ДО УВАГИ НЕБАЙДУЖИХ

Продовжуючи обговорення найбільш актуальних проблем становлення та розвитку паліативної допомоги в Україні, що відбувається на сторінках газети «Ваше здоров’я» у спеціальній рубриці «Вісник паліативної допомоги» за ініціативи Всеукраїнської громадської організації «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги» (Українська ліга ПХД), хочемо винести на розсуд професійної громади проект «Національної Стратегії створення та розвитку паліативної допомоги до 2022 року» (Національна Стратегія), який представила членам Правління ВГО «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги» на засіданні 5 вересня цього року робоча група на чолі з Головою Правління Української ліги ПХД В.М. Князевичем, до складу якої увійшли А.В. Царенко, І.В. Яковенко та Л.П. Брацюнь. Після обговорення та внесення слушних коментарів та доповнень, що надійшли від членів Правління, Національну Стратегію буде представлено для обговорення та затвердження делегатам Першого Національного конгресу паліативної допомоги, який відбудеться 26–27 вересня 2012 року.

Сподіваємося, що і МОЗ України, і Кабінет Міністрів України врахують пропозиції фахової громадськості, і паліативна допомога — цей надзвичайно актуальний медико-соціальний і гуманітарний напрямок — одержить належне фінансування і підтримку з боку держави, що дасть змогу створити в Україні систему паліативної допомоги, яка довела свою ефективність у багатьох розвинених країнах світу.

Проект

Національна Стратегія створення та розвитку системи паліативної допомоги в Україні до 2022 року

Частина перша

1. Характеристика проблеми, на розв’язання якої спрямована Національна Стратегія

Одним із найпріоритетніших завдань держави є наближення стандартів життя українського народу до прийнятих у цивілізованому світі. Оскільки Україна задекларувала побудову соціально-орієнтованої держави, особлива увага має приділятися вразливим групам населення.

Однією із найбільш вразливих груп є паліативні хворі — пацієнти усіх вікових груп, які страждають від важких прогресуючих захворювань у термінальній стадії захворювання або за умови обмеженого прогнозу життя, що не можуть бути вилікувані сучасними і доступними методами та засобами і супроводжуються вираженим хронічним больовим синдромом, тяжкими розладами функцій органів та систем, потребують кваліфікованої медичної допомоги та догляду, психологічної, соціальної, духовної і моральної підтримки.

Обмежений прогноз життя — науково обґрунтоване припущення, яке підтверджене не менш як двома лікарями, що тривалість життя хворого за типового перебігу захворювання обмежена 12 місяцями.

Паліативна допомога — це комплексний підхід, мета якого забезпечити максимально можливу якість життя паліативних хворих і членів їхніх родин шляхом запобігання та полегшення страждань, завдяки ранньому виявленню і точному діагностуванню симптомів болю та розладів функцій органів та систем, проведення адекватних лікувальних заходів, симптоматичної (ад’ювантної) терапії та догляду, надання психологічної, соціальної, духовної та моральної підтримки. Обов’язок держави забезпечити доступність професійної паліативної допомоги, незалежно від віку, нозологічної категорії захворювання, соціального статусу, національності, релігійних та політичних переконань, місця проживання хворого тощо.

Отже, паліативна допомога — це симбіоз медичної, соціальної, моральної, психологічної та духовної діяльності людей.

Основні потреби паліативного хворого.

1. Потреба медичної допомоги — зменшення страждань шляхом ефективного знеболення, лікування симптомів захворювань та розладів функцій органів та систем із застосуванням медикаментозної терапії, хірургічних та інших методів лікування, кваліфікованого медичного догляду за умов, коли можливості спеціалізованого лікування основної хвороби є обмеженими або, з точки зору сучасних наукових уявлень, безперспективними.

2. Потреба у соціальних послугах, що потребує зробити все можливе, щоб паліативні хворі та члени їхніх родин відчували максимальне піклування про себе, зокрема: відповідне харчування, побутові умови, догляд, забезпечення санітарного режиму — допомога під час прогулянок, прийому їжі, особистої гігієни тощо;

3. Потреба створення людяної та душевної соціально-психологічної атмосфери шляхом психологічної підтримки, контактів із представниками церкви, застосування творів мистецтва та літератури, створення можливостей для спілкування, проведення дозвілля тощо;

4. Забезпечення отримання послуг юридичного характеру: складання заповітів, отримання консультацій, порад, ознайомлення із нормативними актами тощо.

