Минуло майже 4 роки, як українська швидка допомога живе за новим законом. Однак, незважаючи на впровадження нових правил у роботі служби, на місцях вони залишилися старими. Як вплинула реформа на роботу служби екстреної медичної допомоги і що за проблеми постають у ході її реалізації?
ВЗ Новий закон вирішив проблеми служби, чи все звелося лише до зміни назви?
— Закон України «Про екстрену медичну допомогу» — своєчасний і необхідний документ. Усі розвинуті країни регламентують роботу своєї екстреної медичної допомоги подібним нормативним актом. Проте особливість нашого соціуму в тому, що суворість законів нівелюється необов’язковістю їх виконання. Впровадження вищезгаданого закону дало можливість ще в 2013 році практично в усіх областях України створити одну установу або територіально-медичне об’єднання екстреної медичної допомоги. Вдалося вибудувати адміністративну систему із чіткою вертикаллю. І це правильно, оскільки швидка допомога має бути напіввійськовою організацією із чітким виконанням усіх завдань і дотриманням встановленого терміну прибуття на місце події. Бо все ж таки на першому місці в нашій роботі — оперативність. Якість — також важливий аспект діяльності, але без оперативності про неї нічого й говорити. Краще надати мінімум допомоги, але швидше, аніж у більшому обсязі, але із запізненням. «Золота хвилина», «золота година» в наданні медичної допомоги — це вкрай важливо. Щоб служба екстреної медичної допомоги виконувала свої функції оперативно, необхідно, аби всі механізми цієї системи працювали злагоджено.
Владислав СВИРИДЕНКО, директор КП «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Черкаської обласної радиВЗ У чому вони полягають?
— Почнемо з персоналу — він недоукомплектований по всій Україні, зокрема й на Черкащині. Законодавством чітко виписано, що бригади екстреної медичної допомоги розділяються на лікарські (складаються з 1 лікаря і 2 фельдшерів) і фельдшерські (із 2 фельдшерів). Наразі в Черкаській області — 90% бригад, до складу яких входять один фельдшер і водій. Тут варто зазначити, що з будь-якою серйозною ситуацією, пов’язаною з наданням екстреної медичної допомоги, така бригада не впорається. Навіть якщо фельдшер дуже досвідчений і володіє всіма практичними навичками — фізично це неможливо.
Як ми виходимо із такої ситуації? Цього року всі водії пройшли 12-годинний курс у навчально-тренувальному відділі. Усі вони оволоділи навичками з домедичної допомоги, склали іспити й отримали відповідний сертифікат. Вони знають, як включити обладнання, виміряти тиск, провести реанімацію, накласти джгут при артеріальних кровотечах. Це ще одні компетентні руки та голова в бригаді швидкої. Практично зараз водії виконують у нас функції парамедиків.
Також з наступного року в нашому центрі з’являться 100 додаткових посад для доукомплектування бригад екстреної медичної допомоги. Це дуже важливо, але то лише перший крок у вирішенні вкрай важливого питання, адже на 100 бригад нам необхідно додатково понад 400 посад.
ВЗ Як ви сприймаєте ідею Міністерства охорони здоров’я щодо заміни лікарів у бригадах швидкої парамедиками?
— Такі заяви Міністерства нас дуже занепокоїли. По-перше, потрібно визначитися, хто такі парамедики. Свого часу, коли запроваджували інститут парамедиків у США, бригади швидкої укомплектовували двома такими фахівцями. Зараз один із них — бакалавр медицини (це, по суті, помічник лікаря), який навчався 4 роки (неповна медична освіта) і знань у якого не менше, а інколи навіть більше, ніж у деяких наших лікарів. Там парамедик — це медичний спеціаліст, завдання котрого — робота поза межами лікарняного закладу. Визначенню парамедика в Україні відповідає фельдшер швидкої допомоги, що призначає лікування і несе за це відповідальність. Скажімо, у нашій державі людина з освітою медсестри не має права встановлювати діагноз і призначати лікування, а отже — самостійно працювати в бригаді швидкої. Тобто це юридичний бік питання.
І другий момент — чому в США ця система працює? У них, як і в багатьох розвинутих державах, функціонує мережа відділень інтенсивної терапії. Це не приймальне відділення, де медсестра заповнює бланки, проводить санітарні процедури тощо. Лікарня інтенсивної терапії в США обов’язково має відділення невідкладної допомоги зі своїми мікрореанімаціями, мікроопераційними, мікродіагностичними центрами, розташованими на першому поверсі великої клініки. Тобто, якщо в державі є мережа таких лікарень і між ними відстань у межах 30-40 км, то включення до бригад швидкої допомоги навчених парамедиків має сенс. Вони стабілізують пацієнта і швидко доставлять у таку лікарню.
