Реформи для вітчизняної медицини необхідні сьогодні, адже завтра реформувати вже буде нічого. Але при цьому не треба розглядати реформування тільки як можливість висмоктувати з галузі й без того куце фінансування. Для змін потрібні кошти, яких зараз просто немає. Вихід один — страхова медицина. Так вважає Заслужений лікар України, лауреат Державної премії України, головний лікар Чернігівської міської лікарні №2 Володимир Фаль.
Володимир Фаль, Заслужений лікар України, лауреат Державної премії України, головний лікар Чернігівської міської лікарні №2Для України, на його думку, найбільш прийнятна німецька модель надання медичної допомоги, де всі багатопрофільні лікарні (а це майже 90% медустанов) знаходяться в державній або комунальній власності, приватними є лише медзаклади відновного лікування та догляду за важкохворими. Одна багатопрофільна лікарня в Німеччині обслуговує близько 120-140 тис. населення. Як правило, вона міська, але необов’язково розташована в мегаполісі. Наприклад, у баварському Меммінгені, де мешкає 41 тис. населення, функціонує одна велика багатопрофільна лікарня, що обслуговує місто та прилеглий регіон. Ніяких інших лікарень — районних чи дільничних — там немає. «І нам треба працювати в цьому напрямку», — впевнений Володимир Фаль.
Щодо Грузії, де приватизовано 95% лікарняних закладів, то сьогодні, на думку лікаря, для України такий досвід неприйнятний. «По-перше, у Грузії прийнятий закон про обов’язкове медичне страхування — там державним медичним страхуванням охоплено понад 60% населення, зокрема діти до 5 років, пенсіонери, інваліди, бюджетники, держслужбовці, поліція, військові тощо. По-друге, покриття на рік там складає 10 тис. доларів. Це величезні гроші, більш ніж 200 тис. грн на рік. У наших умовах, без прийняття закону про медичне страхування, говорити про приватизацію лікарень узагалі недоречно. Зараз це може призвести не тільки до значного погіршення стану медицини та надання медичних послуг населенню, а й до повної руйнації медичної галузі», — вважає спеціаліст.
А ось що треба запозичити у цієї країни, на думку Володимира Петровича, так це впровадження високотехнологічних методик лікування різноманітних захворювань.
«2 роки тому пощастило побувати в Грузії, де мене глибоко вразив високий рівень надання кардіохірургічної допомоги. Це рівень, на який ми повинні орієнтуватися і запроваджувати в себе», — переконаний лікар.
Проект закону про реформування медицини, який нещодавно презентувала в Чернігові радник Міністра охорони здоров’я України, експерт Реанімаційного пакету реформ Зоряна Черненко, на думку Володимира Фаля, недопрацьований та не дає чіткого визначення стратегічних і тактичних завдань сьогоднішньої медицини. Наприклад, триступенева система надання медичної допомоги, запропонована Міністерством, не відповідає загальноприйнятій у світі та задекларованій ВООЗ, вона є нічим іншим, як калькою зі впровадженої за радянських часів системи Семашка. За визначенням ВООЗ є 4 види меддопомоги: невідкладна, первинна медико-санітарна, вторинна (спеціалізована) і паліативна. «Я впевнений, що реформувати треба всі рівні надання меддопомоги одночасно. У нас же почали реформувати невідкладну 4 роки тому, але так і не завершили процес. Створили центри невідкладної допомоги, які повинні обслуговувати всю область. Існує центр і в Чернігові: він начебто й працює на всю область, але єдиного диспетчерського пункту не має, машини так і не обладнали GPS-трекерами. Тобто ідея була непогана, але в повному обсязі її так і не втілили в життя, хоча для цього потрібні не такі вже й великі кошти», — вважає Володимир Фаль.
