Доки «низи» обговорювали шляхи модернізації Держсанепідслужби (ДСЕС), пропонували нові моделі її організації, «верхи» вирішили взагалі ліквідувати службу, звинувативши її у тотальному хабарництві та неефективності. Що це — очищення вогнем і мечем чи війна інтересів?
Володимир Маркович, головний державний санітарний лікар Закарпатської області, кандидат медичних наукЯкщо кажуть, що службу ліквідують із метою економії, то це — лукавство: маємо факт попереднього реформування, яке завершилося ліквідацією санстанцій по всій країні. По-перше, 2013 року було зареєстровано на 510 тис. випадків інфекційних захворювань більше, ніж у 2012-му, і сумарні втрати держави від зростання захворюваності сягнули понад 1,2 млрд грн (враховуючи витрати на лікування з бюджету та кошти населення). По-друге, скорочення майже вдвічі працівників ДСЕС обійшлося Україні в десятки разів дорожче, ніж економія фонду оплати праці вивільнених працівників: кошти пішли на виплату компенсацій, заборгованостей, перенавчання кадрів тощо. По-третє, завтра нам доведеться рахувати втрати від наслідків непродуманого реформування служби. Якщо не буде вжито належних протиепідемічних заходів, у 2015 році інфекційна захворюваність в Україні зросте — прогнозовано до 12,4 млн випадків, унаслідок чого країна втратить понад 29 млрд грн. Тож потрібно навести порядок у галузі, переглянути її функції відповідно до вимог часу. Для того є й ресурси, й кошти, й можливості. Тільки варто пам’ятати: без профілактики не буде системи охорони здоров’я. Бо лікувальна її складова забезпечує здоров’я нації лише на 3-10%.
Фахівці розуміють: без реформування санепідслужби не обійтися. Тривають дискусії щодо того, яка її модель найбільш прийнятна сьогодні для України. Я вважаю, що функції санепідслужби повинні залишитися у МОЗ, а не розпорошуватися по різних структурах. Якщо немає первинної профілактики, це вже не МОЗ, а Міністерство лікувальної допомоги, яке може бути департаментом у складі Міністерства соцзахисту. Якщо це дійсно МОЗ, воно має займатися всіма факторами, які впливають на здоров’я людей, у тому числі й станом довкілля, середовищем життєдіяльності людей (умовами їх проживання, навчання, харчування тощо), специфічною профілактикою, контролем потенційно шкідливих чинників. Якщо цього не розуміють працівники Міністерства, вони повинні радитись із вченими та медичною громадськістю. Можна обговорювати структуру служби, її функції та назву, але те, хто має займатися здоров’ям людини, не підлягає сумніву. Це — компетенція лікарів, а не фахівців, які вивчали, наприклад, фізіологію тварин. На жаль, у нас часто трапляється так, що проектувати космічний корабель беруться люди, які не вивчили і таблиці множення. І чи не кожен вважає себе фахівцем із соціальної гігієни, при цьому не знаючи навіть її азів. А «кивання» на інші країни з високим рівнем життя, де, мовляв, не існує такої санепідслужби, як в Україні, є неприйнятним в наших умовах.
Валентин Шаповал, лікар-епідеміолог ДУ «Полтавський обласний лабораторний центр ДСЕС України», кандидат медичних наук, Заслужений лікар УкраїниДСЕС України давно мала змінитися, бо вже не відповідала сучасним вимогам. До того ж, якщо ми прагнемо в ЄС, то не можемо ігнорувати рекомендації ВООЗ по удосконаленню санітарних норм і правил.
