На 845 ВІЛ-інфікованих, які перебувають під медичним наглядом у Чернівецькому обласному центрі з профілактики та боротьби зі СНІДом, — чотири лікарі-інфекціоністи. І попри те, що пацієнтів багато, а спеціалістів — мало, лікарі категорично проти, аби функції видачі антиретровірусних препаратів передавали сімейним лікарям, як пропонує це зробити Центр громадського здоров’я МОЗ України.
ВЗ Чому виникла ідея передати частину функцій допомоги ВІЛ-інфікованим сімейним лікарям?
— Щороку реєструємо 100-110 нових випадків ВІЛ-інфекції. Власне, протягом останніх п’яти років ситуація не змінюється. На щастя, наша область належить до регіонів з низьким рівнем поширення ВІЛ. З 845 хворих, які нині перебувають на обліку, 435 отримують антиретровірусну терапію (АРТ). Призначають її та видають препарати винятково лікарі-інфекціоністи нашого центру.
Наприкінці 2015 року було створено Центр громадського здоров’я МОЗ України, до складу якого ввійшла зокрема ДУ «Український центр контролю за соціально небезпечними хворобами МОЗ України». Існує ймовірність створення регіональних центрів громадського здоров’я, проте документів, які б регламентували це, наразі немає. Проте є чіткий задум: передати у функції сімейних лікарів забезпечення АРТ ВІЛ-інфікованих, котрі проживають на їх дільницях. Проте особисто я до цього ставлюся негативно. Вважаю, що кожен фахівець повинен займатися своєю справою — для цього й існує поділ на вузькі спеціалізації.
Володимир МОЧУЛЬСЬКИЙ, т. в. о. головного лікаря ОКУ «Чернівецький обласний центр з профілактики та боротьби зі СНІДом»Окрім того, препарати для АРТ ми отримуємо з різних джерел: як із держзакупівель, так і з Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. Відповідно, це потребує заповнення великої кількості звітів та виконання бюрократичних процедур. У разі виникнення потреби можемо оперативно — через ДУ «Український центр контролю за соціально небезпечними хворобами МОЗ України» — здійснити передачу ліків з одного центру в інший. Це робиться швидко, завдяки чому унеможливлюється перерва в АРТ.
ВЗ Але ж лише чотири лікарі-інфекціоністі — це мало…
— Ні, нам вистачає кадрів. Вдається працювати злагоджено і чітко. Часто за тими чи іншими показаннями змушені змінювати схему лікування, замінювати препарати. Тому великий плюс, що хворі сконцентровані в одному лікувальному закладі, який опікується тільки ВІЛ-інфікованими.
На базі нашого Центру є амбулаторно-поліклінічне відділення, кабінет «Довіра», стаціонар денного перебування, кабінет лабораторної діагностики, а на території чоловічого Свято-Вознесенського монастиря діє стаціонар денного перебування дитячого відділення. Там наразі проходять лікування 83 ВІЛ-інфіковані дитини, усі, крім одного малюка, отримують АРТ.
ВЗ Одна з основних складових вашого закладу, це — лабораторія. Розкажіть, чи всього вистачає для її повноцінного функціонування?
— Згідно з Державною та обласною соціальними програмами протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу в Чернівецькій області на 2015-2018 роки за кошти держбюджету закуповуються Т-системи для обстеження на наявність ВІЛ вагітних і донорів крові. За кошти місцевого бюджету закуповуємо Т-системи для групи ризику населення краю. Звісно, зважаючи на інфляцію, суми, яку було закладено в обласній програмі зі СНІДу у 2014 році, не вистачає. Тому ми змушені звертатися до Департаменту охорони здоров’я Чернівецької ОДА за додатковими коштами.
Нещодавно за гроші з обласного бюджету придбали імуноферментний аналізатор — обладнання, на якому здійснюється верифікація та скринінг крові. Його вартість — близько 200 тис. грн. Раніше в нашому центрі працював лише один апарат, і якщо він ламався, то вся область лишалася без такого важливого дослідження. Нарешті ми перестали хвилюватися з цього приводу.
