Професія лікаря вимагає постійного самовдосконалення та безперервного опанування нових знань і навичок, адже медична наука не стоїть на місці. Але для більшості українських лікарів доступ до прогресивних, інноваційних методик з певних причин обмежений. Та не варто опускати рук! На прикладі молодого, але вже дуже відомого українського дитячого нейрохірурга та професора зі світовим ім’ям, доведемо, що немає нічого неможливого — було б бажання.
Мемет Озек, Голова відділення дитячої нейрохірургії клініки «Аджибадем» (Туреччина), член Європейського товариства дитячої нейрохірургії (ESPN), Міжнародного товариства з дитячої нейрохірургії (ISPN), професор:
«Звичайно, дуже важливо передати свій досвід. Я завжди готовий поділитися своїми знаннями та вміннями, але чомусь так вийшло, що учнів у мене майже немає. Павло — виняток. Кілька разів пропонував йому приїхати вчитися на тривалий термін, але пацієнти його надовго не відпускають. Я не сприймаю ледарів, особливо в медицині. Спочатку і Павлові було важко приходити в операційну рано вранці, адже я починаю свій робочий день набагато раніше за інших. І це, мабуть, його єдиний недолік. Із задоволенням спостерігаю за його професійним ростом: він схоплює все на льоту. Оскільки бачу його бажання рости, то всіляко підтримую. Повірте, я буду дуже щасливий, коли мої вміння та знання допоможуть рятувати українських дітей!»
ВЗ Що вам дала вітчизняна медична освіта й у зв’язку із чим виникла потреба «добирати» необхідні знання за кордоном?
Павло Плавський, дитячий нейрохірург відділення церебральної нейрохірургії дитячого віку ДУ «Інститут нейрохірургії ім. акад. А. П. Ромоданова НАМН України» та Національної дитячої спеціалізованої лікарні «ОХМАТДИТ» МОЗ України, член Європейського товариства дитячої нейрохірургії (ESPN), кандидат медичних наукВЗ Як ви познайомилися с лікарем Озеком?
— Це було у 2009 році. Як і більшість наших лікарів, я нічого не знав про медицину Туреччини й просто погодився на пропозицію представника мережі клінік «Аджибадем» взяти участь в ознайомчому турі. До речі, до поїздки в Стамбул я й не думав про кар’єру дитячого нейрохірурга. І саме Мемет Озек змінив, а може, й перевернув мій світогляд. Сім років тому я побачив, що більшість патологій, які з певних причин є неоперабельними в Україні, отримують практичне вирішення. Мова йшла не про порятунок життя (у більшості випадків це й так зрозуміло), а про підвищення його якості у хворих дітей і про вибір оптимальної для конкретного випадку методики операції. Мене вразило, що вже тоді середня тривалість перебування нейрохірургічного пацієнта в лікарні становила 5 діб. А ми й досі не досягли таких результатів…
ВЗ А яку методику ви поїхали опановувати до Туреччини вперше?
— Це був курс з ендоскопії. На той час я самотужки почав знайомитися з цією методикою, тому в Туреччину відправили саме мене. До речі, до зустрічі з професором Озеком в нашому Інституті робили 20-25 ендоскопій на рік. Наразі ця цифра сягнула 150 (із них 100-120 — мої). Тоді, на його курсі, мені вдалося поспілкуватися з професором особисто, і він запросив мене на навчання. Тільки повернувшись додому, я дізнався, з яким легендарним лікарем мені довелося познайомитися. У світі мало спеціалістів, котрі розділяють нейрохірургію на дитячу та дорослу. А насправді доцільніше практикувати щось одне. Мемет Озек оперує лише дітей. Я вирішив, що скористаюся можливістю здобути такий досвід, і прийняв його пропозицію.
ВЗ Як надалі складалися відносини «вчитель — учень»?
