Пандемія СOVID-19 змусила медиків згадати, а декого й заново вивчити правила інфекційної безпеки. Та чи гарантує їх сумлінне виконання повноцінний захист від інфікування? Що має знати лікар і чи все залежить від нього?
Сюрпризи українського ринку
ВЗ На початку епідемії в Україні більшість медичних працівників не мала засобів індивідуального захисту в достатній кількості. Чи було це основною причиною того, що медики почали так масово хворіти?
Андрій АЛЕКСАНДРІН, лікар-епідеміолог, Голова ГО «Інфекційний контроль в Україні», керівник Національної експертної групи з інфекційного контролю (NEGIC), кандидат медичних наук– Безперечно, але це було не єдиною причиною. Скажемо відверто: до початку епідемії СOVID-19 деякі медики навіть не бачили респіратора, не те що розуміли, який з них кращий, а який гірший в плані захисту від інфекції. Належний досвід мали хіба що працівники протитуберкульозних та інфекційних відділень. А картинки, нав’язані телебаченням (так звані китайські хроніки боротьби з пандемією) взагалі сформували невірне розуміння профілактики – і в пересічних громадян, і в медичних працівників, і навіть у тих, хто має дбати про їхній захист на державному рівні. Тому я вважаю, що до сьогодні більшість ресурсів, які виділяються на ЗІЗ для медичних працівників, йдуть повз реальну профілактику СOVID-19. Аби вибудувати ефективні заходи інфекційної безпеки, потрібно чітко розуміти шляхи передачі конкретної інфекції та її «вхідні ворота» в організм людини. Зокрема, встановлено, що СOVID-19 – повітряно-крапельна інфекція. Це підтвердили й американські вчені, зокрема, фахівці Гарвардської школи громадського здоров’я, яка давно займається вивченням інфекційних аерозолів, що передаються повітряним шляхом. Відтак головне – захистити від СOVID-19 органи дихання і слизову оболонку очей. На вітчизняному ринку з’явилось багато різних респіраторів. Їх масово закуповують, але не перевіряють за допомогою фіт-тесту (визначення щільності прилягання респіратора до обличчя). Насправді у жодного виробника немає респіраторів, які б підійшли до будь-якого типу обличчя. Тому підібрати ЗІЗ конкретному працівнику – відповідальність керівника лікувального закладу. Так само він має напередодні закупок добре вивчити наявний ринок, аби не помилитися й щодо якості респіраторів.
ВЗ Хочете сказати, що ринок наповнений підробками?
– Я дещо про інше. На жаль, український ринок має свої «особливості». По-перше, у нас немає жодного державного органу, який би перевіряв закуплені респіратори на якість. Ми купуємо ЗІЗ, сприймаючи достовірність висновків про якість придбаної продукції «на віру». Я можу запевнити в тому, що респіратори різних виробників (і вітчизняних, і закордонних), які представлені на нашому ринку і мають відповідне маркування щодо відповідності ДСТУ чи знак якості, не пройдуть фіт-тесту. А головний лікар дійсно не може не довіряти маркуванню. Тобто ми створили ринок самообману. І це стосується не тільки респіраторів. На ринку з’явилося багато захисних фуфломіцинів, наприклад, дезінфекційні рамки, коридори. По-перше, дезінфектант у них не знищить коронавірус, а якщо він хімічного походження, то потрапляючи на шкіру, може спричинити ще й алергійні реакції. Або ще один «винахід» – дезінфекційні килимки, куди заливається дезрозчин. Цей засіб не має жодного відношення до профілактики СOVID-19. Щоб мінімізувати контактний шлях передачі корона вірусу, потрібно не взуття на килимку витирати, а максимально дотримуватись гігієни рук.
Правила є, умов немає?
ВЗ Тоді як забезпечити інфекційну безпеку для співробітників закладу, якщо ні рамки, ні коридори не рятують?
– Правила відомі, їх потрібно вивчити і створювати умови для їх безперешкодного виконання. Передусім правильно поділити приміщення на чисту й брудну зону. Але й це лише половина справи. Якщо медик кілька годин працює у брудній зоні, де перебувають ковідні пацієнти, вийшовши з неї, він має зняти костюм, аби зайти у чисту зону. До того ж його потрібно правильно зняти і одразу викинути як і будь-який одноразовий ЗІЗ. Також лікар має зняти свій медичний одяг, залишивши його для прання в лікарні, а не нести додому, хоч так звикли робити всі наші медичні працівники. Точніше, вони змушені це робити не від хорошого життя. Після цього медик має прийняти душ, вдягнути чистий одяг і тільки тоді перейти в чисту зону. На жаль, я бачив такі умови тільки у двох клініках України. У більшості ж закладів медики у захисних костюмах ходять з брудної зони в чисту, де працюють з документацією і навіть п’ють чай у «повному облаштунку», щоб зекономити костюм надовше. Це несе значні ризики для здоров’я як самого медика, так і його оточення.
