Система охорони здоров’я Черкас протягом останніх років зазнала чимало змін і реформувань. Одні були прогресивними, інші — не прижились. Яким видався 2015 р. для медичних працівників міста, які плани вдалося реалізувати і які найближчі перспективи — про це наша розмова з директором Департаменту охорони здоров’я та соціальної політики виконавчого комітету Черкаської міської ради Олегом Стадником.
ВЗ Реформувати систему охорони здоров’я бралися вже кілька разів. Щороку перед медициною ставлять нові завдання, нерідко змінюється вектор руху тих самих реформ. Нині цей процес розглядають ще й через призму децентралізації. Куди рухається в цей час медицина Черкас, що вдалося зробити у році, що завершився, і що — не вийшло?
Олег СТАДНИК, директор Департаменту охорони здоров’я та соціальної політики виконавчого комітету Черкаської міської радиНезважаючи на тенденцію децентралізації та передачі частини повноважень місцевому самоврядуванню, я вважаю, що нині у сфері охорони здоров’я необхідна, навпаки — централізація. Сьогодні потрібно централізувати масу нормативних документів. По-перше, відмінити застарілі, що стають перешкодою і створюють загрози реформуванню, руху вперед. Потім ввести велику кількість нових, які чітко регламентуватимуть види безкоштовної медичної допомоги, види медичної допомоги, гарантованої державою, стандарти надання медичних послуг. Необхідно жорстко контролювати протоколи ведення хворих, оскільки в нас ще не всі нозології ними охоплені. І лише після того, як буде сформована єдина державна політика, коли в одній системі функціонуватиме медицина на Закарпатті, в Одеській і Черкаській областях, можна буде «відпускати» важелі впливу, рухатися у бік децентралізації. Бо тоді вся система буде стандартизована. А що сьогодні? В одній області дотримуються застарілих нормативних документів, в іншій — їх ігнорують і змінюють систему й елементи надання медичної допомоги.
Потрібна єдина система охорони здоров’я, і лише після цього можна приймати рішення щодо децентралізації в цій галузі. І якщо нині в нас держава відповідає за охорону здоров’я, то вона повинна давати медичні субвенції. А громади за потреби мають визначати, що вони хочуть і що зможуть отримувати поза медичною субвенцією. Скажімо, крім надання медичної допомоги якась територіальна громада хоче організувати невеликий хоспіс, то нехай утримує цей заклад за свої кошти. А субвенція буде надходити лише на надання медичної допомоги.
Дуже багато задекларованих державою речей хотілося б уже реально побачити і відчути певний рух уперед. Натомість ми спостерігаємо всередині Міністерства охорони здоров’я війни за сфери впливу, за ті чи інші тендерні процедури. Отакі, на жаль, підсумки минулого року. Адже вони визначаються не лише за зробленим десь локально, в окремо взятому регіоні чи медичному закладі, а підсумовуються за розвитком суспільства в цілому. На жаль, у напрямку становлення сфери охорони здоров’я українське суспільство повзе, як черепаха.
Звісно, у будь-якому випадку необхідно прагнути змін. Але в усіх країнах, де відсоток ВВП, що виділяється на охорону здоров’я, нижчий 7%, ситуація вважається критичною. У нас цей показник становить 3,5%. І якщо ця ситуація не зміниться, то реформування заради реформування — це рух у нікуди.
ВЗ Проблеми медичної галузі позначаються і на черкаських пацієнтах, але їх все одно якось потрібно вирішувати…
— Безумовно, у медицині Черкас постійно відбуваються зміни в межах задекларованих Міністерством реформ. Але всі вони мають більш еволюційний, аніж революційний характер. Тобто не було якихось кардинальних проривів, про які можна сказати, що завдяки цим діям років через 3-4 ми вийдемо на новий рівень надання якісної медичної допомоги.
Протягом минулого року ми звертали увагу в основному на оснащення первинної ланки. Адже за будь-якої реформи важливою фігурою залишатиметься сімейний лікар. Рівень охоплення дорослого населення сімейними лікарями в Черкасах становить 85%. Оскільки сьогодні це лікар широкої практики, то ми переймаємося забезпеченням його відповідною медтехнікою. Так, у 2015 р. для всіх сімейних лікарів (а в місті їх більше сотні) закупили сумки-укладки, регламентовані окремим Наказом МОЗ України «Про порядок оснащення сімейного лікаря». У них є все для надання невідкладної медичної допомоги: від набору медикаментів до спеціального шприца для введення адреналіну в серце, скальпеля, приладу для вимірювання очного тиску тощо. Тож черкаський сімейний лікар приходить на виклик не лише з фонендоскопом.
