Дедалі більше медичних працівників виявляють бажання розпочати власний бізнес з надання медичних послуг. Однак часто виникають труднощі під час вибору організаційно-правової форми приватної медичної практики, отримання дозвільних документів і роботи в нових умовах. До того ж, останнім часом законодавство у цій сфері дещо змінилося.
Які можливості підприємницької діяльності для медичних працівників передбачено чинним законодавством?
Галина МИРОНОВА, старший науковий співробітник НДІ приватного права та підприємництва ім. Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук УкраїниОднак створення юридичної особи (клініки, лікарні тощо) є досить затратним, оскільки потребує чималих фінансових вкладень і передбачає тривалі юридичні процедури. Лікарям значно дешевше та простіше розпочати приватну справу як фізичним особам — підприємцям (без створення юридичної організації). Особа з повною цивільною дієздатністю може займатися приватною практикою після державної реєстрації, здійсненої в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15.05.2003 р. № 755-IV (далі — Закон «Про державну реєстрацію»). У цій сфері з’явилися гарні новини для підприємців. Зокрема на початку 2015 р. в контексті оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади відбулися певні організаційні зміни в системі юстиції, що стосуються порядку реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності. Так, ліквідовано Державну реєстраційну службу, а її обов’язки з питань державної реєстрації покладено на Міністерство юстиції України.
У його структурі створено Департамент державної реєстрації, на сайті якого віднині розміщено всю актуальну інформацію з цього питання: контакти обласних управлінь державної реєстрації, зразки необхідних документів, бланків, реквізити для оплати послуг, єдиний державний реєстр юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців тощо.
Але головне — з метою спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляції) внесено зміни до законодавства, якими передбачено скорочення термінів проведення реєстраційних дій, зменшення кількості документів, що подаються для реєстрації, визначено особливості проведення державної реєстрації на підставі електронних документів. Ще одна деталь — змінено чинні розміри адміністративного збору за проведення реєстраційних дій: від 0,02 до 0,05 мінімальної заробітної плати (до 60 грн 90 коп.).
Чи змінилася процедура реєстрації фізичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності?
Відповідно до Закону «Про державну реєстрацію» державна реєстрація фізичних осіб — підприємців проводиться державним реєстратором за місцем проживання суб’єкта. Виняток із цього правила передбачається п. 2 ст. 5 Закону «Про державну реєстрацію», де прописано, що в разі збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру така реєстрація може проводитися визначеними Міністерством юстиції України державними реєстраторами поза місцезнаходженням юридичної особи чи місцем проживання фізичної особи. Тобто це положення фактично дає можливість підприємцям із Донецької та Луганської областей легально зареєструватися на інших територіях України. Порядок державної реєстрації фізичної особи, що має намір стати підприємцем, прописано в ст. 42-52 Закону «Про державну реєстрацію».
Для цього лікар подає державному реєстратору за місцем проживання (або ж надсилає поштою чи на е-mail) такі документи:
- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця, до якої може бути додана заява щодо обрання фізичною особою спрощеної системи оподаткування та/або реєстраційна заява про добровільну реєстрацію як платника податку на додану вартість (за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади);
- копію документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків.
Електронні документи оформлюються згідно з вимогами законодавства у сфері електронних документів та електронного документообігу. Такий документ вважається одержаним державним реєстратором з часу надходження заявникові повідомлення про це (також в електронному вигляді).
Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, якщо вони подані не за належним місцем реєстрації чи не в повному обсязі або ж не відповідають вимогам закону. Підставами для відмови в реєстрації є: невідповідність відомостей, вказаних у реєстраційній картці, даним, зазначеним у поданих для реєстрації документах; наявність встановлених законом обмежень на зайняття підприємницькою діяльністю; запис в Єдиному державному реєстрі про те, що заявник вже є підприємцем.
Дата внесення до Єдиного державного реєстру є датою державної реєстрації фізичної особи — підприємця (вона здійснюється не пізніше наступного робочого дня після надходження документів від заявника). Протягом 24 годин (крім вихідних і святкових днів) після отримання відповідних даних про підприємця від органів статистики, доходів і зборів, Пенсійного фонду України державний реєстратор видає (надсилає поштовим відправленням з описом вкладення) заявнику виписку з Єдиного державного реєстру. Отже, процедуру державної реєстрації суттєво спрощено.
Які особливості ліцензування господарської діяльності з надання медичних послуг для фізичних осіб — підприємців?
Певні особливості таки існують. Відповідно до п. 2.9 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених наказом МОЗ України від 02.02.2011 р. №49 (далі — Ліцензійні умови) фізична особа — підприємець повинна затвердити: номенклатуру справ з медичної та фармацевтичної документації, правила й інструкції виконання маніпуляцій та процедур, інструкцію щодо правил миття й знезараження рук, перелік і вартість послуг, які згідно із законодавством надаються пацієнтам. Також фізична особа — підприємець зобов’язана зберігати за місцем провадження діяльності такі документи: виписку з Єдиного державного реєстру; пам’ятку про порядок дій при невідкладних станах; нормативно-правові документи, зокрема з питань стандартизації, необхідні для зайняття відповідним видом господарської діяльності; обліково-звітні статистичні форми відповідно до заявлених спеціальностей; висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи про відповідність наявних приміщень вимогам санітарних норм і правил щодо здійснення медичної практики; копії документів, у яких зазначаються освітньо-кваліфікаційні рівні медичних і фармацевтичних працівників (у разі їх найму).
На фасаді будівлі, де працює приватний підприємець, має бути вивіска із зазначенням його прізвища, імені, по батькові, а також медичних спеціальностей, за якими провадиться медична практика. За новими вимогами вивіска має виглядати так: «Петренко Сергій Іванович. Педіатрія».
Нормативні акти постійно змінюються. У цілому умови ліцензування фізичних осіб — підприємців суворішають. Зокрема нещодавно завершилося публічне обговорення проекту Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики» (далі — проект Постанови «Про затвердження Ліцензійних умов»), який опубліковано на офіційному сайті МОЗ. Підставами для розробки нового регуляторного акту стали прийняття Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 р. № 222-VIII (далі — Закон України «Про ліцензування»), який передбачає низку новацій, а також вимога до МОЗ України розробити нові Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики (починаючи з 2015 р. вони затверджуватимуться Постановою Кабінету Міністрів України).
Хоча робота над проектом Постанови «Про затвердження Ліцензійних умов» ще не завершена, уже зараз можна сказати: він значно доповнює перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії, а також зобов’язує ліцензіатів, що вже отримали ліцензії, подати їх до МОЗ України протягом року з дня набрання чинності. Згаданий проект розширює обсяг відомостей про здобувача ліцензії. Зокрема це стосується інформації про створення медичної ради закладу охорони здоров’я; використані матеріали для покриття стін, стелі, підлоги в приміщеннях для прийому пацієнтів і можливості вологого прибирання із застосуванням дезінфекційних засобів; державну реєстрацію медичної техніки та виробів медичного призначення.
До переліку документів, які обов’язково повинен надавати ліцензіат, входять також план-схема й експлікація приміщень; реквізити уніфікованих клінічних протоколів надання медичної допомоги; реквізити локальних клінічних протоколів (підлягають погодженню в територіальному органі охорони здоров’я); реквізити документів щодо затвердження в установленому законодавством порядку штатного розпису; перелік обладнання відповідно до Табеля оснащення закладу охорони здоров’я; номенклатура справ з медичної та фармацевтичної документації; посадові інструкції для працівників установи охорони здоров’я; правила перебування пацієнтів у закладі охорони здоров’я; перелік засобів вимірювальної техніки, що знаходяться в експлуатації та підлягають метрологічній повірці; стандарти сестринського (медичного) догляду; правила й інструкції виконання маніпуляцій і процедур; положення про структурні підрозділи; пам’ятка про порядок дій при невідкладних станах; правила та інструкції про порядок взаємодії структурного підрозділу з іншими структурними підрозділами закладу охорони здоров’я та/або іншими установами охорони здоров’я; інструкція щодо правил миття й знезараження рук; порядок внутрішнього контролю якості надання медичної допомоги.
Також здобувач ліцензії має подавати копії документів про освітній і кваліфікаційний рівні та стаж роботи фізичної особи — підприємця. Утім, сподіваємося: бодай основні положення щодо порядку подання й розгляду документів на отримання ліцензії з медичної практики та прийняття рішення органом ліцензування залишаться незмінними. Адже законодавчі норми є пріоритетними і повинні враховуватися у відомчих нормативних актах МОЗ.
Чи може лікар як фізична особа — підприємець наймати на роботу медичний персонал?
Пройшовши всі етапи реєстрації та ліцензування, лікар як фізична особа — підприємець має право займатися приватною медичною практикою самостійно або ж залучаючи найманих працівників. Проте тут є певні законодавчі обмеження, на які варто звернути увагу. У п. 2.10 чинних Ліцензійних умов зазначено, що фізичній особі — підприємцю надається право наймати на роботу лікарів (провізорів), якщо він має вищу кваліфікаційну категорію із заявленої спеціальності. Також він може найняти винятково лікарів (провізорів) тієї спеціалізації, за якою сам проводить медичну діяльність (це не стосується молодших спеціалістів з медичною та фармацевтичною освітою, профіль їх спеціалізації може бути різний), і за умови, що кваліфікаційний рівень найманих працівників відповідає встановленим вимогам. Тобто лікар-отоларинголог не має права найняти на роботу лікаря-анестезіолога. Останній може зареєструватися як фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності й лише після цього співпрацювати з отоларингологом на договірних засадах.
Зверніть увагу: ці умови є обов’язковими для всіх суб’єктів господарювання, тобто вони поширюються й на лікарів, котрі вже працюють за отриманою ліцензією. Тож суб’єкти підприємницької діяльності, що найняли на роботу лікаря та не мають вищої кваліфікаційної категорії, повинні виправляти це становище. Як варіант — можна пройти атестацію на присвоєння вищої кваліфікаційної категорії (інакше доведеться звільнити найнятого працівника).
Також можна розірвати трудові відносини з найманим працівником й одразу зареєструвати його як суб’єкта підприємницької діяльності з подальшим оформленням ним ліцензії, а вже потім співпрацювати на договірних засадах.
Існують і певні особливості щодо використання приміщень для провадження господарської діяльності у сфері надання медичних послуг. Зокрема відповідно до п. 2.2 Ліцензійних умов не допускається користування одним кабінетом для проведення медичної практики різними вузькими спеціалістами. Але можливе спільне використання приміщень (кабінетів) різними суб’єктами господарювання за одним функціональним призначенням, наприклад, стерилізаційної кімнати. Однак це має бути обов’язково обумовлено в договорах найму, оренди (суборенди).
Порядок спільного використання приміщень також повинен бути чітко прописаний у договорах: зазначено графік користування спільними приміщеннями, хто саме і в якому порядку несе відповідальність за санітарний стан приміщення, справність обладнання тощо.
Чи існують обмеження щодо приватної медичної практики для лікарів, які вийшли на пенсію за вислугою років?
Важливою умовою призначення пенсії за вислугою років є припинення роботи, що дає право на пенсію (незалежно від форми власності або відомчої належності закладу).
Інша правова ситуація виникає у випадку, коли особа працевлаштована за договором найму до фізичної особи — підприємця, що провадить медичну практику без створення юридичної особи. Тоді наймана особа може одночасно отримувати пенсію за вислугу років і працювати на лікарській посаді або посадах середнього медичного персоналу.
Період здійснення медичної практики (на підставі ліцензії) фізичною особою — підприємцем не зараховується до спеціального стажу, оскільки для цього законодавством передбачено обов’язкове виконання двох умов: робота у відповідному закладі та на посаді, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років. Утім за наявності необхідного стажу припинення підприємницької діяльності в разі призначення пенсії за вислугу років не вимагається.