Постраждала наша лабораторія з початком військових дій на Сході України. Колись ми отримали благодійну допомогу від організації «ІнтерЛабСервіс» (РФ) — орендоване обладнання «Rotоr-Genе» для визначення вірусного навантаження. З початком АТО ця фірма, центральний офіс якої розташований у Москві, вирішила закрити свої представництва в Україні та повернути все обладнання, що було в нашій країні. Тепер ми змушені направляти пацієнтів в інші регіони України, що створює незручності в роботі. Це дослідження дороговартісне, але є єдиним критерієм визначення ефективності призначеної АРТ.
ВЗ А яка ситуація із забезпеченням хворих медикаментами? Чи вистачає їх?
— Хворі, які лікуються в денному стаціонарі, забезпечені практично всім необхідним: фізрозчином, глюкозою, реосорбілактом, вітамінами, гепатопротекторами, антибіотиками та іншими препаратами. Крім того, від Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією надійшли «Цефтріаксон», «Далацин», «Цимевен®», «Флуконазол», «Бісептол®». Таким чином, усі пацієнти з верифікованим діагнозом за наявності показань до застосування цих препаратів отримують їх безкоштовно.
Як я вже говорив, АРТ забезпечується за рахунок державного бюджету та з Глобального фонду. Крім того, за кошти американської програми PEPFAR додатково закуплено антиретровірусні препарати для нових пацієнтів, а також для хворих, котрі отримують АРТ за рахунок державного бюджету.
Нещодавно виникло одне непорозуміння. Утворився дефіцит комбінованого препарату «Тенвір-ЕМ», до складу якого входить тенофовір та емтрицитабін. Ми його замінили некомбінованим аналогом. Але пацієнти цього не зрозуміли й обурилися, що їм змінили схему лікування.
ВЗ СНІД — невиліковне захворювання, і багатьом людям такий діагноз встановлюють на пізній стадії. Де надається допомога таким хворим, адже спеціалізованого хоспісу для ВІЛ-інфікованих в області немає?
— На жаль, із 845 ВІЛ-інфікованих у 245 — IV клінічна група. Ці пацієнти потребують постійного медичного супроводу. У Чернівецькій обласній клінічній лікарні є блок СНІДу, у якому надається стаціонарна допомога важкохворим. Основна проблема — у поєднанні, як правило, в одного пацієнта двох патологій: ВІЛ-інфекції та туберкульозу. Найгірше, коли у ВІЛ-інфікованого діагностують ще й розширену мультирезистентну форму туберкульозу. Осіб із таким діагнозом направляємо до КМУ «Лікарня «Хоспіс» для хворих на туберкульоз», розташованої в селі Молодія.
На жаль, спеціалізованого хоспісного закладу для хворих на СНІД у нас справді немає. Гадаю, логічно було б створити його на базі стаціонарного відділення лікувального закладу, де є доступ до реанімації, хірургії та інших вузьких спеціалізацій.
ВЗ Що, на вашу думку, потрібно для того, аби центри СНІДу працювали результативніше?
— Тільки повне фінансування дасть можливість забезпечити всім необхідним і пацієнтів, і лікарів. Також хотілося б, аби суспільство змінило своє ставлення до ВІЛ-інфікованих. На жаль, є лікарі, які досі цього не зробили, хоча проводиться широка освітня робота. Встановлюють діагноз — і відгороджуються від людини. Телефонують нам, просять забрати пацієнта. Через таке ставлення хворі приховують свій ВІЛ-статус.
В ідеалі до 2020 року варто 90% населення області охопити тестуванням на ВІЛ, 90% хворих забезпечити АРТ, у 90% ВІЛ-інфікованих досягнути невизначеного вірусного навантаження. Тільки за таких умов ми зможемо зупинити епідемію. Адже лікування буде дорівнювати профілактиці. У разі зниження до нуля вірусного навантаження ВІЛ-інфікований не зможе заражати здорових. Таким чином, ланцюг передачі інфекції розірветься.
Ольга РУСНАК, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці
