2014 рік видався непростим для країни в цілому і для медичної сфери зокрема. Які рецепти виживання галузі в складних суспільно-політичних та економічних умовах винайшли на місцях? Поділитися регіональними «ноу-хау» ми попросили директора Департаменту охорони здоров’я Черкаської облдержадміністрації Анатолія Ситника.
ВЗ Які проблеми для медицини регіону видаються найболючішими і чи можливо їх вирішити власними силами?
— У медицині є дві основні проблеми й вирішуються вони не на регіональному рівні. Перша — це низька заробітна плата медичних працівників. У Законі України «Про охорону здоров’я населення» чітко вказано, що рівень зарплати у нашій галузі не може бути нижчим за рівень середньої зарплати у промисловому секторі. У нас в області середня зарплата медпрацівника становить 2 200 грн, а в промисловості — 3 300 грн. Це негативно відображається як на лікарях, так і на пацієнтах. Друга проблема — ми не забезпечуємо пацієнтів необхідним медикаментозним лікуванням, високотехнологічною медичною допомогою. Якщо на первинному рівні людина ще може з власної кишені сплатити ці витрати, то на вторинному і третинному рівнях це не можливо. Там уже йде мова про дороговартісне лікування. Не дивно, що за таких обставин надання медичної допомоги викликає велике незадоволення населення, адже пацієнт не може вчасно отримати якісну медичну допомогу.
ВЗ Що треба зробити для вирішення цих питань?
Анатолій Ситник, директор Департаменту охорони здоров’я Черкаської облдержадміністрації, кандидат медичних наук, Заслужений лікар УкраїниМолдова, країни Прибалтики запроваджували медичне страхування у складних економічних умовах. Сьогодні ж там лікарі отримують вищу, ніж українські медики, зарплату, а населення — безплатну медичну допомогу. Там пацієнт забезпечується за рахунок страховки хіміотерапією в онкології, стентуванням у кардіології, пересадкою суглобів в ортопедії — тим, від чого наші люди часто відмовляються через низьку платоспроможність. Усі інші зміни — не що інше, як спроба трохи підперти, наче старий тин, охорону здоров’я. Адже будь-яка медична допомога оплачується: або з бюджету, або за рахунок страхової медицини, або з кишені пацієнта. Через високу вартість ми не можемо сплачувати таке лікування, тож необхідна солідарна участь. Із бюджету має фінансуватися профілактична робота, психіатрична, фтизіатрична допомога, медична допомога дітям. Усе інше — це обов’язкове медичне страхування, яке забезпечить кожному пацієнту можливість отримати дороговартісне лікування. Тоді б це була реформа охорони здоров’я.
А сьогодні ми робимо реформи, змінюючи… напрям руху хворого. Раніше він їхав із села у свій район, із первинної ланки на вторинну, а далі піднімався на третю ланку — обласний рівень. Бо так ходить транспорт, усе життя рухається від села до районного центру й далі — до обласного. Нині, створюючи госпітальні округи, ми змушуємо людину їхати до іншого територіального центру, бо він крупніший, незважаючи на те, що туди не ходить жодна маршрутка. На мою думку, госпітальні округи слід формувати лише після проведення адміністративно-територіальної реформи. Тим паче, що ніхто не може гарантувати, що організований нині центр за нового адмінустрою стане територіальним центром, який матиме ефективну інфраструктуру, транспортне забезпечення. Гостро стоїть проблема вартості ліків, яку не вирішити на регіональному рівні. Де регулятивна функція держави? В Україні медикаменти вдвічі дорожчі, ніж, наприклад, у Польщі! Закупівля медикаментів повинна бути диверсифікована, зараз же вона проводиться в одній фірмі, від функціонування якої залежать усі медичні заклади. Закупки на рівні Міністерства охорони здоров’я себе теж не виправдали: цього року не склалося — і вся Україна стогне. Проблематичне питання тендерів також повинна відрегулювати держава. Якщо держава не виконуватиме своїх функцій регулятора — держави не буде!
У нас немає Всеукраїнської асоціації лікарів, яка б впливала на всі проблеми галузі. Вузькопрофільні асоціації, які нині існують, не мають важелів впливу, не можуть захистити ані медичний персонал, ані пацієнтів. А вони повинні брати участь в укладанні та затвердженні протоколів надання медичної допомоги, в атестації фахівців, мати можливість впливати на розподіл бюджетних коштів тощо. Але наше суспільство ще не виробило механізму, за якого воно самостійно розвивається, захищається, саме щось пропонує і крокує далі.
Знову ж таки, говорити про реформу в галузі і не говорити про рівень зарплати медиків неможливо. Свою роль у вирішенні цього питання повинні були б відіграти і профспілки — сьогодні, на жаль, вони нічим реально не допомагають.
ВЗ До речі, ще кілька тижнів тому в регіоні було проблемним питання не лише рівня зарплати медиків, а й її виплати.
— Цього року, як і в минулі роки, держава виділила субвенцію, і зарплату буде виплачено всім працівникам галузі. Треба сказати, що зарплата складає понад 70% бюджету галузі, ще 11% — це енергоносії. На все інше бюджетних коштів фактично не залишається. В багатьох медичних закладах не вистачає сучасного обладнання, дехто використовує застаріле. Скажімо, в обласному кардіоцентрі вийшов із ладу УЗД-апарат, який використовується під час операцій, немає контрпульсатора, в обласній лікарні немає стерилізатора, сучасної лапароскопічної стійки. Біохімічні й гематологічні аналізатори в обласних закладах уже давно вичерпали свій ресурс. Це невідкладні завдання, які стоять перед владою при формуванні бюджету, адже від цього залежить рівень надання медичної допомоги.
Багато проблем і з обласною службою переливання крові — вона потребує переоснащення. Якщо нині ми досліджуємо кров на 4 інфекції, то в Німеччині — на 12. І це повинно вирішуватися на державному рівні. Високоякісні препарати крові також мають виготовлятися промисловим способом, а не на вторинному рівні, як це робиться сьогодні.
ВЗ Та все ж не можна в усьому кивати на державу — щось потрібно змінювати і на місцях…
— Звісно, ми не сидимо, склавши руки. Цього року завершено будівництво поліклінічного відділення Канівської райлікарні та ремонт рентгенологічного відділення в Уманській міській лікарні, де встановлено сучасний рентген-апарат. У дитячій обласній лікарні почали функціонувати система кондиціювання і компресор для апарату штучної вентиляції легень.
Зважаючи на актуальність питання повоєнної реабілітації, на базі Черкаського обласного госпіталю для інвалідів війни створено центр реабілітації учасників АТО, в якому вже пролікувалися 63 особи. Нашими фахівцями спільно з психологами прикордонної служби, МВС, Управління державної служби з надзвичайних ситуацій вивчається проблема надання психологічної допомоги цим людям. В обласній лікарні створюється реабілітаційний центр для бійців, які отримали черепно-мозкові травми, мають складні поранення кінцівок.
У І-ІІ кварталі 2015 року на базі обласного онкодиспансеру планується створення хоспісу. Цьому сегменту медичної допомоги сьогодні не приділяється належної уваги — це неприпустимо. Ми повинні забезпечити максимальну якість життя невиліковним хворим.
Наступного року в області буде введено в дію Програму реабілітації післяінсультних хворих — це перша така програма в Україні, і вона допоможе повернути до активного якісного життя 45% пацієнтів. Реабілітація розпочинатиметься на 2-3 день захворювання на первинному рівні, що дасть змогу отримати якісніший результат. Районних фахівців протягом усього реабілітаційного періоду хворого консультуватимуть спеціалісти з обласного центру за допомогою інтернет-зв’язку.
До квітня 2015 року плануємо на регіональному рівні запровадити телемедицину. Я вважаю, що це один із тих шляхів, який дасть можливість підвищити рівень медичної допомоги. Адже лікар із найвіддаленішого району зможе вчасно отримати кваліфіковану консультацію стосовного хворого без приїзду спеціаліста з області. Обласні фахівці бачитимуть пацієнта на екрані, на відстані дізнаватимуться про його стан, результати аналізів, зможуть із ним переговорити. Телекомунікаційні центри будуть розміщені в обласних медичних закладах, де є всі спеціалісти. Зрозуміло, що крім обласної лікарні, це — кардіологічний центр, дитяча обласна лікарня, онкодиспансер.
ВЗ Фактично щороку в регіоні повторюється ситуація з недофінансуванням послуг лікування методом гемодіалізу. Яка ситуація на сьогодні?
— Так, на жаль оплата цих послуг залишається проблемним питанням. Для його вирішення в області прийнято обласну програму на 2014-2017 роки.
В регіоні налічується близько 230 таких пацієнтів і їх кількість зростатиме. Ми вийшли на високотехнологічний діаліз, який можуть собі дозволити не всі країни. На проведення цієї процедури витрачаються десятки мільйонів бюджетних коштів. В області стаціонарна медична допомога нефрологічним хворим надається на 60 спеціалізованих ліжках і забезпечується на 30 апаратах гемодіалізу. За 9 місяців 2014 року проліковано 190 хворих, із них вперше взятих на облік — 62 особи (в тому числі 8 переселенців із Донецької та Луганської областей). Станом на 01.11.2014 р. в обласній лікарні та її філіях забезпечується гемодіалізом 150 осіб, із них у Звенигородській філії — 17, в Уманській — 32. У приватному центрі «Фрезеніус» лікується 75 хворих.