Також ми вирішили розвивати інформаційні технології. Торік за кошти міського бюджету для сімейних лікарів закуплено комп’ютерну техніку. В окремих поліклініках усі сімейні лікарі забезпечені комп’ютерами та принтерами. Тобто ми розпочали роботу із впровадження електронної картки пацієнта. Уже є деякі напрацювання, але свої дії довелося дещо призупинити у зв’язку з розвитком цього напрямку на обласному рівні. Минулого року на Черкащині розпочато впровадження сучасної єдиної медично-інформаційної системи, яка забезпечить взаємодію між пацієнтами і медичними працівниками. Розуміючи, що в регіоні повинен функціонувати не фрагментарний, з різних програмних продуктів, інформаційний простір, а єдиний інформаційно-комунікаційний механізм, ми чекаємо, поки відбудеться запланована апробація системи в кардіодиспансері. Після цього плануємо продовжити роботу і вийти на первинний рівень — найоб’ємніший. Наприклад, Черкаська поліклініка №4, що в центрі міста, обслуговує 50 тис. осіб. Тобто лише для цієї медустанови потрібно створити базу на 50 тис. пацієнтів. Результат — електронна поліклініка. І всі поліклініки міста повинні бути пов’язані між собою. При цьому потрібно застрахуватися від певних загроз, зокрема створити надійний захист персональних даних хворого. Адже достатньо великий обсяг інформації передаватиметься між медичними закладами області. Це дуже важлива і серйозна робота, розрахована на роки.
Ми також працювали і над іншими питаннями підтримки міської медицини. Але, якщо говорити про загальну оцінку року, що минув, то вона незадовільна. Тому що відсутня стратегічна концепція розвитку охорони здоров’я. Абсолютно не виправдалися сподівання на нового Міністра галузі. Оскільки він як експерт брав участь у розробці загальної стратегії реформування охорони здоров’я, думалося, що він зуміє знайти важелі впливу для реалізації програми, створеної під грошові кошти Євросоюзу, на яку витрачено 1 млн 600 тис. дол (це ще за курсом в 14 грн за 1 дол.). Вартість одного рядка цього документа — 100 дол.! Тому відчуваєш гірке розчарування від того, що серйозні гроші пішли на підготовку нереалізованого документа.
ВЗ А як минулого року реалізовувалися обов’язкові державні програми з вакцинації, забезпечення ліками орфанних хворих тощо?
— На жаль, кошти за державними програмами практично не виділяються. Торік Календар щеплень було зірвано. Не реалізована стратегія Міністерства, за якою планувалося передати закупівлю всіх вакцин міжнародним організаціям. Постачання вакцин відбувається нерегулярно, Календар щеплень абсолютно не відповідає нормативному й був виконаний лише на 50%.
Найсутужніше з імунобіологічними препаратами, які застосовуються за епідпоказаннями, — це вакцини проти правця, сироватки від ботулізму, укусу змій тощо. Такі препарати нині відсутні на ринку України, бо хтось не догледів, що закінчуються терміни їх ліцензування, і довелося терміново видавати окремий наказ, ввозити за окремими дозволами обмежену кількість препаратів з-за кордону. Усе це нагадує ситуацію, коли горить хата, а пожежу гасять одним відром води.
Навіть важко сказати, наскільки виконуються державні програми. Адже ми є кінцевими отримувачами того, що за ними розподіляється. У нас немає чіткого уявлення, яка була запланована сума, скільки прийшло на регіон, скільки направлено в район, скільки залишилося для міста Черкаси.
Місцеві програми виконані приблизно на 85%. Значну частину державних програм перекриваємо коштами місцевого бюджету. Скажімо, ці кошти ми використовуємо на лікування пацієнтів з муковісцидозом, бо держава не забезпечує необхідними препаратами. Ми закуповуємо туберкулін для дітей, вакцини від сказу, правця та інші. Держава все це переклала на місцеві бюджети.
Наприкінці року складною була ситуація з вакциною від сказу. Свого часу за кошти міського бюджету нам вдалося закупити необхідну її кількість для міських мешканців. Натомість у районах цього не зробили, і весь потік хворих із районних центрів був перенаправлений в обласний центр, тож ми змушені були ділитися своїм запасом препарату. У результаті на середину листопада в місті залишилося менше 50 доз цієї вакцини.
На жаль, на міністерському рівні не відпрацьована програма, що стосується орфанних захворювань. А це — дороговартісне лікування. Більше того, дуже часто потрібних препаратів для таких хворих в Україні просто немає. Постачальники їх не завозять, бо не знають, скільки потрібно таких ліків. Люди якось пристосовуються — купують за кордоном, передають через знайомих. Але ж не в усіх є така можливість. Наприклад, дитині, хворій на ювенільний ревматоїдний артрит (таких дітей на всю область троє), був необхідний препарат «Хуміра®», одна доза якого коштує 21 тис. грн. А потрібно провести курс лікування. Депутати міської ради пішли назустріч батькам дитини, виділили необхідні кошти. Це ще добре, що такий препарат є в Україні. А коли ми зіткнулися з проблемою придбання ліків для хворих на цистиноз, то виявилося, що виробляють їх лише в США та Норвегії, і в Україні просто неможливо купити. Але питання забезпечення лікарськими засобами орфанних хворих — це не рівень місцевих бюджетів. Такі дороговартісні препарати має закуповувати держава, яка повинна вести облік орфанних захворювань, аби знати, скільки необхідно завозити відповідних ліків.