ВЗ А як захиститися сімейним лікарям, коли для них не передбачили захисних костюмів і пропонують «прикриватися» від коронавірусу тільки масками?
– Костюм біологічної безпеки потрібен тільки для захисту від особливо небезпечних інфекцій, які передаються контактним шляхом, тобто які при потраплянні на шкіру можуть викликати інфекційні процеси. СOVID-19 так не передається. А на рахунок використання масок замість респіраторів для сімейних лікарів – такою є рекомендація ВООЗ, настанов якої дотримується Україна. Хоча коли сімейний лікар, наприклад, оглядає горло пацієнта шпателем, це спричиняє кашель і виділення інфікованого аерозолю. Тож у цьому випадку лікар мав би одягнути респіратор. У закладах охорони здоров’я європейських країн він може обійтися й хірургічною маскою, бо там обов’язково встановлені якісні системи вентиляції – іншого бути не може. Наші ж заклади взагалі не мають ніякої механічної системи вентиляції. Тому не варто сліпо наслідувати рекомендації, які не підходять для вітчизняних реалій. У відділеннях інтенсивної терапії чи інфекційних відділеннях потрібно облаштувати бодай природну вентиляцію, інакше там накопичиться така шалена концентрація коронавірусу в аерозолях, що навіть якісний респіратор не захистить медперсонал від інфікування. Доки у нас не буде комплексного підходу до інфекційної безпеки, а фінансові ресурси витрачатимуться на масову закупівлю фуфломіцинів замість облаштування механічної вентиляції у відділеннях та створення належних умов для медиків і пацієнтів, не варто говорити про сучасну систему надання медичної допомоги в Україні. Ми живемо в середньовіччі – медики не мають можливості прийняти душ, перевдягнутися без ризику «підхопити» інфекцію, часом взагалі ходять тепло вдягнені, бо в лікарні холодно (про яке провітрювання там можна говорити!), перуть робочий одяг вдома, бо купили його за власні кошти. Хоча аби його знезаразити, потрібне прання під високими температурами. Лише в одній клініці я бачив, що адміністрація закуповує медичний одяг різних розмірів, і лікарі користуються ним не як персональним, а беручи із загальної шафи. І не лише в інфекційному відділенні – хірурги, йдучи на операцію, роблять те саме, після операції приймають душ і здають використаний одяг у прання. Це і є справжня інфекційна безпека. Але для наших медиків це поки що дивина.
ВЗ Як змінити ситуацію?
– Мені імпонує намір чинного Міністра охорони здоров’я підвищити зарплату медичним працівникам, аби вони не виїздили за кордон. Але туди їх ваблять не тільки заробітки, а й «людські» умови праці. Тому потрібно дбати й про них. Передусім слід змінити вимоги до ліцензування та акредитації медичних закладів, аби створення таких умов були обов’язком керівника, а не його вибором «хочу – не хочу». Наразі ж акредитаційні комісії можуть написати на папері все, що потрібно «для галочки». І тому керівники навіть не бажають дослухатися до наших рекомендацій щодо забезпечення інфекційного контролю в закладі. А навіщо їм це? Комісія була, залишилася всім задоволена, папірець видала, тобто все добре і без вентиляції! Кого ми намагаємося обманути? І чому тоді волаємо про те, що лікарі масово хворіють, звільняються з роботи? Спостерігаючи за нашим внутрішнім безладом, світові компанії виробники якісних ЗІЗ також не хочуть мати справу з країною, яка не наведе в себе порядку. Тому вони навіть не заходять на наш ринок зі своєю продукцією. А ми й далі продовжуємо витрачати мільярди гривень на сумнівний захист медиків. Який сенс одягати костюм, якщо у лікаря поганий респіратор? А вибирати практично немає з чого! Тож доходить до абсурду, коли якісна тришарова хірургічна маска (якщо це знову ж таки не підробка) захищає краще, ніж «абиякий» респіратор.
Чому ми гасимо пожежі?
ВЗ Чи вдалося б уникнути бодай частини згаданих проблем, аби в Україні діяла ефективна система епіднагляду?
