Ядро спецбатальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Чернігів» складає 14-а сотня Самооборони Майдану, яка пройшла бойове хрещення ще під час Революції Гідності. А коли почалася війна на Донбасі, хлопці разом із сотником Романом Пицківим вирушили захищати Батьківщину. За цей рік батальйон пройшов героїчний бойовий шлях: Бердянськ, Сватове, Кремінна, Рубіжне, Лисичанськ, Щастя, а нині вже майже півроку виконує бойове завдання на східному рубежі нашої оборони — у Станиці Луганській. Увесь цей час разом із бійцями на передовій несе нелегку службу сержант Віталій Алферьонок — єдиний професійний медик батальйону, фельдшер медичного пункту. Як і більшість бійців підрозділу, Віталій — доброволець.
Ризикуючи власним життям
«Сержант Алферьонок брав участь у багатьох визвольних операціях, надавав медичну допомогу бійцям не тільки нашого батальйону, а й інших підрозділів, які опинялись у складних ситуаціях, — розповідає про свого побратима командир батальйону Віталій Костюченко, який змінив на цій посаді Романа Пицківа, нещодавно призначеного заступником начальника Управління МВС у Чернігівській області. — Мені неодноразово доводилося спілкуватися з командирами інших підрозділів, у тому числі добровольчих батальйонів, і я бачу, наскільки краще в нас організовано медичне забезпечення бійців. Як правило, у більшості підрозділів медичний пункт розташований за 9-10 кілометрів від лінії фронту, і бійці самі вивозять з поля бою поранених, щоб передати їх медикам. У Віталія та його помічників-санінструкторів зовсім інший підхід до надання медичної допомоги. Тільки-но щось сталося, вони летять під обстрілами в саме пекло і забирають поранених бійців. І дарма що реанімобіль не броньований! Вони рятують життя своїм побратимам, ризикуючи власним. Та й медпункт наш розташований лише за 2 кілометри від передової, тобто первинна медична допомога максимально наближена до бійців».
Військову науку опановують в бою
Не всі ситуації прописані в статутах та інструкціях, тож бійці, у тому числі й фронтові медики, багато що мусять засвоювати в бойових умовах. За рік війни фельдшеру та його помічникам-санінструкторам довелося пережити чимало: надавати бійцям медичну допомогу під обстрілами, виносити поранених з мінних полів, кидатися під кулі снайперів…
«Не раз потрапляли в дуже складні ситуації, але наш обов’язок — допомагати людям. І тут уже думаєш, не як захиститися самому, а як врятувати пораненого. І, звичайно, завжди потрібно сподіватися на краще та не втрачати бойовий дух», — переконаний медик.
До речі, помічників собі Віталій готував власними силами. Одним зі своїх основних завдань фельдшер батальйону вважає не тільки порятунок поранених і хворих воїнів, але й роботу з навчання особового складу прийомам надання первинної медичної допомоги.
«У кожної людини свій психологічний бар’єр, тому не всі бійці, котрі отримали теоретичні знання, можуть їх застосувати в бою під час поранення. Деякі, побачивши кров, просто впадають у ступор і не можуть надати допомогу ані собі, ані своїм побратимам. Спілкуючись із бійцями, я відібрав собі п’ять хлопців, які не губились у складних ситуаціях, і вивчив їх на санінструкторів. Нині вони вже стали справжніми професіоналами й успішно надають допомогу в разі моєї відсутності. Вони забезпечують усе — від хірургії до терапії: обробляють рани, роблять уколи, перев’язки, накладають шини, ставлять крапельниці й катетери тощо. Не кожна професійна медсестра може виконати такий обсяг маніпуляцій, як мої санінструктори. Узагалі ця війна показала: не завжди випускники військових закладів, у тому числі військові медики, володіють необхідними знаннями та можуть швидко орієнтуватися в бойових умовах. На цій війні 10% спеціалістів, інші — самоучки, які опановують військові та інші науки лише на полі бою», — каже Віталій.
Військовий медик Віталій Алферьонок біля медичного пункту в Станиці Луганській, за 2 км від передньої лінії оборони
Невідповідності штатного розпису
Доволі часто санінструктори взагалі залишаються віч-на-віч з усіма медичними проблемами батальйону. Наприклад, Віталію Алферьонку неодноразово доводилося ходити з бійцями в розвідку (при виконанні спецзавдань обов’язково має бути присутнім медпрацівник — це світова практика). Але тут виникає дилема: якщо фельдшер у розвідці, то увесь передній край залишається без кваліфікованої медичної допомоги. А якщо медик сам отримав поранення — хто допоможе йому? Одного разу Віталію довелося самому собі надавати медичну допомогу. Під час виконання службових обов’язків він отримав поранення в руку. Мусив власноруч спиняти кровотечу й навіть зашивати рану. «Став біля дзеркала і шив. Хлопці дивувалися: кажуть, ти як Рембо. А що поробиш? Штатним розписом у нас передбачена лише одна медична посада», — розповідає Віталій.
З іншого боку, фельдшеру хоча б іноді потрібно відпочивати, адже працювати в такій напрузі тривалий час людина не може фізично. Тому під час ротацій медичну допомогу надають лише санінструктори.