Питання паліативної та хоспісної допомоги, на жаль, щороку набувають актуальності та гостроти. В Україні розвивається несприятлива медико-демографічна ситуація, що склалася впродовж останніх трьох десятиріч. Спостерігається невпинне постаріння населення і зростання питомої ваги осіб похилого та старечого віку, які страждають від важких хронічних невиліковних хвороб, у першу чергу від злоякісних новоутворень. Сьогодні в Україні чисельність людей у віці 75 років і старших становить близько 3 мільйонів осіб. Зазначене зумовлює збільшення загальної смертності населення України. Відповідно до рекомендацій ВООЗ, 60‑80 % зазначених вище хворих потребують паліативної допомоги. Якщо щороку в Україні помирає понад 700 тисяч осіб, із них близько 80 тисяч через онкологічні захворювання, то потреба в паліативній допомозі становить майже 600 тисяч хворих та близько 1,2 мільйона їхніх рідних. Крім цього, за даними європейських джерел, у найближчі 10‑15 років спостерігатиметься зростання потреби в паліативній допомозі ще на 20 %. Потреба у стаціонарних ліжках для паліативних хворих сягне 100 ліжок на 1 мільйон населення.

При цьому розвиток мережі закладів паліативної допомоги в Україні, на жаль, суттєво відстає від потреби. За експертними даними, в Україні на сьогодні функціонують більш як 20 закладів, що можуть бути ідентифіковані як хоспіси та відділення паліативної допомоги, у яких розгорнуто близько 850 хоспісних ліжок за мінімальної потреби у 4,5 тис. ліжок. Матеріально-технічна база закладів та відділень, що надають паліативну допомогу, не відповідає міжнародним стандартам, а умови перебування хворих у більшості цих закладів — незадовільні. Не створено системи надання послуг вдома, практично тільки почалося створення оперативних бригад для такої допомоги.

Описана вище ситуація багато в чому склалася через нерозв’язаність цілої низки важливих проблем.

Проблема перша — ідентифікація паліативних хворих, проведення диспансеризації населення та створення реєстру паліативних хворих і визначення реальної потреби в потрібних ресурсах для подолання негативної ситуації, що склалася.

Досі немає чітких критеріїв надання хворому статусу паліативного. По кожній нозологічній позиції мають бути встановлені чіткі доказові критерії щодо прогресування і можливості вилікування захворювання та прогнозу терміну життя хворого.

Також треба враховувати і такі критерії, як наявність хронічного больового синдрому і потреба ефективного знеболення, за умови відсутності перспектив одужання хворого. Визначення чітких критеріїв дасть можливість визначити реальний рівень потреби у паліативній допомозі. Реальна потреба своєю чергою дасть змогу встановити реальний рівень потреби в амбулаторній та стаціонарній паліативній допомозі, фінансуванні, кадрах, інших потрібних чинниках.

Проблема друга — досі не затверджено стандартів та протоколів лікування паліативних хворих, не розроблено показань до госпіталізації у заклади паліативної допомоги або надання цієї допомоги вдома, не затверджено термінів та визначень, що стосуються паліативної допомоги, немає відповідних положень, інструкцій і т. ін.

Це не тільки негативно відбивається на організації лікування паліативних хворих, а також має негативний вплив на такі гострі для цього виду допомоги питання, як забезпечення наркотичними засобами. Адже без затверджених клінічних протоколів складно довести іншим зацікавленим сторонам, яка реальна потреба в наркотичних засобах і за якісним, і за кількісним складом.

Проблема третя — відсутні затверджені проектні, технічні, соціальні, побутові та інші стандарти щодо вимог до закладів паліативної допомоги, обладнання, що використовують для надання паліативної допомоги, приміщень, комунікацій і т. ін.