Але те, що вчинила із ДСЕС попередня влада, дискредитувавши і «розкроївши» її на власний розсуд, не пішло на користь справі. Та й нинішні можновладці, на жаль, продовжують принижувати службу, звинувачуючи її працівників у хабарництві й бездіяльності. Пропонують навіть скасувати ДСЕС, незважаючи на те, що це загрожує безпеці країни. До того ж ми стаємо свідками прямого порушення чинного законодавства — Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» поки що ніхто не відміняв і не змінювавв. Службу потрібно модернізувати, а не вщент руйнувати як щось зайве. ДСЕС України з часу її виникнення була ключовим підрозділом профілактичної медицини, сприяла запобіганню інфекційних хвороб — і вельми успішно. А що ми маємо сьогодні? У зв’язку із дерегуляцією господарської діяльності та змінами у законодавстві санепідслужба позбавлена можливості проводити раптові перевірки. Суттєво обмежено можливості запобіжного нагляду. Планові перевірки об’єктів здійснюються від 1 разу на рік до 1 разу на 5 років, залежно від ступеня ризику. Останній визначається не за продукцією, що виробляє підприємство, а за системою його оподаткування. Із серпня 2014 року перевірки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб — підприємців здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб’єкта господарювання. Це неправильно, нелогічно. Складається враження, що таке реформування проводиться в інтересах бізнесу, а не громади, бо від нього маємо лише збитки: втратили висококваліфікованих спеціалістів, об’єктивну оцінку ситуації, можливість реагувати і тим більше впливати на небезпеку.
Прикро, що деякі політики сьогодні ставлять під сумнів доцільність існування ДСЕС. Адже вона існує (нехай і в іншій організаційній формі) в Польщі, Естонії, інших країнах. А от у Грузії свого часу її дійсно було ліквідовано — і там погіршився контроль за епідситуацією.
Та й чи розумно позбавляти ДСЕС її функцій саме тоді, коли триває війна, мігрують біженці, — за складних конфліктних ситуацій епідеміологічний контроль у країні, навпаки, має бути посилений. Так було завжди, в армії навіть створювалися санепідзагони. І попри будь-який мораторій держава повинна проводити незалежний моніторинг екологічних, санітарно-епідеміологічних ситуацій, від яких залежить життя і безпека населення. Нині ця система практично зламана, ДСЕС значно скорочена, її працівникам доводиться працювати в досить складних умовах. А інфекційні хвороби й епідемії не чекають, коли і як закінчаться реформи.
Олег Рубан, начальник Головного управління ДСЕС у м. КиєвіВтім у світі не існує єдиної моделі державного органу, відповідального за ці сфери, і кожна країна на власний розсуд може вирішувати організаційно-структурні питання держуправління в цих галузях (виходячи зі своєї інституційної спроможності), що демонструє ліберальний підхід до питання євроінтеграції. В ЄС та інших країнах світу створені прогресивні діючі моделі: SANTE, ANVISA, FDA. Їх поєднує тільки функція попередження можливих ризиків негативного впливу на здоров’я людини (human security) та населення в цілому (state security). За будь-якої моделі реалізація державної політики в цьому напрямку повинна бути спрямована на інтереси головного суб’єкта економіки, її інвестора — споживача. Також має бути впроваджено систему корпоративної відповідальності за безпеку життєдіяльності (її буде перекладено на керівників чи власників підприємств, установ, організацій). Водночас, у разі переходу на декларативний принцип підприємницької діяльності, відпаде потреба в плановому нагляді та контролі, функція державного нагляду застосовуватиметься лише за наявності ризиків виникнення несприятливих подій у сфері здоров’я. Важливі напрямки державної політики — створення ефективної комплексної системи біологічної безпеки країни (на основі взаємної координації протиепідемічних та протиепізоотичних заходів); формування моделі й розвитку соціально відповідального бізнесу і громадських об’єднань у сфері санітарного та епідемічного благополуччя, сертифікації, метрології, стандартизації тощо. При цьому на рівні територіальних громад мають бути створені фонди страхування та протидії виникненню надзвичайних ситуацій. Так само на місцевий рівень має бути перенесено основну контрольну відповідальність.
Стосовно висловлювання Міністра охорони здоров’я щодо неефективності діяльності ДСЕС України, яке нещодавно оприлюднили ЗМІ. За словами академіка Л. В. Громашевського, неможливо оцінити ті події, які не відбулися. Саме відсутність несприятливих подій, що належать до компетенції ДСЕС, свідчить про ефективну роботу її фахівців.
