Сьогодні про реформу військової медицини не говорять лише абсолютно байдужі люди. Оцінюють її стан по-різному — від «усе пропало!» до «все чудово», втім, переважна більшість наполягає: потрібно щось змінювати. Залишається зрозуміти — що саме і як.
У стані війни
Часу на пошуки шляху реформ військово-медичної служби країни і на усвідомлення їх незворотності було достатньо. Півроку Україна живе у стані війни. Півроку слова «непоправні та відновлювані санітарні втрати» означають не термін із навчального курсу «Організація і тактика медичної служби», а реальні життя і смерті наших хлопців — тих, які не сховалися за «липовими» довідками й пішли захищати Батьківщину.
Всеволод Стеблюк, доктор медичних наук, професор, Заслужений лікар України, полковник міліції, начальник медслужби батальйону МВС «Миротворець»Пригадую березень нинішнього року й перші тривожні дзвінки з військових частин АР Крим до медслужби Штабу національного опору (Шпиталь Майдану), коли військові просили надіслати бодай бинти й зеленку. А наш волонтер відвідав одну з медичних рот, що дислокувалася на Чернігівщині, і привіз шокуюче фото: все медичне майно роти вміщувалося в одному ящику!
Пам’ятаю, як ми стукали в усі двері — РНБО, силових відомств, МОЗ України, і як нам тоді відповідали: «В Україні немає війни, тож немає і потреби запрошувати іноземних фахівців із їхніми мобільними госпіталями, немає потреби створювати координуючу структуру тощо».
Нині саме життя порушило цей «стан спокою». І багато чого вже змінилося: розгорнуто 2 мобільних госпіталі; в медичних ротах майже на рубежі бойових дій ефективно працюють автоперев’язувальні; волонтери доставляють аптечки першої допомоги, медикаменти, допомагають доглядати поранених; відкрито курси тактичної медицини і їх відвідало вже майже 400 військових медиків ЗСУ, Нацгвардії, волонтери.
Президент України і новопризначений Міністр оборони України проголосили курс на реформу всіх складових військової безпеки країни, включаючи й військову медицину. З’явився проект військово-медичної доктрини, який поки що є концепцією, котра потребує реального наповнення. До її розробки долучилися представники НАМН України на чолі з академіком А.М.Сердюком, фахівці з досвідом медичного забезпечення реальних бойових дій, теоретики військової медичної науки.
Робоча група з підготовки концепції отримала завдання — розробити програму дій з урахуванням військової взаємодії з потенційними союзниками в майбутньому. При розробці цього документа, на мій погляд, варто звернути особливу увагу на структуру, організацію й досвід ізраїльської військової медицини. Адже ця країна перебуває у стані перманентної війни, має колосальний та успішний досвід організації військової медицини. І його варто запозичити, оскільки ізраїльська модель військово-медичної служби довела свою ефективність на практиці й стала взірцем для армій багатьох країн світу.
Півстолітній досвід
Дата народження військово-медичної служби Армії оборони Ізраїлю — 1948 рік. Тоді ж було сформовано й основні структури Медичного корпусу: штаб, управління у військових округах, медичні підрозділи військових частин і з’єднань, а також відкрито Військовий інститут медичних досліджень і навчальний центр медичних військ. Нині існує 3 категорії військовослужбовців медичних військ Ізраїлю: ховшим (санінструктори), парамедики (військові фельдшери) і військові лікарі. Ховшим — це солдати строкової служби, яких навчають на курсах ATLS (Advanced Trauma Life Support — заходи первинної підтримки життєдіяльності) і PHTLS (PreHospital Trauma Life Support — заходи підтримки життєдіяльності на догоспітальному етапі). Ховшим перебувають у бойових структурах взводів, тому мають при собі спорядження звичайного бійця, засоби надання першої допомоги і розкладні ноші. В ротах і батальйонах є старші ховшим, які відповідають за своїх підлеглих.
Парамедики — це прапорщики-контрактники або резервісти, які забезпечують медичну допомогу в ротах, евакопунктах і польових госпіталях. Вони проходять навчання на курсах «Червоного Щита Давида» — служби швидкої допомоги, а також у навчальному центрі медичних військ. Підготовка парамедиків передбачає проходження інтенсивних курсів EMS (Emergency Medical Services — загальні заходи невідкладної допомоги), ATLS і PHTLS.
Щоб стати військовим лікарем в Ізраїлі, потрібно навчатися на медфакультеті університету впродовж 7 років, а потім пройти 16-тижневий курс військово-медичної підготовки, де вивчають уже згадані курси EMS, ATLS, PHTLS, а також CTLS (Сombat Trauma Life Support — підтримка життєдіяльності при бойовій травмі) й організацію військово-медичної служби. Крім того, військові лікарі бойових частин проходять інтенсивний курс підготовки піхотних офіцерів, а їхні колеги зі спецназу та розвідувально-диверсійних підрозділів — курси підготовки бійця спецпідрозділів. Усі військові лікарі починають свою службу з посади батальйонного лікаря.
Випускники медичних вишів Ізраїлю, які бажають розпочати військову кар’єру, дають письмову згоду на 5-річний термін служби в армії, потім ця угода може бути подовжена, або ж лікар стає резервістом і його щороку призивають до лав армії на 1 місяць. Втім, у разі початку військових дій медиків-резервістів можуть негайно мобілізувати у військові частини, до яких вони «приписані».
