Чи врятує вітчизняну медицину e-Health?

Світова павутина поступово заповнює найтонші шпарини людського життя. Те, що раніше здавалося фантастикою й утопією, перетворилося на реальність. Інтернет став осередком не лише соціального та інтелектуального буття людства — з його допомогою тепер і лікують. І з кожним днем масштаби зростають — е-медицина семимильними кроками прямує світом.

Електронна система медичної допомоги передбачає широкий спектр послуг, які лежать на перетині медичної науки й інноваційних технологій. Вона поєднує декілька форм існування, кожна з яких може бути і окремим інструментом реалізації е-медицини, і його частиною:

• електронна медична картка (ЕКМ-система) — забезпечує швидку передачу й обмін даними про пацієнта між різними медичними фахівцями;
• електронний рецепт дає можливість заповнювати і передавати лікарські призначення за допомогою електронного доступу, відмовитися від паперових рецептів;
• телемедицина об’єднує фізичні та психологічні методи лікування на відстані, у тому числі й телемоніторинг стану пацієнтів;
• віртуальні медичні бригади складаються з медичних фахівців, які співпрацюють і обмінюються інформацією про методи лікування за допомогою цифрового обладнання (наприклад, веб-конференції);
• мобільна медицина — використання мобільних пристроїв для збору даних про фізичний чи психологічний стан пацієнта, які передаються лікарям або дослідникам;
• медичні інформаційні системи допомагають лікарям планувати графік прийому, управляти даними пацієнта, розкладом роботи і виконанням адміністративних завдань, пов’язаних з організацією охорони здоров’я.

Незважаючи на те що саме поняття в повсякденному житті розвинених країн давно набуло популярності (орієнтовно — з 1999 року), єдиної світової моделі створення елект­ронної системи охорони здоров’я (e-Health, е-медицина) поки що не існує. Е-медицина на сучасному етапі розвивається за двома моделями — американською і європейською. Вибір моделі залежить від принципів фінансування й організації системи охорони здоров’я в країні.

Е-медицина США: досконала, розпорошена і дорога

Передові медичні заклади США перші спроби впровадження елект­ронної медицини зробили на початку 60-х років минулого століття: в 1962 році дитяча лікарня «Акрон» у співпраці з фірмою IBM створила комп’ютеризовану систему управління інформацією про пацієнтів, в 1967 році Госпіталь останніх днів Святих у штаті Юта почав використовувати програмне забезпечення HELP (Health Evaluation through Logical Programming — «Оцінка стану здоров’я на основі логічного програмування»), в 1969-му медичний факультет Гарвардського університету впровадив Комп’ютеризовану електронну карту (Computer Stored Ambulatory Record, COSTAR), а Університет Дюк розпочав розробку власної ЕМК-системи «Медична картка» (The Medical Record, TMR). Наприкінці 60-х Ларрі Від озвучив ідею впровадження в медичну практику поняття «проблемно-орієн­тована медична картка» (Problem Oriented Medical Record, EMR), яку через кілька років у Хемпдені (штат Мен) втілили в життя Гарольд Кросс, Джон Бйорн і Чарлі Бургер. По суті з цього і почався розвиток електронної медицини у світі. Однак, незважаючи на те що ЕМК-системи здатні були упорядковувати й зберігати великі обсяги інформації та швидко видавати необхідні медичні дані, е-медицина в США використовувалася переважно у державних госпіталях і передових медичних закладах.

Процес використання електронних медичних документів почав набирати колосальних обертів лише на початку ХХІ століття: функціональні можливості ЕМК-систем перетворювали їх на інтерактивних компаньйонів лікарів і постачальників медичних послуг. У 2009 році, коли Президент США Барак Обама оголосив про створення загальнонаціональної ЕМК-системи, шалений розвиток отримала електронна медицина: було прийнято Закон про оздоровлення економіки та реінвестиції (American Recovery and Reinvestment Act of 2009). 13-й розділ цього документа, відомий як Закон про використання медичних інформаційних технологій у клінічній та економічній діяльності (Health Information Technology for Clinical and Economic Health Act, HITECH), сприяв швидкому впровадженню елект­ронної медицини в країні. Закон HITECH також забезпечив введення електронного рецепта — близько 30% практикуючих американських лікарів відмовилися від паперового аналога.

Міністерство охорони здоров’я США заохочувало такий перехід відчутними грошовими бонусами, оскільки витрати були виправданими — нововведення сприяли значній економії коштів державного бюджету. Крім того, для зручності й захисту від фальшивок у США була створена спеціальна електронна мережа Surescripts. Вона давала і дає можливість провізору будь-якої американської аптеки перевірити людину, котра пред’являє е-рецепт, а також лікаря, який його виписав (рецепт обов’язково має містити електронний підпис лікаря). Як виявилося, нова система не тільки заощаджувала кошти, які раніше витрачалися на папір, ручки та інше канцелярське приладдя, а й знижувала ризики обігу незаконних рецептів на сильнодіючі/наркотичні засоби та зменшувала кількість провізорських помилок, пов’язаних з нерозбірливим почерком лікарів.