Потрібно запроваджувати державне замовлення для підготовки типового проекту хоспісу, відділення паліативної допомоги тощо, взявши як взірець кращі зарубіжні практики. Адже європейський досвід свідчить про те, що у закладі паліативної допомоги мають бути розв’язані ряд питань, починаючи від спеціального обладнання для санітарно-гігієнічних процедур для хворих і закінчуючи наявністю приміщень, де б хворі могли отримувати потрібну духовну та морально психологічну підтримку, дозвілля тощо.

Проблема четверта — недостатнє кадрове забезпечення. Мова йде не тільки про медичних працівників — упродовж останніх років почали впроваджуватися програми відповідної до- та післядипломної підготовки кадрів для системи паліативної допомоги. Але досі відсутня медична спеціалізація «Паліативна та хоспісна медицина» для лікарів та молодших спеціалістів, що не сприяє залученню професійних кадрів до роботи у закладах паліативної допомоги та не мотивує медичних працівників до професійного зростання.

Надзвичайно актуальним є питання підготовки соціальних працівників, які залучені до обслуговування паліативних хворих вдома та в стаціонарних закладах паліативної допомоги.

Настав час практично втілити в життя специфіку професійного навантаження медичних працівників, які надають паліативну допомогу, в першу чергу внести зміни до наказу № 33, встановити специфічний для такого типу закладів штатний розпис, створити систему мотивацій та соціальних гарантій для фахівців, які надають паліативну допомогу.

Майже не розв’язана справа — підготовка волонтерів. У всьому світі залучення волонтерів є потрібною умовою надання якісної паліативної допомоги. Їх треба вчити за спеціальними програмами в закладах освіти як медичного, так і немедичного профілю, із залученням НУО тощо.

Проблема п’ята — створення нових типів закладів, застосування нових організаційних форм роботи.

Паліативне лікування на відміну від багатьох інших видів медичної допомоги, крім суто лікувальних процедур, містить у собі велику складову професійного догляду хворого, психологічної підтримки та проведення цілого ряду соціальних заходів, що стосуються як хворого, так і членів його родини. Потрібно шукати як законодавче розв’язання, так і визначення організаційних форм для створення закладів спільної медико-соціальної, сестринської допомоги.

Також поєднання медичних та соціальних підходів у рамках одного закладу паліативної допомоги дасть змогу удосконалити фінансове забезпечення. Бюджет на утримання паліативного хворого матиме кілька складових: кошти державного та місцевого бюджетів, оплата послуг самим хворим або близькими хворого, часткове використання пенсії паліативного хворого, надання загальних платних послуг (оренда, консультації, готельні послуги тощо), кошти благодійних фондів.

Окреме питання, що має дуже велике значення для країни із великою часткою сільського населення, — надання паліативної допомоги вдома. Потрібно фактично створити новий тип паліативного закладу (або структурного підрозділу в межах закладу) — бригаду паліативної допомоги вдома.

Проблема шоста — оптимізація та доступність наркотичних анальгетиків для надання паліативної допомоги вдома і в стаціонарних закладах.

Боротьба з наркоманією, на жаль, позбавляє паліативних хворих можливості одержувати потрібні ліки для знеболення. Тому слід терміново докорінно змінити існуючі підходи до цього питання. Мабуть, настав час оптимізувати національний формуляр лікарських засобів, що використовують у паліативній медицині, з урахуванням рекомендацій ВООЗ та Міжнародної асоціації хоспісної та паліативної допомоги, передбачивши включення таких лікарських засобів, як таблетовані опіоїдні анальгетики, трансдермальні засоби та інші лікарські форми тощо. Слід також спростити систему ліцензійних умов для лікувально-профілактичних та аптечних закладів системи охорони здоров’я щодо зберігання та використання контрольованих речовин.

2. Мета і строки реалізації Національної Стратегії

Метою «Національної Стратегії створення та розвитку системи паліативної допомоги в Україні» є забезпечення якості, ефективності та доступності надання паліативної допомоги шляхом створення системи паліативної допомоги на основі застосування кращих світових практик, міжнародних стандартів та підходів, наукових розробок вітчизняних та зарубіжних фахівців.

Період впровадження: 2013‑2022 роки.

Для реалізації Національної Стратегії мають бути розроблені відповідні плани дій на 2013‑2022 роки,

затверджені законодавчі та нормативні акти, проведені організаційні заходи.