Щоденно диспетчерська служба екстреної медичної допомоги міста Києва отримує майже 7,5 тис. дзвінків від громадян. Бригади столичної «швидкої» здійснюють 1250-1650 виїздів щодоби (на кожну з них припадає понад 13 викликів). 49% із них — раптові захворювання, 16% — травми та нещасні випадки, 13% — перевезення пацієнтів до лікувальних закладів за направленнями (щодоби «швидка» столиці доставляє на госпіталізацію приблизно 750 пацієнтів). Втім, така статистика — лише ескіз напруженої роботи служби екстреної допомоги. Повну ж картину її нелегких буднів можна побачити лише на власні очі, коли разом із бригадами «швидкої» долаєш вуличні корки і «хвилясті» дороги віддалених вуличок, наштовхуєшся на штучні перешкоди тих, хто сьогодні «молодець проти овець», а завтра обурюється, чому «швидка» не прибула вчасно; коли після складного виклику намагаєшся трохи перепочити в умовах, наближених до екстремальних. Про все це — у репортажі нашого головного редактора, Голови Громадської ради при КМДА Марини Бурмаки.
Крила замість коліс?
Викликаючи «швидку» і з нетерпінням очікуючи її в лічені хвилини, навряд чи хтось задумується над тим, що автомобілям із червоним хрестом окрім сирен та маячків у столичних умовах потрібні крила.
Через автомобільні корки рухаємося до підстанції № 10, що на Оболоні. Говоримо про терміни, в які може прибути карета екстреної медичної допомоги на місце трагедії. І доходимо висновку: складно дотримуватися встановлених законом нормативів, подолавши «непробивні» автозатори в години пік, особливо взимку, а також враховуючи незадовільну якість вітчизняних доріг (навіть у столиці), за відсутності смуг для спецтранспорту. На жаль, закон — не указ і для учасників дорожнього руху, які вперто ігнорують заклики про пріоритетність проїзду бригад екстреної медичної допомоги на вулицях столиці (і не тільки). Сирени і проблискові маячки «швидких» у потоці машин лише дратують наших водіїв (на відміну від чемних водіїв у Європі). Та й працівники вітчизняної ДАІ мляво реагують як на сигнали автомобілів «швидкої», так і на небажання інших учасників руху створити «коридор життя» для проїзду медиків на виклик.
Не менш «чемними» іноді виявляються і «господарі» тротуарів та під’їздів до будинків. Приміром, працівники столичної підстанції № 15 розповіли нам, що обслуговують по 110-140 викликів за добу. Особливо складно їм це зробити влітку, коли на під’їзді до станції з’являються «базарні барикади» торгівців овочами. Тоді ні виїхати з підстанції, ні під’їхати до неї неможливо. Та й взимку трапляються «сюрпризи» — одного разу торгівці самовільно загнали у гараж «швидкої» вантажівку з мандаринами, щоб ті не перемерзли!
А працівники підстанції №14 (яка знаходиться у вкрай критичному стані і потребує переселення в інше приміщення) взагалі перебувають під блокадою місцевих мешканців. Бо щоб доїхати до підстанції з вулиці, потрібно проїхати через кілька дворів. Це не подобається жителям прилеглих будинків, яких дратують постійні виїзди автомобілів на виклики. Їхня боротьба із «шумом» дійшла до того, що вони перегородили один двір блоками, і медики не могли вчасно надати допомогу пацієнтам.
Вірастюк не допоможе
Робота «швидкої» переповнена курйозами. Медики пригадали, як одного разу їх викликали до пацієнта з масою тіла 130 кг. Щоб винести його з квартири, «потужностей» бригади не вистачило і на допомогу лікарям прийшов… Василь Вірастюк, який зовсім випадково опинився в потрібному місці в потрібний час.
— Дійсно, 67% персоналу нашої служби — це жінки, — каже директор Центру екстреної швидкої медичної допомоги та медицини катастроф м.Києва Анатолій Вершигора. — І вони не завжди можуть винести тяжкохворого з квартири. Взагалі ж кадрове питання для нас надзвичайно важливе. Київ — мегаполіс, у якому щодня перебуває в середньому 3,5 млн громадян. При такій кількості людей нам потрібно 280 добових бригад екстреної медичної допомоги, а у нас їх лише 122.
Молодь, на жаль, не поспішає працювати на «швидкій». Зарплати невеликі, соцпакетом також похвалитися не можемо. Тому на сьогодні нам не вистачає понад 240 лікарів. Не вирішується і проблема житла для медиків. У Дніпропетровській області, наприклад, минулого року 40 лікарів первинної ланки отримали квартири, а в столиці — жоден. Багато з них у Києві чекає квартиру в черзі понад 20 років…
До того ж нам потрібно будувати нові підстанції в Голосіївському районі, на Позняках, Троєщині, тобто там, де з’явилися потужні житлові масиви. На жаль, дуже важко отримати кошти з міського бюджету навіть на оснащення вже існуючих підстанцій — із 17-ти до більш-менш відповідних умов роботи пристосовані лише половина.
