності даних цитокінів негативно корелює зі здатністю жінок до запліднення.
Подальші дослідження продемонстрували, що ключовим регулятором цієї аномальної активності цитокінів є субстанція c-jun, білок, відповідальний за активацію процесу запалення. Джерелом продукції протеїну c-jun та інших прозапальних цитокінів, що беруть участь у процесах імплантації та запальної реакції, є макрофаги — клітини імунної системи. При цьому концентрація інших цитокінів виявилася значно нижчою, зокрема, ІЛ-2 та гамма-інтерферону (IFN-γ), що відображає порушення Т-клітинного імунітету, а також функціонування NK-клітин (натуральних кілерів). Очевидно, вищезгадані перитонеальні цитокіни, які продукуються клітинами мезотелію, лейкоцитами, а також ектопічними вогнищами ендометріозу, мають дуже складну систему регуляції. Проте перший крок до розкриття суті цих складних процесів було зроблено, а це дає надію на те, що в найближчому майбутньому вдасться розробити лікарські засоби, які діятимуть на молекулярному рівні безпосередньо на протеїн c-jun.
Необхідність у подальших дослідженнях
У подальшому дослідницька група планує виявити, що є тригером аномальної реакції імунної системи. Для цього планується вивчити зразки тканин, отримані під час хірургічних втручань у пацієнток із безпліддям, а також у тих, що мають глибокі інфільтративні вогнища в прямій кишці та інших органах.
Ірина ШАТИНСЬКА, кандидат медичних наук, спеціально для «ВЗ»