Крім цього, у США почали активно розвиватися й інші напрямки е-медицини: медичні інформаційні системи, телемедицина, мобільна медицина та ресурси для інформування населення в медичних питаннях.

Проте, незважаючи на більше ніж 50-річну історію розвитку е-медицини у Сполучених Штатах й значні здобутки в межах системи, не все в цьому питанні ідеально. Як відомо, медицина в США на 90% приватна, тому в системі американської охорони здоров’я немає центрального загальнодержавного реєстру медичних даних. У сфері охорони здоров’я американці керуються принципом доцільного використання. Це означає, що кожен медичний заклад самостійно ухвалює рішення, який саме компонент у галузі електронної охорони здоров’я він впроваджує. Через це близько 70% лікувальних установ США взагалі не працюють з медичними інформаційними системами і надають перевагу паперовій документації. Незважаючи на такий підхід, саме в США e-Health набагато розвиненіша, ніж у європейських країнах. Пов’язано це з тим, що коли держава бере на себе функцію створення єдиної електронної системи охорони здоров’я, вона зазвичай закриває доступ на ринок інформаційних послуг іншим гравцям. У Штатах цього не сталося, тому там виникає й щороку розвивається величезна кількість стартапів і центрів у галузі електронної охорони здоров’я.

Європейський підхід — структурований поступальний рух

Європейські країни впроваджують е-медицину поступово, еволюційним шляхом, витрачаючи в середньому на побудову цієї системи 4,7% річного бюджету охорони здоров’я. Основна частина інвестицій припадає на розвиток систем бронювання медичних послуг, обміну електронними медичними картками і медичними зображеннями. Відповідно до європейського зразка побудови електрон­ної системи здоров’я, результатом таких поступальних кроків має стати створення єдиної національної бази медичних даних пацієнтів, телемедицини, електронних медичних приз­начень і рецептів. У ЄС цей процес контролює комітет, який координує інформатизацію системи охорони здоров’я країн, що входять до європейського співтовариства. На сьогодні електронні медичні документи у Нідерландах використовують на 97%, Данії — на 75%, Канаді — на 65%, Новій Зеландії — на 90%.

Як не дивно, але один з найуспішніших досвідів у впровадженні електронної системи охорони здоров’я має Естонія, яка більше десяти років працює над створенням реєстру медичних даних і електронної медичної системи — електронна медична картка (ЕМК). Спочатку держава замовила розробку цієї системи, а потім зобов’язала всі медичні заклади її використовувати. Таким чином, в Естонії функціонує єдина, повністю контрольована державою система, яка зберігає дані пацієнтів й історії хвороб. Естонська система «Моє електронне здоров’я» також записує на прийом до лікаря, надає електрон­ні рецепти, телеконсультації, віртуальний медогляд і «електронну швидку допомогу».

Естонія впровадила ЕМК ще у 2008 році, у 2009-му на законодавчому рівні ініціювала механізм обміну медичної інформації для завантаження всієї медичної документації в систему.

Сьогодні система містить медичну документацію близько 1,35 млн осіб (98% населення), а електронні рецепти становлять приблизно 98% усіх лікарських призначень. Кожен пацієнт (включаючи іноземних громадян) може побачити свою електронну медичну картку, увійшовши в систему електронного сервісу «Моє електронне здоров’я» за допомогою електронного посвідчення особи або пароля абонента мобільного зв’язку. Система також фіксує, коли будь-хто з медпрацівників знайомиться з даними тієї чи іншої медкартки. Тобто кожен може бачити, хто цікавиться його станом здоров’я, і запитати, з якою метою було здійснено доступ.

Крім того, естонська платформа «Моє електронне здоров’я» дає можливість записуватися на прийом до лікаря та профілактичне обстеження, отримувати нагадування про майбутній візит і час прийому.

А от орієнтир української медичної реформи — Велика Британія, яка вже понад 30 років впроваджує систему електронної системи охорони здоров’я, — лише на 30% використовує сервіси е-медицини. Незважаючи на це, 30 вересня 2017 року в країні мають запустити національний реєстр, завдяки якому доступ до всіх медичних даних британців надаватиметься через інтернет-сервіс МОЗ (для реалізації проекту Міністерство охорони здоров’я Великої Британії співпрацювало з компаніями Bing і Google). Там же можна буде написати повідомлення лікарю, записатися на прийом або отримати консультацію. Також за допомогою цього сервісу пацієнти зможуть бачити дані своїх карток, зміни, які в них вносять лікарі, і головне — матимуть доступ до своєї історії хвороби незалежно від клініки, де отримують лікування. На сервісі також буде можливість записатися на прийом, замовити пов­торне обстеження і поспілкуватися з лікарями в чаті. Крім того, за згодою пацієнта сервіс збиратиме статистику про відвідування ним лікарських кабінетів: кількість звернень, геопозицію, діагноз і метод лікування. Ці дані система згодом зможе використовувати для надання автоматичних персональних консультацій.

