Чи має лікар право на помилку?

1160

Головний принцип «не нашкодь» важко поєднати з невідворотним «хто не працює, той не помиляється». У медичній практиці лікарська помилка сприймається по-особливому: пацієнтами — як катастрофа, правниками — як привід карати або милувати, лікарями — як урок на майбутнє. Як зробити їх партнерами, а не ворогами?

За будь-якого дефекту надання медичної допомоги — від непоправної трагедії (смерті пацієнта чи його каліцтва) до невдоволення бабусі тим, що після призначених ліків не зникла п’яткова шпора, — мимоволі виносять вердикт лікарю: він діяв неправильно. Не хотів приділити достатньо уваги хворому, не зумів встановити правильний діагноз, не знав, як потрібно лікувати або просто «коновал». Такі звинувачення виходять на перший план, особливо в суспільстві, де відсутня належна повага до професії лікаря. Альтернативні варіанти (раптом у клініці не було належного обладнання для встановлення діагнозу чи хвороба перебігала атипово або ж і взагалі не піддавалася лікуванню наявними на сьогодні методами) потопають у закликах покарати медиків.

Не зовсім, як у Стародавньому Римі чи Вавилоні, де лікарю в разі смерті хворого під час оперативного втручання відсікали руку, але з усією суворістю закону.

Добре, що сучасне законодавство передусім розмежовує лікарську помилку й правопорушення. Якщо останнє буде доведене, то на лікаря чекає кримінальне чи цивільне покарання. Коли ж трапилася лікарська помилка в класичному розумінні цього слова — закон умиває руки, більше того, законодавство переважної більшості країн узагалі таким терміном не оперує. Це клопіт медичної спільноти, щонайбільше — управлінців галузі.

Термінологічний туман

Однак і вони досі не дійшли згоди з приводу того, що ж таке медична помилка.

Максимально повне тлумачення включає всі недоліки процесу лікування та медичного обслуговування, які виникають унаслідок невідповідності чинним стандартам якості надання медичної допомоги. Оскільки арсенал таких помилок досить солідний, його поділяють на діагностичні, лікувальні (тактичні, технічні) й організаційні (адміністративні, документальні, деонтологічні). Вужче і конкретніше, а тому й популярніше трактування лікарської помилки передбачає, що це сумлінна омана лікаря через недосконалість і обмеженість методів та засобів сучасної медичної науки, складні умови медичного втручання, нестандартний перебіг хвороби чи атипову будову тіла або окремих органів, нестандартні реакції організму пацієнта на лікарські препарати чи процедури, які важко було передбачити.

Якщо ж негативні наслідки надання медичної допомоги спричинені халатністю, неуважністю, надмірною самовпевненістю або медичним невіглаством, тоді це вже не помилка, а правопорушення.

Тобто юридична відповідальність настає не за фактом лікарської помилки (дефекту меддопомоги), а за умови скоєння правопорушення або злочину, що обумовило негативні наслідки.


Зоряна ЧЕРНЕНКО, доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор правових наук
«Медична діяльність має свою специфіку — її неможливо регламентувати на 100%. Якщо, наприклад, для виробництва певної продукції можна встановити стандарти, дотримання яких легко проконтролювати на будь-якому етапі і за чіткими критеріями, а також визначити: трапився збій системи чи вплинув людський фактор, то в медицині все інакше.

По-перше, постійно змінюється медична наука, вдосконалюються технології, методи лікування. По-друге, лікар працює з людським організмом, котрий сам по собі є унікальним і постійно змінюваним. Тому регламентувати стандарти, за якими вимірюватимуть правильність чи неправильність здійснюваної роботи, тум можна лише умовно. Тобто медична помилка — це певний неуспіх лікаря, коли йому не вдалося отримати бажаного результату. Тож передусім важливо з’ясувати, чому так сталося. Якщо внаслідок умисних дій, це трактуватиметься як завдання тілесних ушкоджень чи замах на вбивство або й вбивство. Зрозуміло, що жоден медичний працівник не має такого на меті. Кримінальна відповідальність може настати й тоді, коли негативні наслідки виникли через неналежне виконання професійних обов’язків. Наприклад, через необережність: лікар знав, що його дії чи бездіяльність можуть спричинити такі наслідки, але сподівався, що «минеться», чи не передбачив їх, хоча й міг це зробити (тут уже йдеться про легковажне ставлення до своїх обов’язків). При цьому апріорі вважається, що особа, яка отримала медичну освіту, повинна володіти певним обсягом знань і навичок, аби передбачити такі наслідки і уникнути їх. Виправдання на зразок «у мене була трійка з цієї дисципліни» або «я хворів і не пройшов курсів вдосконалення», не приймається. Це ключова точка відліку правової відповідальності будь-якого медичного працівника. Також потрібно знати, що кримінальна відповідальність лікаря настає не в усіх випадках халатності лікаря, а лише в разі виникнення тяжких наслідків для пацієнта (смерть, втрата органа, його функції, психічний розлад, втрата працездатності не менше ніж на 1/3 або ж на тривалий період тощо). Якщо ситуація не підпадає під дію кримінального кодексу, може бути передбачена цивільна відповідальність: матеріальне відшкодування завданих пацієнту збитків (втрата заробітку тощо), компенсація моральних збитків. Вона настає в разі подання цивільного позову потерпілим».

