Чому України немає в рейтингах?

Кожна країна прокладає свій шлях до здоров’я нації: хтось дотримується застарілих підходів до збереження галузі «здоровою», іншим до смаку радикальніші та більш інноваційні зміни. Головне, щоб цей рух був на користь як самій системі, так і громадянам конкретної держави. Всесвітня організація охорони здоров’я давно започаткувала порівняльний метод визначення ефективності медичної системи. Її рейтинги з цікавістю переглядають лікарі та використовують у процесі реформування державні службовці. Ще донедавна у таких рейтингах можна було зустріти й Україну — у 2010 році вона посідала 79-те місце у World Health Organization Ranking серед 190 країн світу. Тепер її туди не включають.

Після ВООЗ до порівняння ефективності медичних систем вдалась американська агенція фінансово-економічної інформації Bloomberg. Її рейтинг — The Most Efficient Health Care — складають аналітики агентства Bloomberg на підставі даних ВООЗ, ООН і Світового банку. В основі рейтингу — три ключові показники, які визначають ефективність системи охорони здоров’я тієї чи іншої країни: середня очікувана тривалість життя при народ­женні, державні витрати на охорону здоров’я у вигляді відсотка від ВВП на душу населення, вартість медичних послуг у перерахунку на душу населення. Дос­лідження охоплює 55 держав із населенням понад 5 млн, ВВП понад 5 тис. дол. на людину на рік і середньою тривалістю життя понад 70 років. У 2015 році рейтинг найефективніших систем охорони здоров’я очолював округ Китаю Гонконг, який набрав 88,9 бала. Середня тривалість життя там становить 83,98 року, вартість медичних послуг на душу населення — 2021 дол., частка витрат на охорону здоров’я — 5,4% від ВВП. Лідером серед європейських країн з мінімальним відривом від Гонконгу та Сінгапуру є Іспанія (тривалість життя — 83 роки та 9% ВВП). У десятку лідерів також увійшли: Італія, Ізраїль, Чилі, Об’єднані Арабські Емірати й Австралія.

У 2016 році ситуація кардинально не змінилася: останнє місце в рейтингу посіла Російська Федерація, яка була внесена до переліку вперше у 2014 році й набрала лише 24,3 бала. У попередніх дослідженнях РФ не була представлена через те, що середня тривалість життя населення країни на той момент становила менше 69 років. На сьогодні росіяни живуть на півтора року довше. Вартість медичних послуг на душу населення в наших сусідів — 893 дол., а частка витрат на охорону здоров’я становить 7,07% від ВВП.

А от те, що й Штати пасуть задніх, дивує: одна з найрозвиненіших країн посідає лише 50-те місце в рейтингу Bloomberg. Цікаво, що у 2000 році США відвели 37-ме місце. Нині їх система охорони здоров’я, за оцінкою експертів, залишається однією з найменш ефективних у світі. Витрати у середньому — 9403 дол. на людину, близько 17,1% ВВП, тривалість життя — 78,9 року. «Американська система є надто фрагментованою, менш організованою та скоординованою, і це, ймовірно, призводить до її неефективності», — коментує ситуацію професор Університету Південної Каліфорнії та директор Центру з питань політики в галузі охорони здоров’я Інс­титуту Брукінгса у Вашингтоні Пол Гінзбург.

Несподівано високий результат продемонструвала Греція, яка лише за рік піднялася на дев’ять сходинок! Капітальні витрати скоротилися майже на 40% (з 2879 до 1743 дол.), а тривалість життя збільшилася на один рік. І все це — на тлі економічної кризи в країні.

Цікаві особливості лідерів

Очевидно, що згадані рейтинги складають, аби «вчитися на помилках» та брати приклад з лідерів. Кожна країна, яка досягла стабільних результатів функціонування системи охорони здоров’я, має свої типові особливості: історично складається і розвивається власний спосіб залучення економічних ресурсів для надання медичної допомоги, збереження і зміцнення здоров’я населення. Але лідерів рейтингів об’єднують кілька очевидних трендів.

По-перше, важливим вектором є поступовий перехід до превентивної медицини. Загальновідомо, що профілактика вимагає значно менших коштів, аніж лікування. На державному рівні витрати на охорону здоров’я також можна знизити за рахунок усунення причин хронічних захворювань — тобто їх профілактики. Адже кожне додаткове хронічне захворювання людини в кілька разів збільшує витрати на надання медичної допомоги. Удосконалення методів і засобів ранньої діагностики є перс­пективним напрямком оптимізації медичних витрат. Забезпечення активного способу життя, раціонального харчування, боротьба зі згубними звичками на державному рівні — усе це істотно знижує фінансове навантаження на медицину. Впровад­ження ранніх методів діагностики спільно із завданнями своєчасної корекції здоров’я людини сприяє розвитку системи точного прогнозування захворюваності.

Іншою, безсумнівно, важливою тенденцією є впровадження персоналізованої медицини, унікальних методів лікування і розробка нових фармакологічних препаратів, які враховують особливості кожного організму. Їх реалізація стає можливою завдяки науковому прогресу в галузі генної інженерії, що, без­умовно, потребує значних дотацій на науку. Для економічних показників охорони здоров’я це означатиме розширення класифікації переліку хвороб, оскільки враховуватиметься індивідуальна особливість організму кожної людини.