— Невдовзі професор Озек запросив мене стати членом Європейської асоціації дитячих нейрохірургів. На той час він був її президентом. Для цього знадобилися рекомендаційні листи від двох дійсних членів Асоціації та моє бажання. Ніби небагато, але досі я — єдиний лікар з України в цій структурі. Тоді вперше у своєму житті я зробив доповідь англійською мовою на міжнародному з’їзді нейрохірургів. Після цього Мемет порадив мені «постгредюейт»-курс з дитячої нейрохірургії — курс підвищення кваліфікації, який проходить раз на рік протягом 4 днів. Під час цього заходу 30-35 лекторів збирають 90 дитячих нейрохірургів і занурюють їх в атмосферу цілодобового професійного спілкування. Нам начитували лекції, з нами обговорювали цікаві клінічні випадки, нас навчали інноваційним технологіям. Обговорення нейрохірургічних питань не припинялося навіть уночі, біля вогнища. Аби пройти повний курс, потрібно брати участь у цьому заході протягом трьох років, що я за допомогою професора Озека й зробив. Більше того, я свідомо пішов на друге коло: на початку сприймав дитячу нейрохірургію як новачок, тепер же активно практикую, і питання, котрі хочу поставити відомим «гуру» галузі, щороку змінюються. На цьому курсі є унікальна можливість розширити свої теоретичні знання та відшліфувати практичні навички. Один відомий французький лектор наставляв мене: «Дивися та кради знання!»… Наступного року я також братиму участь у цьому курсі, але вже як лектор.
ВЗ Ви бували з лікарем Озеком в одній операційній?
— Так, неодноразово! В операційній у Мемета одразу відчувається ієрархія: коли він заходить до зали, усі автоматично займають потрібні позиції. Завдяки такій злагодженій роботі всі чітко знають свої функції. Ніякого хаосу! Озека дуже поважають підлеглі: його прохання та вказівки виконуються на всі 100%. Це дає йому змогу повноцінно сконцентруватися на своєму першочерговому завданні та не відволікатися на дрібниці. Ззовні здається, що він дуже спокійний і стабільно зосереджений. Проте я кілька разів бачив, як професор лютує… і, честно кажучи, не заздрю його підлеглим. А в більшості випадків перебувати в операційній поруч з Озеком — могутній стимул для професійного росту! Операції проходять, як-то кажуть, на одному диханні.
ВЗ Ви працювали із професором у ролі асистента?
— Ні! За турецькими правилами, лікар не має права братися за інструмент, якщо він не отримує платню! Тому я тижнями спостерігав, як ювелірно оперує Озек. А потім, повернувшись додому, ловив себе на тому, що автоматично змінював свої рухи.
ВЗ Окрім вас там бували ще учні?
— Ні! До речі, я нещодавно дізнався, що Озек дуже рідко пускає до своєї операційної. Для багатьох було незрозумілим і дивним, що професор бере із собою на операцію якогось українського лікаря, а не передає свої знання комусь із турецьких хірургів.
ВЗ Як ви гадаєте, чому виникла така довіра?
— Важко сказати. Насправді ми постійно листуємося. Я часто консультуюся з Озеком, обговорюю свої плани або труднощі, з якими стикаюся в Україні. Ніколи не соромлюся, завжди раджуся….
ВЗ Який нетиповий для України досвід ви перейняли від Озека?
— У першу чергу — ендоскопічні методики. Далі — цінний досвід хірургії таламуса: більшість пухлин цієї ділянки, коли я починав практикувати, вважалися неоперабельними. Ще шість років тому такі втручання здавалися мені нереальними, а зараз я їх широко застосовую. Крім того, перейняв від Озека велику кількість унікальних для України методик ендоскопічних операцій. Це ніби й дрібниці, але нейрохірургія з них і складається… Правильні рухи — мінімум ускладнень, гарні матеріали — швидше відновлення.
ВЗ А що ще плануєте впровадити в майбутньому?
— Хірургічне лікування дитячого церебрального паралічу (ДЦП), чого досі немає в Україні. Мемет Озек відпрацював цілий спектр оперативних втручань при цій патології та різноманітні підходи. Звичайно, допомогти можна не всім дітям, але навіть у складних випадках ми можемо полегшити батькам догляд за такою дитиною, сприяти більшій самостійності маленького пацієнта. Діагноз ДЦП у свідомості більшості українських лікарів і, на жаль, батьків дуже перекручений. На цих дітях дуже рано ставлять хрест. Є кілька типів операцій, до яких варто вдаватися лише в певному віці — тоді вони надзвичайно ефективні. Наприклад, виконавши оперативне втручання до 6-річного віку, ми можемо дати дитині шанс самостійно ходити, а після цього віку всі намагання марні.
