Бомба сповільненої дії

Рідкісні захворювання, особливо у дітей, іноді можуть спричинити паніку в лікарів, отже, досвід колег має стати в пригоді.

Наталія (мама пацієнта)

Коли синові було менше 4 років, я помітила в нього на переніссі отвір розміром із вушко голки. Дитина росла, отвір почав дещо зміщуватися й згодом опинився посередині спинки носика. Утворився невеликий горбик, тож, відповідно, деформувався й ніс малого.

Потім з отвору з’явилися гнійні виділення, й ми терміново звернулися до отоларинголога за місцем проживання, який одразу встановив діагноз і направив на оперативне втручання в обласний лікувальний заклад, адже в нашому містечку хірурги не мали досвіду подібних операцій. Лікар також попередив, що ця вада може загрожувати життю дитини, адже кіста здатна сягати порожнини черепа, а відтак існує ризик пот­рапляння її вмісту до головного мозку.

Тепер можу спокійно стверджувати: лікарі Львівської обласної дитячої клінічної лікарні «Охматдит» — чудові фахівці й до маленьких пацієнтів ставляться як до власних дітей: на наступний після операції день син уже посміхався.

Коментар спеціаліста

Федір ЮРОЧКО, дитячий отоларинголог КЗ ЛОР «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматдит», віце-президент Асоціації дитячих оториноларингологів України

Дермоїдна кіста спинки носа — надзвичайно рідкісна патологія: її частота становить 1 випадок на 20-40 тис. новонароджених. Така низька поширеність патології зумовлює складність діагностики, а відтак і вибору тактики лікування. Адже за зовнішнім виглядом кіста нагадує банальний фурункул. Тож лікарі первинної ланки, хірурги, отоларингологи мають проявляти настороженість щодо цієї вади.

Основна ознака дермоїдної кісти — виникнення пухлиноподібного утворення на спинці носа, зокрема по середній лінії. Воно часто нагноюється, з’являються типові ознаки запалення. У таких випадках пацієнти звертаються до хірургів, котрі розкривають кісту та видаляють її вміст. Хворому, звісно, легшає, проте проблема лишається.

Є два варіанти розвитку цієї патології. Найчастіше кіста поширюється тільки під носовими кістками. Але описано випадки, коли вона доходить до порожнини черепа, що суттєво ускладнює ситуацію й процес лікування загалом. У такому разі її хірургічне видалення вимагає злагодженої роботи отоларингологів і нейрохірургів.

Маленького пацієнта привезли до нас після проведення хірургічного втручання: кісту вже розкривали та випорожнили її вміст. Хлопчику виконали КТ і МРТ голови. На щастя, у нього виявився перший варіант розвитку новоутворення — без проникнення в порожнину черепа.

Для видалення дермоїдної кісти використовують різні оперативні дос­тупи. У разі ринопластичного розріз роблять по спинці носа, шкіру піднімають практично до перенісся і видаляють кісту. Зовнішній доступ передбачає проведення розрізу навколо кісти. Незалежно від використовуваного доступу слід дійти до носових кісток, побачити під ними норицевий хід і звідти видалити новоутворення.

Порадившись із колегою — пластичним ринохірургом, — ми обрали зовнішній доступ, адже після попереднього хірургічного втручання в дитини лишився досить великий рубець на носі, і ми переживали, чи вдасться нам ретельно відділити новоутворення, не ушкодивши шкіри.

Складність закриття дефекту полягає в тому, що будь-яка операція на носі лишає «слід». Відтак лікарі мають враховувати косметичний і естетичний аспекти подібного втручання. До того ж шкіра на носі надзвичайно тонка, відповідно, потрібно застосовувати особливі шви. Ми також зважали на те, що наш пацієнт — дитина, яка роасте, і необережне поводження з носовими структурами може суттєво вплинути на вигляд носа в дорослому віці.

До нашої команди, крім мене, увійшло двоє дитячих хірургів-отоларингологів, які працюють у Львівській обласній дитячій клінічній лікарні «Охматдит»: Роман Новосільський і Андрій Бурий. Складність операції була обумовлена необхідністю видалити новоутворення повністю, адже залишена навіть крихітна частинка може спровокувати рецидив. Із пластичних методик ми використали техніку сепарування, намагалися якомога акуратніше поводитися із хрящами зовнішнього носа та носовою перегородкою, а також скористалися спеціальним шовним матеріалом й наклали особливі шви. Загалом операція тривала 2,5 години.

Чи залишиться дефект між носовими кістками, де був норицевий хід, покаже час. Сподіваємося, що з ростом дитини кістки зійдуться. Нині ми продовжуємо спостерігати за пацієнтом, проте і він, і його батьки, і ми задоволені результатом.

Юлія МАСЮКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ»