Одночасно з народженням атомної енергетики в СРСР було створено систему медичного обслуговування працівників галузі, до якої входили науково-дослідні інститути та спеціалізовані медичні заклади — медсанчастини. Їх завданням було не тільки лікування та реабілітація постраждалих від «мирного атому», а й розроблення правил радіаційної безпеки, контроль здійснення природоохоронних заходів і дотримання правил безпеки на виробництві, вивчення нових впливів на людський організм радіації та інших фізичних і хімічних факторів. У незалежній Україні, котра отримала у спадок уранові шахти, атомні електростанції, наукові ядерні заклади, а до того ще й наслідки найстрашнішої в світі ядерної катастрофи та Чорнобильську зону відчуження, ці медичні заклади продовжували виконувати свої функції аж до нинішнього року. Кому і навіщо знадобилося сьогодні руйнувати добре налагоджену службу?
У чиї двері стукати?
Віктор Шиленко, начальник ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», м. СлавутичМи обслуговуємо 25 тис. мешканців м. Славутич. Окрім населення міста послугами медсанчастини користуються 3 тис. співробітників Чорнобильської атомної станції й 1 тис. працівників «Атомремонтсервісу» — підприємства, яке обслуговує всі чотири атомні електростанції України, виконуючи налаштування устаткування та його ремонт тощо. А ще відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.09.2013 р. №669 р. в нашому закладі обслуговуються близько 600 працівників підприємства із забезпечення функціонування об’єктів ЧАЕС, що розташоване в зоні відчуження. Крім того, медчастина забезпечує виконання трьох міжнародних проектів, несе відповідальність за безпеку ядерних об’єктів. До складу медсанчастини нині входять: поліклініка на 650 відвідувань у зміну, стаціонар на 120 ліжко-місць, одна бригада невідкладної медичної допомоги зі стареньким автомобілем і один здоровпункт. За штатним розписом заклад має 450,75 штатних одиниць.
Ще в середині 90-х років минулого століття службу почали потихеньку дробити. Раніше до нашої структури входила і МСЧ №1 м. Чорнобиль, але згодом її реорганізували в ДЗ «СМСЧ №16 МОЗ України». Це сталося, коли зону відчуження розділили на дві: 30-кілометрову, яку й обслуговувала доти СМСЧ №16, і 10-кілометрову, яку нині обслуговуємо ми.
На сьогодні замість потужної медичної служби, що виконувала на ЧАЕС великий обсяг робіт з навчання, профілакти та лікування, існує банальна первинна та вторинна медична допомога й проводяться медичні огляди категорійного персоналу на ядерно небезпечних об’єктах. Усе, що було нашою гордістю, кануло в Лету через недостатнє фінансування. Бо єдиним наповнювачем бюджету м. Славутич була Чорнобильська атомна електростанція, а вона сама нині «на шиї в держбюджету».
Зараз державні медичні заклади, підпорядковані Міністерству охорони здоров’я України, йому наче кістка в горлі, бо заважають процесам децентралізації — відповідно до реформи органи місцевого самоврядування повинні управляти всіма медустановами. Ми маємо перейти під їх юрисдикцію й укласти контракт з мерією, яка не має коштів на наше утримання.
Вважаю, що горезвісний Додаток №10 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», у якому нас зобов’язують перейти з державної до комунальної власності, нині виконати неможливо. На утримання закладу із державного бюджету виділяється медична субвенція, яка надалі адресно надходить до місцевого бюджету і вже потім перерозподіляється нам, — тобто змінилася тільки форма фінансування. Головним же розпорядником коштів на утримання закладу все одно залишається Міністерство охорони здоров’я України, перерахування коштів у місцевий бюджет у вигляді субвенції виконує роль транзиту, що тільки забирає час. Отже, зі зміною фінансування в цьому році тільки додалося писанини та почастішали затримки з надходженням коштів.