«Хочу нагадати, що першим про необхідність тотального реформування системи охорони здоров’я та створення інституту сімейних лікарів заговорив ще 10 років тому Микола Поліщук — тодішній Міністр охорони здоров’я України. Пройшло 7 років, змінилося 6 міністрів — про реформу майже забули. За часів Раїси Богатирьової про неї згадали, але без обговорення, без розумної ідеї, абсолютно некваліфіковано почали реформування первинної медичної допомоги. Пілотний проект, що був запроваджений у 3 областях та місті Києві, завершився 2 роки тому, але його результати так і не були оприлюднені. Хоча за численними відгуками і лікарів, і пацієнтів якість та доступність меддопомоги в пілотних регіонах значно погіршилися. Треба про це відверто сказати й не повторювати помилок попередників», — говорить лікар.
Щодо реформування первинної медико-санітарної допомоги, то вона повинна бути гнучкою, тут мають право на життя декілька моделей: у сільський місцевості — сімейний лікар, сімейна лабораторія; у невеликому райцентрі, селищі, окремих районах великих міст — центр первинної медико-санітарної допомоги (ЦПМСД), у містах-мільйонниках — великі поліклініки (у складі багатопрофільних лікарень або відокремлені).
У селі сімейний лікар або ж фельдшер — це найкраща модель надання первинної медичної допомоги: він лікує і дітей, і дорослих, і вдень, і вночі. Дайте йому автотранспорт, забезпечте безкоштовним зв’язком, і цей сімейний лікар якісно обслуговуватиме свою дільницю, яка охоплює декілька сіл. У великому мегаполісі з будинками по 500 і більше квартир сімейна амбулаторія — теж дуже зручний спосіб надання первинної медичної допомоги. Одну 3-4-кімнатну квартиру відвести під сімейну амбулаторію, іншу під проживання самого лікаря — таким чином маємо ідеальний варіант надання первинної медичної допомоги для жителів 1 або 2-3 будинків, розташованих поряд.
ЦПМСД — найбільш прийнятна модель для невеличкого районного центру приблизно на 10 тис. населення або віддаленого мікрорайону, наприклад, такого як Масани і Новоселівка у Чернігові, Магерки і Сільмаш у Ніжині тощо. На базі ЦПМСД, окрім консультації лікаря загальної практики, хворий може пройти курс фізіотерапевтичних процедур, здати аналізи, сюди ж декілька разів на тиждень можуть приїжджати вузькі спеціалісти. Це дуже зручно для населення: не треба нікуди їхати в транспорті, адже все — поряд із будинком.
У великих містах мають право на існування великі багатопрофільні поліклініки при лікарнях, де є потужна діагностична база та працюють досвідчені лікарі. «Навіщо в одному приміщенні колишньої поліклініки створювати 3-4 центри первинної медико-санітарної допомоги, як робили в Донецьку або Дніпропетровську? Це ж 3 головні лікарі, 3 заступники, 3 бухгалтери… Штати роздуті, а надання медичної допомоги тільки погіршилося. Це не реформи, а профанація реформ», — робить висновок фахівець.
Із пересторогою Володимир Фаль ставиться і до пропозиції Міністерства зробити всіх сімейних лікарів приватними підприємцями. «Поки не впроваджене обов’язкове медичне страхування, цього категорично не слід робити. Держава приватнику пообіцяє гроші, але не дасть — просто немає зараз таких коштів у бюджеті. Це повинен робити страховий фонд. Але оскільки він у нас не створений, усе фінансове навантаження буде покладено на плечі пацієнтів, тож для більшості населення лікування стане непідйомним. Таким чином ми взагалі залишимо людей без медичної допомоги. Не треба вигадувати нових моделей, необхідно вчитися у країн, які вже пройшли шлях реформування медицини, наприклад, у тієї ж Німеччини. Там лікар загальної медицини — приватний підприємець, але ж німецькі сімейні лікарі перейшли на таку організаційно-правову форму тільки через декілька десятиліть після введення закону про медичне страхування. У нас же все навпаки, — обурюється спеціаліст. — Крім того, існує небезпека, що приватному лікареві гроші затьмарять усі інші пріоритети, перш за все — турботу про хворого».