Гонконг

Це, виявляється, найздоровіше місце у світі! За якістю медичної допомоги, рівнем використання новітніх технологій і надання послуг у системі охорони здоров’я цей регіон Китаю не поступається західним країнам. З 1990 року всю медичну сферу держави контролює Відділ з управління лікарнями, що забезпечує жорстке державне регулювання.

В основі системи охорони здоров’я Гонконгу лежить муніципальна медицина: такі госпіталі покривають 90% усіх операцій і процедур, необхідних пацієнтам. Медичне обслуговування в державному секторі першокласне, а сервіс лише трохи поступається такому в приватних клініках. Перебування в госпіталі обходиться пацієнтам у близько 13 дол. на день. Послуги первинної медичної допомоги, у тому числі стоматологічні, надають у поліклініках.

Гонконг свідомо йшов на збільшення державних витрат на охорону здоров’я (з 2007 року по 2012-й — на 40%). Цікаво, що уряд країни кілька разів радився із суспільством, як реформувати медичну систему. Рішення про необхідність обов’язкового медичного страхування, а також ощадний рахунок для меддопомоги в пенсійному віці ухвалювали спільно. Однак висока тривалість життя громадян країни поступово стає проблемою: усе більшу частку населення становлять непрацюючі пенсіонери, не здатні фінансово підживлювати систему охорони здоров’я, а отже, державні витрати на медицину збільшуються. Але поки що економіка Гонконгу справлятиметься зі зростаючими витратами, країна очолюватиме рейтинги.

Сінгапур

Вчитися в Сінгапуру закликав колишній професор Гарвардської медичної школи Вільям Хезелтайн, який написав книгу «Доступна досконалість: історія сінгапурської охорони здоров’я». Маленька країна вміло поєднує вільний ринок із державним регулюванням, пропонуючи високоякісну безкоштовну медичну допомогу у поєднанні з можливістю лікуватися в лікарів-приватників. У Сінгапурі всього 18 поліклінік і 8 державних лікарень!

Кожен працюючий громадянин Сінгапуру зобов’язаний робити щомісячні відрахування на свій накопичувальний медичний рахунок (Medisave) у розмірі 7-9,5% від зарплати (внесок залежить від віку людини: що він більший, то значніші відрахування). У 2010 році середній залишок на такому рахунку становив 16,9 тис. дол. — цього досить, аби оплатити 9-10 госпіталізацій, які можуть знадобитися в пенсійному віці. Функціонує також низьковитратна страхова схема Medishild, що рятує у невідкладних станах і в разі необхідності тривалого лікування. Ті ж громадяни, котрі отримують занадто низькі зарплати, можуть одержати безкоштовну медичну допомогу через заснований урядом Medifund. МОЗ Сінгапуру дбає про прозорість цін на медичні послуги: на його сайті опубліковано вартість практично всіх операцій і діагностичних досліджень. Витрати на охорону здоров’я становлять близько 4,5% ВВП, які дають змогу державі пок­ривати рахунки на госпіталізацію у гострих випадках на 80%.

Іспанія

В Іспанії медицина безкоштовна: як для резидентів країни, легальних і нелегальних, так і туристів. Щоправда, з 2012 року іноземців без документів стали приймати тільки в екстрених випадках. Майже 90% іспанців користуються безкоштовною медициною, близько 18% відвідують фахівців у приватних клініках. Країна «виховала» відносно велику кількість лікарів на душу населення, але досі відчуває нестачу медсестер. Розміри видатків на охорону здоров’я почали зменшуватися з початком кризи. У деяких районах, наприк­лад, Каталонії, це призвело до появи довгих черг у медичних установах і вимушеного вибору на користь приватної медицини. Але це, швидше, виняток.

Розроблена і прийнята Радою національної системи охорони здоров’я програма зміни портфеля медичних послуг для громадян Іспанії — спроба модернізувати схему надання медичних послуг, адаптувати її до сучасних умов життя і зробити доступнішою для всіх верств суспільства. Щороку вводяться нові зміни, покликані підвищити ефективність ранньої діагностики і зробити національну систему охорони здоров’я гнучкішою та мобільнішою при роботі з пацієнтами по всій країні. Окрім цього, Іспанія робить ставку на інновації й наукові дослідження (останніми роками державні дотації на науку зросли втричі), що також відіграє позитивну роль у підвищенні якості надання медичної допомоги.

Франція

Незважаючи на те що у Франції система охорони здоров’я є державною, більшість пацієнтів повинні платити лікарю наперед з власної кишені. Згодом витрачена сума відшкодовується частково або повністю. Примітно, що пацієнти самі можуть вибрати лікаря та клініку. Усі медичні розрахунки ведуться за допомогою спеціального поліса-картки ОМС — Carte Vitale. Так, наприклад, відвідування терапевта у Франції кош­тує 23 Євро: ця сума сплачується в терміналі за допомогою Carte Vitale, після чого протягом п’яти днів гроші повертаються на рахунок клієнта. Людям з невисоким рівнем доходів відшкодовується 100% вартості медичних послуг. Частину грошей, яку не покриває держава, відшкодовують компанії-роботодавці. Якщо ж пацієнт потрапляє, наприклад, у реанімацію, турботу про його здоров’я бере на себе держава.