Але набагато гірше, що в МОЗ підійшли до цього питання формально. У нашій галузі всього 17 спеціалізованих медсанчастин. Серед них 9, як і наша, є єдиними лікувально-профілактичними закладами у своїх населених пунктах. У Славутичі абсолютно нікому підхопити естафету охорони здоров’я! І при цьому нам виділили медичну субвенцію на 2015 р. у розмірі 30% від фінансування попереднього року.
Торік ми отримали з бюджету 47,5 млн грн — недостатньо, але впоралися. Цього року виділили ще менше — 15,5 млн грн. Це при обсязі фондів зарплати у 23 млн грн і комунальних платежів у 14 млн грн. Як працювати? Ми ще не розрахувалися за минулий опалювальний сезон, а як входити в новий? У МОЗ вважають, що в Славутичі досить залишити тільки первинну медичну допомогу. А хто надаватиме вторинну медичну допомогу в місті та 30-кілометровій зоні — про це чомусь ніхто не замислюється. Ситуація ускладнюється ще й тим, що місто Славутич — це «анклав» на території Чернігівської області, місто, адміністративно підпорядковане Київській області, при тому, що до столиці близько 200 кілометрів.
Доводячи безпідставність Додатку №10, ми пройшли дуже довгий шлях: обговорення та підтримка трьох Комітетів Верховної Ради, парламентські слухання з нашою участю, на яких нас підтримали. І 4 червня 2015 р. нас ознайомили з проектом розпорядження Кабінету Міністрів України про виділення додаткового фінансування всіх СМСЧ на 2015 р. обсягом 139,3 млн грн. Ми дуже на нього чекали, але в липні виникло чергове зволікання, з’явилися нові особи для узгодження, а потім повідомлення, що Кабінет Міністрів з якихось причин знову відхилив проект, відправивши його на доопрацювання в МОЗ. І все пішло по новому колу. А тим часом ми не маємо можливості працювати далі, бо всі ресурси вичерпані і наші багатолітні партнери відмовляються від співробітництва через те, що заклад не може розрахуватися з боргами. У нас лише в стаціонарі щодня перебуває по 150 пацієнтів, які не отримують ані лікарських препаратів, ані харчування. Медики працюють без зарплати, а попереду — зима…
Отже, якщо говорити про 2016 р., то він може стати роком остаточної загибелі медицини в м. Славутич.
Ми не проти реформ в медицині — ми за їх розумну реалізацію. Профспілка починає вже порушувати питання про акти непокори, хоча такі методи боротьби за виживання медикам застосовувати не можна. Але що робити, у які двері ще стукати? Пройдено все. МОЗ абсолютно байдуже до наших проблем, там справно відписуються, більше того — надсилають знущальні листи про те, що кожну п’ятницю ми повинні надавати звіти про підготовку до зими.
Сьогодні всім спеціалізованим лікувальним закладам важко, але найскладніша ситуація в ДЗ «СМСЧ №16 МОЗ України». Ми хоч зарплату працівникам потрошку платимо, а там і цього немає.
Апофеоз дурості чи злочин у режимній зоні?
Костянтин Коробка, начальник ДЗ «СМСЧ №16 МОЗ України», м. ЧорнобильДо складу 16-ї СМСЧ входять поліклініка, служба невідкладної медичної допомоги, два здоровпункти на режимних об’єктах: ЧАЕС і промисловому майданчику (ТОВ «ЮТЕМ-ІНЖИНІРИНГ»). Нині 83 медики обслуговують 10 тис. працівників зони відчуження, які виконують роботи вахтовим методом, і 161 «самопоселенця» у Чорнобилі та 10 селах 30-кілометрової зони. Усе було добре, поки не грянув грім — з’явився Додаток №10.
Відповідно до цього документу повноваження з фінансування нашої медсанчастини передали Іванківській райдержадміністрації, що є абсолютно неправильним. Ми виконуємо загальнодержавні завдання, видатки на які здійснюються із державного бюджету. Роботи в зоні відчуження проводяться вахтовим методом працівниками з усіх регіонів України й іноземцями, які не зареєстровані в Іванківському районі, тому формульний розрахунок коштів на охорону здоров’я району з урахуванням наших потреб неможливий.
Крім того, ми проводимо компенсацію витрат на виплату та доставку пенсій (Список №1), призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка кожного року збільшується і становить на сьогодні 1040 грн на людину. Наразі при формульному розрахунку медичної субвенції ці гроші не беруться до уваги.
Під час визначення за формулою розміру субвенції на роботу нашого «новонародженого» комунального медичного закладу користувалися загальноприйнятою системою розрахунку «на одного мешканця району підпорядкування». Але ж ми не обслуговуємо населення Іванківського району, тому 20 березня 2015 р. на пленарному засіданні чергової 45-ї сесії Іванківської районної ради було прийнято рішення про відмову зарахувати ДЗ «СМСЧ №16 МОЗ України» до спільної власності територіальних громад Іванківського району. Отже, починаючи з другого кварталу цього року фінансування припинене. А в травні виникла заборгованість із виплатою заробітної плати, компенсацій згідно зі Списком №1, з перерахуванням внесків до пенсійного фонду, і мені вже пред’явлено судові позови. Заборгованість за надані медчастині комунальні послуги також загрожує судом.
Відтоді в мене вже утворилася підшивка різних пояснювальних записок і документів в усі можливі інстанції завтовшки до 5 см, у якій зібрано листування з Верховною Радою, Кабміном, МОЗ, Мінфіном, Київськими ОДА й облрадою, різними їх департаментами. Щоправда, 12 серпня Кабінет Міністрів України таки прийняв розпорядження №815-р «Про розподіл резерву коштів медичної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у 2015 році». Сподіваємося на швидке отримання коштів, бо ж борги ростуть, увесь колектив перебуває в шоковому стані. Ми розуміємо: не можна кинути напризволяще співробітників, які будують укриття над зруйнованим реактором, що рятує життя не лише українцям, але й усім європейцям, тому ходимо безкоштовно на роботу та сподіваємося на порозуміння із Комітетом Верховної Ради з питань бюджету. Насторожує й те, що ця ситуація може повторитися у 2016 р., якщо не будуть прийняті зміни до Бюджетного кодексу.
Хочу зазначити, що такі зміни підтримано Комітетом Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, Комітетом Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, Київською обласною державною адміністрацією, Державним агентством України з управління зоною відчуження, Київською обласною радою, ЦК Атомпрофспілки. Є прислів’я: «Хто не працює, той не помиляється». На жаль, за помилками управлінських рішень, а тим більше законодавчого органу, стоять долі та благополуччя людей. Сподіваємося, помилки швидко будуть виправлені й тим більше — не повторяться.
Помилки варто не тільки визнавати, але й виправляти, або Хто підтримає шахтарів?
Олександр Фролов, начальник ДЗ «СМСЧ №17 МОЗ України», смт СмолінеУмови праці шахтарів належать до категорії особливо тяжких і шкідливих. Тому необхідні постійний медичний моніторинг стану їх здоров’я та профвідбір працівників тощо.
Слід врахувати й те, що серед контингенту, який ми обслуговуємо, на диспансерному обліку перебувають 800 інвалідів праці (колишні працівники уранодобувних шахт), які потребують динамічного спостереження, своєчасного призначення протирецидивної терапії та інших заходів. Захворювання в інвалідів праці визнані професійними. Крім того, наш заклад — єдина медична установа на території обслуговування та в радіусі 45 км.
Із прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» відповідно до горезвісного Додатку №10 фінансування нашого закладу здійснюється органами місцевого самоврядування шляхом розподілу медичної субвенції. Але, як і раніше, власником і розпорядником майна СМСЧ №17 залишається МОЗ України, що призводить до правової колізії (власник МОЗ — фінансування з місцевого бюджету).
