Буковина: Нові реалії вимагають нових підходів до роботи

Звичну європейську модель сімейного лікаря — менеджера-підприємця — пропонує українським медикам Міністерство охорони здоров’я України. Поки що в наших лікарів ця перспектива викликає побоювання, хоча реформування первинної галузі та відкриті фінансові стосунки між лікарем і пацієнтом наразі необхідні вітчизняній медицині, як ковток свіжого повітря.

ВЗ В умовах реформованої системи української охорони здоров’я на сімейного лікаря покладається чимало обов’язків. Чи справедливо це?

— Українська система охорони здоров’я протягом десятиліть була спрямована на навчання, виховання і роботу вузьких спеціалістів. І наразі ця галузь стала дуже затратною. У європейських країнах давно порахували: обслуговування пацієнтів, які проходять через первинну ланку медичної допомоги, що працює на засадах сімейної медицини, обходиться державі набагато дешевше, ніж спеціалізована допомога. Це пов’язано з тим, що 80% скарг пацієнта можуть бути вирішені на рівні сімейного лікаря. Фактично, хворі починають і закінчують своє лікування на первинній ланці. Тож нині саме робота такого лікаря є найбільш вигідною для держави, а також зручною для пацієнта.

Звісно, сімейний лікар має бути добре обіз­наним із різними медичними проблемами, з якими до нього може звернутися пацієнт. Він надає багатопрофільну допомогу як терапевт, хірург, отоларинголог, офтальмолог, дерматовенеролог тощо. Насправді це не надто складний процес, адже під час проходження інтернатури із сімейної медицини студенти вивчають на нашій кафедрі основні спеціальності — їх 10. Ще 8 вузьких спеціальностей проходять на суміжних кафедрах. Тобто базові знання і навички отримують в повному обсязі.

Завдання сімейного лікаря — розпізнати патологію. І якщо він із нею може впоратися, зробити це на своєму рівні. Якщо ні — знайти вузького спеціаліста, до якого й направити хворого. У такий спосіб ми нарешті позбудемося самонаправлень, коли пацієнт із головним болем іде до отоларинголога, невролога чи офтальмолога, бо сам так захотів. До якого спеціаліста спрямувати хворого, повинен вирішувати сімейний лікар.

Важливо, щоб у цих умовах між пацієнтом, сімейним лікарем та вузьким спеціалістом існували певні, законодавчо закріплені, відносини. Я переконана: аби ці відносини були чесними, відкритими, вони повинні мати фінансові гарантії. Будемо відвертими: сьогодні пацієнт платить сам за себе — офіційно й неофіційно. І на цих засадах не комфортно ані лікарю, ані хворому.

ВЗ Досі чимало випускників ішли працювати в сімейну медицину з примусу. Після того, як запрацює реформа, це зміниться?

— Думаю, так. Сімейним лікарем бути складно, але цікаво з професійної точки зору, тому що ти щодня стикаєшся з новими випадками, у тебе зазвичай немає планових пацієнтів, але можуть бути хронічні, до візиту яких ти готовий. Сімейний лікар знає всю сім’ю, умови проживання, праці, шкідливі звички, тому йому відомо, як убезпечити пацієнта від тієї чи іншої недуги. Тож переконана: з часом саме ця спеціалізація стане однією з найпрестижніших в Україні, особливо коли запрацює Закон України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів». Нині прийнята тільки перша його частина, друга — фінансова — ще доопрацьовується. Коли реформа первинної ланки буде впроваджена комплексно, лікар стане більше вмотивованим.

ВЗ Чи вистачить цього «мотивування», адже лікар, фактично, стає одночасно менеджером і підприємцем, а чи в усіх є такий хист?

— Кожному лікарю держава пропонує кілька варіантів практичної самореалізації: стати фізичною особою-підприємцем (ФОП) або ж працювати й надалі в амбулаторіях, центрах первинної медико-санітарної допомоги (ЦПМСД), поліклініках тощо, але за новими умовами. За одного пацієнта на рік держава спершу пообіцяла невеличку суму — 210 грн. Тепер оплату переглянули — 240 грн на рік. Крім того, з 2018 року це буде 350 грн на рік, а з 2019-го — 450 грн. Мало це чи багато? Виходячи із середнього умовного стандарту навантаження на сімейного лікаря у 2 тис. пацієнтів, можна порахувати, що медик отримуватиме близько 420 тис. грн на рік. Але з цієї суми доведеться сплатити за утримання приміщення, комунальні послуги, забезпечити себе необхідним мінімумом діагностичного обладнання. І тут залишаються поки що знаки питання. Наприклад, чи отримає лікар на це певну субвенцію?

Аби окремий лікар — фізична особа-підприємець — працював ефективно, він повинен налагодити співробітництво із місцевою громадою. А місцева громада своєю чергою зацікавлена мати сімейного лікаря (особливо — у сільській місцевості). У цьому році обов’язкове відпрацювання студентів-медиків, які навчалися за державний кошт, скасовано, а це означає, що до села вони за власним бажанням можуть і «не доїхати». Тому їх треба мотивувати, і це має робити місцева громада, бо ж держава поки що стоїть осторонь. Нап­риклад, запропонувати медику гідні умови праці та проживання, певні соціальні пільги для його сім’ї тощо — цілком під силу місцевій територіальній громаді. Тож вважаю, що перспективи є.