Україна: початок шляху

Незважаючи на те що е-медицина — відносно нове поняття для України і перебуває лише на етапі становлення, сказати, що українські лікарі не мають про нього уявлення, не можна. Наприклад, із лютого 2017 року в КЗ «Херсонський обласний територіальний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Херсонської обласної ради впровад­жують пілотний проект електронної системи. Тепер завдяки роботі центру всі райони області об’єднані в єдиний механізм, що дає змогу вчасно надавати допомогу населенню. Бригади екстреної медичної допомоги забезпечені сучасними ґаджетами і GPS-навігацією, завдяки чому вдається відслідковувати їх місце перебування та пересування. Також нещодавно було впроваджено елект­ронні картки пацієнта, смс-виклик швидкої допомоги для людей з вадами слуху та реформовано систему облі­ку в усіх медичних закладах.

Ще до цього, у 2015-2016 роках, електронні медичні картки почали діяти в лікарнях Київщини, Львівщини та Віниччини. Але, здається, нинішній команді МОЗ про це невідомо. Інакше, чим пояснити, що впровадження лише першого етапу — елект­ронного запису до лікаря, який в тестовому режимі запущено 19 червня, викликало таке захоплення у керівництва галуззю?

Якщо проект Закону «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» (№6327) зрештою доопрацюють і Верховна Рада за нього проголосує, то електронна система медицини стане обов’язковою до використання лікарями і пацієнтами — з 1 квітня 2018 року. Хоча МОЗ обіцяло впровад­ження е-медицини набагато раніше — з 1 липня цього року (разом із початком реформи первинної ланки). «Ми починаємо тестувати систему. Зараз кожна лікарня може зайти і зареєструватися. Поки це добровільна реєстрація. Коли законопроект щодо медичної реформи пройде друге читання і буде прийнятий в цілому, реєст­рація стане обов’язковою», — заявив заступник Міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк. Бажаючих брати участь у e-Health добровільно небагато, хоча Міністерство це не бентежить: від примусової участі все одно ніхто не врятується.

Як пояснюють у МОЗ, у 2017 році система електронної медицини збиратиме інформацію про медустанови на території всієї України від головних лікарів. З липня з’явиться можливість вносити в систему всіх фахівців первинної ланки (педіат­рів, терапевтів, сімейних лікарів), із серпня — фіксувати договір, який лікар первинки укладатиме з пацієнтом (складатиметься реєстр лікарень, лікарів і пацієнтів), а із жовтня через e-Health працюватиие державна прог­рама «Доступні ліки». На розробку всього функціоналу, який планують запустити до кінця року, МОЗ уже витратило 400 тис. дол., які були отримані від міжнародних партнерів: посольства Канади в Україні, Глобального фонду, Агентства США з міжнародного розвитку.

Надалі Міністерство обіцяє розпочати роботу над створенням особистого кабінету пацієнта, куди лікарі зможуть вносити медичну інформацію. Одночасно в систему почнуть вносити фахівців вторинної та третинної ланки.

Мета МОЗ — до 2020 року запустити повноцінну e-Health, яка б не тільки відображала взаємини лікарні й держави, а і була реєстром медичних карток всіх українців. На думку предс­тавників Міністерства, щоб система повноцінно запрацювала, головне — створити відповідну базу. А для цього потрібна ініціатива й воля всіх учасників — медичних закладів, лікарів та пацієнтів, які, власне, і будуть зареєстровані у e-Health. Розробники передбачають, що до проекту буде залучена також низка інформаційних систем. Як лікар, так і пацієнт зможуть обрати будь-яку з них для роботи з базовим функціоналом порталу. У вітчизняних реаліях, коли приблизно половина і лікарів, і пацієнтів так і не опанувала комп’ютерну грамотність, це скидається більше на сюжет захоплюючої казки, ніж на алгоритм державної програми.

У Міністерстві зазначають, що в систему також має бути внесена інформація про медичні заклади, причому не тільки про бюджетні чи комунальні. Учасником системи може бути і фізична особа-підприємець, наприклад, сімейний лікар, який вирішив стати ФОП. У базу вноситиметься інформація про місце рестрації, місцеперебування, керівника, ліцензування, а також номер мобільного й електронна адреса, куди надсилатимуться відомості про пароль доступу до акаунта. Після цього відбуватиметься створення профілю. Підтвердження здійснюватиметься за допомогою електронного цифрового підпису медустанови як юридичної особи. Після реєстрації лікувального закладу вноситимуться дані про лікарів: ім’я, контакти, освіта, кваліфікація, спеціальність. У першу чергу реєструватимуть саме сімейних лікарів. Далі за таким самим принципом у базу вноситимуть дані й про інших медичних спеціалістів і створюватимуть їх профілі.