Головним розпорядником коштів медичної субвенції для медсанчастини визнано Маловисківську РДА. Згідно з формульним розрахунком на жителів району для Маловисківської центральної районної лікарні та Центру первинної медико-санітарної допомоги, що розташовані в районному центрі, виділено фінансування на рівні 2014 р., а для ДЗ «СМСЧ №17 МОЗ України» — решту в розмірі 3,2 млн грн, тобто 24% від фінансування в 2014 р.
Доведений обсяг фінансування вкрай недостатній, на що ми неодноразово вказували керівництву району, області та МОЗ України. Зверталися і до Прем’єр-міністра України, депутатів Верховної Ради України.
Маловисківський район є дотаційним. Власних коштів обмаль, тому фінансова спроможність бюджету обмежена. Ці обставини призвели до виникнення кредиторської заборгованості нашого закладу по заробітній платі, за спожиті енергоносії та інші видатки.
Щоб якось вийти зі скрутного становища, керівництво Маловисківської РДА звернулося до нас з вимогою здійснити оптимізацію штатної чисельності закладу та скорочення ліжкового фонду. У результаті на 1 січня 2015 р. штатна чисельність СМСЧ становила 210 осіб, ліжковий фонд — 70 ліжок, а на 1 червня 2015 р. — залишилося всього 137 медиків і 40 ліжко-місць.
Станом на серпень, незважаючи на фінансову допомогу з бюджету району та області, кредиторська заборгованість по заробітній платі становить 364,9 тис. грн, нарахування на заробітну плату — 132,5 тис. грн.
За спожите тепло та воду за сезон 2014-2015 рр. жодної гривні не сплачено. Частково покрито заборгованість за спожиту електроенергію. «Захищені» статті видатків (придбання медикаментів і харчування) у 2015 р. не фінансувалися зовсім, як і «незахищені».
Такий стан фінансування, здійснення оптимізації, скорочення штатної чисельності та ліжкового фонду призводять до соціальної напруги в колективі медсанчастини і серед мешканців смт Смоліне. У нинішньому році вже двічі в нас відбувалися акції протесту (уперше 23 січня біля головного входу до медсанчастини, вдруге — 10 липня біля Кіровоградської ОДА). Керівництво МОЗ, області, району погоджується з необхідністю збереження та функціонування ДЗ «СМСЧ №17 МОЗ України», але водночас районна адміністрація письмово й усно підтверджує свою фінансову неспроможність утримувати медсанчастину навіть в оптимізованому вигляді. Єдиний вихід — повернення на фінансування з державного бюджету безпосередньо через МОЗ.
Міністр охорони здоров’я під час відкриття Українського центру томотерапії на базі Кіровоградського онкологічного диспансеру, а також під час зустрічі з медиками області на мій запит щодо перспективи подальшого функціонування та фінансування медсанчастини визнав, що МОЗ помилково не зарахувало нашу спеціалізовану медико-санітарну частину до таких, які є єдиними лікувальними закладами на території режимних об’єктів і виконують загальнодержавні функції (Постанова Кабінету Міністрів України від 16.05.2011 р. №501 «Про затвердження переліку закладів охорони здоров’я та програм у галузі охорони здоров’я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, видатки на які здійснюються з державного бюджету, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України») та обслуговують працівників стратегічних об’єктів — уранодобувних шахт (Постанова Кабінету Міністрів від 04.03.2015 р. №83 «Про затвердження переліку об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави»). На думку колективу медсанчастини, помилки варто не тільки визнавати, а й виправляти.
В Україні існують техногенно небезпечні підприємства зі шкідливими й важкими умовами праці, тому при реформуванні охорони здоров’я слід враховувати їх специфіку.