У пошуках святих

В Україні термін «лікарська помилка» взагалі не визначено в жодному нормативному акті. Уперше його прописали в одному з проектів закону про лікарське самоврядування. Можливо, у разі прийняття цього документа суспільство нарешті зрозуміє, де ставити кому у вердикті « карати не можна помилувати» щодо конкретного лікаря. Бо сьогодні пацієнтам втовкмачують, що українські медики нічого не знають, не вміють, і саме з їх вини щодня помирає така-то кількість пацієнтів. Це формує усталену думку: в українські лікарні звертатися небезпечно, там тільки те й роблять, що припускаються помилок, натомість за кордоном працюють не люди, а боги в білих халатах, та й високі технології, якими вони володіють, мінімізують ризик похибок. Однак насправді це не відповідає дійсності.


Юрій Скалецький, завідувач лабораторії безпекових стратегій в охороні здоров’я ДУ «Інститут громадського здоров’я ім. О.М. Марзєєва НАМН України», професор
«За даними міжнародних організацій та статистикою окремих країн від несприятливих наслідків надання медичної допомоги в середньому потерпає близько 10% пацієнтів стаціонарів. Деякі експерти стверджують, що смертність унаслідок помилок медичних працівників перевищує таку внаслідок дорожньо-транспортних пригод.

Вагомими є аргументи економістів, котрі рахують збитки від медичних помилок. Так от у Великій Британії тільки вимушене подовження термінів госпіталізації через лікарські помилки обходиться Національній службі охорони здоров’я в 2 млрд фунтів стерлінгів. Річна вартість поширених несприятливих інцидентів у лікувальних закладах цієї країни еквівалентна утриманню 2000 лікарів загального профілю або 3500 медсестер.

У США загальнонаціональні втрати, пов’язані з небажаними подіями в охороні здоров’я, котрим можна було б запобігти, за різними оцінками, становлять від 17 до 29 млрд дол. на рік.

У звітах Організації з економічного співробітництва та розвитку (OECD) за 2017 та 2018 роки вказано, що 15% витрат лікарень у країнах OECD можна віднести до лікування інцидентів, пов’язаних з порушеннями безпеки пацієнтів, а шкода,завдана пацієнтам, є чотирнадцятою основною причиною глобального тягаря хвороб. Це можна порівняти з туберкульозом і малярією. Існує ще одна економічна закономірність: у країнах, що розвиваються, а також державах з перехідною економікою і неналежним станом інфраструктури та обладнання, ненадійне постачання і сумнівна якість ліків, недоліки в інфекційному контролі, низька мотивація та недостатня кваліфікація персоналу, недофінансування основних операційних витрат охорони здоров’я значно підвищують ймовірність виникнення несприятливих подій, а отже, й медичних помилок. Однак в Україні їх не рахують — ні на державному, ні на регіональному рівнях.

Як і фінансові втрати на лікування наслідків. Водночас аналіз історій хвороб пацієнтів з післяопераційними ускладненнями засвідчив, що терміни їх перебування в лікарні перевищують середні показники по закладу більше ніж у чотири рази. Також нами встановлено, що через помилки медичного персоналу щорічно в Україні помирають близько 10 тис. осіб».

Німа вітчизняна статистика

Однак у щорічних доповідях про стан здоров’я населення України та санітарно-епідемічну ситуацію інформація щодо дефектів лікарської діяльності відсутня. Даних про поширеність лікарських помилок як основи прийняття управлінських і політичних рішень також практично немає. Певна увага приділяється хіба що випадкам розходження клінічного і патологоанатомічного діагнозів та їх обліку. Але й їх не так багато. Бо констатація будь-якої «похибки» традиційно сприймалася як ганьба лікаря, медичного закладу й радянської системи охорони здоров’я загалом. Вважалося, що лікар не має права помилятися. Тому якщо хтось із добросовісних лікарів і вивчав неуспішні випадки лікування, то тільки індивідуально, не оприлюднюючи їх у межах закладу чи навіть відділення. Адже такі випадки «нагорі» засуджувалися, «внизу» ретельно приховувалися, аби не псувати «найкращу» у світі статистику та рейтинги медичних закладів, де мало бути «все в порядку». Це якраз той «совок», із яким потрібно боротися в першу чергу.

Перший несміливий крок зроблено: Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.07.2018 р. №530-р затверджено Національний план заходів щодо неінфекційних захворювань для досягнення глобальних цілей сталого розвитку, де передбачено в тому числі й створення системи обліку та аналізу випадків неналежного надання медичної допомоги з метою запобігти медичним помилкам на окремих етапах лікувально-діагностичних процесів. Однак статистика заради статистики нічого не змінить, доки не буде налагоджено систему професійного обговорення медичних помилок з прийняттям відповідних рішень у професійному лікарському середовищі.

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити коментар

Введіть текст коментаря
Вкажіть ім'я