Стоншення шару сітківки, відкладення бета-амілоїду чи альфа-синуклеїну, різні порушення зору або патологічні папілярні реакції кон’юнктиви, підвищена звивистість кровоносних судин для висококваліфікованого офтальмолога є сигналом про те, що пацієнту потрібна консультація невролога. Останнім часом такі окулярні прояви пов’язують з неврологічними захворюваннями, передусім спектра деменції.
З моменту появи оптичної когерентної томографії та інших передових технологій візуалізації дослідники переконані в тому, що офтальмологічні симптоми допоможуть фахівцям діагностувати неврологічні захворювання значно раніше, ніж це сьогодні можуть робити лікарі навіть з найкращим обладнанням. А поки що вони накопичують базу даних, аби додати специфічності цьому діагностичному напрямку.
Кандидати на виявлення
Хвороба Альцгеймера. У вказаному контексті це найвивченіше захворювання, й на сьогодні окулярні критерії хвороби Альцгеймера найчисельніші. У джерелах наведено велику кількість доказів того, що у пацієнтів із хворобою Альцгеймера й деякими іншими подібними когнітивними розладами реєструють судинні ураження сітківки. Ще у 2011 році американські нейробіологи повідомили про виявлення амілоїдних бляшок у сітківці таких пацієнтів — у людей того самого віку без хвороби Альцгеймера їх не було. Цікаво, що в той час бета-амілоїдні утворення вчені забарвлювали куркуміном. Утім, процеси, пов’язані з утворенням амілоїдних бляшок, надто складні та непередбачувані, щоб можна було вважати їх чітким діагностичним критерієм.
Окрім того, в осіб із хворобою Альцгеймера останнім часом спостерігають помилки в провідності нервового волокна сітківки, і деякі автори стверджують, що дегенеративні зміни в нервах органа зору паралельні тим, які відбуваються в головному мозку.
Хвороба Паркінсона. У людей з паркінсонізмом часто виникають проблеми із зором, такі як аномальна контрастна чутливість, порушення сприйняття руху, зниження гостроти зору, порушення сприйняття кольорів та візуальні галюцинації. Ці зміни пов’язували з ключовим фактором в етіології хвороби Паркінсона — дофамінергічним дефіцитом. Однак до останнього часу не було відомо, є ці зорові розлади епіфеноменом чи обумовлені відкладенням альфа-синуклеїну в сітківці ока. І лише нещодавно було наведено чіткі аргументи на користь другої версії.
Дослідження топографії доменів сітківки за допомогою методу оптичної когерентної томографії виявило інші ознаки: стоншення шару нервових волокон у певних квадрантах, а також наявність тоншої та ширшої фовеоли. Ці зміни в сітківці, як вважається, прогресують разом із захворюванням.
Розсіяний склероз. Окрім тоншого шару нервової оболонки сітківки у хворих на розсіяний склероз спостерігають й інші окулярні прояви, унікальні для деяких форм цього захворювання. Наприклад, встановлено, що в пацієнтів із вторинним прогресуючим розсіяним склерозом — тонші шари нервових волокон сітківки у верхньо-медіальному та скроневому квадрантах, а також зменшений об’єм макули. А ось у хворих із первинним прогресуючим розсіяним склерозом виявлено суттєвіші дегенеративні зміни у скроневому квадранті.
Аміотрофічний бічний склероз характеризується асиметричними дегенеративними процесами: шар нервових волокон у таких пацієнтів тонший у назальному квадранті лівого ока, порівняно зі здоровими. Дослідники припустили, що центральна нервова система залучається до розвитку патології асиметрично.
Буквально щомісяця до цього переліку додається нова інформація. Утім, наразі ще рано говорити про те, коли саме і як офтальмологи зможуть «ловити» ознаки неврологічного розладу. Але варто пригадати, що перші спроби «читати» хвороби по очах були зроблені понад сотню років тому. Неважко здогадатися, що мова йде про іридологію — діагностичну систему, згідно з якою особливості райдужки (плями та інші ознаки) вказують на захворювання в інших органах.
Компліментарна методика
На перший погляд цей метод видається таким само давнім, як акупунктура, рефлексологія та інші відгалуження альтернативної медицини. Зовсім ні! Дивно, але античні цілителі не додумалися до того, щоб виявляти проблеми із зором, вдивляючись пацієнтові в вічі.
Хто розробив принципи іридології, достеменно невідомо. Діагностичний підхід, який належить до альтернативної чи компліментарної медицини, запропонував застосовувати в клінічній практиці угорський лікар Ігнатс Печчелі в 1893 році. Він також впровадив новий термін: «аugendiagnostik» («око-діагностика», що вільно перекладається як іридологія). Утім, уперше іридологічні принципи були розроблені Філіпом Меєусом набагато раніше: в 1665 році у праці Chiromatica Medica.
Другим «батьком» іридології вважають шведа Нілса Ліліквіста, який страждав від збільшення лімфатичних вузлів. Після курсу лікування препаратами йоду та хініну він помітив чимало відмінностей у кольорі райдужки своїх очей. Спостереження за цими метаморфозами надихнули його (у тому ж 1893 році) створити й опублікувати атлас «Діагностика по очах», який містив 258 чорно-білих і 12 кольорових ілюстрацій.
Метод швидко набув популярності (ним дуже зацікавилися гомеопати) й незабаром в Німеччині відкрився інститут, який став провідним центром іридологічних досліджень і навчання. Адепти іридології, як і рефлексологи, створили своєрідну карту:
- верхня частина райдужки відображає стан органів верхньої частини тіла (головний мозок);
- нижня частина — відповідно стегна, коліна, стопи;
- ближче до центру — вісцеральних органів;
- вузька смужка коло зіниці вказує на стан шкіри.
Праве око свідчить про стан органів у тілі праворуч, ліве, відповідно, ліворуч (попри траєкторію передачі нервових імпульсів). Це та деякі інші твердження незабаром продемонстрували науковому товариству «фундаментальні проблеми з біологічною правдоподібністю іридології». Зрештою, після кількох десятків розчарувань у дослідженнях, іридологію визнали «псевдознанням без будь-якого клінічного значення». Отже, у другій половині XX століття цей підхід випав із поля зору серйозних вчених на Заході.
Проте деякі країни продовжували проводити дослідження ефективності вказаної діагностичної системи навіть у XXI столітті (цікаво, що передовими в цій галузі стали Бразилія та Росія). Доволі дивно й те, що метааналіз 25 таких досліджень показав: лише 10 із них заперечували цінність іридології, а 15 — визнали її ефективною.
Та ось, через деякий час, з’явилися результати нових робіт з більш логічним та прозорим дизайном. У 2018 році вчені спробували оцінити доцільність використання іридології в контексті діагностики цукрового діабету 2-го типу із застосуванням технологій машинного навчання: комп’ютер аналізував за іридологічною схемою зображення райдужки 338 суб’єктів (180 із цукровим діабетом і 158 — без). Результати здивували: точність класифікації становила 89,63%. Автори запропонували повернути іридологію в офіційну медицину для неінвазивного та дешевого скринінгу цукрового діабету. Для підтвердження своїх висновків вони навіть провели друге дослідження, але схоже на те, що «читати» хвороби лікарі будуть все ж не по райдужці…
Підготувала Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»
