Більше місяця тому служба швидкої допомоги в Україні почала працювати за новими правилами. У Криму створено нову установу республіканського значення «Територіальне медичне об’єднання «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», який об’єднав у собі всі служби цього напрямку. Про роботу по-новому і старі проблеми швидкої допомоги розповідає керівник цього Центру, хірург із 35-річним стажем Леонід ДИРО.
ВЗ Леоніде Йосифовичу, як проходить реформа швидкої допомоги в Криму? Із чим зіткнулися в першу чергу?
— Відверто кажучи, проблем дуже багато, і більшість із них залишилися у «спадок» від попередньої «швидкої» — це і кадрові, і транспортні, і застаріле або відсутнє обладнання, брак фінансування. Втім висвітилися і нові питання, які потребують розв’язання: наш Центр не має навіть власної бази — приміщення, в якому ми перебуваємо, зняте в оренду. Не маємо і необхідної клінічної бази — стаціонару, куди могли б помістити важкого пацієнта, привезеного з віддаленого району.
А переважно масу проблем доводиться розв’язувати по мірі надходження. Нам, звичайно, намагається допомагати МОЗ. Минулого року було закуплено 30 нових автомобілів швидкої допомоги, на 13 млн грн придбано медикаментів для екстреної допомоги — на рік ми препаратами забезпечені. Ну, звичайно, зараз аналізуємо: чого нам ще не вистачає, щоб уже в цьому році провести закупівлю медикаментів та виробів медичного призначення. Запаслися і паливом для машин «швидкої» — купили його на 7,5 млн грн, на перший квартал повинно вистачити.
Хоча з автопарком усе непросто: нам передано частину автомобілів, які вже «виїздили» свій термін, навіть кілька років експлуатувалися взагалі без техогляду. А з 30 закуплених для «швидкої» автомобілів далеко не кожний можна відправити, наприклад, у сільський район, де й УАЗ не завжди проїде — тут потрібно авто не для асфальту, а щоб пройшло по сільській ґрунтовці (де вона взагалі є, звичайно).
Нещодавно в селі Затишному Сакського району машина швидкої допомоги вночі застрягла в грязюці — дорога там не асфальтована. Водій самостійно виїхати не зміг, і попросив допомоги у МНС. На місце прибули п’ятеро рятувальників, які витягли автомобіль.
ВЗ У цій роботі без «людського фактора» не обійтися — є кадрові проблеми?
— На жаль, це — одна з основних. Кадрів дійсно не вистачає: сьогодні на «швидкій» працюють в основному люди пенсійного та передпенсійного віку, це стосується і лікарів цієї служби та середнього медперсоналу — фельдшерів, медсестер. А молоді лікарі до нас не йдуть — робота тут дуже важка, травматична для психіки людини, доводиться звикати до шаленого ритму життя. Ви тільки уявіть собі: лікарі цілодобово перебувають у машині на колесах. А вже якщо трапляється епідемія з величезною кількістю викликів до пацієнтів, то наші медики взагалі валяться з ніг. Звичайно, молодим це не подобається. Щоправда, зараз наше міністерство намагається направляти інтернів саме в службу швидкої допомоги. Але як довго вони залишаться працювати? Чим їх зацікавити? Потрібно забезпечувати якимось житлом на місцях, створити соцпакет, платити пристойну зарплату, щоб вони не шукали якийсь підробіток на стороні. Адже сьогодні на зарплату 1200 гривень молодій людині не вижити.
До того ж молодий спеціаліст ще не має ні стажу, ні досвіду, а відповідальність велика: на виклик він їде буквально в невідомість, це як стрибок у вир — рішення треба приймати миттєво, часу на роздуми немає.
ВЗ Чи залишилася служба санавіації?
— Звичайно, і звідти витікає вже згадана мною проблема — у нас працюють висококваліфіковані лікарі, практикуючі хірурги, а власної клінічної бази немає, хоча вона дуже потрібна. Хірург повинен практикувати кожен день. Тож оперувати тяжких хворих доводиться тільки на місцях, у скромних умовах місцевих лікарень. І я теж їжджу в райони — ось нещодавно довелося оперувати хвору в Нижньогірському районі, я там просидів майже добу, поки пацієнтку готували до операції. Видалив їй ракову пухлину при сильній кровотечі.
Ми зараз створюємо спеціальні медичні набори, з якими будемо виїжджати на місця, — травматологічні, нейрохірургічні тощо. Але ж і на місцях має бути відповідне оснащення лікарень, ми не повинні залежати від місцевих умов.
ВЗ Що ж для пацієнтів змінилося у зв’язку з реформуванням швидкої допомоги?
— Думаю, що до кращого — відхід від принципу територіальності. Раніше швидка допомога обслуговувала пацієнтів у межах свого району, а якщо опорний пункт знаходився на кордоні, то в інший район «швидка» не могла виїхати, навіть якщо це було набагато ближче. А ось тепер таких меж не існує — на виклик приїде найближча бригада, яку застав у цьому районі виклик. І в разі потреби госпіталізують хворого в найближчу ж лікарню, а не повезуть через увесь Крим.
Звичайно, будь-яка перебудова вимагає часу — зараз збираємося створювати єдину диспетчерську службу, що працює в системі GPS-навігації. У кожній машині буде встановлено GPS-навігатор, і диспетчер на екрані бачитиме, де перебуває в даний момент найближча машина екстреної допомоги.
Що стосується розподілу служби на екстрену і невідкладну, то поки нічого не змінилося, працюємо ми за старим принципом. А для того, щоб розділяти, потрібно спочатку підготувати в районних та міських лікарнях відділення невідкладної допомоги — там прийматимуть людей із загостреннями різних хронічних захворювань, будуть виїзні бригади невідкладної допомоги хоча б для того, щоб робити ін’єкції онкологічним хворим. Тоді екстрену допомогу вдасться «звільнити» від невластивих їй функцій. А сьогодні ми як і раніше виїжджаємо і на екстрені виклики, і на невідкладні, та й на трупи — підтверджувати факт смерті в першу чергу повинні лікарі саме «швидкої». І від цього нікуди не дінешся — робота така.
Підготувала Світлана КАЧАЄВА, власкор «ВЗ», АР Крим