На полі бою
Головне призначення військово-медичної служби Ізраїлю — надання першої допомоги пораненим безпосередньо на полі бою та у військових медичних підрозділах. А також — щонайшвидша евакуація потерпілих у тилові стаціонари чи в медичні підрозділи, які мають більше можливостей для надання повноцінної медичної допомоги пораненим. Досягти цього можна лише завдяки чіткій структурі й організації діяльності служби. У кожному піхотному батальйоні діє медичний взвод, який складається з трьох відділів: пошук та евакуація поранених, упізнання загиблих, станція прийому поранених (ТААГАД). Взвод діє під керівництвом батальйонного лікаря. Для порівняння: в батальйонах ЗСУ та МВС України немає посади лікаря — тільки фельдшер. На роту мотострільців передбачений лише один санінструктор, у взводах — санітари. Це ідеальна для нас штатна структура.
Втім, повернемося до досвіду Ізраїлю. Персонал ТААГАД надає екстрену допомогу, здійснює сортування поранених за ступенем тяжкості ураження й готує їх до евакуації.
Щоб здійснювати таку евакуацію (а також транспортувати обладнання і медперсонал), медичні взводи піхотних батальйонів мають броньовані автомобілі та по 3 бронетранспортери, обладнані для перевезення поранених. У танкових батальйонах із цією метою використовують ще й спеціально обладнані «танк-буланси» (бойові танки, пристосовані до евакуації поранених).
Управління автоколоною медичного взводу на марші здійснює офіцер з евакуації, після її прибуття на місце призначення за розгортання батальйонного медпункту відповідає старший санінструктор батальйону. Після прийому поранених управління медичним взводом переходить до батальйонного лікаря. Зазвичай станція прийому поранених розміщується за декілька сотень метрів від передової, тому приймати поранених (це функція батальйонного лікаря) доводиться практично під обстрілами.
Військовий лікар визначає вид і тяжкість поранення, дає вказівки щодо надання медичної допомоги.
Після надання першої допомоги поранених якнайшвидше евакуюють до полкових, бригадних чи дивізійних евакопунктів, а звідти — до тилових лікарень. Втім, цей шлях може бути скорочено — у разі тяжких уражень пораненого до лікарні евакуюють бронетехнікою чи вертольотом безпосередньо з ТААГАД батальйону. До речі, в Ізраїлі немає стаціонарних військових шпиталів, військово-медична служба повністю інтегрована в загальну систему охорони здоров’я країни. Взаємодія військової та цивільної медслужб постійно відпрацьовується та вдосконалюється.
Проте в кожній дивізії є медичний батальйон, на базі якого може розгортатися польовий госпіталь. Оснащення такого госпіталю дає змогу проводити складні хірургічні операції. У медичному батальйоні є так звана хірургічна рота — складні операції проводять досвідчені хірурги.
У руслі вдосконалення
Втім, останнім часом відбувається заміна хірургічних рот на роти інтенсивної терапії — бригади екстреної хірургічної допомоги у складі хірурга й анестезіолога, оснащені необхідним обладнанням, можуть виїхати на спецавтомобілі туди, де потрібно рятувати життя пораненого бійця. Окрім такого наближення медичної допомоги до солдата, в армії Ізраїлю дбають і про психологічну підтримку бійців. Тому в кожному медичному батальйоні діє психологічна служба у складі офіцера-психолога та соціальних працівників. Їхнє завдання — зняти «бойовий реактивний стан» у поранених та в бійців, які отримали психічні травми. Така допомога, надана своєчасно, сприяє відновленню в потерпілих готовності до бою. На жаль, в Україні така служба поки що відсутня, хоча її вже почали комплектувати волонтерами. Нам потрібно навчитися вчасно реагувати на потреби дня, адже нинішня війна нестандартна і діяти «за шаблоном» недоцільно.
Повчитися гнучкості реагування на мінливі умови сучасної війни також можна у військово-медичної служби Ізраїлю. Приміром, донедавна присутність військових лікарів обмежувалася рівнем батальйонного ТААГАД, однак останнім часом стає звичною практика їх відрядження безпосередньо в бойові підрозділи (під час бойових дій). Тобто військовий лікар іде в бій разом із бійцями. Таким чином, шанси порятунку поранених на полі бою помітно зростають, хоча при цьому зростають і втрати військових медиків.
Зрештою, війна в Україні також сприяє таким втратам. Нині майже 70% медичного персоналу добровольчих батальйонів і батальйонів МВС укомплектовані волонтерами. І лікарі беруть участь у бойових діях, часто ми втрачаємо найкращих…
Війна є війна. Жертв не уникнути. Але потрібно зробити все можливе, щоб їх було якомога менше. На війні важливими є перші хвилини для надання невідкладної допомоги пораненим та перші години для надання їм лікарської допомоги. Статистика свідчить, що 70% з тих, хто загинув унаслідок поранення, так і не дочекалися медичного працівника. Решта 30% загинули через те, що кваліфікована допомога була надана запізно для того, аби вижити. За відсотками статистики — реальні люди, чиїсь сини, брати, чоловіки, батьки. І за них потрібно боротися.