Наступний крок — створення декларації (заяви) між лікарем і пацієнтом. При цьому лікар зможе побачити в системі лише наявність чи відсутність хворого, але не дані про нього. Якщо ж пацієнт у системі не зареєстрований, його дані все одно вносять (ідентифікацію особи здійснюватимуть за допомогою мобільного телефону чи електронної пош­ти). На першому етапі сама дек­ларація підписуватиметься в паперовому вигляді (оскільки більшість пацієнтів поки не мають електрон­них цифрових підписів), а в систему вноситимуться дані про факт її підписання. Існуватиме там і «статистичний» розділ, де відповідальні особи зможуть відслідковувати, наскільки активно відбувається процес підписання цих декларацій.

Одним словом, плани в нової команди МОЗ на е-медицину — грандіозні, але з реалізацією, швидше за все, будуть труднощі. По-перше, у жодній країні світу електронна система охорони здоров’я не будувалася за помахом чарівної палички — це тривалий, поетапний і дороговартісний процес. По-друге, не всі лікарі (особливо первинної ланки) мають доступ до інтернету, комп’ютер і вміють ним користуватися. Не кажучи вже про пацієнтів.

Ложка дьогтю в бочці меду

Незважаючи на безліч плюсів електронної медицини: швидкість, доступність, масштабність економії коштів і часу, вона має низку недоліків. І основний з них — ризик, що персональні дані пацієнта з легкої руки кіберзлочинців можуть опинитися в руках шахраїв. Світовий лідер у розробці рішень для кібербезпеки компанія Trend Micro Incorporated провела ретельний аналіз, під час якого з’ясувалося, що лише 2015 року було викрадено 113,2 млн медичних записів. При цьому вартість таких даних на чорному ринку може становити близько 500 тис. дол. — саме стільки коштує база електронних медичних карток (електронних медичних записів бази даних). Лише в США кібератаки на медичні установи щорічно обходяться системі охорони здоров’я у 6 млрд дол., а фінансові втрати від витоків даних у середньому становлять 2,1 млн дол. Зловмисники використовують викрадені дані для нелегального придбання ліків, податкових махінацій та інших протиправних дій. При цьому жертва може навіть не підозрювати, що її інформація була вкрадена і використовується кіберзлочинцями з незаконною метою.

Статистика кіберкрадіжок у системі електронної охорони здоров’я:

• 2012 рік — 2 808 042 записів;
• 2013 рік — 6 950 118;
• 2014 рік — 2 737 973 записи;
• 2015 рік — 113 267 174;
• 2016 рік — 14 327 065 записів.

Згідно зі звітом Trend Micro Incorporated найбільша кількість крадіжок медичних записів зафіксована в тих країнах, де переважна кількість громадян оформляє медичну страховку, наприклад, у США. Там у 2016 році рівень кіберзлочинності в медичній галузі досяг 91%. Свою роль відіграє і розвиток технологій. Сучасні рішення у сфері «інтернету речей» значно спрощують безліч процесів і дають змогу об’єднувати в єдиній мережі велику кількість прист­роїв у межах великих медичних установ. А де є хоч маленька шпаринка, обов’язково проникне чужа рука. І це особливо небезпечно в Україні, враховуючи, що МОЗ поки досить туманно розповідає, як захищатиме українських пацієнтів від посягань кіберзлочинців. Зокрема заступник Міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк обіцяє, що перший етап запровадження e-Health не передбачатиме використання чутливих даних, а лише персональних: прізвище, ім’я, місце проживання. Чутливі дані з’являться пізніше. Коли, як саме, хто їх захищатиме і скільки це коштуватиме — для громадськості поки що таємниця за сімома печатями.

Тетяна КОЛІСНИК, «ВЗ»

Джерела:

• Верба А. «Дві моделі розвитку eHealth у світі» (інтернет-видання «Новое время. Бізнес»).
• Храмцовська Н. «Американський досвід використання електронних медичних документів» (журнал «Лікар та інформаційні технології»).
• Michelsen Kai, Brand Helmut, Achterberg Peter, Wilkinson John. «Повышение степени интеграции информационных систем здравоохранения: передовая практика и проблемы» (журнал «Узагальнюючий звіт мережі фактичних даних в питаннях здоров’я», №40).
• Шкірянська О. «Електронна система охорони здоров’я: на старт» (інтернет-видання «Ракурс»).
• Ткачук Я. «Електронна медицина: як це працюватиме і коли» («24-й канал»).