Зазвичай, якщо українські лікарі не в змозі допомогти пацієнту зі складним діагнозом, то його лікують за кордоном, там, де розвиненіша та прогресивніша медицина. Але буває й навпаки. Так, у хірургічному Центрі патології голови та шиї, що функціонує на базі міської багатопрофільної клінічної лікарні №4 м. Дніпропетровськ, завдяки унікальним методикам повертають здоров’я та красу пацієнтам, яким закордонні лікарі пророкували інвалідність.
Відроджена врода
Марк КОМСЬКИЙ, завідувач хірургічним Центром патології голови та шиї КЗ «Міська багатопрофільна клінічна лікарня №4» Дніпропетровської обласної ради», член-кореспондент Української академії наук, доктор медичних наук, щелепно-лицевий хірург вищої категоріїЦе загрожувало і 25-річній Марії Олейник, у якої діагностували ускладнений хронічний остеомієліт щелепи. Після тривалого і невдалого лікування в Україні (Марія зверталася до спеціалістів в рідному Хмельницькому, у Львові, Києві — усі пропонували резекцію частини нижньої щелепи) дівчина полетіла до Ізраїлю. Тамтешні лікарі також не бачили іншого виходу, як шляхом термінової операції видалити фрагмент щелепи та вживити в запалену кістку титанову пластину. Коштувало таке втручання аж 50 тис. Євро. Марія відмовилася. Знайомі порадили зневіреній дівчині звернутися до Центру патології голови та шиї, де Марії змогли повернути здоров’я і вроду.
Під час операції в стаціонарі нашого Центру Марії Олейник видалили змертвілі фрагменти кістки, почистили запалену ділянку. Завдяки унікальній методиці — внутрішньоартеріальній регіонарній лімфотропній терапії — дівчині вдалося врятувати щелепу, й кістка змогла відновитися вже через півроку. А після вживлення імплантатів жувальних зубів посмішка дівчини знову стала голлівудською.
Не в м’яз, а в артерію
Внутрішньоартеріальна регіонарна лімфотропна терапія застосовується при лікуванні тяжких форм запальних та онкологічних процесів у ділянці голови й шиї. Над цією методикою ми з моїм вчителем, професором Олегом Євгеновичем Малевичем (нині, на жаль, уже покійним) працювали десять років.
При традиційній терапії лікарську речовину вводять у м’яз або вену (тобто у загальний кровообіг), у результаті чого вона потрапляє у вогнище запалення в мінімальній дозі (при цьому ліки токсично впливають на весь організм — страждають нирки, печінка, легені). Ми ж навчилися вводити препарат за допомогою катетера безпосередньо в артерію, що відповідає за кровопостачання ураженої ділянки з прилеглими тканинами.
Цей безпечний і малотравматичний метод дає змогу досягти максимальної концентрації лікарських засобів безпосередньо в патологічному вогнищі, не отруюючи всього організму. Завдяки цьому в рази знижується кількість ускладнень. Навіть якщо кістка вже загинула, то нова методика дає змогу зупинити некротичний процес й запобігти його поширенню на здорові тканини.
Створенню методики передували десятиліття напруженої роботи, спостережень та досліджень. Успіх антибактеріальної терапії залежить не тільки від активності застосовуваного препарату, чутливості до нього мікроорганізмів, а й від тривалості збереження оптимальної терапевтичної концентрації антибіотика у вогнищі запалення. Відомо, що лімфатична система бере активну участь в усіх патологічних процесах в організмі. З вогнища запалення в першу чергу в неї всмоктуються продукти розпаду клітин і порушеного метаболізму, патогенні мікроорганізми, які не тільки зберігаються, а й розмножуються в лімфатичних вузлах з утворенням токсичних продуктів. Антибактеріальні препарати не чинять лімфотропної дії, оскільки є кристалоїдами і згідно із законом Стерлінга всмоктуються переважно в кровоносне русло. Традиційні способи введення антибіотиків (внутрішньом’язовий, внутрішньовенний, ентеральний) супроводжуються частковим з’єднанням їх з білками крові, дезактивацією у портальній системі печінки, швидким виведенням з організму і не сприяють досягненню необхідних концентрацій препаратів у лімфатичній системі без додаткового підвищення дозування. А це може супроводжуватися гепато-, нефро- і органотоксичним ефектами.
