Незважаючи на перманентні зусилля щодо імплементації європейських стандартів, вітчизняна охорона здоров’я у багатьох аспектах все ще далеко позаду. Про це свідчить, зокрема, той факт, що в Україні поширеність дитячих інфекцій бактерійного походження у 2-6 разів вища, ніж у країнах ЄС. Серед них — такі небезпечні своїми ускладненнями захворювання, як менінгіт, кашлюк і скарлатина.
Незвичні наслідки звичних хвороб
Не новина, що так звані «дитячі» інфекції несуть значні ризики для здоров’я маленької людини, іноді навіть летальні.
Наприклад, кашлюк відносять до 10 найчастіших причин смертності дітей раннього віку — щорічно у світі від цієї недуги гинуть 294 тис. малюків. В Україні протягом згаданого періоду часу фіксується 3-4 тис. випадків кашлюку серед дітей, переважно віком до 1 року.
Скарлатина небезпечна грізними ускладненнями, спричиненими токсичною, алергійною, а також септичною ланками патогенезу. Менінгококцемію, менінгіт діагностують переважно у дітей до 5 років — 50% випадків. В Україні на сьогодні летальність при менінгококовій інфекції сягає 11-17%.
Тож, враховуючи небезпеку цих інфекцій, а також великий обсяг знань щодо їх особливостей, накопичений протягом сторіч, виникає логічне запитання: що ми робимо не так?
Щеплення — дискусії тривають
Першим негативним чинником, який називають спеціалісти, є низький рівень щеплення серед дитячого населення, пов’язаний зі збільшенням кількості медичних відводів через неблагополучне преморбідне тло, яке нерідко включає ураження центральної нервової системи, вроджену патологію, алергійні захворювання тощо. Окремою причиною є відмови батьків від щеплень, викликані, у тому числі, тривожними повідомленнями у ЗМІ, що формують негативне відношення до вакцинації. Проте щодо важливості у цьому процесі щеплення у професійних колах існують різні думки.
Останніми роками спостерігається тенденція до зростання захворюваності дітей на кашлюк, скарлатину та менінгіт у багатьох розвинених країнах світу, незважаючи на високий відсоток осіб, які охоплені профілактичною вакцинацією. Зокрема, у Фінляндії, де кількість імунізованого населення перевищує 98%, захворюваність на кашлюк серед дітей за останнє десятиріччя зросла з 30 до 60 випадків на 100 тис. та до 150 випадків на 100 тис. серед немовлят. Аналогічні ситуації виникли в Австралії, Канаді, США. Звичайно, це дає підстави для поглибленого вивчення проблеми у світовому масштабі. Але поки користь вакцинації не спростована — вона залишається основним методом профілактики з доведеною ефективністю.
Ліки: теорія і практика
Звісно, на загальну структуру й тяжкість перебігу хвороби впливають не лише превентивні, але й терапевтичні заходи.
На базі Івано-Франківського національного медичного університету було проведено клініко-економічний аналіз фармацевтичного забезпечення дітей із зазначеними інфекціями. Об’єктом дослідження стали 197 карток стаціонарних хворих — дітей із кашлюком, скарлатиною, менінгококом, які спостерігалися в Івано-Франківській обласній лікарні. При цьому використовувалися такі методи, як АВС-аналіз, формальний VEN-аналіз, а також частотний аналіз.
Результати дослідження показали, що впродовж 2011-2013 рр. до лікарні було направлено 172 дитини, хворих на кашлюк, 15 — на менінгококову інфекцію, 10 — на скарлатину. Розподіл пацієнтів за статтю виявив деяке домінування дівчаток (53%) над хлопчиками (47%), хворими на менінгококову інфекцію. Серед дітей зі скарлатиною переважали хлопчики (60%). Кількість хлопчиків і дівчаток, хворих на кашлюк, була майже однакова. Також дослідники відзначили нерівномірне поширення захворюваності серед дітей: менінгококова інфекція переважала у сільській місцевості (80%), скарлатина ж, навпаки, у міській (90%).
Відомо, що, згідно з діючими клінічними протоколами, при скарлатині легкої і середньотяжкої форми препаратами вибору є пеніциліни, тяжку форму потрібно лікувати цефалоспоринами І-ІІ покоління, кліндаміцином,трициклічними глікопептидами. Для терапії кашлюку призначаються макроліди, триметоприм/сульфаметоксазол, ампіцилін. Менінгококова інфекція лікується за допомогою бензилпеніциліну, резерв складається з цефалоспоринів ІІІ покоління.
«Але на практиці дітей лікують зовсім іншими препаратами. У результаті нашого дослідження виявилося, що цефалоспорини призначаються при скарлатині будь-якого ступеня тяжкості. Кашлюк лікується цефалоспорином ІІІ покоління, а менінгокок — препаратами групи карбопенемів», — розповіла Ірина Федяк, кандидат медичних наук, доцент кафедри організації та економіки фармації і технології ліків Івано-Франківського національного медичного університету.
На думку спеціаліста, це говорить про прогресивність українських лікарів, обізнаність яких щодо існуючих на ринку препаратів значно випереджає клінічні протоколи, що були затверджені ще у 2004 р.
«Частота появи протоколів раз на 10-12 років не витримує вимог часу. Адже у них міститься перелік ліків, які здебільшого вже втратили ефективність. І це добре, що лікарі прагнуть до навчання і обирають сучасніші препарати. Але проблема законодавчої бази залишається: медичним працівникам потрібна підтримка у вигляді оновлених протоколів і формулярів», — висловила власну точку зору Ірина Федяк.
Особиста відповідальність
Щоб переконатися у необхідності постійного оновлення документації, достатньо згадати історію з пеніцилінами, які, згідно з клінічними протоколами, є першою рекомендацією при скарлатині: через надмірно широку вживаність у 90-ті рр. вони майже у 70% випадків викликали резистентність у патогенів. І чи варто їм наразі залишатися препаратами вибору — питання для серйозних роздумів.
З іншого боку, немає даних, згідно з якими призначувані сьогодні при скарлатині, менінгококовій інфекції та кашлюку препарати не є результатом маркетингової активності фармацевтичних компаній. А в такому випадку мова йде про безконтрольне лікування, що керується рекламою, а не медичною наукою.
У будь-якому випадку рішенням могло б стати масштабніше дослідження (адже дані лише по Івано-Франківській області можуть не співпадати з результатами, які дасть широка вибірка у різних регіонах). До того ж пильної уваги потребує питання імунізації. Відомо, що основний момент щодо поширення дитячих інфекцій, який відрізняє Україну він країн ЄС, — це недостатнє охоплення населення профілактичними заходами. Насамперед це пов’язано з бюджетним фінансуванням імунізації. Але не менш важливим є ставлення лікаря до цього процесу: тільки його авторитет для батьків часто стає головним аргументом на користь зниження захворюваності дитячими інфекціями у країні.
Марина ЧІБІСОВА, «ВЗ»