У ст. 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров’я, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. А громадське здоров’я (здоров’я популяції) ВООЗ розглядає як ресурс національної безпеки.
Можу запевнити: працівники ДСЕС готові до впровадження реформ, однак при цьому необхідно мінімізувати ризики негативного впливу на здоров’я населення та ускладнення санепідситуації у країні.
Ольга Савенко, в. о. головного державного санітарного лікаря м. ЧеркасиДобре було б, аби до реформування ДСЕС також підходили з максимальною відповідальністю. Бо після реорганізації «зразка» 2012 року значну частину функцій служби обмежили. Відтоді ми не попереджуємо погіршення епідемічної ситуації, а найчастіше лише констатуємо такі факти.
Свого часу я мала змогу ознайомитися з системою функціонування польської санепідслужби. Вона подібна до тієї, яка існувала в Україні до реформи 2012-го, і польські колеги переконані, що це досить ефективна система санепіднагляду. В ЄС її також сприйняли, незмінними залишилися і наглядові функції.
В Україні ж повноваження ДСЕС і надалі урізають. Сьогодні навіть за наявності порушень, які загрожують здоров’ю людей, ми не можемо забороняти чи призупиняти роботу підприємств-порушників, окремі напрямки їх діяльності або реалізацію харчових продуктів. Приміром, після святкування весілля в одному із закладів громадського харчування у Черкасах велика група людей захворіла на гострий сальмонельоз, носіями якого були працівники закладу, збудника інфекції виділили з кухонного інвентарю. Ми рекомендували на кілька днів призупинити роботу закладу. Але прокуратура відреагувала на наш припис зауваженням, що епідслужба не має права цього робити, і лише суд може прийняти рішення про призупинення діяльності об’єкту. Це ж скільки часу має минути! Через кілька днів ми знову відвідали цей заклад: там працювали ті ж люди, використовували той самий інвентар. Чи не краще було б, аби прокуратура робила свої висновки щодо правильності перевірки, перевищення повноважень, перешкоджання роботі закладу після завершення справи нашими фахівцями?
У нас відібрали навіть таку функцію, як робота зі зверненнями громадян. Відтепер маємо перенаправляти скарги населення на недоброякісні харчові продукти, забруднення атмосферного повітря тощо на Кабмін, де вирішуватимуть, чи такі заяви розглядати! Ми надсилаємо, але відповідей «згори» так і не отримуємо.
Ліквідовано і функцію ДСЕС щодо відведення земельних ділянок під об’єкти. Відтепер ресторани, домоволодіння, інші об’єкти будують де завгодно — хоч у рекреаційній зоні!
Із серпня 2014 року накладено мораторій на будь-які перевірки. Це стосується і шкіл, і дошкільних та лікувальних закладів, і промислових підприємств, навіть тих, які є значними джерелами забруднення повітря, де робітники працюють у шкідливих умовах. Не контролюються й об’єкти торгівлі харчовими продуктами, громадського харчування, підприємства харчової промисловості. Мораторій подовжено до 1 липня 2015 року. При цьому ми якимось чином повинні забезпечити епіднагляд за проведенням літнього оздоровчого сезону. Незрозуміло, як це зробити, адже ми не можемо перевіряти дитячі табори, інші об’єкти відпочинку. Як проводити нагляд за станом підготовки пляжів? Ми не зможемо заборонити функціонування пляжу, навіть якщо там вода не відповідатиме нормам, лише повідомимо про це власнику й надамо йому рекомендації. Так само ми не можемо призупиняти навчальний процес у загальноосвітніх закладах, якщо кількість відсутніх учнів через ГРВІ та грип перевищує 30%. Раніше такий захід істотно впливав на зниження показників епідзахворюваності в дітей.