«Ідея створення госпітальних округів — абсолютно правильна та зважена, — вважає Володимир Фаль. — Це не якесь ноу-хау. Згадаємо 50-60-ті роки: міжрайонні спеціалізовані відділення — це прообраз госпітальних округів. Або ж візьмемо досвід західних країн, де вони вже фактично діють: наприклад Німеччини, де багатопрофільна міська лікарня обслуговує 120-140 тис. населення прилеглих містечок та сіл».
Але, створюючи госпітальні округи, не слід повторювати помилок попереднього керівництва МОЗ, яке намагалося запровадити єдину жорстку схему: в окрузі одна лікарня інтенсивного лікування, по одній — планового і відновного лікування, паліативно-хоспісної допомоги тощо. В Україні вже існує система медичних закладів, і не можна її перекроювати — вона цього просто не витримає. Єдине, що обов’язково треба зробити, — це сконцентрувати високотехнологічні види спеціалізованої медичної допомоги в одному або двох закладах госпітального округу — там, де створені відповідні умови. Наприклад, Володимир Фаль вважає доцільним для Чернігова існування двох потужних багатопрофільних лікарень (№2 та №3), які б надавали всю спеціалізовану допомогу жителям обласного центру та прилеглих районів.
У південному регіоні області високоякісну меддопомогу могла б надавати Прилуцька районна лікарня, мешканців центральних районів обслуговуватиме Ніжинська. «Хоча взагалі жителів Ріпкинського або ж Срібнянського районів без лікарні теж залишати не можна. Там повинні функціонувати терапевтичне, неврологічне, інфекційне, можливо, педіатричне (лише для обслуговування дітей віком від 8 років та старших) відділення. Але жодної спеціалізованої допомоги! Це злочин, коли в районі працює один хірург-інтерн, лікаря-анестезіолога немає взагалі (а така ситуація у 8 районах), але діє хірургічне відділення. Пацієнти мають отримувати якісні послуги, а це можна зробити тільки в потужному медичному закладі», — констатує спеціаліст.
Взагалі при підготовці проекту реформування медицини обов’язково треба дослухатися до пропозицій практикуючих лікарів, які знайомі з проблемами медичної галузі, вважає Володимир Фаль. «Необхідно створити великий комітет з підготовки закону про реформування, який би був поділений на окремі секції: реформування первинки, спеціалізованої допомоги, розробка закону про обов’язкове медичне страхування тощо, та залучити до роботи не міністерських чиновників, а лікарів-практиків», — зазначає фахівець.
Щодо введення страхової медицини, то тут Володимир Фаль упевнений: закон про обов’язкове медичне страхування треба вводити негайно. «Важка економічна ситуація, немає грошей! Утім їх завжди не вистачає, але ж платить роботодавець за працівника пенсійний збір 36,3%, а кожний громадянин ще доплачує зі своєї кишені 3,6% від заробітної плати. Чому ж у такому разі роботодавці та працюючі громадяни не можуть внести до Фонду обов’язкового медичного страхування по 3,6% від середньої заробітної плати по країні? З урахуванням кількості працездатного населення це близько 60-65 млрд грн щорічно. При сьогоднішньому бюджеті медицини 45 млрд грн — це збільшення її фінансування на 130-140%. Звичайно, впровадження страхової медицини — справа не одного року, але починати треба і робити це необхідно якомога швидше.
До речі, за роки незалежності України було запропоновано 20 проектів закону про загальне медичне страхування. Необхідно взяти їх за основу, додати досвід наших сусідів (а зараз страхова медицина вже упроваджена в усіх країнах пострадянського простору, окрім Білорусі та України) й розробити сучасний ґрунтовний закон про обов’язкове медичне страхування, який би міг реально працювати на теренах нашої держави. Цей документ має бути стислим, зрозумілим для всіх медичних працівників. Конституція США написана на одній сторінці, треба і нам впроваджувати в життя найкращі приклади законотворчості», — упевнений Володимир Фаль.
Олена БЕРЕЗКІНА, спеціально для «ВЗ», м. Чернігів
