Питання вакцинації дітей останнім часом є одним із найболючіших в охороні здоров’я. З одного боку «барикад» — офіційна медицина, яка щодень лякає новими захворюваннями і тут же пропонує від них рятівні вакцини. З іншого — перелякані батьки, котрі завдяки нинішній відкритості інформаційного простору змогли побачити всі «темні» сторони вакцинопрофілактики, а дехто й на власному досвіді встиг переконатися, що юридично довести шкоду, заподіяну вакциною, практично неможливо.
І поки лікарі агітують захищати дитину щепленнями, батьки що є сили захищають її від щеплень.
Чому метод, котрий за багато десятиліть застосування зберіг мільйони життів, нині переживає кризу популярності? На цю тему ми поміркуємо разом із доктором медичних наук, старшим науковим співробітником лабораторії клінічної імунології ДУ «Національний інститут фтизіатрії та пульмонології ім. Ф.Г. Яновського НАМНУ» Іриною ІЛЬЇНСЬКОЮ.
ВЗ Чому, на вашу думку, останнім часом почастішали випадки небажаних (інколи парадоксальних) реакцій на щеплення?
— Життя не стоїть на місці. По-перше, самі вакцини вже не ті, що колись. До прикладу, першу дозу вакцини БЦЖ було введено ще у 1921 році. Зрозуміло, що сьогодні, на початку ХХІ століття, штами-«потомки» отих перших мікобактерій дещо змінилися. БЦЖ нині виробляють у багатьох країнах світу, тож за якістю і властивостями її зразки можуть істотно відрізнятися як від початкового варіанту, так і один від одного. По-друге, сам календар вакцинації постійно поповнюється новими щепленнями, так би мовити «ущільнюється». Вплив такого «комплексного» антигенного навантаження на імунну систему ніхто не вивчає. Як і вплив сумнозвісних токсичних консервантів (мертиоляту та інших). Арифметика проста: більше щеплень — більше навантаження на імунітет. А стан імунної системи нинішніх дітей різко відрізняється від тих показників, які були 20-30 років тому. Сьогодні ми фіксуємо стрімке зростання статистики порушень імунологічної реактивності — як імунодефіцитів, так і автоімунних захворювань та алергійних станів. Ці порушення, безумовно, можуть спричинити спотворену імунну відповідь на введену вакцину або й взагалі відсутність такої відповіді.
ВЗ Отже, перед тим, як робити дитині щеплення, слід з’ясувати її імунний статус?
— Це було б ідеально, оскільки дітям із серйозними імунними порушеннями будь-якого ґенезу щеплення взагалі протипоказані. Але на сьогодні імунологічні дослідження достатньо дорогі. До того ж далеко не всюди «в глибинці» є відповідні лабораторії, а в них — грамотні імунологи. І хто, скажіть, візьметься оцінити імунний статус новонародженого у пологовому будинку перед тим, як вакцинувати його від гепатиту й туберкульозу? Тим часом введення вакцини БЦЖ дитині з імунодефіцитом може призвести до розвитку у неї генералізованої БЦЖ-інфекції, навіть із летальним кінцем.
ВЗ То як же вберегти дитину від цієї «російської рулетки»?
— На мій погляд, давно потребує перегляду календар щеплень. Час подивитися на нього з точки зору нових реалій. Раніше, в середині минулого століття, було епідеміологічно виправдано вакцинувати дітей від туберкульозу ще в пологовому будинку. Люди тоді жили більш скупчено в комунальних квартирах чи бараках, де багато хто хворів на туберкульоз (нерідко на приховані форми). Відпустка по догляду за дитиною тривала лише півтора місяці, по закінченні яких немовля опинялося в «організованому колективі». За таких умов дітей необхідно було захистити вакциною якнайраніше. Але й тоді щеплення робили лише на 7-9 день після народження, бо мами перебували в пологовому будинку значно довше, ніж сьогодні.
Нині ж більшість сімей має окреме житло, діагностувати можливе інфікування туберкульозом членів родини за бажання нескладно, а за межі родини нинішні діти зазвичай потрапляють уже у віці більше одного року, а то й після трьох. У той же час строки перебування новонародженого у пологовому будинку скоротилися до 2-3 діб, протягом яких дитина й одержує дозу вакцини, яка, повторюся, можливо їй протипоказана.
У багатьох країнах світу щеплення вакциною БЦЖ починають значно пізніше, ніж у нас. Наприклад, у Туреччині першу вакцинацію діти одержують у віці 6 місяців. Це саме той вік, коли у конкретної дитини вже можна запідозрити і, що важливо, виявити наявними лабораторними методами імунодефіцит (або генетично обумовлений, або набутий внутрішньоутробно від матері, якщо під час вагітності вона перехворіла котроюсь із TORCH-інфекцій).