Тож не дивно, що внаслідок такого реформування у Черкасах помітно погіршилася епідемічна ситуація. У 2014 році зросла кількість гострих кишкових інфекцій, зокрема ротавірусних ентеритів, показник захворюваності на які збільшився порівняно з 2013-м майже на 30%. Збільшується кількість випадків туберкульозу органів дихання, зростає рівень захворюваності на вірусні гепатити, краснуху тощо. Ситуація й надалі буде загострюватися, адже ми йдемо шляхом гасіння пожеж, а не запобігання їм.
Так, служба потребує реформування, але виваженого і розумного. Натомість Черкаська міська ДСЕС була скорочена майже на 75%. За нинішньої чисельності працівників неможливо ефективно виконувати навіть ті обмежені функції, які нам ще залишили.
Сьогодні служба знаходиться у «підвішеному» стані. Ми не знаємо, чи фінансуватимуть службу, чи існуватиме вона взагалі. Постанова Кабінету Міністрів за №442 не передбачає цілісності ДСЕС. Із перших рядків документа проглядається курс на розділення санепідслужби, розпорошення її функцій, передачу їх іншим структурам. А гігієна дітей та підлітків у жодних законодавчих проектах взагалі не прослідковується. Так само невідомо, куди подінеться епідеміологія як фрагмент епідслужби. Проведення проти-епідемічних заходів в осередках інфекційних захворювань, можливо, перекладуть на лікарів інших спеціальностей. Але цим повинні займатися лікарі-епідеміологи!
Упродовж багатьох років фахівці служби сумлінно виконували свою роботу. Приміром, свого часу в Черкасах щороку реєстрували 2-2,5 тис. випадків гепатиту А, дизентерії. Нині маємо 2-5 таких випадків. Тому хтось вирішив: усе добре, спокійно, служба не потрібна. Я вважаю, що відбувається лобіювання інтересів бізнесу, якому вимоги ДСЕС незручні. Влада повинна визначитися, чи буде вона забезпечувати санітарну та епідеміологічну безпеку населення. Не важливо, як називатиметься служба, котра буде це робити, головне, щоб вона була цілісною структурою, ефективно виконувала свої функції і мала на це відповідні повноваження.
Степан Дністрян, керівник Тернопільського обласного лабораторного центру ДСЕС УкраїниДо того ж останнім часом почали прикривати і «згладжувати» статистику, приміром щодо захворюваності на туберкульоз. Наша служба вважає, що нині в області з цим катастрофа, а за інформацією інших служб у нас повне благополуччя. Хоча практично щодня реєструємо 5-6 нових випадків туберкульозу у дітей, підлітків, декретованого населення. Куди ми дійдемо з такими показниками?! На жаль, не маємо жодних важелів впливу на ситуацію.
Я поділяю ідею створення служби громадського здоров’я, серед основних функцій якої буде санепіднагляд та профілактична робота. Така модель підходить Україні. Однак не зовсім зрозумілі перспективи поєднання служби боротьби зі СНІДом та санепідемслужби. Можливо, в інших країнах ці 2 структури добре уживаються під одним дахом, але в Україні вже створено центри, стаціонари, де займаються профілактикою, лікуванням ВІЛ/СНІДу. Окрім того, я не погоджуюся з тим, щоб служба фінансувалася коштами місцевих громад, — тоді вони на власний розсуд визначатимуть пріоритетні напрямки діяльності та фінансуватимуть її за залишковим принципом. Раніше політика державного санітарного нагляду вибудовувалася так, щоб уникнути залежності служби і забезпечити об’єктивність її розслідувань, — цьому сприяло вертикальне підпорядкування центру. В разі зміни фінансування місцеві органи влади отримають усі важелі впливу на службу. Повна ж руйнація інфраструктури ДСЕС може призвести до непоправних наслідків. До речі, в Японії, США готують лікарів санітарно-гігієнічного профілю, адаптувавши наші програми, а ми занапастили ці факультети в медичних університетах. Ліквідували, бо вони нам не потрібні?
