«Судинний хірург 2014 року» — таку почесну відзнаку під час роботи конгресу ангіологів та судинних хірургів України, який відбувся днями в Києві, отримав відомий закарпатський хірург, професор, доктор медичних наук, професор кафедри хірургічних хвороб Ужгородського національного університету Василь Русин.
Це ім’я на Закарпатті вже давно стало синонімом професіоналізму та людяності. Його організаторські здібності та надзвичайну працьовитість щоразу відзначають колеги, а пацієнти, котрим він врятував життя, буквально боготворять його. Лікар від Бога, світило медицини — саме ці епітети найчастіше лунають на його адресу. Але окрім свого головного життєвого покликання — лікувати людей — Василь Іванович ще чималу частину часу присвячує науці та громадській діяльності. Окрім численних титулів: доктор медичних наук, академік, професор, Заслужений лікар України, президент асоціації хірургів Закарпаття, він ще й відомий громадський діяч, викладач і науковець. Василь Русин неодноразово ставав номінантом щорічних конкурсів «Впливові люди Закарпаття», «Топ-100», «Топ-50» та «Лідер року Закарпаття».
Визнання колег-медиків професор Русин сприйняв неоднозначно, і під час спілкування з нашим журналістом зауважив: «Я вважаю, що це визнання є своєрідним авансом довіри, тому не зовсім погоджуюся з думкою колег. Є дійсно напрямки, де ми піонери і революціонери в судинній хірургії, але є в країні набагато кращі та сильніші судинні хірурги, аніж я». За словами лікаря і науковця, цьому передували не стільки його особистий вклад у розвиток судинної хірургії в нашому краї та в Україні в цілому, як велика командна наукова робота, що проводилась на кафедрі хірургічних хвороб Ужгородського національного університету.
Нові підходи гарантують успіх
Розповідаючи про пріоритетні напрямки розвитку судинної хірургії області, Василь Іванович відзначив декілька позицій: «По-перше — хірургічне лікування варикотромбофлебіту. Це досить складна і дискутабельна проблема в усьому світі. Підхід до неї неоднозначний: одні намагаються проводити лікування консервативно за рахунок осередків, які розріджують кров або розчиняють тромби, інші ж частину пацієнтів лікують оперативно, а частину — консервативно. У нас підхід прагматичніший: ми вважаємо, що для ліквідації проблеми потрібно ліквідувати причину, яка призвела до її виникнення. Коли ми прибираємо сам тромб, то загроза тромбоемболії легеневої артерії тільки відтерміновується. Якщо ж застосувати превентивні заходи і перев’язати венозний сегмент вище зони тромбозу або виконати неповну апаратну каваплікацію нижньої порожнистої вени, то проблемі можна запобігти.
Також ми активно оперуємо при гострих тромбозах системи нижньої порожнистої вени. Це великі судини до рівня діафрагми: ниркові, нижня порожниста, клубові, стегнові вени. Мало хто з хірургів хоче їх оперувати, побоюючись можливих ускладнень у післяопераційному періоді. Як правило, там, де є клапани, тромбоектомію в чистому вигляді зробити неможливо, оскільки частина тромбів осідає на клапанах і суто механічно повністю видалити тромб практично нереально.
Небагато хірургів оперують також при імплантаційних пухлинних тромбах нирок. Складність та ризикованість таких втручань обмовлені тим, що практично всі сегменти нижньої порожнистої вени прикриті лівою часткою печінки. Ми користуємося спеціальним доступом і спеціальною технікою відведення печінки — piggyback, яку запозичили у трансплантологів. Суть її полягає у відведенні печінки таким чином, що ми маємо доступ до піддіафрагмального сегменту нижньої порожнистої вени і до сегменту, який знаходиться вище печінкових вен — відтак у нас є адекватна візуалізація і доступ для виконання тромбектомії не тільки з печінкової та діафрагмальної вен, але й навіть із передсердя без використання апарату штучного кровообігу.
Ще одна судинна проблематика, над якою працює наш колектив, — лікування критичної ішемії нижніх кінцівок. За кількістю розроблених методик оперативних втручань та виданих монографій з цього приводу Ужгородський університет посідає одне з провідних місць. Фактично на сьогодні ми єдині в Україні визначаємо мікроциркуляцію судинного русла нижньої кінцівки нижче стегна (включаючи підколінно-тібіальний сегмент і стопу) за допомогою радіоізотопних методів дослідження, які активно застосовуються у Закарпатському обласному клінічному онкологічному диспансері. Така тісна співпраця кафедри з обласними закладами обумовлена тим, що у нашому краї вже реально створено єдиний медичний простір.
Окремо відзначу, що відпрацьовані нами технології діагностики та майбутнього прогнозу щодо визначення об’єму оперативних втручань при критичній ішемії нижніх кінцівок абсолютно достовірні. За їх допомогою ми безпомилково з’ясовуємо, якому пацієнту можна робити прямі та непрямі способи реваскуляризації кінцівки, а якому, на жаль, врятує життя лише ампутація кінцівки.
Окрім того, ми розробляємо і профілактичний напрям. Сучасні стенти, які ми використовували для профілактики тромобоемболій, показали свою невідповідність, оскільки можуть мігрувати, зміщуватися і не гарантують дієвої профілактики тромбоемболії легеневої артерії. Крім цього, їх зміщення може призвести до розвитку ускладнень і навіть стати причиною смерті пацієнта. Щоб уникнути цих ризиків, ми напрацювали технології апаратної неповної каваплікації. Через маленький розріз за 5-7 хвилин виконується апаратна каваплікація нижньої порожнистої вени, яка практично не впливає на центральну венозну гемодинаміку. Пацієнт почувається у безпеці: емболія артерії в нього профілактована, адже потрапити в легеневу артерію через тоненькі отвори жоден із тромбів практично не може».
Досвід, який варто запозичувати
За словами В. Русина, їхні розробки та методики взяли на озброєння провідні науково-медичні установи України — Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (м.Київ), Інститут невідкладної та відновної хірургії імені В.К. Гусака (м.Донецьк), Інститут загальної та невідкладної хірургії (м.Харків).
На запитання щодо визнання досягнень вітчизняної судинної хірургії за кордоном Василь Іванович з усмішкою відповідає: «Закордонні колеги нас поважають і… побоюються, а також подекуди не розуміють, як ми, працюючи інструментами минулого сторіччя, отримуємо кращі результати, ніж у них. Напевно, це пов’язано з особливістю слов’янської душі…»
Олена СУХАНОВА, для «ВЗ», м. Ужгород
