Один з найвідоміших у світі хірургів, новатор Антоніо Де Ласі першим видалив жовчний міхур через рот, а згодом започаткував низку інших високотехнологічних операцій. Olympus зробив на нього ставку і саме з ним розробляє нові технології для операційних, які потім зможуть використовувати інші хірурги. Де Ласі уважно дивиться в очі пацієнту та не любить перекладачів, які заважають йому його «почути». А ще він упевнений: доступ до кращої медицини і останніх технологій має бути вільним для всіх.
ВЗ Як ви, не маючи батьків-лікарів, зважилися на вибір цієї професії?
Антоніо Де ЛАСІ, піонер NOTES-хірургії та хірургії діабету (Іспанія, Барселона)ВЗ До речі, про коріння: звідки у вас блакитні очі та благородне прізвище з префіксом «Де»?
— Кажуть, рід наш бере початок від норманів, які, до речі, не тільки з курми вдало розправлялися! Тоді прізвище ще не мало префіксу. Свого часу нормани переправилися в Ірландію і, коли облаштувалися, прізвище моїх предків стало звучати на англосакський манер: «Lacy». Згодом у католиків в Ірландії виникли невеликі «проблеми» з протестантами. І багато хто з клану Де Ласі емігрував до США, Австралії, Іспанії. Я народився на Майорці. Цей острів — справжній смарагд Середземномор’я. Але окрім краси і затишку в Майорки є одна велика перевага перед іншими курортними островами: висококласні госпіталі та фахівці. Якщо трапиться крововилив у мозок, там терміново зроблять усі дослідження, зокрема й МРТ, а за потреби проведуть і ендоваскулярну операцію, і кліпування аневризми.
ВЗ Але медичного університету на Майорці немає…
— Після шкільних випускних іспитів подав документи на медичний факультет Мадридського університету. Оскільки у Мадриді жив малознайомий, але все ж таки рідний дядько-лікар, батько порадив їхати вчитися саме туди. Але от халепа: у ті часи ще не існувало політики щодо заглиблення в рідну мову, і назви двох найбільших клінічних госпіталів Мадрида і Барселони звучали однаково: Hospital Clnic. Листоноша вирішив, що це госпіталь у Барселоні, й випадково відправив мій запит туди. Коли мені прийшла позитивна відповідь з Барселони — це був, звичайно, сюрприз.
ВЗ Тобто ви опинилися в улюбленому Hospital Clnic, у якому досі працюєте і викладаєте, помилково?
— Саме так! Але це ще не все: приятель відвіз мене не на ту кафедру, про яку ми домовлялися. Так я почав займатися загальною хірургією замість травматології. Загалом, через неуважність двох сеньйорів я, як виявилося, гарно влаштувався.
ВЗ Що скажете про сьогоднішню підготовку лікарів на медичному факультеті та в резидентурі?
— Рівень підготовки студентів на медичному факультеті Барселонського університету високий, особливо відтоді, як деканом став Франческ Карделлак: він сам надзвичайно талановитий лікар. Хоча, по-моєму, з балами для вступу — перебір! Це ж терор: потрібно набрати 13 з лишком балів із 14 можливих. Звичайно, така вимогливість — це добре. Але, з іншого боку, я бачив у житті видатних лікарів (тепер уже літнього віку), які б ніколи не змогли здобути таку кількість балів. Зв’язок між дослідженнями, викладанням і практикою в університеті налагоджено відмінно. Але все одно є куди рости. Можна, наприклад, поліпшити організацію: зараз даєш студентам завдання у Віртуальному Кампусі, передбачаючи, що вони відповідально все там продивляться. Але це ж не завжди так, і читають часто по діагоналі. Проте вчитися й отримувати високі оцінки на медичному факультеті важче, ніж на будь-якому іншому. А завдяки системі MIR можемо пишатися дійсно багатьма речами… До речі, наш вступний іспит на спеціалізацію MIR, котрий вважається найбільш «драконівським» у всьому світі, я особисто складав тричі!
ВЗ Як таке може бути?
— Уперше, склавши вступний іспит MIR, не набрав достатньо балів, щоб мати можливість проходити спеціалізацію в Hospital Clnic. Отримав місце для резидентури в іншому найбільшому державному університетському госпіталі Барселони, але відмовився від нього — не цього я хотів. Це автоматично означало, що іспит мені доведеться складати заново. Наступного року я із цим упорався й отримав те, чого прагнув. Але мене забрали до армії… При цьому за мною зберігався мій порядковий номер, але не місце. Коли я повернувся, воно було зайняте. От я і вирішив складати іспит утретє, і тоді вже бажане місце не вислизнуло з моїх рук.
ВЗ Максималізм і завзятість притаманні вам в усьому?