– Так. Колишня наша система санепіднагляду була дієвою, але через неефективне управління нею вона стала корумпованою. Тільки от її «реформа» обернулася тим, що замість однієї голови виросло три. І досі не зрозуміло, чим має займатися кожна новостворена структура. Зокрема, пандемія засвідчила неефективність Центру громадського здоров’я, де й мала б діяти система епіднагляду. У структурі центру є епідвідділ, відділ антибіотикорезистентності й інфекційного контролю. Де результати їх діяльності в період пандемії? Що робить центр грипу й вірусних захворювань? Тому коли починають говорити про те, що нам потрібна ще якась структура епіднагляду, то це вже занадто. На разі потрібна тільки координація роботи вже створених інституцій і реальна їх відповідальність за стан справ у сфері їх повноважень. А також не вистачає професіоналів, які знають, що робити. Але навіть в умовах епідемії не оголосили набір епідеміологів! Всі хочуть швидких перемог і ніхто не думає про короткострокову перспективу та стратегічне планування. Тому у нас не запобігають виникненню проблем, а займаються їхніми наслідками – гасять пожежі. І будь-яка епідемія в нашій країні супроводжується її штучним здорожчанням.
Ситуація в країні погіршуватиметься?
ВЗ Але ж навряд чи можна назвати недоцільним, наприклад, збільшення витрат на тестування населення.
– Дійсно, у порівнянні з березнем 2020 року ми значно збільшили кількість тестувань. Але задля чого? Заради статистики? Ніхто не працює з контактними особами – немає фахівців. Відповідно ми не відправляємо інфікованих на самоізоляцію, держава не взяла на себе забезпечення мінімального соціального пакета для таких осіб. Тому подальше розповсюдження СOVID-19 не припиняється. Бо для цього потрібно відпрацьовувати вогнища інфекції й відправляти інфікованих на самоізоляцію. Масове тестування й подальший алгоритм дій були ефективними у Південній Кореї, Сінгапурі, Китаї. Наша ж статистика навіть не дає відповіді на важливі питання – скільки серед підтверджених випадків тяжких пацієнтів, середнього перебігу, безсимптомних, скільки відпрацьовано контактних. Ці відповіді – про епіднагляд й охорону здоров’я, все решта – про політику. Їх потрібно розмежувати. Тоді буде розроблено чіткі заходи інфекційної безпеки, дотримання яких допоможе обійтися без жорстких локдаунів. Порушників правил необхідно карати, іншим дозволити працювати, наприклад, забезпечивши відеоконтроль робочого процесу. І нарешті потрібно визначитися з тим, хто все-таки координує боротьбу з СOVID-19 у державі: Офіс Президента, РНБО, Кабмін, МОЗ, Центр громадського здоров’я, Головний державний санітарний лікар чи мери міст, які час від часу демонструють свою непокору встановленим правилам? Цілісної системи епіднагляду не існує. Тому я прогнозую, що ситуація в Україні погіршуватиметься.
Коли дійдуть руки до інфекційного контролю?
ВЗ Однак у країнах Європи ситуація не краща.
– Коронавірус успішно приборкують тільки країни із жорстким державним устроєм, де домінує централізована державна система. Європа демократична, тому такі заходи там не спрацьовують. Однак слід відзначити значний прогрес у зменшенні захворюваності медперсоналу в європейських країнах, особливо в Німеччині. Там ще з весни розробили спеціальну державну програму, згідно з якою весь медичний персонал зобов’язали пройти курси з інтенсивної терапії, всі лікувальні заклади чітко розмежували на ковідні і нековідні, медиків тестують кожні три дні. В Україні, щоправда, також розробили відповідний наказ про регулярне тестування медиків, але ж за чий кошт його виконувати? Держава киває на головних лікарів, ті відхрещуються, мовляв, грошей і без того не вистачає. Та й лабцентри перевантажені. А нормативна база так часто змінюється, що відстежити її неможливо.
ВЗ Можливо, новий закон про громадське здоров’я впорядкує всі питання?
– Його проєкт недопрацьований. Там багато «совка», з яким усі так прагнуть боротися. Та й змінювати законодавство під час пандемії – не на часі, це може ще більше ускладнити ситуацію. До питання епіднагляду потрібно ставитися виважено, не експериментувати. Не обов’язково повертати армію ДСЕС у 60 тис осіб. Не потрібно створювати окремих зовнішніх служб контролю – це лише нарощуватиме корупційну складову неефективної державної машини. Слід імплементувати спеціалістів з інфекційного контролю й госпітальних епідеміологів у діяльність лікувальних закладів. Також ми лобіювали питання, щоб НСЗУ внесло наявність програми інфекційного контролю однією з вимог для підписання договорів із закладами охорони здоров’я. Для цього не вистачає наказу МОЗ, у якому буде прописано, що таке інфекційний контроль і як його забезпечити (Міністр підписав документ, але його ще не юстовано). На разі НСЗУ почала перевіряти заклади в цьому напрямку, але йдеться лише про окремі й незначні аспекти, наприклад, наявність дезінфектантів. Тому сьогодні потрібно проаналізувати чинну законодавчу базу, скасувати застарілі чи нелогічні нормативні акти і прийняти випробувані часом рекомендації розвинених країн.
Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