ВЗ Чи готові сімейні лікарі до «вільного плавання»?

— Перший крок завжди важко зробити. Звісно, якщо ти все життя працював в умовах, які давали змогу не перейматися вартістю комунальних пос­луг, ремонтом діагностичного обладнання, приміщення, запровадженням новітніх технологій тощо, то нова модель роботи дещо лякає. Бо лікарю доведеться зайняти активну життєву позицію і стати менеджером своїх відносин із пацієнтом, громадою, територіальними органами управління тощо, нести відповідальність за оснащення робочого місця, забезпечення комп’ютерною технікою та інтернетом, справність діагностичного обладнання й транспорту, комунальні послуги тощо. Отримавши від держави кошти, які «йдуть за пацієнтом», лікар буде зацікавлений, аби той менше хворів, тому що в цьому випадку гроші залишаться в нього, і їх можна буде використати на вирішення інших медичних чи побутових питань, удосконалення тієї ж діагностики, до прикладу. А щоб так було, саме сімейний лікар повинен активно здійснювати профілактику найпоширеніших неінфекційних та інфекційних зах­ворювань, у тому числі застосовуючи скринінгові програми, працюючи на випередження хвороб. Сімейний лікар — це єдиний спеціаліст у структурі медичної допомоги, який у першу чергу зацікавлений у профілактиці захворювань, у здоровому способі життя.

Нарешті закінчиться й бутафорія з диспансеризацією, яку спостерігаємо зараз. Саме бутафорія, адже низька відповідальність населення (загалом) за своє здоров’я, недостатня медична культура призводять до того, що профілактичні діагностичні обстеження диспансерні хворі не проходять, хоча лікар неодноразово запрошує їх це зробити. У нових умовах він має право перервати контракт із таким пацієнтом.

ВЗ Зараз існують дві точки зору: одна — що потрібно якомога швидше заповнювати «вакуум» сімейних лікарів, а друга — що не варто поспішати, а треба вирощувати грамотні кадри. Як вважаєте ви?

— На первинній ланці нам потрібні грамотні кадри — це зручно і державі, і пацієнтам. Однак це — робота на перспективу. Реформа розпочалася у 2000 році, й основним нормативним документом, що регламентує розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини, стала Постанова Кабінету Міністрів України №989 «Про комплексні заходи щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров’я». Реорганізація триватиме до 2020 року. Чернівецька область у цьому напрямку — одна з лідерів в Україні. У нас укомплектованість медичними кадрами, за даними Департаменту охорони здоров’я, становить понад 100%, у тому числі в сімейній медицині — майже 90% (як лікарями, так і медсестрами). В усіх інших областях України — від 40 до 70%. Тобто на первинній ланці катастрофічно бракує фахівців. Подібна ситуація і в Західній Європі. Дефіцит медичних кадрів у Румунії, Польщі, Німеччині — від 10 до 20 тис. Через це в наших найближчих сусідів дуже зат­ребуваними стали українські фахівці. На жаль, враховуючи вітчизняні реалії, наші лікарі часто після інтернатури виїжджають працювати за кордон.

ВЗ Чи користується попитом перенавчання лікарів?

— Модель перенавчання практикуючих фахівців розроблено з моменту створення кафедри сімейної медицини Буковинського державного медичного університету, тобто з 2001 року. Тоді був перший набір лікарів на отримання додаткової спеціальності. У першу чергу ми перенавчали дільничних терапевтів, педіатрів, у другу — лікарів вузьких спеціальностей, в основному терапевтичного профілю.

Ще одна форма роботи — навчання сімейних лікарів через 2-річну інтернатуру. Як на мене, це дуже ефективно. У результаті такого навчання отримуємо високопрофесійних фахівців. Через систему спеціалізації в Чернівецькій області вже підготовлено 560 сімейних лікарів шляхом перенавчання з інших спеціальностей.

ВЗ А чи є в сімейних лікарів бажання розвиватися в цьому напрямку, зокрема зай­матися самоосвітою?

— Хорошим спеціалістом ти не можеш стати одразу після закінчення вишу. Спочатку необхідно отримати певну практику, відчути смак і задоволення від того, що ти зміг допомогти людині. Якщо ти цей «кайф» зловив — ти на своєму місці! Ти намагатимешся постійно підвищувати фаховий рівень, продовжувати безперервну професійну освіту, шукати курси підвищення кваліфікації, відвідувати конференції, станеш членом фахової асоціації тощо. Тобто ти сам робитимеш усе для того, аби пацієнт із контрактом прийшов до тебе, а не до іншого лікаря, бо ти — грамотний, освічений фахівець. У нових реаліях лікар повинен думати про свою конкурентоспроможність. Це, знову ж таки, ринкові умови, адже медична допомога переходить на рівень медичної послуги.

Ольга КАМСЬКА, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці