Наказом МОЗ України № 110 від 14 лютого 2012 року було затверджено письмову форму документа «Інформована добровільна згода пацієнта на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболення». Однак така форма може бути прийнятною виключно за умови існування обов’язкового додатку до неї, а саме — документа «Інформація для пацієнта» (або «Протокол інформування»), в якому буде викладено ґрунтовні дані щодо конкретного пацієнта і запропонованого йому втручання.
У разі ж відмови пацієнта від того чи іншого виду медичної допомоги взагалі виникають правові труднощі, оскільки на сьогодні не затверджено обов’язкової форми такої відмови. Тож медичні заклади та лікарі опинилися в ситуації, коли існують нормативні вимоги законодавства стосовно письмового оформлення відмови пацієнта, але немає визначених формальних процедур.
Правове підґрунтя відмови від лікування
Право пацієнта відмовитися від медичної допомоги гарантоване йому Конституцією України та Цивільним кодексом України, у якому ідеться про те, що «повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування» (ч. 4 статті 284). Таку ж норму містять і Основи законодавства України про охорону здоров’я (далі — Основи): «Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування» (абз. 4 статті 43). Втім, там же прописано застереження: «Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти у нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання — засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків» (абз. 3 статті 43).
«Етичний кодекс лікаря України» своєю чергою прописує: «Добровільну згоду пацієнта на обстеження, лікування чи дослідження з його участю лікар повинен одержати при особистій розмові з ним» (п. 3.5.).
Порядок оформлення документів
Передусім слід пам’ятати, що правовою аксіомою у відносинах із надання медичної допомоги за сучасним українським законодавством є положення, яке не можна порушувати у жодному разі: повнолітній дієздатний пацієнт має право відмовитися від будь-якої медичної допомоги. А щоб лікар міг убезпечити себе від безпідставних домагань недобросовісних пацієнтів і звинувачень, пов’язаних із подібними ситуаціями, він має знати, як правильно юридично оформити відмову пацієнта від медичного втручання. Законодавчі норми (стаття 43 Основ) передбачають дві форми, в яких може бути зафіксовано факт відмови пацієнта від запропонованого лікарем лікування. Перша — це письмове підтвердження пацієнтом факту відмови. Друга — акт, яким засвідчується відмова пацієнта у присутності свідків. Зрозуміло, що перший документ підписує пацієнт, другий — його лікар та свідки.
Процес волевиявлення пацієнта щодо відмови від лікування (як і щодо згоди на нього) включає щонайменше три обов’язкових етапи: отримання інформації; її аналіз та прийняття рішення; підписання відповідних документів. Тому підсумкові документи мають відобразити належним чином усі ці етапи.
Перший етап — інформація, яку лікар надає пацієнту. Вона стосується конкретного втручання, має бути суттєвою, доступною для розуміння пацієнтом і за своїм обсягом відповідати вимогам законодавства. Суттєвою вважається інформація, яка відома лікарю та є важливою для прийняття рішення пересічною людиною, що перебуває у здоровому глузді. Така інформація не повинна бути занадто складною та об’ємною і, водночас, має містити всі відомості, які є важливими для прийняття пацієнтом рішення щодо даної конкретної клінічної ситуації. Якість і обсяг інформації, яка надається пацієнту та фіксується у документах, необхідно зв’язувати з характером і складністю запропонованого втручання, заздалегідь враховуючи те, що обсяг та якість інформації можуть стати предметом розгляду у судовому процесі.
Визначення того, який обсяг медичної інформації, необхідний для забезпечення інформованого вибору пацієнта, міститься у рішенні Конституційного Суду України. Обов’язковими елементами такої інформації є діагноз, перебіг та прогноз захворювання, план, мета, орієнтовна тривалість запропонованого лікування, можливі ризики та ускладнення, ймовірність їх виникнення у конкретного пацієнта, ризик для життя і здоров’я у разі відмови від запропонованого втручання.
Етап другий — аналіз інформації та прийняття рішення. Хоча цей процес відбувається у свідомості пацієнта, однак його результати можуть і повинні бути відображені у підсумкових документах. Це фіксується за допомогою таких речень, які починаються словами «Мені зрозуміло…», «Мені роз’яснено…», «Я усвідомлюю…», а також переліку запитань пацієнта та відповідей на них.
Третій, найвідповідальніший, етап — оформлення підсумкових документів. За відсутності єдиних законодавчих вимог до письмового оформлення відмови пацієнта лікарі можуть обирати власний варіант (виходячи з професійного досвіду та зважаючи на особливості окремих видів втручань) як найпридатніший до умов обслуговування конкретного пацієнта. Однак документ повинен містити обов’язкові елементи, передбачені вимогами законодавства. Підсумовуючи досвід колег, пропоную наступні юридичні форми фіксації відмови пацієнта від запропонованого медичного втручання.
1Документ «Інформація для пацієнта щодо захворювання та запропонованого лікування» (або «Протокол інформування пацієнта»). Ця форма може бути використана для оформлення як згоди на медичне втручання, так і відмови від нього, оскільки пацієнту надають одну й ту саму інформацію, незалежно від того, яке рішення він прийме після її аналізу та осмислення.
2Документ «Інформована добровільна відмова пацієнта від запропонованого лікування». Формальні вимоги до оформлення документа про відмову певною мірою ідентичні тим, що й для отримання письмової згоди на медичне втручання. Втім, в окремих частинах цих документів є відмінності. Зокрема, головний акцент для пацієнта, який відмовляється від медичного втручання, необхідно зробити на аргументації щодо потенційних небезпек для здоров’я, працездатності і, можливо, для життя, які ймовірно виникнуть у разі відмови.
3 Документ «Акт про підтвердження відмови від медичного втручання та від письмового оформлення відмови» складається на вимогу закону у випадку, коли пацієнт відмовляється підписувати документи, що засвідчують його відмову від лікування. Цей документ оформляється обов’язково у присутності свідків, які можуть підтвердити, що пацієнт у момент відмови міг адекватно сприймати та аналізувати надану йому інформацію, відповідав на запитання та сам їх ставив. Акт про відмову пацієнта також повинен відобразити факт розмови лікаря з пацієнтом і надання йому суттєвої інформації. Важливим елементом складання акту є процес залучення свідків. Практикуючі юристи радять залучати тільки тих осіб, які обізнані з медичною та особистою інформацією про пацієнта внаслідок виконання професійних чи службових обов’язків, і тих, проти кого не заперечує сам пацієнт (краще, щоб це були і родичі, і працівники медичного закладу).
2 Відмова пацієнта від визначених медичних процедур може бути частиною документа про інформовану добровільну згоду на запропоноване лікування. У такому разі в документі про згоду необхідно додати пункт приблизно такого змісту: «Нижче я вказую медичні втручання, від яких відмовляюся за будь-яких обставин: …».
3 У разі відмови пацієнта прийомного відділення від госпіталізації фахівці радять обов’язково оформити медичну карту стаціонарного хворого; забезпечити огляд хворого лікарем профільного відділення; внести в історію хвороби детальний опис результатів огляду (обстеження); проінформувати про відмову завідувача профільного відділення (або чергового лікаря); заповнити документи щодо відмови пацієнта.
P.S. Насамкінець пропоную власні зразки документів, які практикуючі лікарі та медичні заклади можуть використовувати для оформлення відмови пацієнта, наповнивши їх конкретним змістом з урахуванням особливостей кожної клінічної ситуації.
ЗРАЗКИ
