Відсутність статистичних даних про те чи інше явище зовсім не означає, що саме явище також відсутнє. Яскравим підтвердженням цьому є цілковитий пробіл в офіційній статистиці щодо поширеності кодеїнової залежності в Україні. З одного боку — актуальність та масштабність цієї проблеми ні в кого не викликає сумнівів, з іншого — її «цифрове» вираження чомусь вперто не знаходить свого підтвердження в статистичних звітах. Тому так багато охочих не помічати цієї проблеми і використовувати «статистичний вакуум» як «вагомий» аргумент на захист своєї позиції.
Газета «ВЗ» неодноразово писала про загрози кодеїнової наркоманії та про її упевнену «ходу» по країні через недостатню увагу влади до загострення цієї проблеми та небажання встановити жорсткі правила відпуску кодеїновмісних препаратів в аптеках. Натомість в обговоренні проблеми на шпальтах газети неодноразово брали участь фахівці-наркологи, які запевняли, що це явище дуже поширене і набуває загрозливих масштабів. На жаль, серед їхніх опонентів опинилися ті, хто за логікою мав би вдарити в набат, приміром, деякі так звані «захисники» прав пацієнтів. Вони вкрай наполегливо відстоюють необхідність «доступності» для пацієнтів комбінованих кодеїновмісних препаратів (зауважте, наразі основного об’єкта масового зловживання серед аптечних ліків) і не підтримують пропозиції запровадження їх предметно-кількісного обліку. І що найцікавіше — «адвокати» пацієнтів вибудовують свою тактику «захисту», апелюючи до даних офіційної статистики (точніше, до їх відсутності). Мовляв, даних про масштабність немедичного застосування таких препаратів (кодеїнову наркоманію) немає, тож і розмовляти нема про що.
Немає цифри — немає проблеми?
Сергій Драган, лікар-нарколог першої категорії, ординатор відділення №4 КЗ «Дніпропетровський наркологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради»
Цілком логічно, що джерелом такої інформації мали б бути статистичні звіти лікувально-профілактичних закладів, передусім, наркологічних, психіатричних, психоневрологічних, де лікують хворих із хімічними залежностями, зокрема, й кодеїновою (опійною). У цей перелік я умисно не вношу токсикологічні заклади, адже наразі в Україні актуальною стала проблема не отруєнь кодеїновмісними засобами як такими, а масове немедичне застосування ліків, що містять кодеїн, і це призводить до формування тяжкої хімічної залежності. Такими хворими займаються психіатричні та наркологічні лікарні й диспансери, а не токсикологічні центри.
На превеликий жаль, навіть профільні лікувально-профілактичні заклади України не спроможні надати достовірну статистичну інформацію щодо кодеїнової наркоманії. І зовсім не через відсутність такого масового явища, як кодеїнова залежність. Причина статистичної «неспроможності» ЛПЗ приховується в дещо іншій площині — у номенклатурно-класифікаційній.
«Зручний» діагноз
Поняття «кодеїнова залежність», як, власне, і «героїнова залежність» чи «морфінова залежність», відсутні у міжнародній класифікації 10-го перегляду (нею, до речі, послуговується весь світ, і Україна — не виняток). Згідно з цією класифікацією, наркологи та психіатри для всіх видів наркоманій виставляють єдиний уніфікований діагноз «Синдром залежності», незалежно від того, який з опіатів чи то опіоїдів призвів до формування хімічної залежності. Морфін, кодеїн, героїн, метадон, бупренорфін, «ширка» чи славнозвісний «крокодил» — усе це опіати-опіоїди, які «звалюються» в одну купу опійної залежності без відповідної диференціації діагнозу пацієнта, що вживає ці наркотики. З точки зору закономірностей перебігу згаданого захворювання та підходів до його лікування, це абсолютно виправдано (скажімо, щоб не «загромаджувати» діагноз). Однак така «легкість» підходу вилазить боком у статистиці і, відповідно, заважає адекватному розумінню всього спектра клінічних форм опійної залежності та їх співвідношень. Особливо це стосується так званих аптечних її форм, які «живляться» винятково офіцинальними лікарськими засобами (як приклад — кодеїнова залежність).
Тож, що маємо у підсумку? Немає діагнозу «Кодеїнова залежність» — немає й статистичних даних щодо поширення цієї клінічної форми опійної наркоманії. Отже, статистично її просто не існує! І, дійсно, про яку епідемію тоді говорити? Все дуже «просто», чи не так? І не тільки просто, а й, головне, на руку згаданим уже «захисникам» прав пацієнтів, точніше кажучи, представникам так званого «кодеїнового лобі».
На жаль, ми не маємо права змінити міжнародну класифікацію хвороб, однак вітчизняні чиновники від медицини (всіх рівнів) можуть одним «розчерком пера» підписати відповідні циркуляри щодо необхідності уточнення діагнозу «Опійна залежність» — щоб вивести її «цікаві» та актуальні клінічні форми з тіні на статистичне світло. Ось тоді Україна і явить світу, а передовсім собі самій, істинні розмахи кодеїнового лиха.
Як черпати воду решетом
А поки що кодеїнова залежність перебуває у статусі такої собі залежності-невидимки, яку, на жаль, помічає лише вузьке коло практикуючих психіатрів-наркологів. Хоча ті ж самі «захисники» пацієнтів і називають фахівців-наркологів, які у своїх виступах вказують на загрозливість і масштабність цієї проблеми, «міфічними», однак подібна «сліпота» та «глухота» представників громадських організацій аж ніяк не виправдовує їх, більше того, вона відкладає вирішення важливих питань у довгий ящик. А час тут працює проти — проти інтересів хворих і всього суспільства. Кодеїнова наркоманія, що забирає сотні життів та завдає каліцтва нації, вже є беззаперечним фактом. Його не помічає тільки той, хто не хоче або кому невигідно «прозрівати». На жаль, кодеїнова залежність і досі не затримується у решеті офіційної статистики. А чи зацікавлений хтось у тому, щоб усе було інакше? Риторичне запитання, чи не так?
Тож усі спроби противників предметно-кількісного обліку кодеїновмісних препаратів довести свою правоту «на основі статистики» схожі на наміри заперечити вміст солі у морській воді через те, що вона не осідає в решеті, яким черпають цю воду.
