Інсульт перетворився на глобальну проблему всього людства. Він очолює переліки хвороб, що призводять до втрати працездатності й інвалідності. Навіть за успішного результату тільки 15-25% тих, хто переніс інсульт, повертаються до роботи й колишнього способу життя. Однак одна з основних причин інвалідності — не стільки сама хвороба, скільки відсутність повноцінної реабілітації. Для Чернігівської області, де частота інсультів значно вища, ніж у цілому по країні, створення реабілітаційного центру — вимога часу.
Реабілітація: перші кроки
Лариса КАДІНА, завідувачка неврологічного відділення Чернігівської міської лікарні №4, Заслужений лікар України, депутат Чернігівської міської радиВивчивши досвід колег, опрацювавши масу наукової літератури, ми визначили статус нашого відділення як відділення неврології з фізичною реабілітацією, де нарівні з медикаментозним лікуванням левову частку займають кінезіо- й ерготерапія. Це два кити, на яких стоїть сучасна реабілітація.
Часто після інсульту або травми пацієнт забуває, як одягнутися, як вмитися, почистити зуби, приготувати собі їжу, самостійно поїсти. Цьому всьому вчить ерготерапевт, головне завдання якого — адаптація людини до проживання в соціумі. Ми відкрили кабінет ерготерапії, де зробили макет кухні зі столиком і «кухонним» приладдям, тобто максимально наблизили пацієнтів до домашніх умов. Разом з ерготерапевтом і неврологом із хворими працює психолог, застосовуючи метод арт-терапії, що значно покращує їх настрій.
І ще один момент: потрібно визначити, нас-кільки постраждала рухова активність. Це вже справа фізичного терапевта. Невролог відділення Олександр Лантух пройшов курси-тренінг у виїзної бригади американських фізичних терапевтів, отримав сертифікат і свої знання застосовує на практиці разом з кінезіотерапевтом, інструктором з лікувальної фізкультури, масажистом.
Зараз у нас уже практично створена мультидисциплінарна бригада для реабілітації післяінсультних хворих. До неї увійшли невролог, ерготерапевт, кінезіолог, психолог, масажист, фізіотерапевт, рефлексотерапевт. Поки в ній немає логопеда, але я сподіваюся, що незабаром знайдемо і такого фахівця.
Нові підходи — нова апаратура
Створюючи центр реабілітації, ми повністю переоснастили кабінет лікувальної фізкультури. Торік придбали тренажер «Мотомед Viva 2» з програмним забезпеченням, який використовуємо для корекції м’язового тонусу і відновлення руху після інсульту, черепно-мозкових травм, при розсіяному склерозі, хворобі Паркінсона тощо. За кошти міського бюджету нам прид-бали універсальну кабіну для підвісної терапії — реабілітаційну клітку. Це спеціальна система навантаження опорно-рухового апарату для відновлення амплітуди руху, нормалізації тонусу м’язів та збільшення їх сили, покращення балансу й координації рухів.
Ми активно використовуємо її для реабілітації післяінсультних хворих із руховими розладами та порушенням координації. У такий спосіб здійснюємо вертикалізацію пацієнта, створюємо рухові стереотипи, сприяємо оволодінню ним руховими навичками без ризику падінь. Найближчим часом очікуємо на вертикалізатор — пристрій, що дає людям змогу в період реабілітації після інсульту або травми набувати вертикального положення. Його вже замовили та оплатили. Крім того, плануємо обладнати підвісну систему для хворих із порушенням рухової функції (такий пристрій побачили в клініці «Оберіг»), а також придбати спеціальні реабілітаційні столики для ерготерапії, які дають можливість впровадити нові методики розробки дрібної моторики.
Реабілітаційний потенціал
Стан хворого оцінюємо за спеціальними шкалами на початку і наприкінці завершення стаціонарного лікування. Визначаємо когнітивний статус пацієнта (бо дуже важливо, наскільки сильною є мотивація до одужання), рухомий, сенсорний і реабілітаційний потенціали й формулюємо SMART-цілі. Для кожного вони різні. Так, хтось повністю себе обслуговуватиме і, можливо, у майбутньому повернеться до своєї професії. Для іншого максимумом стане можливість встати з ліжка, одягнутися і сидячи самостійно поїсти тощо. Заповнюючи шкалу FIM (Functional Independence Measure — шкала функціональної незалежності), ми прогнозуємо подальше відновлення функцій у кожного конкретного пацієнта.
Реабілітація післяінсультних хворих неможлива без допомоги родичів та суспільства. Людина повинна розуміти, що вона потрібна своїй родині, тоді в неї є значна мотивація до одужання. Тільки спільна робота медпрацівників, пацієнта і родичів забезпечить гарні результати.
Досягнення і плани
За минулий рік через наше відділення пройшло 250 післяінсультних хворих. Серед них досить багато пацієнтів, які отримали ранню реабілітацію, тобто одразу після перенесеного інсульту. Це дуже важливо, адже від термінів залежить остаточний результат. В ідеалі лікування інсульт-ного хворого має відбуватися за схемою: пацієнт переніс інсульт, пройшов лікування в ургентному відділенні, потім його переводять у реабілітаційне відділення, після чого реабілітаційний курс продовжують амбулаторно.
Намагаємося налагодити цей ланцюжок й досягли непоганих результатів. Наприклад, у нас був дуже важкий соматичний хворий з афазією. Він не розмовляв і не розумів мови, але завдяки ранній реабілітації ми отримали гарний ефект: пацієнт уже не тільки розуміє оточуючих, а й заговорив. Інший чоловік, який також пройшов ранню реабілітацію, до нас надійшов паралізованим — він був лежачий. Після трьох курсів реабілітаційного лікування впродовж півроку рухова функція відновилася до 70%, і з лікарні людина пішла самостійно. Тож маємо дуже обнадійливі результати.
Реабілітація — дуже копітка й довготривала праця. Поки що цей напрямок у комунальних закладах тримається винятково на ентузіазмі лікарів, матеріальної підтримки від Міністерст-ва охорони здоров’я ми не бачимо, отримуємо тільки обіцянки.
Для проведення інтенсивної сучасної реабілітації необхідне спеціалізоване обладнання. Однак апаратура — це просто «меблі», якщо не буде фахівця-професіонала, який із нею працюватиме. А гарний спеціаліст хоче отримувати гідну оплату своєї роботи. Займатися реабілітацією — важко і морально, і фізично, оскільки часто маємо справу з дуже тяжкими пацієнтами. Однак при цьому наші спеціалісти отримують зарплату вдвічі-втричі нижчу, ніж у приватних реабілітаційних центрах і клініках. Яскравий приклад: нещодавно до нас у відділення прийшов спеціаліст із фаховою освітою й досвідом реабілітаційної роботи. Але на сьогодні ми здатні запропонувати йому лише мінімальну зарплату. Якщо навіть зможемо ввести повноцінну ставку фізичного реабілітолога (а зараз її немає), то зарплата цього спеціаліста підвищиться всього на 500-600 грн. Така сама ситуація і з іншими фахівцями, тож невідомо, чи зможемо ми утримати їх на одному ентузіазмі і як довго…
Реабілітація — важлива спеціалізація, яку потрібно впроваджувати в комунальних закладах. У приватних клініках хворі за це змушені платити значні кошти, що не кожному по кишені, тож багато тих, кого можна поставити на ноги, залишаються інвалідами. Тому не тільки медики-ентузіасти, а насамперед держава повинна под-бати про здоров’я своїх громадян і підтримати створення та діяльність комунальних реабілітаційних центрів.
Олена БЕРЕЗКІНА, спеціально для «ВЗ», м. Чернігів
