Проблема наркоманії завжди хвилювала суспільство. Але якщо більшість європейських країн уже виробили свою внутрішню наркополітику, то Україна досі не вирішила, яким шляхом піти, щоб позбутися цього соціального лиха. Що ж заважає нам дослухатися до успішного європейського досвіду?
ВЗ Починаючи розмову про наркоманію, хотілося б дізнатися: чи є об’єктивні статистичні дані, які описують ситуацію в нашій країні? Наприклад, наркологи кажуть, що половина наркоманів України — аптечні.
Сергій Дворяк, нарколог, Голова правління Українського інституту досліджень політики щодо громадського здоров’я, представник Європейского регіону в правлінні Міжнародної спільноти зі СНІДу, кандидат медичних наукУ результаті успішно розвалили те, що почало непогано функціонувати, і зараз, зайшовши на сайт моніторингового центру, ви не знайдете там жодної статистичної інформації. А, по суті, це єдина державна структура України, яка зобов’язана надавати об’єктивну інформацію про проблему. Якщо немає цього механізму, залишається тільки жонглювати чиїмись думками: поліцейських, які розповідають про кількість затриманих наркоманів, лікарів, які надавали їм певну допомогу. З усіх трибун волають, що нація гине! І всім цим розмовам про геноцид і катастрофу — десятки років. Так, проблеми є, але вони абсолютно непрофесійно описані й вирішуються недолугими методами.
ВЗ А яка основна особливість наркоманії в Україні?
— Наша основна проблема — перекіс у бік «хімії». Через дорожнечу загальновідомих наркотиків люди починають вбивати себе, купуючи сировину для переробки.
ВЗ Поки єдиним рішенням у нашій країні вважається безкомпромісна боротьба. Це так?
— На жаль. Заборонити — не проблема, а ось результати цієї заборони мало кого хвилюють. Це до того ж, як завжди, питання грошей: заборонити нічого не варто, а за словом «стратегія» завжди фігурують фінансові витрати, які зводять ентузіазм нанівець. Нікому в нашій країні не хочеться витрачатися на моніторинг, залучати професіоналів, розробляти програми та проводити дослідження. А всі розвинені країни давно прийшли до того, що шкоду від наркотиків оцінюють згідно з їх видами та типами. І це робиться вже не один десяток років. Усі ці дані акумулюються в Європейському моніторинговому центрі в Лісабоні, дериват якого і був створений в Україні у вигляді Національного моніторингового центру.
У нас чомусь вважається, що проблему наркоманії можна вирішити кардинально: закрутити гайки і назавжди позбавити країну від залежності. Тоді як увесь тверезо мислячий світ зрозумів: проблема була, є і буде! Її не можливо усунути. Можна тільки мінімізувати, убезпечити й локалізувати. Пора визнати: війну з наркотиками програно! І до цього висновку дійшли представники ООН, які почали інший вид боротьби — проти самої боротьби. Конференція, яку готує Генеральна асамблея ООН до 2016 року, буде розглядати перехід наркополітики на наукову основу, тобто вона буде спиратися на статистичні розрахунки й експерименти. А в Україні дуже туго формується будь-яка зважена політика. Безумовно, мають бути певні обмеження, але необхідно відстежувати та контролювати їх наслідки. У випадку, коли вони незадовільні, — їх варто переглядати, а не безглуздо відстоювати старі догми. Подивіться на результати: поширення ВІЛ-інфекції серед споживачів ін’єкційних наркотиків у нас на найвищому рівні, за гепатитом С — ми лідируємо в Європі та й за кількістю споживачів наркотиків на душу населення утримуємо першість. Невже не очевидно, що пора щось змінювати?
Потрібно чесно визнати, що певна кількість людей прагнутиме змінити свій психічний стан і із цим нічого вдіяти не можна: людську природу змінити не реально. Питання в тому, як це правильно регулювати і як надавати допомогу таким людям. Потрібен чіткий баланс між тією шкодою, яку провокують заборони, і шкодою від самих наркотиків. А у нас що? Поставили героїновий бар’єр — люди потягнулися до аптек за трамадолом. Посилили нагляд за продажем трамадолу — з’явився «крокодил» із кодеїновмісних препаратів. У результаті виявилося, що кодеїн набагато шкідливіший за героїн і трамадол разом узяті: він повністю роз’їдає організм. Ось вам результат боротьби… на пальцях. Перш ніж щось робити, потрібно сісти й прорахувати, що вийде в результаті. А гасла про те, що заборони приведуть нас у світле майбутнє, говорять тільки про недалекоглядність тих, хто їх проголошує.
