Відомо, що серед складових системи забезпечення національної безпеки будь-якої країни багато медичних аспектів. Зокрема, надзвичайно важлива роль у цьому належить повноцінному функціонуванню служби крові. Про її нинішній стан в Україні, а також про перспективи розвитку — наша розмова з президентом Всеукраїнської громадської організації «Асоціація служби крові України», головним лікарем Житомирського обласного центру крові, кандидатом медичних наук Анатолієм ЧУГРІЄВИМ.
ВЗ Чи можна стверджувати, що проблеми служби крові сьогодні перебувають у центрі уваги держави?
— Принаймні, вперше за весь період існування нашої держави це питання окремо винесли на розгляд колегії МОЗ України, яка відбулася в листопаді 2013 р. Її висновки та рішення буде враховано в проекті Постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Державної цільової програми розвитку донорства крові та її компонентів на 2015-2019 роки». Сподіваємося, що в цій програмі відобразяться всі нагальні проблеми служби крові та шляхи їх вирішення. А їх чимало. Приміром, заготівля плазми та еритроцитів для лікувальних закладів на рівні областей. Існуючий стан виробництва препаратів крові не дозволяє переробляти занадто велику кількість плазми, тому в областях накопичуються її надлишки. Це вплинуло на умови її зберігання та подальшу реалізацію — немає потреби переробляти надлишки, а для переливання плазми достатньо. Тому, на жаль, лікувальні заклади в 1,5-2 рази скоротили обсяги замовлення препаратів крові. Багато хто з лікарів-клініцистів аргументує це тим, що препарати крові не передбачені в клінічних протоколах або протоколах, які затверджені МОЗ (це питання також обговорювали учасники колегії і, зрештою, було дане доручення переглянути клінічні протоколи і стандарти лікування в цьому напрямку).
Доводиться констатувати і відсутність постійного зв’язку спеціалістів лікувальних закладів та закладів служби крові — ми давно не розмовляли один з одним, уже практично й не пам’ятаємо, коли востаннє проводились конференції з клінічної трансфузіології. А відсутність такого діалогу також призвела до того, що запит на препарати крові скоротився.
У проекті рішення колегії передбачено централізацію служби крові — необхідно розробити відповідний проект Постанови Кабінету Міністрів України, створити єдиний Центр служби крові МОЗ, внести зміни до відповідного наказу про штатні нормативи та створити єдині інформаційні технології для використання в усіх закладах служби крові.
Важливим напрямком є впровадження системи управління якістю в закладах служби крові (питання хоч і складне, проте його вирішення не потребує великих фінансових ресурсів). Це наріжний камінь діяльності практично всіх служб крові розвинених країн, адже вимоги Ради Європи, рекомендації ВООЗ обумовлюють, що плазма та всі компоненти крові, які заготовляються службою крові будь-якої країни, повинні відповідати певним критеріям якості.
ВЗ Давно порушується питання виробництва препаратів крові. З’явилися нові перспективи у цьому напрямку?
— Ситуація з виробництвом препаратів крові дійсно досить складна. По-перше, зросла вартість оплати за реєстрацію і перереєстрацію препаратів — сьогодні вона становить до 60-80 тисяч гривень. А такі кошти дуже складно виділити з місцевих бюджетів. По-друге, є певні проблеми з отриманням спирту для переробки плазми, оскільки він відпускається без акцизного збору, а при його отриманні передбачено певні заставні зобов’язання з боку закладу служби крові. Тобто, щоб отримати спирт для переробки плазми, заклад служби крові повинен закласти майно (наприклад, у банк, щоб отримати у нього вексель, за яким можна отримати спирт). Обласні ради не хочуть закладати майно, а банки не дають векселі. Ситуація патова —
в деяких областях головним лікарям закладів служби крові навіть довелось закласти власне майно. Порядок отримання спирту має бути спрощеним. Але це не вирішить усіх проблем. Тому на колегії МОЗ обговорювалося питання щодо вдосконалення організації виробництва препаратів із плазми донорської крові, де передбачено централізацію переробки плазми для зменшення витрат із бюджетів різних рівнів (у тому числі й державного). У зв’язку з фінансовими проблемами, від яких страждає виробництво препаратів крові, головні лікарі закладів служби крові запропонували створити міжрегіональні центри, які перероблятимуть усю плазму, що заготовляється в країні. Йдеться про можливість створення трьох-чотирьох таких центрів — МОЗ України має визначити місця їх розташування та відпрацювати механізм їх взаємодії з областями (оскільки плазма передається з інших областей, а препарати крові мають повернутися назад в область).
ВЗ Який контроль здійснюється за заготівлею крові в країні?
— Завданням служби крові є формування власних планових завдань заготівлі згідно з потребами лікувальних закладів. Передусім цю потребу формують заклади з високою трансфузійною активністю (ті, що надають високоспеціалізовану медичну допомогу). Планові завдання обсягу заготівель повинні формуватися виключно з урахуванням замовлень лікарень. На жаль, цей принцип почав реалізовуватись лише недавно (проте відрадно, що його перейняли вже багато областей). Однак це стосується тільки закладів служби крові. Відділення ж трансфузіології у складі лікарень та лікарні, які заготовляють кров в умовах хірургічних відділень, практично беруть стільки донорів, скільки до них прийде — незалежно від замовлення.