А що в Україні? У ЦРЛ необхідного кадрового складу немає. Бригада швидкої із мигалками-сиренами несеться, хоче встигнути до пацієнта за 10 хвилин, як того вимагає Закон, і це правильно. Приїжджає, рятує, привозить пацієнта у ЦРЛ і на цьому все: у лікарні нас ніхто не чекає. Хворого ніхто не чекає! Там немає служби, яка в цілодобовому режимі готова прийняти невідкладного пацієнта. А якщо їх 7-10? Протягом останніх років ми вже неодноразово стикалися із ситуацією, коли в ДТП потрапляли автобус чи маршрутка, де 3-4 тяжких постраждалих, а так званих жовтих — 7-8. Одна ЦРЛ не справляється із такою кількістю пацієнтів. Їх доводиться розвозити по кількох сусідніх районах. Тому, поки в Україні не буде мережі ЦРЛ із відділеннями цілодобової медичної допомоги з повним кадровим, ліжковим і матеріальним ресурсом, обладнанням із киснем, дефібриляторами, медикаментами, де готові в будь-який час прийняти хворого, про бригади швидкої допомоги, що складаються винятково з парамедиків, не може бути й мови.
До речі, зараз американці, проаналізувавши власну систему надання екстреної медичної допомоги, яка свого часу, можливо, заощадила гроші держави та страхових компаній, цікавляться нашим досвідом, коли в бригаді швидкої допомоги працюють висококласні фахівці. Під час спілкування з каліфорнійськими колегами я був здивований, коли вони сказали, що наша система краща. Думаю, істина — десь посередині.
ВЗ Американські парамедики працюють на сучасних автомобілях. А як у вас?
— Як я уже казав, автомобіль екстреної медичної допомоги — це інструмент роботи наших медиків. Від його класу, амортизації, обладнання залежать оперативність, своєчасність і якість надання екстреної медичної допомоги. Нині на Черкащині працює 100 бригад швидкої допомоги, із яких 39 — на автомобілях, закуплених за кошти держбюджету у 2013 році (експлуатуються з 2014-го), а 60 старих машин уже можна списати. Тобто Черкащина потребує термінової заміни 60-70 автомобілів. Якщо у 2017-му цього не станеться, то із середини року на всю область залишиться всього 50 бригад. Ремонтувати автомобілі дуже дорого. З початку року бюджет на такий ремонт був встановлений із розрахунку 9 тис. грн у рік на одну машину. Цього замало. Скажу більше — ремонтувати у великому обсязі економічно не рентабельно.
Для вирішення цього питання вже розроблено й погоджено обласну програму «Екстрена медична допомога Черкащини 2017-2020», у якій передбачено оновлення автопарку спеціалізованого медичного транспорту. Але в Україні дуже розвинуте «містечкове князівство» — місцеві ради не хочуть розуміти загальнодержавних і загальнообласних проблем. Ні в кого не виникає сумнівів, що система екстреної медичної допомоги має бути обласного рівня, мати єдині підпорядкування, стандартизацію, уніфікацію, екстериторіальність, бо обслуговує пацієнтів по всій області незалежно від розташування району. Натомість ніхто в районах, об’єднаних громадах не хоче усвідомити, що на обслуговування швидкою допомогою і сільського, і міського мешканця необхідні кошти. Після зміни податкового кодексу, згідно з яким зібрані кошти почали залишатися в місцевих бюджетах, ми зіткнулися із ситуацією, коли на місцевому рівні просто не розуміють, що за ці гроші необхідно вирішувати стратегічні завдання, як-то функціонування ДСНС, ЕМД, ремонт доріг тощо. На всі наші звернення до місцевих рад про допомогу і співпрацю в плані матеріального забезпечення служби ЕМД в області чуємо одну й ту саму відповідь: «Це обласний заклад, то нехай область і фінансує».
У місті Черкаси, маючи бюджет розвитку у понад 400 млн грн, на жодні перемовини про закупівлю швидких і виділення приміщень для Центру міська влада не йде. Це при тому, що зареєстрований Центр екстреної медичної допомоги в Черкасах сплачує близько 10 млн грн податків до бюджету міста, що 28% викликів по області — до мешканців Черкас, що абсолютно всі громадські заходи, які відбуваються в обласному центрі, забезпечуються бригадами екстреної медичної допомоги безоплатно. Аналогічна ситуація і в таких великих містах, як Сміла, Умань, де кивають на бюджет області та держави. Така сама проблема з ремонтами приміщень, у яких розташовані наші підрозділи в районах. На місцях відгородилися від проблем служби і кажуть, що вони їх не обходять. Водночас кожна громада, кожне село хочуть, аби швидка їх обслуговувала безплатно. Отакі у нас «хитрі» бюджетні ножиці.
