Біль, що вбиває

Є захворювання, при яких навіть незначне зволікання закінчується трагічно. Вони раптово маніфестують і так само стрімко позбавляють людину життя. Але чітке розпізнавання симптомів завжди може підказати лікарю, як саме потрібно діяти, щоб зберегти пацієнту не тільки життя, а й здоров’я. 

Микола (40 років, Київська обл.)

Я завжди вважав себе фізично здоровою та сильною людиною. Ніколи не мав згубних звичок, слідкував за своїм здоров’ям. Таку філософію сповідували мої батьки та діди. Для нашої родини не характерне безвідповідальне ставлення до власного здоров’я, навпаки, ми вважаємо за найкраще дізнатися про захворювання якомога раніше, щоб вчасно виправити ситуацію. Так сталося й у моєму випадку, коли раптом з’явилися напади головного болю. Уперше я звернув на них увагу під час занять у спортивному залі: різкий поворот голови спричинив надзвичайно сильний головний біль. Але тоді відчуття болю так само швидко минуло. Через тиждень напад повторився і тривав значно дов­ше та був інтенсивнішим. А наступного разу одразу після виникнення болю почалося блювання. Тоді я й злякався. Дільничний лікар запідоз­рив мігрень, але, маючи сумніви щодо діагнозу, направив мене до обласної лікарні. За цей час збільшилася інтенсивність нападів, але в проміжках між ними я почував себе, як і раніше, здоровою людиною. Єдиною закономірністю, котру я помітив, було те, що кожен із нападів починався після різкого руху головою. Правду кажучи, мене здивував «вердикт» лікарів та їх поспіх щодо хірургічного втручання. Але те, що після операції минув майже рік і я абсо­лютно здоровий, доводить: тактика мого порятунку була правильною.

Коментар спеціаліста

Наталія СВИРИДОВА, завідувачка кафедри неврології та рефлексотерапії Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Рефлексотерапія», доктор медичних наук, професор

Основна клінічна ознака синдрому — різкий нападоподібний біль під час повороту голови. При цьому з’являється відчуття «напруження» і починається блювання. Окрім цього, синдром характеризується суттєвим набором симптомів: запамороченнями, тонічними судомами, брадикардією, порушенням дихання і пульсу, блідістю шкіри, вимушеним неприродним положенням голови та поть­маренням свідомості.

Це небезпечна для життя і здоров’я людини хвороба, оскільки не тільки значно погіршує самопочуття, а й зав­дає шкоди серцево-судинній системі та мозку через брак кисню внаслідок порушення дихання. Унас­лідок оклюзії в шлуночках накопичується велика кількість спинномозкової рідини. Відповідно — вони розширюються, що призводить до підвищення внутрішньочерепного тиску. Оклюзійний синдром залежить від характеру самого процесу, рівня й поширеності оклюзії та темпу її розвитку.

Хворі зазвичай тримають голову у вимушеному положенні, що створює умови для відтоку спинномозкової рідини. Так, під час нахилу голови поліпшується сполучення між четвертим шлуночком і мозочково-мозковою цистерною, під час закидання — між третім і четвертим шлуночками. За постійним нахилом голови до плеча (зазвичай у бік вогнища ураження) можна запідозрити наявність об’ємних вогнищевих процесів у півкулях мозочка або цистерні бічної ямки великого мозку. Поза нападами хворі фіксують голову у щадному положенні та повертають її одночасно з рухом тулуба. Крім того, слід враховувати й інші симптоми, характерні для тієї чи іншої локалізації оклюзії. При ураженні бічного й третього шлуночків спостерігаються порушення свідомості та сну. Із залученням до процесу задніх горбиків знижується гострота слуху аж до повної глухоти.

Коли напад застає людину у вертикальному положенні, вона падає, іноді можлива миттєва смерть — навіть невідкладне лікування в таких випадках уже не допомагає. Пацієнти, які вчасно не звертаються по медичну допомогу й не отримують лікування, помирають від зупинки дихання та серця. Синдром Брунса є досить небезпечним захворюванням ще й тому, що між нападами хворий почувається задовільно, але при цьому в його організмі швидкими темпами розвиваються лікворна гіпертензія і симптоми подразнення дна шлуночка через утруднене виведення спинномозкової рідини зі шлуночкової системи головного мозку.

Для встановлення діагнозу використовують рентгенологічне й електроенцефалографічне дослідження головного мозку, обстежують пацієнта на наявність застійних дисків зорових нервів.

Лікування синдрому Брунса має бути терміновим! І нашому пацієнту пощастило, що він вчасно звернувся до лікаря. У таких випадках обов’язково проводиться оперативне втручання, характер якого визначається природою основного процесу, що спричинив оклюзію. Мета операції — відновлення прохідності шляхів відтоку спинномозкової рідини. Якщо немає можливості провести радикальне хірургічне втручання, вдаються до термінових паліативних медичних заходів. Це дає змогу створити інші шляхи відтоку спинномозкової рідини. Додатково можна використовувати вентрикулопункцію, яка розвантажить шлуночкову систему. Її проводять у разі порушення дихання разом з реанімаційними заходами. Коли напади повторюються дуже часто, то на підготовчому етапі до такого оперативного втручання встановлюють спеціальний дренаж бічних шлуночків. Паралельно застосовують дегітраційну терапію. Для підтримки серцевого м’яза приз­начають тонізуючі засоби — кофеїн і кордіамін.

У разі вчасного проведення операції нормальний відтік спинномозкової рідини повністю відновлюється і прогноз для життя хворого сприятливий. Тобто це захворювання — цілком виліковне шляхом оперативного втручання. Головне — вчасно звернутися по медичну допомогу.

Основною умовою післяопераційного відновлення є повний спокій, постільний режим протягом усього курсу реабілітаційного лікування. Надалі для профілактики ознак синдрому Брунса слід зменшити інтенсивність фізичних навантажень, дотримуватися раціонального режиму протягом дня, уникати прямих сонячних променів (якомога менше засмагати), обмежити стрибки та нахили голови.

Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»