Щодо контролю. Відповідно до Указу Президента України від 2011 року частину функцій щодо контролю за діяльністю закладів служби крові покладено на Державну службу України з питань протидії ВІЛ-інфекції, СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань. В тому числі — й контроль за наявністю ліцензії та дотримання ліцензійних умов. До речі, перші кроки щодо наведення ладу за цим напрямком уже зроблено.
Моя точка зору: заготівля донорської крові та її компонентів підлягає ліцензуванню. В існуючому вигляді ліцензійної діяльності зазначена лише переробка донорської крові та виготовлення з неї препаратів крові. Тобто ця функція хоча й передбачена, але тільки для державних лікувальних закладів. Однак час вимагає, щоб цей вид ліцензування стосувався і закладів інших форм власності. Наступним кроком у формуванні обсягів заготівлі крові та її компонентів має бути ретельний аналіз їх використання.
На жаль, розділення донорської крові в усіх закладах служби крові нині проводиться переважно ручними методами (лише 10-15% — апаратним методом). Недостатньо використовується така форма заготівлі компонентів крові, як аферез (заготівля окремого компонента — плазми, тромбоцитів, еритроцитів). Ці нові технології, на жаль, недоступні для закладів служби крові через їх високу вартість.
Але найпроблемнішим є використання еритроцитів, які мають обмежений термін придатності (21-42 дні). Відповідно їх запаси повинні регулярно поновлюватись. Протягом останнього десятиліття від 53% до 63% заготовлених еритроцитів спрямовувалося у лікувальні заклади, а приблизно 20% «списувалося» щороку в зв’язку з завершенням терміну придатності.
ВЗ Виникає логічне запитання: а чи потрібно нам стільки донорів? І чи варто залучати нових?
— Напевно, їх все-таки достатньо, а використання еритроцитів повинне базуватися на сучасній науковій основі — логістиці їх заготівлі та правильному застосуванні в лікувальних закладах.
Для аудиту використання компонентів і препаратів крові у лікувальних закладах необхідно сформувати загальні правила їх призначення. На жаль, нині не існує національної політики з використання компонентів та препаратів крові (якщо говорити про клінічне застосування). Є окремі напрацювання, але немає системи, яка дозволила б реалізувати державну політику у цьому напрямку. На мою думку, її може сформувати Комітет із трансфузійної медицини, який існує в складі МОЗ України. Наступний крок — створення системи управління запасами крові та її компонентів як на регіональному, так і на державному рівнях. Вона включає створення потужної, оперативної і водночас ергономічної системи транспортування цільної крові та її компонентів і прогнозування та планування цих запасів на всіх рівнях (хоча починати потрібно з регіонального рівня: району, міста, області й переходити до загальнонаціонального планування).
За тим виникає необхідність формування системи управління донорськими ресурсами. По-перше, необхідно створити хорошу систему рекрутування донорів (не донорів «взагалі», а за конкретною групою крові та резусом). При цьому обов’язковим має бути правильне харчування донорів напередодні донації (приміром, через вживання напередодні донації жирної їжі плазма буде непридатною для використання). За даними 2012 року, через підвищений рівень трансаміназ (АЛаТ, високий вміст жирних кислот у плазмі) відсторонено 50% донорів (із майже 51 тисячі осіб). Тобто це ще один резерв донорів, який може бути збережений, варто лише відрегулювати їхнє харчування.
Тому наступний важливий крок — створення основ, фундаменту для формування майбутніх донорів (до цього має бути залучена система шкільної освіти, вищі навчальні заклади тощо), створення прогнозів (щомісячних і щотижневих) зі збору крові за групою й резусом для того, щоб раціонально використати заготовлену кров. Але знову ж таки «під замовлення» лікарень.
І ще одним важливим напрямком, який дозволить оптимізувати витрати на утримання служби, є створення холодового ланцюга (це основа збереження якості та ефективності компонентів крові), починаючи з найменшого — від транспортування компонентів із центрів крові до лікарень і до внутрішньолікарняного транспортування з одного відділення в інше.
ВЗ Як ви, президент Асоціації, оцінюєте кадровий потенціал вітчизняної служби крові?
— На сьогодні у нас працюють люди переважно пенсійного віку — молодь не дуже хоче працювати, зокрема, через низьку заробітну плату. А службу крові називають «другою лінією фронту» в медицині, адже вона формує ті ресурси, якими лікарі рятують тисячі людських життів, тож працівників цієї служби необхідно відповідно стимулювати. Потрібно створити відповідне положення про матеріальне заохочення персоналу закладів служби крові щодо кінцевих результатів їх роботи. Тоді молодь відчує, що за свою працю отримає гідну оплату. До того ж кожен заклад служби крові має свій щомісячний, щорічний плани виконання заготівель крові та її компонентів — це може бути регулювальним фактором для визначення розміру матеріального заохочення працівників (така форма заохочення була колись за часів Радянського Союзу). Тому заохочення персоналу служби — це ще одне завдання, над яким нам потрібно працювати найближчим часом. Зрештою всі окреслені проблеми потребують виваженого аналізу і формування масштабних заходів для їх вирішення.
Вікторія ПАЛАМАРЧУК, власкор «ВЗ»