Про аналогічні проблеми чую і від колег з інших областей. Зрозуміло, поки в нас буде такий підхід, ми не розвиватимемося. А тим часом ми рятуємо життя населенню всієї області. І розумним було б зробити якийсь консолідований бюджет, як кажуть у народі, «скинутися». Думаю, можна з 400 млн бюджету розвитку придбати за рік 5 авто. До слова, нині повністю укомплектований автомобіль швидкої коштує 2-2,5 млн грн. Тож необхідно донести до населення, до депутатів місцевих рад, які є представниками цього населення, до міських голів, голів районних рад, що це — наша спільна справа. І коли вони хочуть утримувати в себе власну швидку допомогу, то мають розуміти, що це дуже дорога і складна служба, яку не в змозі організувати навіть найбагатший район. Тому служба на рівні області — це правильно. І на мій погляд, найоптимальніший варіант, аби ця служба мала державний статус, як ДСНС.
Звісно, було б добре, аби відновили державну програму закупівлі автотранспорту для екстреної медичної допомоги. Адже велика партія — це нижчі ціни та гарантовані стандарти. Щороку держава мала б купувати близько тисячі автомобілів швидкої допомоги. Розрахунок простий: у середньому в країні функціонує близько 4 тис. машин ЕМД (це разом з автомобілями для служб ДСНС, СБУ, ДУС). Через їх цілодобове використання вони мають обмежений ресурс. Тому розумно було б через 4 роки машини заміняти: нові — для ЕМД, а ті, які ще на ходу, передавати в лікувальні заклади для виконання адміністративно-господарчих функцій. Тисяча автомобілів для держави в рік — і ми закрили б це питання. Але немає системного підходу ані до медичної галузі, ані до служби екстреної медичної допомоги. Натомість у нас кожна районна лікарня подала заявку на придбання реанімобіля. У мене питання: навіщо вам реанімоібль, хто на ньому їздитиме і що робитиме? Це абсолютно нераціональне використання бюджетних коштів. У лікарні має обов’язково бути транспортувальна машина, без складного обладнання. Стабільного пацієнта на такому автомобілі можна без проблем перевезти в іншу лікарню. Давайте краще реанімобіль придбаємо для служби екстреної медичної допомоги.
ВЗ Третім обов’язковим компонентом функціонування служби ви назвали зв’язок.
— Будь-яка людина з будь-якого телефону і з будь-якої території має право зателефонувати на 103 й отримати медичну допомогу. Для цього в усьому світі завдяки сучасним технологіям створено комунікативні мережі, маршрутизацію дзвінків в єдину диспетчерську. Тоді, коли в будь-якого школяра в кишені — смартфон з інтернетом, коли всі у своєму побуті користуються сучасними гаджетами, виклики на швидку ми отримуємо на стаціонарні телефони, записуємо їх на папері, передаємо по рації, і то — лише в Черкасах та Умані, а в решті регіонів — власними мобільними телефонами. Через поганий зв’язок часом нічого не чути, а це — час, випадання елементів даних, звідси — неточність та неоперативність. Мобільний зв’язок нашим працівникам державою не оплачується, та й заборонено його використовувати. Як хочеш, так і передавай ті виклики.
У законі чітко прописано: має бути централізована диспетчерська. У багатьох областях вона вже є. Так, у Херсонській області за рік знайшли приміщення, провели реконструкцію, встановили обладнання і запустили центральну диспетчерську, яка обслуговує весь регіон.
У нас же проект, підготовлений кілька років тому, досі не реалізований. Нині на будівництво потрібно близько 100 млн грн. Тож було прийнято рішення знайти приміщення з подальшою його реконструкцією під Центр ЕМД та централізовану диспетчерську. Два роки шукаємо, але безрезультатно. У Черкасах, де є надлишок приміщень лікувальних закладів, виділити нам частину якогось корпусу чомусь проблематично. Це при тому, що для розміщення Центру, диспетчерської і частини Черкаської станції швидкої допомоги необхідно 3-3,5 тис. квадратних метрів, якщо ж мова йтиме про приміщення лише для Центру і центральної диспетчерської, то — 1,5-2 тис. квадратних метрів.
ВЗ Які перспективи у вирішенні цього питання?
— Нині відбувається реформування ДСЕС, у результаті чого вивільняються деякі приміщення. Тож активно займаємося передачею в оперативне управління майнових комплексів державної форми власності, якими на Черкащині користувалася ДСЕС. Сподіваємося, що це питання вирішиться позитивно.
Інна ХІМІЧУК, спеціально для «ВЗ», м. Черкаси
