Під час реформування медичної галузі Польщі було ліквідовано до третини лікарень, подібних до наших районних. Аналогічне, вочевидь, очікує й Україну, правда, з одним «але».
Якщо у Польщі лікарні закривалися, не витримуючи конкуренції із сильнішими закладами, то у нас їх може поховати адміністративно-територіальна реформа. Принаймні такої думки директор КНП «Глибоцька центральна районна лікарня» Чернівецької області Іван Шкробанець.
Із місцевого самоврядування наразі реально існують тільки об’єднані територіальні громади
Іван ШКРОБАНЕЦЬ, директор КНП «Глибоцька центральна районна лікарня» Чернівецької області – Наскільки важливою для кожного є медицина, її достатня забезпеченість (як професійними кадрами, так і обладнанням та медикаментами) сьогодні, певен, нікого не потрібно переконувати. Однак одночасне впровадження другого етапу медичної реформи та реформи адміністративно-територіального устрою України, які не очікувано поєдналися із пандемією коронавірусу, створило серйозну загрозу руйнації галузі, у першу чергу – загрозу знищення найближчих до людей районних лікарень.
Згідно з медичною реформою, лікарням другого рівня, тобто районним, Національна служба здоров’я України у вартість медичних послуг, які вони надають населенню, включає тільки забезпеченість пацієнтів ліками (і то – відповідно до їх Національного переліку, де є лише дешеві й малоефективні препарати), харчування хворих і заробітну плату персоналу. Все інше – видатки на матеріально-технічне забезпечення лікарень, у тому числі на закупівлю недешевого медичного обладнання, на розвиток та на оплату комунальних платежів, покладено на органи місцевого самоврядування, яких сьогодні ще по суті немає. Районні ради, які робили це дотепер, де-юре вже не існують, бо Верховна Рада України проголосувала закон про адміністративно-територіальну реформу і тепер у Чернівецькій області замість одинадцяти районів є тільки три. Але їх створення (зокрема у сенсі формування бюджетів тощо) ще триває. Тож із місцевого самоврядування наразі реально існують тільки об’єднані територіальні громади, проте вони законодавчо не зобов’язані фінансувати районні лікарні. З цієї причини, наприклад, у нашій Глибоцькій лікарні наявні кошти на оплату комунальних платежів давно остаточно використали і наприкінці минулого року гостро постало питання, як буде далі. На щастя, без тепла, світла і води не залишилися (хоча було таке побоювання), однак їх отримуємо у борг, який перевищує сьогодні два мільйони гривень і хто його погашатиме – невідомо. З іншого боку, тарифи на комунальні послуги ростуть, а жодного фінансування на їх оплату так і немає. І аналогічна ситуація в усіх інших лікарнях районного підпорядкування.
Жодна ОТГ не витягне утримування районних лікарень
Наразі у районі реалізували ідею передати вторинний рівень, тобто районні лікарні, на баланс об’єднаних територіальних громад, на території яких вони знаходяться. Однак, на мою думку, ідея потребує законодавчого врегулювання. Жодна ОТГ не має такого бюджету, який спроможний був би утримати настільки потужні заклади, оскільки потрібні кошти не тільки на оплату комуналки, але й на розвиток. Зрештою, районні лікарні обслуговують населення не тільки найближчої ОТГ, але й мешканців інших територій колишнього району. Відтак «повісити» усі видатки на одну громаду – несправедливо, а з огляду на її обмежені фінансові можливості ризиковано з точки зору перспективи того, чи зможе за таких умов лікарня банально вижити.
Крім цього, також законодавчо не вирішене питання передачі майна, що дотепер було у юрисдикції районної ради. Передадуть повноваження з управління ним новоствореним радам чи створять задля цього якусь окрему структуру, хтозна. Тим більше, що в управлінні колишньої ради було спільне комунальне майно всіх сіл і селищ району, кожен мав свою частку і доки половина громад не зголоситься їх передати, передача майна не відбудеться. Одним словом, маємо неприємну колізію і невизначеність, затягування якої робить реальною загрозу ліквідації значної частини районних лікарень. Вочевидь, ці питання потрібно було продумати наперед, відпрацювати на прикладі пілотних регіонів, а не різати по-живому.
Аліна ГАРГАЛЯ, Чернівці
спеціально для «ВЗ»