З огляду на тісний взаємозв’язок артеріальної системи з лімфатичною у внутрішньотканинному транспорті лікарських речовин і секторальну будову патологічної зони, що дає змогу регіонарно насичувати її медикаментозними препаратами, найперспективнішим є створення регіонарних методів лімфотропної терапії на основі стимулювання лімфовідтоку в разі введення ліків в артеріальне русло.
Під час проведення експериментальних досліджень ми встановили: внутрішньоартеріальна інфузія, що здійснюється під тиском, різниця між яким і початковим тиском в артеріальній судині не перевищує 5-10 мм рт. ст., є безпечною і не призводить до місцевих порушень.
Моя докторська дисертація стала науковою розробкою методики внутрішньоартеріальної регіонарної лімфотропної терапії, а в 2014 році знайшла відображення в монографії «Лімфотропна терапія хронічного одонтогенного остеомієліту: діагностика та лікування», що була видана в Німеччині.
Три в одному
Наш Центр, створений на базі четвертої міської лікарні в 1992 році шляхом об’єднання і реформування щелепно-лицевого відділення і ЛОР-стаціонару, — унікальна структура не тільки для Дніпропетровщини, а й для всієї України. Адже в нас є можливість одночасно лікувати поєднані патології — щелепно-лицевої ділянки та ЛОР-органів (тоді як структура «голова-шия» в українській медицині існує тільки в онкодиспансерах). Більше того, у Центрі працюють ще й невропатологи. Це — велика перевага в лікуванні комбінованих травм обличчя. Наприклад, при переломі кісток носа і верхньої або нижньої щелеп носом повинен займатися оториноларинголог, а щелепою — щелепно-лицевий хірург. Зазвичай вони працюють у різних лікувальних закладах, а в нас — в одному відділенні. Хворого, у якого часто виявляється ще й струс мозку, не треба нікуди транспортувати, усі необхідні втручання й лікувальні процедури виконуються в одному місці. Або візьмімо невралгію трійчастого нерва: щелепно-лицеві хірурги застосовують при цьому хірургічні методи — блокади, а після зняття гострих процесів такого хворого відправляють у неврологічний стаціонар. А оскільки в нашому Центрі є невропатолог, то пацієнт отримує комплексне лікування.
На базі Центру також є можливість надавати розгорнуту допомогу й комплексне лікування пацієнтам онкологічного профілю зі щелепно-лицевою патологією. Уже майже два роки ми беремо участь у Міжнародному клінічному протоколі дослідження хворих зі злоякісними пухлинами щелепно-лицевої ділянки, і наші пацієнти в його рамках отримують програмне лікування, яке повністю фінансується спонсорами із США. За цей час встигли пролікувати 39 хворих з онкопатологією з різних областей України. Здебільшого це були пацієнти зі злоякісними новоутвореннями обличчя, що потребують хірургічного втручання, — раком язика, дна порожнини рота, слизової оболонки щоки, нижньої щелепи, ротоглотки. Останнім часом, на жаль, спостерігається помітне зростання частоти таких захворювань, основна причина чого — несприятливі екологічні умови та шкідливі звички.
На Дніпропетровщині операції на щелепно-лицевій ділянці в онкохворих проводяться тільки в нашій клініці. Маючи також спеціалізацію пластичного хірурга, під час оперативного втручання з приводу онкопатології в більшості випадків я зазвичай одночасно виконую ще й пластичну операцію, відновлюючи форму або обсяг післяопераційного дефекту. Наприклад, у пацієнтів з раком шкіри після видалення пухлин виникають значні післяопераційні дефекти, які неможливо закрити звичайним зближенням країв рани, через що утворюється деформація обличчя. Щоб уникнути спотворення, проводиться пластика з використанням місцевих тканин. При операції на обличчі пересаджуються тканини шиї або бічної поверхні плеча (вона підходить за відтінком). При раку нижньої губи здійснюється резекція нижньої губи з одночасною пластикою післяопераційного дефекту. Так вдається уникнути післяопераційної деформації й досягти одномоментної хірургічної реабілітації. Зараз у стаціонарі перебуває хворий із сусідньої області, у якого діагностовано рак язика. Чоловік переніс дві невдалі операції в інших лікарнях. Я прооперував його наново: видалив частину язика та, використавши тканини іншої частини, відновив орган. Завдяки цьому хворий вже наступного дня після втручання міг досить розбірливо говорити. Незабаром пацієнт зможе нормально споживати їжу, а мовлення відновиться майже стовідсотково.
Ірина КАДЧЕНКО, спеціально для «ВЗ», м. Дніпропетровськ