ВЗ А чи виділяють в Європі поняття «аптечна наркоманія»?
— Ні, цього поняття ви не знайдете в жодній європейській медичній літературі. Є просто групи психоактивних речовин, якими зловживають люди. Їх поділяють на опіати, наркотики, психостимулятори, алкоголь, нікотин тощо. Так само розділяють і явища: є реальна залежність, а є випадкове споживання та рекреаційне (для відпочинку й розваги). Виділяти аптечну наркоманію все одно, що виділяти «винний» алкоголізм. Але в пострадянських країнах це поняття прижилося. Причиною цього стало обмеження доступу до нелегальних наркотиків. Героїн або кокаїн, як правило, недоступні, зате «хімія», яку варять за допомогою фармакологічних препаратів, — будь ласка. І нереально виключити всі речовини, які можуть бути потенційно використані як психотропні. Ми ж не можемо заборонити, наприклад, назальні краплі, якими свого часу активно кололися. Так само безглуздо думати, що можна заборонити бензин, який також використовували для «кайфу». Але йти в аптеку, купувати ліки і в умовах домашньої лабораторії варити щось, що впливає на психіку, — це шлях не новачків, а людей, які вже пристрастилися. А якби в нашому суспільстві не було стосовно цих людей вираженої стигми — їм би ніщо не перешкоджало звернутися по допомогу. У нашій країні людина, яка йде до нарколога, прирікає себе на соціальну депривацію: її візьмуть на облік і перекриють доступ до певних благ людства. А щоб нівелювати ці стигми і зробити терапію доступною, потрібно змінювати закони, які збережені ще з радянських часів. Хоча концепція щодо наркотиків, звичайно, трохи змінилася і стала більш науково-орієнтованою, але, на жаль, усе залишилося тільки на концептуальному рівні.
ВЗ А в чому ви вбачаєте основну причину, яка перешкоджає позитивним змінам?
— Проблема в Україні пов’язана не із самими наркотиками, а з особливим ухилом законодавства, яке орієнтоване на соціальний контроль і пресинг. Єдиним результатом псевдопрограми по боротьби з наркотиками стала корупція. Наприклад, для отримання прав потрібна довідка від нарколога. Якщо людина зверталася по допомогу і перебуває на диспансерному обліку, цей папірець видати їй не мають права. Але людина, якій дійсно потрібні права, купить або саму довідку, або водійське посвідчення.
ВЗ А яким чином потрібно боротися із характерною для нашої країни аптечною наркоманією?
— Заборони не працюють і в аптеках. Ну, заборонили трамадол, а як бути людям із вираженим больовим синдромом, які без цього препарату не зможуть? І їх набагато більше, ніж аптечних наркоманів. Ось це справжня катастрофа: якщо ознайомитися зі звітами про споживання знеболюючих в усіх країнах світу, то виявиться, що боліти може геть в усіх: у німців, австрійців, італійців тощо. А в українців болить у сто разів менше! Це такі хлопці, яким не потрібно лікувати больовий синдром, — вони самі якось впораються на відміну від європейців. Це гуманізм? Лікар, перш ніж виписати рецепт, повинен пройти всі вищі інстанції свого лікувального закладу і поставити купу підписів і печаток. І, незважаючи на це, за кількістю наркоманів ми попереду планети всієї. Більше того, сам рецепт нічого особливо не вирішує. Це на Заході фармацевт і лікар ризикують ліцензією, а в нас від усього можна відкупитися. У країні з «драконівськими» законами простежується дивна поблажливість до фармбізнесу. Ми багато років боролися за введення метадонової програми, а МВС «лягало трупом», щоб перешкодити її впровадженню. При цьому на чорному ринку — метадону скільки завгодно.
ВЗ А на чий досвід спиралися при впровадженні метадонової програми?