— Саме так. Дуже «майорські», до речі, риси. Я, чесно кажучи, ще й до MIR активно працював. Не офіційно, правда, а так, на підхваті у кращих хірургів. Згодом завдяки чудовому регламенту, прийнятому в нашому госпіталі, мене відправили на тривале стажування до США. Причому це навчання оплачувалося університетом дуже щедро, тому жив я у Штатах, як король.
ВЗ Порівняйте клініки США та Барселони.
— Кращі клініки США, на кшталт Онкологічного центру ім. М. Д. Андерсона, — це зовсім не те саме, що американська медицина загалом. Так само, не треба ототожнювати з медициною Іспанії і кращі центри Барселони — хоча тут цей розрив менш глобальний, і навіть не дуже відомі клініки гарно оснащені. Якщо порівняти кращі центри обох країн, то можна побачити: за показниками якості вони майже не відрізняються, а ось організаційний процес у госпіталях США налагоджений краще, ніж у нас. Починаючи з того, наскільки ефективно працює помічник лікаря і який обсяг роботи віна виконує, й закінчуючи тим, що ці центри отримують незрівнянно більше фінансування…
Ніде в Європі я не бачив такої системи благодійності на медичні та дослідницькі програми, як у США! І це жахливо. Держава повинна стимулювати багатих людей вкладати гроші в такі проекти. Я дуже пишаюся дружбою з абсолютно приголомшливою жінкою — Естер Кополовець. У моїй практиці вона першою пожертвувала нашому госпіталю ні багато ні мало 15 млн Євро на дослідження. Або інша людина, дружбою із якою я теж тішуся, — Пера Світ, що на ці самі цілі дав близько 120-130 млн Євро. Але це винятки. Одного разу я оперував дуже відому особу, усе пройшло чудово, і пацієнт залишився задоволений. Я вирішив зателефонувати Естер Кополовець та попросити дружньої поради: чи можна залучити цю людину до благодійних програм? Естер тоді з мене посміялася і сказала: «Ти, мабуть, не розумієш, чому багаті стають багатими? Просто вони міцно тримаються за свої гроші». Вона була права. Тому потрібно змінювати державну політику щодо згаданого питання! У зв’язку із цим мені хочеться поділитися ще ось якою думкою: усі мають право їсти ікру, але не всі можуть. Проте в медицині ікру повинні їсти всі. Тобто доступ до кращої медицини і останніх технологій має бути вільним для кожного: не важливо, багатий ти чи жебрак.
Але з точки зору хірургії в нас більше немає приводів заздрити США, і це підтверджують опубліковані показники.
Також наша медицина — людяніша порівняно із цією галуззю США, яка наскрізь комерціалізована. Нещодавно з одного з кращих центрів Америки повернулася моя аспірантка і розповіла про сцену, свідком якої їй неодноразово доводилося бути: приходить, скажімо, пацієнт до хірурга і просить зробити йому шунтування шлунка — хірургію ожиріння. І лікар тут же погоджується! Незалежно від того, є показання до операції чи немає, мовляв, бажання клієнта — закон.
ВЗ Скільки операцій ви робите на рік?
— Близько 1000. З них приблизно 120 з приводу раку шлунка або стравоходу, близько 700 — раку товстої кишки, решта — метаболічні. Спектр нашої діяльності дуже широкий: починаючи від найпередовіших методик, що тільки-но з’являються у світі, і закінчуючи, наприклад, використанням гіпертермії, за якої високі дози хіміотерапевтичних препаратів уводяться при 43 °С. Усе це комбінується зі стереотаксичною терапією і хірургією. Саме завдяки такому комплексному підходу досягаємо високих результатів. До того ж, ми іще й працюємо у зв’язці. І звідси — зразкові для світового рівня результати і показники виживаності: приблизно на 10 пунктів вищі, ніж в інших відомих госпіталях. Вони і є найкращим свідченням того, що все робиться так, як повинно. На жаль, у багатьох куточках світу онкологічний пацієнт, потрапивши до хірурга, так і залишається у віданні хірургії! Я навіть хочу книгу написати і назвати її «Дорогі Хірурги». З іронією, звичайно. Тому що в нашого брата хірурга є тенденція вважати себе Богом. Узагалі, «его» хірургів перевершує тільки «его» акторів…
ВЗ Ви, звичайно, відомі передусім як віртуозний хірург у всіх лапароскопічних методиках. Під вашим керівництвом розвивається багато технологій…
— Я пристрасний прихильник NOTES — операцій через природні отвори. Наприклад, мені вдалося вперше у світі видалити жовчний міхур через рот, товсту кишку через відхідник. При цьому рани та крововтрати мінімальні, пацієнт взагалі не потрапляє в реанімацію, а на третій-четвертий день може повернутися додому. У цьому — увесь сенс. Узагалі про естетику в цей момент думаю найменше, куди більше — про післяопераційні ускладнення або біль. Звичайно, госпіталем гуляє жарт, що за бажання Де Ласі зможе видалити пухлину з ока через задній прохід… Такі цинічні хірургічні жарти. Але я дійсно щирий прихильник нових технологій, нових операційних та інструментів, невпинного розвитку. Тому, наприклад, став одним із співзасновників AIS Channel — платформи в інтернеті, куди викладаються найцікавіші новини для фахівців з усього світу і де хірурги можуть подивитися запис операцій кращих із них та повчитися. Це така собі інтерактивна платформа обміну знаннями. Мені здається, що це важлива річ. Не всі ж хірурги можуть виїжджати на навчання у Штати або до нас у госпіталь.
