Серія відвертих публікацій про реформування української медицини, яку започаткувала газета в №21-22 від 31 травня 2013 року, викликала шквал листів наших читачів. Вони не хочуть і не можуть більше мовчати про те, що помилки медреформи – це втрачені життя пацієнтів, рятувати яких вони присягалися, коли отримували дипломи лікаря. Газета «Ваше здоров’я» готова стати рупором для всіх чесних і небайдужих людей у білих халатах, зацікавлених у тому, щоб вилікувати українську медицину. Пишіть нам — медична спільнота чекає ваших листів!
Реформи, реформи в медицині! Які реформи? Це просто знущання з усіх. У першу чергу із простих людей, яким по телевізору кажуть одне, а коли вони приходять у будь-який медичний заклад — там зовсім інше. Ніякі гроші за хворим не ходять — їх треба нести самим хворим, і не медпрацівникам, як люблять говорити про корупцію в медицині, а в аптеки за медикаменти, тому що коли їх не буде, то лікувати нічим. А ціни такі, що хворим із їхньою «соціальною забезпеченістю» вистачає, в кращому випадку, на кілька днів. Про пенсіонерів, якщо у них нема забезпечених близьких, я взагалі мовчу, бо можна потрапити під статтю про неналежне надання медичної допомоги.
Про які протоколи може йти мова, якщо в них не вказується, де брати те, що в них рекомендують?
Дальше про медичних працівників, про статус і мотивацію для роботи в медицині. Про матеріальну сторону я нічого додавати не буду — просто висилаю вам свій розрахунковий листок, де навіть враховані раніше не видані доплати. І це при тому, що це зарплата лікаря-анестезіолога з вищою категорією, максимальною доплатою за стаж і більш ніж місячною нормою відпрацьованого часу. А яка зарплата буде у молодого спеціаліста? У кращому випадку — половина.
Моральна мотивація теж більш ніж сумнівна. Привозять 20-річного хлопця, якого вийняли з зашморгу, — «відкачали»! А він: «Навіщо ви мене спасли, я все одно покінчу з собою». Дівчина 18 років — суїцидальне медикаментозне отруєння — «відкачали»! Коли прийшла до тями, ми почули, які ми «козли» і чому ми ліземо, куди нас не просять. Про алкоголіків і наркоманів я взагалі мовчу. І де тут моральне задоволення за життя, яке ми врятували?
І ще така промовиста деталь. Нас, анестезіологів, у лікарні четверо, і в усіх дружини теж лікарі, в усіх є діти, але ні один із наших дітей, бачачи наше життя, не пішов у медицину. Про яку престижність праці в медицині може йти мова?!
А «нервотрьопку», яку дає те, що називають реформою, ніякі психотерапевти не знімуть. Людей викидають на вулицю і називають це оптимізацією (це знущання над словом «optimys»), а закриття медичних закладів називають реструктуризацією — усе це словоблуддя мотивує колектив думати про те, як вижити, а не про те, як покращити рівень надання медичної допомоги населенню.
Реформи явно почали не з того кінця, з якого треба було, коли хотіли покращити рівень медицини. А от коли хотіли, щоб населення швидше вимерло, особливо пенсіонери, аби не напружувати пенсійний фонд і щоб менше було безробітних, тоді все роблять правильно. Але тоді і речі треба називати своїми іменами.
P.S. З повагою до редакції і з надією, що редакція знайде спосіб донести думку про реформи до тих, хто ними займається. Якщо є сумнів, що це окрема думка, то хай редакція знайде можливість надрукувати цей лист і дізнатися реакцію на нього таких само рядових працівників нашої медицини. Бо інакше навіщо нам така газета, яку, коли прочитаєш, то ми в медицині трохи не «впереди планеты всей», тільки чомусь майже в кожній телепередачі агітують у черговий раз збирати гроші для лікування чергового хворого за кордоном!
Бонк Володимир Романович, лікар-анестезіолог, голова профкому Знам’янської ЦРЛ Кіровоградської області
26.06.2013 р.