Реформації, після яких медицині потрібна реанімація
Микола Коломенський, начальник ДЗ «СМСЧ №13 МОЗ України», м. ХарківТак історично склалося, що створені для обслуговування державних об’єктів атомної галузі й об’єктів з особливим режимом роботи спеціалізовані медсанчастини будувалися на території підприємств або ж інститутів, закріплених за різними міністерствами та відомствами, утримувалися на їх балансі, оснащувалися транспортом й устаткуванням за їх рахунок.
Зараз нас передають у комунальну власність під юрисдикцію органів місцевого самоврядування. Окрім того, що всі подібні заклади потерпають від скорочення бюджету та кадрів, є не менш важлива проблема, яку мої колеги не озвучили. Що таке СМСЧ — наша, Чорнобиля, Славутича чи Смоліного? Наведу приклад нашого закладу, утвореного для обслуговування Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут» (ННЦ ФТІ): це приблизно 280 осіб персоналу, статут, печатка, небагата матеріальна частина — і все! Більше половини майна, усе серйозне устаткування, будівлі, споруди, земля — інститутські. Чи готова Академія наук України передати їх міській громаді, і на скільки років затягнеться цей процес? Більше ніж півроку минуло відтоді, як ми надіслали до Департаменту охорони здоров’я Харкова пакет документів про передачу. МОЗ вимагає звітів про те, як вона відбувається, а які в нас повноваження для цього? Як ми можемо вплинути на бюрократичну машину? Кому ми потрібні зі своєю печаткою та статутом, і що ми робитимемо з ними, коли перейдемо під патронат міського департаменту охорони здоров’я? Йому абсолютно не цікаві проблеми інституту. Місто ліквідовує цехові служби, і ми з інститутом перейдемо на фінансово-господарські стосунки, тобто обслуговувати його будемо вже за гроші: профогляди, профілактична робота, моніторинг умов праці будуть платні, звичайно, якщо інститут захоче отримати від нас ці послуги.
Тому і виникають затримки з переходом в іншу форму власності. Ніхто не бажає займатися переведенням будівель, споруд і землі на баланс міста, адже це власність Академії наук України. Виникають питання: «Хто платитиме, якщо нас передадуть місту, за оренду землі, будівель, устаткування? Наскільки дорого місцевій владі обійдеться оренда?» Люди, котрі вміють рахувати, вже зрозуміли, що навіть за держцінами потрібно буде платити Академії наук величезні гроші, і яка з того економія? Дещо раніше я на сторінках «Вашого здоров’я» порушував питання про відкриття Міжнародного центру ядерної медицини й озвучував проблеми, які виникають через передачу власності. Тому сьогодні не будемо згадувати про витрачені десятки мільйонів доларів на будівництво й переоснащення інституту і, тепер уже туманні, перспективи розвитку центру ядерної медицини на базі медсанчастини.
Так само Маловисківській РДА не потрібні проблеми Чорнобиля. Як і Славутичу не потрібні проблеми міжнародного проекту NOVARKA. Місто живе своїм життям, заробляє і платить свої податки, будує дитсадки, дороги, ремонтує комунальні системи, і навіщо йому своїми грошима підтримувати медичні заклади, діяльність яких орієнтована на потребу підприємств державного значення? Для цього є Кабмін, Верховна Рада, МОЗ.
Ми всі живемо за залишковим принципом. Щоб спеціалізована медицина працювала — її потрібно фінансувати з державного бюджету.
Можливо, наша медична система застаріла для нових ринкових відносин, але перед тим, як знищувати лікарні та поліклініки, потрібно чітко зрозуміти стратегію розвитку не тільки медицини, а й охорони здоров’я населення. Але набагато простіше звітувати кожні кілька років про якісь «дуті» реформації, після яких медицині потрібна реанімація. І коли якийсь клерк розчерком свого пера видав популістський додаток до закону, а вище керівництво заявляє, що закон зворотної сили не має, — загибель галузі неминуча.
Ольга ФАЛЬКО, спеціально для «ВЗ»