Кількість ліжок в обласній лікарні дає можливість забезпечити всіх хворих гемодіалізом. Відкриваємо ще два центри: у Смілі та Золотоноші, що допоможе пацієнту зекономити час і гроші на проїзд. Але не вистачає фінансування. На сьогодні питання проведення торгів та укладення договорів залишається відкритим у м. Сміла, а також у Смілянському, Корсунь-Шевченківському, Монастирищенському, Тальнівському та Шполянському районах. Ця проблема розглядалася під час останнього засідання колегії ОДА, де відповідні райони отримали доручення вирішити дане питання до кінця року. Та в цілому проблема вирішується, гроші знаходимо на місцевому рівні. Хоча, враховуючи зростання ціни одного курсу гемодіалізу, надалі це будуть величезні суми.
ВЗ На початку цього року на Черкащині призупинено будівництво перинатального центру. Зважаючи на ситуацію в країні, тотальну економію на всіх рівнях, чи не перейде цей проект у розряд довгобудів?
— Перинатальний центр буде добудовано. Функція цього закладу — надання високоспеціалізованої допомоги у випадках екстрагенітальної патології. На сьогодні центр на 85% готовий і щоб його добудувати — необхідно близько
25 млн грн. Такий центр потрібний, та з введенням його в експлуатацію виникне питання додаткових видатків на його функціонування. А це, за цінами чотиримісячної давнини, близько 15 млн грн! Тож не все так просто…
ВЗ В останні роки відчутною стала проблема із забезпеченням медичними кадрами, особливо в сільській місцевості — чи реально покращити ситуацію в цьому плані? Як заохотити лікарів працювати на селі?
— Укомплектованість штатних лікарських посад у медичних закладах області сягає близько 76%. Дефіцит лікарських кадрів у лікувальних установах області суттєво не змінюється і становить 1503 особи (у 2013 р. — 1499). Із кожним роком збільшується кількість лікарів пенсійного (на сьогодні це 34%) та передпенсійного (504 особи) віку.
В міських закладах не вистачає 255 лікарів. Складна ситуація і з кадрами у ряді районів. Наприклад, у Драбівському не вистачає 42 лікарів (36,5% штатних посад), у Тальнівському — 40 (35,4%), Корсунь-Шевченківському — 49 (35,3%), Черкаському — 83 (34,4%), Канівському — 52 (33,5%), Христинівському — 33 (33,5%).
Ми направляємо в село молодих спеціалістів, але вони там не затримуються. Негативно впливають на кадрове забезпечення відсутність упорядкованого житла, погане сполучення з районними центрами та інші фактори. За 9 місяців поточного року лише 4 лікарі у трьох районах області (Лисянський, Уманський, Чорнобаївський) отримали благоустроєне житло. Із них 3 — молоді спеціалісти, що становить 6,3% від числа направлених (48).
На селі лікарі не відчувають підтримки ані з боку місцевої влади, ані з боку підприємців, які там працюють. Влада на місцях має бути зацікавлена у медичних спеціалістах і робити все, щоб їх утримати. Наприклад: надавати житло або пільгові кредити за рахунок місцевих програм і коштів, виділяти земельні ділянки під забудову. Вагомим стимулом було б і забезпечення пільгового проїзду медикам, які надають первинну медико-санітарну допомогу, встановлення місцевих надбавок до заробітної плати тощо. Деякі сільські, міські ради мають таку можливість. І коли б така підтримка була, то багато хто з медиків залишався би працювати у сільській місцевості. А так, не маючи перспектив, молоді спеціалісти виїжджають.
Намагаємося вирішувати кадрову проблему на своєму рівні. Проведена нами робота дала можливість у 2014 році покращити ситуацію з укомплектуванням лікарських амбулаторій. Із 12 лікарських амбулаторій, які на початку року функціонували без лікарів, залишилось 2.
ВЗ Свого часу ви вже очолювали Управління охорони здоров’я Черкаської облдержадміністрації. Чи не шкодуєте, що очолили Департамент у цей непростий період?
— Я йшов на цю посаду свідомо. І хочу, щоб у галузі відбулися позитивні зміни, — без цих змін охорона здоров’я розвалиться. Нині населення незадоволене тією медичною допомогою, яку отримує — це викликає велику соціальне напруження. Тому реформи повинні відбутися обов’язково. І чим скоріше — тим краще. Спочатку буде важко і лікарям, і персоналу, і пацієнтам. Проте, якщо реформи підуть у вірному напрямку і будуть доведені до свого логічного кінця, то в майбутньому стане краще. Іншого шляху немає.
Інна ХІМІЧУК, власкор «ВЗ», м. Черкаси