— Є об’єктивні результати досліджень, проведених у Європі та США. Уже ніхто в сучасному світі не має сумнівів, що ця програма дає позитивний результат. Вона вигідна як з економічної, так і з фізіологічної точки зору. Але для того щоб в Україні зареєструвати результати впливу програми, скажімо, на поширення ВІЛ-інфекції, необхідний статистичний моніторинг. За рекомендаціями офісу ООН з контролю за наркотиками, щоб ефективно опиратися епідемії, 30-50% споживачів опіатів повинні мати вільний доступ до метадону. За тими даними, які ми маємо, споживачів опіатних наркотиків в Україні близько 300 тис. (разом із Кримом і Східними регіонами). Замісну терапію отримують усього 8 тис. Про який вплив на епідемію можна говорити? При цьому 48% ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які беруть участь у програмі, вживають антиретровірусні препарати. І для порівняння: антиретровірусну терапію отримують лише 8% ВІЛ-інфікованих, які не охоплені цією програмою. Виходить, що метадонова програма не тільки зберігає людям життя, але й запобігає поширенню СНІДу. Ми також проводили дослідження, у якому визначали кількість людей, що інфікуються протягом року: у програмі їх усього 1-2%, а поза нею — 14-15%. ВООЗ та інші всесвітні організації займаються цим питанням вже десятки років. Наше завдання — впровадити їх досвід у своїй країні. Але знову ж таки, тільки-но починаємо процес впровадження, з’являється серйозна людина в погонах і призупиняє процес, аргументуючи тим, що «не альтернативу потрібно пропонувати, а радикально забороняти». Так само ми не можемо впровадити замісну терапію в тюрмах. Парадокс: якщо за ґрати потрапляє людина із цукровим діабетом, колоти інсулін їй ж не припиняють. Але, навіть визнавши залежність від опіатів хворобою, лікувати її ми не вважаємо за потрібне. А на виході з в’язниці спостерігаємо найвищий рівень смертності. Перше бажання в наркоманів після звільнення — уколотися. Проте за роки «відсидки» знижується толерантність… так отримуємо труп. Багатьом це й подобається: мовляв, відбувається природний відбір. Але я не чув висловлювань на користь соціального дарвінізму в жодній розвиненій країні.
ВЗ Так яким же шляхом пішли розвинені країни в боротьбі з наркотиками?
— Раціональний шлях у наркополітиці пов’язаний із доступною профілактикою, що ґрунтується на чесному інформуванні: описанні переваг і загроз для здоров’я тих чи інших речовин. Там, де відбувається зрушення наркополітики в бік лібералізації, у тюрмах зменшується кількість людей, інфікованих ВІЛ і гепатитами, збільшується кількість звернень по медичну допомогу. Але кількість споживачів залишається приблизно такою самою. Зате жорсткі кампанії дають абсолютно протилежний результат. Наприклад, США вважається країною з найбільшою кількістю ув’язнених.
І левова їх частка сидить за наркотики. Так от, увведення посилення кримінальної відповідальності абсолютно не вплинуло на первинне споживання наркотичних засобів. Так, нарко-свобода підвищує кількість рекреаційних споживань, але на здоров’я популяції вони суттєво не впливають. Все ж таки тут важливі доза і регулярність.
Така розумна і гуманна наркополітика — предмет особливої гордості, наприклад, голландців. Вони кажуть: хвороби зароджуються на вулицях, якщо хочеш щось до кого-небудь донести, йди туди, розмовляй із людьми, дай, що їм необхідно, поважай цих людей, не вимагаючи нічого натомість. Сьогодні лише в невеликій кількості країн існують офіційні кімнати безпечного споживання наркотиків, і за них довелося поборотися в судах і на вулицях, а в Нідерландах відкрити такі кімнати запропонували самі поліцейські. Для влади не було особливою моральною проблемою узаконити їх роботу, адже вони знижують кількість передозувань і дають можливість вчасно отримати медичну допомогу. На кінець 90-х років минулого століття метадонові та бупренорфінові програми працювали в Нідерландах уже років двадцять, з ними не було жодних проблем. З’явилися навіть героїнові програми: залежні можуть отримувати за своїм вибором медичний героїн — діаморфін — у будь-якій зручній формі прийому. Слід зазначити: вуличний героїн більше не популярний у Нідерландах. Споживання героїну серед людей віком до 40 років практично зведено нанівець. Деяким парадоксальним чином «розбовтана» голландська наркополітика призвела до того, що важкі наркотики вживають лише одиниці, в основному люди похилого віку або мігранти із СНД. Те саме стосується споживання ін’єкційних наркотиків — у Нідерландах воно поширене тільки серед мігрантів. Зате в цій країні абсолютно доступна медична допомога для лікування залежності: будь-хто, бажаючи позбутися її, без проблем і матеріальних витрат отримує належну допомогу. Порівняно з 80-ми роками минулого століття ситуація на вулицях Амстердама радикально змінилася. Безхатченків і наркоманів там удень з вогнем не знайдеш: вони надійно заховані від очей городян у притулках і соціальних квартирах.
ВЗ Наскільки важливе ставлення суспільства до наркоманів?
— Далеко ходити не треба: українська поліція, відловлюючи наркомана, ставиться до нього як до нелюда. При цьому той же поліцейський може випити вдома пляшку горілки і не вважає себе покидьком суспільства. А соціальна шкода від алкоголізму набагато вища! Але алкоголь чомусь продається 24 години на добу і нація при цьому не спилася. Більше того, пляшка «Боржомі» коштує так само, як пляшка горілки, але кожен вирішує сам, що йому купити. Думати, що наркосвобода призведе до того, що всі почнуть колотися, — недалекоглядно. Наведу ще один приклад країни із більш ліберальним підходом до наркотиків і показовими результатами. Це Швейцарія: її ніхто не назве країною з лівим ухилом. Починаючи з 80-х років минулого століття ВІЛ став тим фактором, який змінив наркополітику в цій країні. До цього моменту основним підходом до контролю наркотиків в Швейцарії була робота поліції. Зростання споживання призвело до перегляду та розширення переліку заборонених наркотиків. Однак ін’єкційне споживання зростало, незважаючи ні на що. Не знаходячи виходу, органи влади у Цюриху дозволили людям, що вживають наркотики, збиратися в одному місці, яке стало згодом відоме як парк наркотиків. Щодня його відвідувало близько 1 тис. осіб. З часом влада дозволила перебувати в «парку» групі лікарів і соціальних працівників, які роздають стерильні шприци, спиртові серветки, презервативи та мазі для обробки місць ін’єкцій. Лікарі в «парку» провели тисячам людей вакцинацію проти гепатиту і допомогли в 7 тис. випадків передозувань. Ці новаторські дії дуже швидко вплинули на статистику. Проте мешканці прилеглих районів були стурбовані таким «сусідством» і з часом «парк» закрили, перемістивши місце зустрічі в соціальні громади. У 1991 р. було вирішено переглянути наркополітику в цілому, враховуючи результати роботи таких спільнот. Поступово і в інших містах почали створювати місця безпечного споживання наркотиків. До 1998 р. у Швейцарії різко знизилась смертність від СНІДу та передозувань. Після референдуму 1999 року уряд країни отримав можливість продовжувати роботу із впровадження героїнової терапії. Героїн, який використовується з медичною метою, був зареєстрований у цій країні у 2001 р. Страховим компаніям було віддано наказ відшкодовувати витрати. Швейцарський уряд, купуючи сировину за кордоном, був навіть змушений створити власні потужності для виробництва героїну.
ВЗ А приклад країни з деструктивною наркополітикою?
— Росія! Ситуація там уже практично нерегульована. Наркозалежні не отримують лікування, розцвітає корупція і шириться розгул правоохоронних служб… Федеральна служба по боротьбі з наркотиками цієї країни орудує мільярдами, а вся разом узята наркологічна служба не отримує навіть десятої частини на фінансування.
ВЗ Як справи з підлітковою наркоманією в Україні?
— Наші дані, по суті, не відрізняються від інших країн — відрізняється підхід до виховання і ставлення до залежностей. Один мій знайомий німецький нарколог сказав: «Зараз дуже мало молоді в Німеччині йде «в героїн» у зв’язку із тим, що лікування цієї залежності перебуває на найвищому рівні. Підлітки хочуть вважати себе «крутими», а не «хворими».
І все починається з виховання молоді. Не можна розповідати підростаючому поколінню про те, що наркотики — страшна отрута та неминуча смерть. Вони бачать своїх однолітків, що підсіли на наркотик, але незважаючи на це, залишилися живими, і перестають вірити. Починається відторгнення будь-якої соціальної інформації, що надходить з офіційних джерел.
І з часом такий підліток повірить швидше своєму другові-наркоману, аніж соціальному працівнику або вчителям. А якби молодь виховували на реальних прикладах, підкріплених фактами, — результат був би інший. Потрібно об’єктивно розповідати про різні види наркотиків і ту реальну шкоду, яку завдає кожен із них. Гранична чесність і відвертість — те, із чого слід починати будь-яку політику в країні, у тому числі й наркологічну…
Розмову вела Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»