ВЗ У нас перше щеплення (від гепатиту В) дитина одержує в перші години життя…
— Таке рішення, вочевидь, було продиктоване бажанням захистити новонароджену дитину від нестерильності навколишнього світу. Гепатитом В легко заразитися через біологічні рідини інфікованого й нестерильні медичні інструменти. З усім цим дитина може контактувати з першого подиху, тому її вакцинують уже через 12 годин після народження. Але якщо батьки дитини здорові, а в лікарні — чисто і де треба стерильно, яка необхідність вводити дитині доволі тяжку вакцину так рано? Може, правильніше й безпечніше буде вимити лікарню? Нині на ринку достатньо одноразових шприців, рукавичок та стерилізаційних матеріалів, їх можна знайти навіть у домашніх аптечках, а що вже казати про медичні заклади! До того ж, дані епідеміологічних досліджень говорять, що на сьогодні основним шляхом передачі гепатиту В є… статевий, який для немовлят вочевидь не актуальний. То чи не доцільніше було б відкласти вакцинацію від гепатиту В на передпубертатний період (8-9 років), аби у статеву зрілість діти вступали вже захищеними? Тим більше, що ця вакцина, як і БЦЖ, не гарантує захисту від зараження, а лише уможливлює легший перебіг захворювання. Використання ж її у дітей раннього віку певні джерела пов’язують зі зростанням кількості деяких небезпечних захворювань, серед яких і затримка психічного розвитку.
ВЗ Повернімося до проблеми туберкульозу. Останніми роками батьки масово відмовляються від проведення реакції Манту, вважаючи її небезпечною для здоров’я дитини.
— Проба Манту проводиться тільки для того, щоб з’ясувати, чи залишився в організмі дитини «захист» вакцини БЦЖ (або вона вже інфікована диким штамом МБТ), чи час вводити нову її порцію. Реакція Манту є застарілою і недосконалою, оскільки не дає відповіді на головне запитання: яка саме туберкульозна паличка активна в організмі — вакцинна чи «дика»? Вакцинну лікувати не треба. У нас же лікують про всяк випадок усіх. Нещодавно розроблений у Росії Діаскінтест є удосконаленням проби Манту. Замість стандартного туберкуліну пацієнту вводять два рекомбінантні, специфічні для вірулентних штамів МБТ білки. Це дає змогу відсіяти пацієнтів із реакцією на БЦЖ. Проведені за допомогою цього тесту дослідження показали, що 70-80% дітей, котрі за результатами Манту одержували протитуберкульозне лікування, насправді були проліковані від вакцинного штаму мікобактерії, який вони отримали ще в пологовому будинку.
ВЗ Але ж навіть удосконалений тест передбачає введення в організм дитини чужорідних білків. Невже у часи такого стрімкого розвитку лабораторної діагностики не можна обійтися чимось безпечнішим?
— Існують методики, що дають змогу ті самі рекомбінантні білки вводити in vitro. Для проведення цих аналізів потрібна лише венозна кров дитини. Один із таких тестів — QuantiFERON — показує, як імунні клітини виробляють інтерферон на специфічні антигени. Як правило, якщо дитина інфікована вірулентним штамом МБТ, то вироблення інтерферону різко посилюється. Другий, так званий TВ-SPOT-тест, визначає кількість клітин-лімфоцитів, що виділяють інтерферон. Обидва тести видають результати протягом однієї доби і не потребують введення в організм дитини чужорідних речовин. Але, на жаль, МОЗ України ще й досі офіційно не затвердило їх як діагностичні (замінити ними традиційну туберкулінодіагностику надто дорого), тому широким верствам населення вони сьогодні практично недоступні.
ВЗ Багато протилежних думок лунає з приводу доцільності ревакцинації БЦЖ у віці 7 й 14 років…
— Вакцина БЦЖ покликана захищати від тяжких, генералізованих форм туберкульозу та туберкульозного менінгіту, на які хворіють частіше діти. Тому і щеплення планують на ранній вік. Щодо повторного введення вакцини кожні подальші 7 років, то під час масштабних досліджень, проведених у Росії та інших країнах світу, його користь не доведено. До того ж у віці статевого дозрівання у багатьох дітей з’являється набута імунна недостатність, і за цих умов результат проби Манту або Діаскінтесту може виявитися хибно негативним.
Ще наприкінці 90-х років наша лабораторія провела дослідження, яке показало, що 50% дітей із негативною реакцією Манту мали імунну недостатність. Із них майже у половини були ознаки інфікування МБТ. За результатами Манту всі ці діти підлягали ревакцинації БЦЖ. Насправді ж фактично кожному четвертому з них ревакцинація була суворо протипоказана через наявність в організмі «дикого» чи вакцинного штаму МБТ, який внаслідок недосконалості імунної системи не міг бути виявлений рутинним методом.
Як і будь-який науковий напрямок, вакцинопрофілактика щодня ставить перед ученими багато запитань, і пошук відповіді на них — справа часу, можливо, й не найближчого. Але одне зрозуміло вже сьогодні: аби ідея захисту дитячого здоров’я за допомогою вакцин не дискредитувала себе остаточно, а, навпаки, повернула собі безсумнівно заслужений авторитет, фокус уваги медиків має переміститися з користі кожної окремо взятої вакцини на конкретну дитину з її конкретною, дуже індивідуальною імунною системою.
Оксана ДУДАР, для «ВЗ»