Зарплата мінус шпалери
Підтвердженням слів Анатолія Вершигори став і наш огляд 8-ми підстанцій швидкої, який ми встигли здійснити впродовж дня. Як приклад — підстанція № 12: будівля, у якій вона розташована, здана в експлуатацію у 1928 році, останній капітальний ремонт тут робили понад 30 років тому, а косметичний ремонт став клопотом самих медиків (вони на всі руки майстри і всім ідеям спонсори) — працівники підстанції самі збирали кошти на заміну вікон і шпалер. При середній заробітній платі приблизно 300 у. о. можна уявити, яка це нелегка справа. До того ж медики самі ремонтують столи, ліжка і шафи на підстанції, щоб на добовому чергуванні було де перепочити і поїсти. А меблі для кімнат відпочинку тут ще з радянських часів.
— У Києві багато офісів, які купують нові меблі чи оргтехніку. Було б добре, якби хтось із них запропонував підстанціям екстреної медичної допомоги старі меблі чи комп’ютери в хорошому стані, — продовжує Анатолій Вершигора. — Умови, в яких працюють наші медики, дуже важливі при такому стресовому навантаженні.
Однак «потопаючим» не завжди вдається самопорятунок — жодної зарплати не вистачить, щоб відремонтувати дах, замінити кахель, який відпадає від стін, заасфальтувати величезні ями на подвір’ї підстанції тощо.
Оснащення підстанцій екстреної медичної допомоги — також результат винахідливості медичного персоналу. Наприклад, проблему з відсутністю медичних саквояжів вони вирішили просто й оригінально — пристосувавши під них… «саквояжі» для риболовлі. На одній із підстанцій для зберігання ліків використовуються пластикові ящики, які можна дістати на базарі і піддати ретельній дезінфекції.
Підстанція № 4 — чергове «відкриття» для охочих пересвідчитись у тому, що люди в білих халатах гідні найвищої похвали не лише за професіоналізм, а й за витривалість. Підстанція займає перший поверх гуртожитку, адміністрація якого намагається всіляко витіснити екстрену медичну допомогу. Приміщення постійно заливають, через грибок у кількох кімнатах взагалі неможливе перебування людей. А нещодавно «на підмогу» прийшли п’яні дебошири, які розбили шибки у вікнах підстанції. Тож медикам довелося встановлювати нові — знову ж таки за власний рахунок. До речі, поряд із цим гуртожитком височіє кілька нових багатоповерхівок. Чому б міській владі не подбати про виділення приміщення для «швидкої» в цих будинках? Було б бажання…
А поки що лікарям часто доводиться відпочивати прямо на вулиці. Бо у розпорядженні 7-ми бригад — лише кілька кімнат, одна з яких, до того ж, призначена для дезінфекції використаних матеріалів. Це створює додаткові незручності для медиків. До речі, за кордоном лікарі не займаються такою дезінфекцією (це роблять спеціальні фірми), а виконують лише свої безпосередні обов’язки.
Надія не вмирає?
Сором за державу і відчуття провини перед медиками — переживання, які постійно супроводжували нас під час відвідування столичних підстанцій «швидкої». Втім, трапилися і приємні винятки, які додали оптимізму. Наприклад, підстанція № 6 зовсім не схожа на попередні: територія обнесена парканом, у дворі охайні газони, є кілька гаражів для автомобілів. Це — типовий проект підстанцій швидкої медичної допомоги. Будівля 1963-го року, але порівняно з попередніми «зразками» виглядає оптимістичніше. Хоча й вона потребує капітального ремонту, і тримається на дбайливих руках медиків.
Згадана вже підстанція № 10, що на Оболоні, також порадувала гарно обладнаними кімнатами, хоча востаннє ремонт тут робили 10 років тому.
Одна з нових будівель — підстанція № 15 на Троєщині. Тут медичний персонал має зовсім інші, пристойні, умови відпочинку.
На підстанції № 2 у Дніпровському районі нам показали, як укомплектована карета «швидкої». До речі, нещодавно столична служба екстреної медичної допомоги отримала 67 нових автомобілів, із них лише 4 закуплено за кошти місцевого бюджету, але щоб покращити автопарк, необхідно щонайменше іще 90 нових карет швидкої допомоги. Зрозуміло, закупівля «швидких» — справа затратна. Але, як-то кажуть, існують прості речі, що в буквальному сенсі рятують життя. Приміром, не так уже й складно заасфальтувати ями у дворах підстанцій, щоб не розбивати нові, такі довгоочікувані автомобілі. А поки медики все ще сподіваються на увагу влади до їхніх проблем, з’являються небайдужі люди, які готові матеріально підтримати екстрену допомогу.
За результатами огляду підстанцій Громадська рада підготувала звернення до Голови КМДА щодо доручення відповідним службам адміністрації стосовно невідкладного ямкового ремонту асфальтного покриття під’їзної дороги та проїжджих частин на подвір’ї чотирьох підстанцій: №№ 2, 10, 12 і 14. Крім того, спільно з медиками напрацьовується проект розпорядження КМДА щодо покращення матеріально-технічної бази столичного центру екстреної допомоги.
