Те, що мікроорганізми здатні мирно «дрейфувати» всередині людини місяцями, зовсім не проявляючись рецидивами захворювання, – новина минулого століття. Проте досі медицина має низку запитань до цього явища, головне з яких – як запобігти активації «дрімаючого» вірусу.
Гра в хованки
Не менш цікавим є питання трактування вірусного «сну» з точки зору користі та шкоди для організму людини. Учені довели, що майже всі віруси здатні формувати та підтримувати персистенцію в організмі, включаючи збудників таких смертельних захворювань, як підгостра губкоподібна енцефалопатія, спричинена пріонами.
Взагалі персистенція (лат. наполегливість, постійність, збереження попереднього стану) — це процес тривалого перебування патогенних вірусів в організмі людини, який може призводити або не призводити до захворювання.
В Україні згадане явище вивчалося протягом 30 років, і за цей період вітчизняні вірусологи, імунологи та мікробіологи отримали важливі дані, які увійшли до світового вчення про персистенцію. Зокрема, було досліджено механізми її виникнення та активації вірусу з персистувального стану.
Виявилося, що на початку інфекційного процесу вірус цілком зберігається у складі комплексу антиген–антитіло. Із розвитком діяльності імунної системи, коли специфічний рівень антитіл підвищується, вірус «ховається» у вигляді імунних комплексів. Але це лише початок його складної адаптації до популяції людини, суттєву роль у якій здійснює клітинна ланка імунної системи — макрофаги, що відповідають за нейтралізацію та елімінацію збудника. Незавершеність процесу елімінації сприяє тому, що вірусні комплекси залишаються в організмі. У такому разі макрофаги виконують роль транспортних засобів, які поширюють в організмі вірусні комплекси, «перевозячи» їх до місця постійної локалізації.
Персистенція: несподіваний захист
Найвідоміший приклад персистенції — це герпетична інфекція. Але цікаво, що персистувати в організмі людини може навіть вірус сказу, до того ж протягом майже усього її життя. Вірус гепатиту А, який в інших випадках завдає лікарям багато клопоту, у 18-30% випадків зберігається в організмі людини і може навіть не проявитися у вигляді епідеміологічного спалаху.
Заслуговує на увагу також імунологічний аспект цього явища. Адже, незважаючи на те, що персистенція є не дуже приємним станом для організму, «спокійні» віруси здатні до підтримки нестерильного імунітету і вберігають людину від розвитку патології — саме на цій якості побудований принцип вакцинації. Тривалість імунітету, що сформувалася у результаті імунізації живою вакциною, виявляється тим більшою, чим триваліша персистенція вакцинального вірусу в організмі.
Причини персистенції
Причини, які сприяють формуванню персистенції вірусу в організмі:
- відсутність усіх форм імунної відповіді (зокрема в разі зараження пріонами);
- неефективні реакції кліткового імунітету (спостерігається під час зараження вірусом кору);
- неефективна антитільна відповідь організму (неонатальна інфекція — гепатити В, С та ін.);
- порушення елімінації комплексу «антиген–антитіло» (грип А, гепатит В тощо);
- дефектність відповіді інтерферону (герпес, грип, Коксакі В-інфекція та ін.);
- репродукція вірусу в лімфоцитах і макрофагах (ВІЛ, Епштейн-Барр).
Також згадане явище може бути наслідком стресів (психічних, гормональних, фізичних та ін.), генетичних особливостей організму або структурних порушень хромосом лейкоцитів.
Важливу роль у процесі розвитку персистенції відіграють дефектно-інтерферентні частинки вірусу (ДІ-частинки), які несуть генетичну частину, але для утворення повної інфекційної форми потребують вірусу-помічника (табл. 1).
Велику тривалість персистенції демонструють віруси ts-мутанти, особливо чутливі до високої температури ts+1 (табл. 2).
Останні дослідження показали, що процеси інтеграції фрагментів геному ДНК- і РНК-вмісних вірусів та інфікованих клітин призводять до порушення імунної відповіді на вірус, що інфікує. Учасниками таких процесів найчастіше стають віруси герпесу, гепатиту В, грипу, кору, аденовіруси, пріони та ін.
Не будити лиха
Головна проблема персистенції полягає в тому, що «сплячі» віруси здебільшого рано чи пізно «пробуджуються» і запускають патологічний процес.
Активації персистувального збудника може сприяти низка чинників.
«Зокрема, віруси грипу А і В запускаються протягом 62 діб під дією психоемоційного стресу, зміни температури, гормональних змін. ВІЛ, Епштейн-Барр виходять зі «спокійного» стану завдяки імуносупресії, наприклад у результаті хімічного стресу або внаслідок суперінфекції», — розповів Аркадій Фролов, член-кореспондент Національної академії наук (НАН) України, Національної академії медичних наук (НАМН), Російської академії медичних наук (РАМН), доктор медичних наук, професор.
Він підкреслив, що «найзручнішим» часом для пробудження вірусу є міжепідемічний та передепідемічний періоди.
«У передепідемічний період активізуються збудники майбутніх епідемій. Це саме той час, коли ми починаємо ставити діагноз ГРЗ або ГРВІ. У разі накопичення критичної маси таких випадків стає зрозуміло, що почалася чергова пандемія грипу. В епідемічний період відбувається активне «використання» механізму передачі та поширення антигенів «нових» варіантів збудника, формування персистувальних форм із актуальних вірусів, включення їх до механізму вироблення нестерильного імунітету. Також спостерігається вірусоасоційована імуномодуляція та загострення або розвиток хронічних, рецидивних форм інфекції. У постепідемічний період інтенсивність циркуляції вірусів знижується, вони освоюють «екологічні ніші» в організмі людини (органи, тканини) та популяцію або групи ризику», — пояснив академік Фролов.
Часто персистувальні збудники спричиняють ефект імуномодуляції, коли людина захворює, яка була прищеплена чи вже одного разу перехворіла. Проте наука досі не визначила, чому виникають такі випадки.
«У цілому персистенція — це еволюційно сформований на молекулярно-генетичному рівні механізм, що сприяє збереженню збудника як біологічно самостійного виду. І виникає він як протидія мікроорганізмів зовнішнім чинникам, спричиненим, у тому числі, діяльністю людини. При цьому зміни вірусів відбуваються настільки стрімко, що ми просто не встигаємо на них реагувати. У нас немає часу ані підготувати вакцини, ані розробити нові препарати. Тож єдине, що поки залишається, — це більш широко вивчати проблему», — вважає А. Фролов.
Отже затримати активізацію цієї «бомби з годинниковим механізмом» дуже складно. Боротися з явищем взагалі неможливо. І лікарі, які немовбито «недолікували» хворого, часто взагалі не винні в тому, що вірус тимчасово перетворився на мовчазного «сусіда по квартирі». Але в разі виникнення питання, звідки взялося захворювання, слід ураховувати можливість персистенції.
Марина ЧІБІСОВА, спеціально для «ВЗ»