У листопаді 2017 року система дещо зміниться: державу і компанію, які страхують своїх співробітників, зобов’яжуть платити лікарям безпосередньо, а авансові платежі скасують.

Ірландія

Прийом у терапевта в Ірландії зазвичай коштує від 40 до 60 Євро. Незаможні верстви населення відвідують лікарів загальної практики безкоштовно. Окрім того, у 2015 році ірландський уряд скасував плату за лікування дітей віком до 6 років. Медичні картки покривають також вартість лікарських препаратів. Щоправда, за кожне найменування за рецептом стягується «податок» у розмірі 2,5 Євро (максимально — 25 Євро в місяць на людину/сім’ю). Якщо витрати на лікарські засоби перевищують 144 Євро на місяць, різницю пацієнт оплачує самостійно.

За виклик швидкої допомоги із хворого беруть 100 Євро, але якщо його стан вимагає госпіталізації, то за швидку він не платить. Проте він оплачує перебування в стаціонарі — 75 Євро за ніч у державній лікарні (максимум — 750 Євро за рік).

За даними на вересень минулого року 46% населення Ірландії прид­бали також поліси ДМС, які дають їм змогу обирати, де лікуватися: у державних чи приватних клініках.

Швеція

Країна посідає третє місце в рейтингу Commonwealth fund’s international comparison reports за кількістю лікарів на душу населення, рівнем витрат на охорону здоров’я та кількістю виписаних рецептів. Але рейтинг Bloomberg оцінює ефективність цієї країни недостатньо високо (27-ме місце). Близько 600 тис. шведів мають поліси ДМС, які зазвичай пок­риває роботодавець. Такий тип страховки забезпечує прийом у лікаря, проведення необхідних маніпуляцій або операції без черги.

Вартість одного візиту до терапевта варіює залежно від регіону в межах 10-18 Євро. Лікування дітей оплачується тільки в разі виклику швидкої допомоги (близько 12 Євро). Відвіду­вання вузького фахівця коштує 40 Євро, стільки ж доведеться сплатити і за першу медичну допомогу. День у лікарні обійдеться у 10 Євро: різниці між приватною та державною клініками немає. Максимальна ціна за медичне обслуговування протягом року — 110 Євро. Рецепти на ліки також субсидуються: з власної кишені пацієнти сплачують 220 Євро в рік, якщо цю суму перевищено, держава відшкодовує витрати.

Японія

Роль держави в питаннях охорони здоров’я в Японії на рівень вища, ніж у багатьох розвинених країнах. Вважається, що саме потужна державна підтримка сприяє збільшенню тривалості життя населення. Щороку відсоток від ВВП, витрачений Японією на охорону здоров’я, значно зростає. У 2008 році країна виділила на охорону здоров’я 8,6% від ВВП, але вже до 2013 року цей показник збільшився до 10,3%. Кожен японець зобов’язаний придбати поліс медичного страхування. Як правило, роботодавці покривають понад 80% вартості полісів своїх співробітників. Безробітні, а також ті, хто працює сам на себе, зобов’язані приєднатися до національної системи медичного страхування. Внески за поліс ОМС залежать від рівня доходу, вартості майна та інших факторів (наприклад, наявності утриманців). За цією схемою громадяни зазвичай самостійно покривають близько 30% рахунків за лікування. Люди віком понад 70 років оплачують лише 10% вартості таких послуг. Медичні платежі, що перевищують певну суму (для кожного індивідуально: розрахунки проводяться на підставі доходу і віку), повністю оплачуються державою. Для людей з низьким доходом медицина безкош­товна. Медична страховка покриває не тільки огляд фахівців, а й госпіталізацію, звернення до лікарів з приводу психічних розладів, отримання медикаментів за рецептом, фізіотерапію і навіть більшість стоматологічних послуг.

Німеччина

У цій країні на охорону здоров’я витрачаються більші суми, ніж в інших державах ЄС. Згідно з правилами страхування, розробленими ще Отто фон Бісмарком в 1880 році, кожен резидент держави зобов’язаний придбати поліс медичного страхування. Близько 85% населення обирають страховку однієї зі 124 некомерційних страхових компаній (Krankenkassen). На оплату медичного полісу йде близько 15% місячної зарплати, але половина цієї суми виплачується роботодавцем. Ті, хто заробляє більше 4350 Євро на місяць, можуть придбати страховку приватних компаній, які спеціалізуються на обслуговуванні фрілансерів і дрібних підприємців. Малозабезпеченим вартість страховки відшкодовує держава. Вона включає відвідування терапевта, вузьких фахівців і базові послуги стоматолога. У лікарні страховка покриває будь-які послуги у понад 10 Євро на день.

Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ», за матерілами bloomberg.com та who.int