ВЗ Ви досягли абсолютно приголомшливих результатів у хірургії цукрового діабету 2-го типу. Завдяки чому?
— Насправді хірургія ожиріння — навіть шунтування — не така вже й складна операція. Триває всього хвилин 50. Що важливо? По-перше, виваженість і чесність. Не можна оперувати пацієнта за тією методикою, яка не дасть ефективного і довготривалого результату. Наприклад, кілька років тому був бум на установку «рукава» або балона, зараз спостерігається ажіотаж з приводу ще однієї ендоскопічної методики. Хоча доказова медицина стверджує: жодна із цих методик, які, звичайно, пацієнтам здаються привабливими за рахунок простоти, не дає хороших результатів. Шунтування може виявитися ефективним, але знову ж таки за наявності в пацієнта показань. І коли воно виконане в тому госпіталі, у якому є аудійовані результати й експертна команда. Відбір кандидатів на операцію має принципове значення. Зараз при хірургії цукрового діабету 2-го типу «мода» саме на цю операцію. Тим часом, ми ж знаємо, що вона може бути рекомендована тільки 25% пацієнтів, які звертаються із цією проблемою. Не можна оперувати всіх, хто хоче, — це не медицина, а комерція. А в комерції, чесно кажучи, є більш гідні способи заробляння грошей. Велике значення має досвід всієї команди госпіталю, котра займатиметься пацієнтом. У мене жахлива репутація серед персоналу: кажуть, моя патологічна вимогливість не знає меж. Проте моя команда витримує цей ритм, і чіткість роботи — невід’ємна для мене частина успіху.
ВЗ Наскільки важливий післяопераційний період?
— Справжній хірург відповідає за прооперованого пацієнта 24 години на добу. Він не має права не взяти слухавки, тому що вирішив поїхати відпочити на вихідні. Не менш важлива людина — медсестра, адже вона з пацієнтом — цілодобово. Наведу приклад: яка найчастіша причина смерті хворого після шунтування шлунка? Розбіжність швів між шлунком і кишечником. І кваліфікована медсестра за певними ознаками спроможна запідозрити це в перші години. Якщо лікар відвідуватиме пацієнта регулярно, а хороша медсестра виконуватиме свою роботу — смертність при хірургії ожиріння дорівнюватиме нулю.
ВЗ Як ви спілкуєтеся з пацієнтами в найважчих ситуаціях?
— Одна з найважливіших рис хорошого лікаря — здатність знайти підхід до людини. Слід щохвилини пам’ятати: пацієнт наляканий, невпевнений, незважаючи на те, що перечитав в інтернеті купу матеріалів. Тут неприпустимо бути неуважним. Я завжди кажу студентам: ви повинні дивитися в очі хворого, а не в монітор комп’ютера. Так, потрібно робити позначки в комп’ютері, але ні на хвилину не можна втрачати візуального контакту з пацієнтом. Ви повинні активно спілкуватися і щиро цікавитися іншою людиною.
У мене є дві собаки. В однієї з дитинства такий панічний страх перед звуком сирени швидкої допомоги, що вона починає несамовито вити, і заспокоїти її можна одним-єдиним способом: поклавши на неї руку. Так ось, вибачте за порівняння, але людям теж потрібно у важкій ситуації відчувати руку на плечі. І не просто метафорично, а цілком фізично. Я, наприклад, упевнений, що пацієнтів треба торкатися. Потрібно не лише переконати людину, що ти вмілий пан зі скальпелем, а й дати їй відчути людське тепло, котре іде від вас. Тобто хірург повинен бути людяним, чесним і водночас технічно віртуозним. Якщо в одній людині все це не поєднується, шукайте геніального хірурга і ще когось, хто триматиме руку на вашому плечі…
Ольга СОЛОВЙОВА, спеціально для «ВЗ»
Виконання операції з використанням робота-хірурга Да Вінчі