«Зараз мені допомагає Геннадій Волинець — боєць, який має медичну освіту та досвід роботи на швидкій. Тепер під час відпочинку в мене вже не так болить душа за моїх побратимів, адже я впевнений: дядя Гена (так його звуть наші хлопці) за потреби надасть кваліфіковану медичну допомогу в повному обсязі, — каже Віталій. — Хоча робить він це на громадських засадах, адже служить на посаді бійця батальйону. Як це не парадоксально, але в підрозділах, які перебувають в бойових умовах, штатний розпис мирного часу, тому й виникають такі колізії. Також слід зазначити, що в батальйонах Збройних сил України фельдшер — посада офіцерська, а в батальйонах МВС — сержантська. Тобто за однакову роботу люди отримують різну зарплату. Для мене як для цивільної людини такі розбіжності взагалі незрозумілі».
Лікарі на передовій — гості нечасті
Зі слів Віталія, на передньому краї в основному працюють фельдшери зі своїми помічниками-санінструкторами, лікарі тут нечасті гості. «Я знаю, що багато лікарів узагалі відмовляються їхати на Схід. Чому так? Мабуть, у кожного є на те свої причини. Я нікого не засуджую, — каже Віталій. — Натомість віддаю шану справжнім фахівцям, які, ризикуючи життям, рятують наших хлопців. Але, на жаль, є лікарі, зовсім некомпетентні у своїй справі. Так, минулого року через лікарську помилку хірургів однієї з лікарень Луганської області ми втратили бійця Віктора Запеку. Якби йому надали якісну медичну допомогу, він однозначно міг би вижити. І усвідомлювати це дуже боляче».
Не втрачаючи дорогоцінного часу
Саме після цього інциденту керівництво батальну усвідомило: на місцеві медичні заклади, де фахівці не знаються на нових матеріалах і методиках лікування, а також припускаються значних лікарських помилок, сподіватися не варто. Тому, доклавши максимум зусиль, отримали для медпункту реанімобіль, оснащений усім необхідним обладнанням: дефібрилятором, відсмоктувачем, кисневими балоном і маскою. Отже, інтенсивну терапію фельдшер тепер проводить відразу на передовій, не втрачаючи дорогоцінного часу.
Як стверджує фронтовий фельдшер, є зрушення на краще і з боку загальної організації надання допомоги пораненим і хворим бійцям. Уже можна говорити про відпрацьовану схему надання фахової медичної допомоги. Це медпункт батальйону, базова операційна — спільне дітище спецбатальйону «Чернігів» і батальйону Нацгвардії ім. Кульчицького, базовий військовий пункт у м. Щастя, де відбувається сортування поранених, яких потім відправляють на лікування та реабілітацію до госпіталів.
На думку Віталія, якби пункти спеціалізованої лікарської допомоги були розташовані не за 70-80, а кілометрів за 9-10, вдалося б зберегти здоров’я та життя більшій кількості поранених, адже важливу роль тут відіграє фактор часу. Надання фахової допомоги в найкоротші терміни має вирішальне значення для подальшого перебігу та результатів лікування, а іноді — і для порятунку життя пораненому.
«Намагаємося уникнути скупченості в медпункті: навіть легкопораненим надаємо первинну допомогу — й одразу евакуюємо їх до базового пункту. Але неодноразово траплялися ситуації, коли провести евакуацію було неможливо, поранені перебували в медпункті по кілька днів, де і отримували лікування», — розповідає медик.
Завдяки реанімобілю фельдшер має можливість надавати медичну допомогу безпосередньо на передовій, не втрачаючи дорогоцінного часу
Закордонна допомога
Під час служби фельдшеру Алферьонку найчастіше доводиться стикатися з кульовими й осколковими пораненнями, у холодну пору року дошкуляють бійцям застуди. Як правило, легкопоранені воїни — ті, хто отримали контузію, баротравми, легкі осколкові поранення та нескладні переломи — через 1-2 місяці лікування повертаються у свої частини. При складних пораненнях період лікування та реабілітації триває довго. Частина тяжкопоранених проходить реабілітаційне лікування за межами України. Допомагають закордонні друзі й сучасними лікарськими препаратами.
За словами Віталія, нині з медикаментами проблем немає. «Дещо надає держава, великі партії медичних препаратів отримуємо від волонтерів з Естонії, Іспанії, Франції, Польщі. Наприклад, естонці подарували нам сумки портативної хірургії, де є все необхідне для надання хірургічної допомоги в бойових умовах, а також сучасні кровоспинні засоби та багато інших дороговартісних ліків. З аптечкою військового, яку я також отримав від естонських друзів, не розлучаюся навіть у Чернігові, адже вона містить усі потрібні засоби для надання первинної медичної допомоги, що дуже зручно і в мирних умовах, — розповідає медик. — Крім того, волонтери постачають нам натівські камуфляжі й навіть нашивки та шеврони. Закордонна допомога надається як на державному рівні, так і через особисті контакти».
А нещодавно Віталій отримав запрошення до Естонії, де зможе пройти навчальний курс з медицини та військових дисциплін за натівськими стандартами. Військовий медик цьому надзвичайно радий, адже нові знання допоможуть йому краще надавати допомогу побратимам.
Олена БЕРЕЗКІНА, м. Чернігів, спеціально для «ВЗ»