Я хочу створити повноцінну команду, котра працюватиме з такими пацієнтами, адже без реабілітолога, фізіотерапевта, нейрофізіолога тощо важко досягти високих результатів. Потрібне спеціальне устаткування й застосування спеціальних вправ до та після операції. Але в планах — відкрити таке відділення вже наступного року!
ВЗ Професор Озек планує вам допомагати в цьому?
— Так, це спільна мрія. Більше того, професор планує допомагати мені під час перших операцій у Києві.
ВЗ Як українські колеги ставляться до ваших «ноу-хау» родом із Туреччини?
— По-різному. Іноді спочатку питають: «Навіщо воно тобі потрібне?!» Згодом, дивлюся, й самі застосовують. А ще через місяць кажуть, що саме так вони завжди і робили. Я ставлюся до цього по-філософськи: як би «криво» колеги не прийшли до вдосконалення методик, головне, що вони це, зрештою, зробили.
ВЗ Які людські риси вас захоплюють в Озекові?
— Захоплююся його організаторськими здібностями. Якщо два роки тому я оперував 220 пацієнтів на рік, і половину — у ролі асистента, то в цьому році виконав 380 втручань — і всі як основний хірург. При такій завантаженості робота, дійсно, має бути максимально структурованою. Вражає самоконтроль Мемета і щось таке… невловиме. Одне можу сказати точно: після знайомства з Озеком я перестав були таким неорганізованим, як раніше! Він дивовижний: незважаючи на величезну кількість роботи, пише книги й конструює інструменти!
ВЗ Наскільки зараз відрізняються нейрохірургічні операційні в Україні та Туреччині?
— Звичайно, у нас немає такого мікроскопа, на якому працює Озек. Але це його надбання: клініка купила апарат особисто для нього. Подібні мікроскопи є в нашому Інституті, але дитяче відділення отримує все за «залишковим принципом». Майже 90% усього, що ми маємо, придбане за благодійні кошти.
До речі, на медичному факультеті «Аджибадему» у десяти операційних для тренування студентів устаткування краще, аніж там, де ми реально рятуємо життя. Наразі дещо відрізняється й інструментарій. Абсолютно різною є методика роботи молодшого медичного персоналу. У Мемета Озека працюють 2 медичні сестри, 3 санітари й 2 анестезіологи. І кожен з них дорожить своїм місцем, адже отримує достойну зарплатню. У нас ситуація протилежна: молодший персонал через брак коштів не тримається місця.
ВЗ Чи був ваш учитель у Києві, на вашому робочому місці?
— Він був в Одесі, у Києві — ні. Я не думаю, що йому сподобається… Але Озек колись працював у звичайній державній лікарні, тому, вважаю, різницю він розуміє.
ВЗ Ви плануєте вчитися в професора надалі?
— Так. Завдяки Озеку я підібрався до стовбура мозку, але ще потрібно напрацьовувати досвід. Крім того, Мемет віртуозно оперує краніостенози. Цьому неможливо навчитися дистанційно — треба бачити на власні очі.
ВЗ Павле, ви вже набули безцінного досвіду, чи не має спокуси поїхати працювати в іншу країну, в інших умовах?
— Вважаю, що цей момент я прогавив. Приїхавши до іншої країни, я втрачу кілька років на підтвердження кваліфікації та точно не буду виконувати стільки операцій, як в Україні. Потік пацієнтів і репутація — речі, що ростуть дуже повільно. Якщо наш Інститут один на всю Україну, і всі важкі пацієнти з регіонів їдуть сюди, то, наприклад, у Німеччині таких клінік безліч. Ну який сенс у тому, що я буду оперувати три пухлини задньої ями на рік? За таких умов неможливо стати гарним хірургом. Більше того, у мене, як я уже говорив, великі плани. І я мрію втілювати їх на батьківщині.
Розмову вела Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»