Відрадно, що минулого року нам вдалося зберегти 7 місцевих бюджетних програм, на які витрачено майже 12 млн грн. Це забезпечення ліками деяких пацієнтів із муковісцидозом, фенілкетонурією, а стомованих хворих — кало-, сечоприймачами та іншими необхідними засобами реабілітації.
ВЗ Тож, з усього видно: фінансування галузі на місцях зменшується, хоча статтю 49 Конституції ніхто не відміняв.
— Насправді ця стаття не діє. Про неї можна говорити чисто риторично. Якась частина її забезпечується — десь на 40%. Бо, слава Богу, люди поки що не платять заробітну плату медперсоналу та за комунальні послуги медичних закладів. Основний лікувально-діагностичний процес — 40 на 60. 40% — це те, що залишається від утримання. Усе інше доплачує пацієнт. Тож важко сьогодні вважати медицину безкоштовною. Вона у нас бюджетно-приватна.
ВЗ Чи все в медицині залежить від коштів?
— 60-70%. Решта — від системи ефективного та економного їх використання. Як приклад наведу горезвісний 33-й наказ, що регламентує штатний розпис, тобто кількість працівників у медичних закладах визначається відповідно до нього. Але ж штати потрібно формувати залежно від потреби. Кожен керівник знає, скільки йому необхідно спеціалістів для того, аби заклад функціонував і надавав медичну допомогу. Кожен керівник повинен отримувати глобальний бюджет для свого закладу єдиною сумою. А далі він має його розподілити: це — на лікування, це — на утримання персоналу. І тоді стане очевидно, що 2 сантехніки, які ходять один за одним щодня, — це нонсенс. Можливо, вигідніше буде раз на тиждень чи раз на місяць цю послугу, яка буде якісно надана з актом виконаних робіт, купити на ринку.
ВЗ Яка ситуація з кадрами в місті? Чи запроваджується якась система стимулювання, щоб зацікавити лікарів?
— Сьогодні в місті відчувається нестача лікарів сімейної медицини, педіатрів, біохіміків, рентгенологів. Такі професії не користуються попитом у медичному середовищі. Ми різними шляхами намагалися вирішувати цю проблему. Навіть запровадили міську бюджетну програму, що передбачала забезпечення орендованим житлом молодих працівників за кошти міського бюджету. Але все одно молодь не хоче працювати за такими спеціальностями. Та й під час реалізації самої програми зіткнулися з проблемами на ринку орендованого житла. Адже всі взаєморозрахунки з бюджетом вимагають працювати відкрито, необхідно платити податки, показувати зайву житлову площу, звідки вона взялася, за якою ціною здається. Навіть через ріелторські компанії ми не змогли знайти бажаючих здавати таким чином житло в оренду. Майже цілий рік проводилися конкурсні торги за цією програмою, але відгуку ми не отримали. Тож програма цікава, але не узгоджується з реаліями економічного життя в Україні.
ВЗ Дещо про місцеві проблеми. Ремонт Черкаської дитячої поліклініки №2 уже перейшов до розряду скандальних. На якій стадії роботи на сьогодні?
— Будівля цієї поліклініки, яка обслуговує понад 12 тис. дитячого населення міста, дуже стара (у 1928 р. побудували одноповерхове приміщення, а в 1936 р. виконали надбудову), а відтак потребує великих капіталовкладень. Ремонт відбувається поетапно. У 2014 р. відремонтували фасад, бо вже було небезпечно заходити в приміщення. У 2015 р. почали заміну всіх вікон і виконали ремонт фізіотерапевтичного відділення. У цьому році плануємо замінити дах, оскільки немає сенсу проводити внутрішні роботи за дірявої покрівлі. Усередині потрібно повністю відремонтувати каналізаційні, водогінні мережі.
ВЗ Фактично щороку в регіоні виникає проблема щодо недофінансування послуг з гемодіалізу. Якою ситуація в Черкасах була минулого року?
— Питання знято, але дуже специфічно. Зважаючи на всі звернення щодо підтримки методу гемодіалізу на державному рівні, створення відповідної державної програми, у серпні Кабмін прийняв «дуже мудре» рішення, внісши зміни до формульного розподілу медичної субвенції. Відповідно до цього нововведення із формульного показника міста Черкаси, як і всіх інших міст обласного підпорядкування, вилучили кошти і передали на обласний рівень. Тобто за них має забезпечуватися процедура гемодіалізу по всьому регіону. А в місті залишилася приватна фірма «Фрезеніус», яка проводить гемодіаліз для 50 міських пацієнтів. Ситуація, як на мене, абсурдна, тому що ми у 2015 р. мали витратити на розрахунки з «Фрезеніусом» 12 млн грн, на 2016 р. заплановано 14,5 млн, а в нас забрали 24 млн грн. При цьому кошти на надання медичної допомоги виділяються з розрахунку на одного мешканця. У 2014 р. медична субвенція на одного жителя Черкас становила 800 грн.
Тож, аби забезпечити 50 черкасців гемодіалізом, нам необхідно забрати 800 грн субвенції в 30 тис. містян. Це не вихід. Це дилетантська арифметика. Але самотужки ми ситуації змінити не зможемо.
Інна ХІМІЧУК, спеціально для «ВЗ», м. Черкаси
