ДВА ПИШЕМО, ТРИ УЯВЛЯЄМО?

Якою має бути сьогодні заробітна плата медичного працівника? Не з точки зору соціальної справедли­вості – про це окрема розмова (з огляду на рівень складності, особливості його праці та відповідаль­ності, а також на реальний прожитковий мінімум та рівень інфляції), а згідно з чинним законодавством України? Відповіді на ці запитання розглянемо на прикладі посадового окладу лікаря без категорії.Андрій ОЛІЙНИК, юрист Львівської обласної організації профспілки працівників охорони здоров’я, асистент ка­федри організації управ­ління охорони здоров’я Львівського НМУ імені Данила Галицького.

РАМКИ ЗАКОНУ

Здебільшого заклади охо­рони здоров’я перебувають у комунальній та державній власності, а тому питання розміру оплати праці визна­чається законодавством у межах бюджетних асигну­вань. Зокрема, основними нормативно-правовими ак­тами є постанова Кабінету Міністрів України №1298 від 20.08.2002 р. «Про оплату пра­ці працівників на основі Єди­ної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закла­дів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», а також спільний наказ Мініс­терства праці та соціальної політики України і МОЗ Укра­їни №308/519 від 05.10.2005 «Про впорядкування умов оплати праці працівників за­кладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» (надалі – Умови), який прийнятий на виконан­ня зазначеної постанови.

Без сумніву, вказані акти не можуть суперечити за­конам – Кодексу законів про працю України, Закону Укра­їни «Про оплату праці» та ін­шим, які встановлюють дер­жавні мінімальні гарантії з оплати праці.

Структура заробітної пла­ти, зокрема посадові оклади (тарифні ставки) медичних працівників, формується на підставі Єдиної тарифної сітки та дорівнюють розміру тариф­ної ставки робітника першого тарифного розряду, помноже­ного на тарифний коефіцієнт, який відповідає тарифному розряду працівника.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2.5 Умов лікарю без катего­рії встановлено 10 тарифний розряд, якому відповідає та­рифний коефіцієнт 1,82.

Згідно з вимогами статті 6 Закону України «Про оплату праці» тарифна ставка ро­бітника першого тарифного розряду встановлюється у розмірі, що перевищує зако­нодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати. Своєю чергою мінімальна за­робітна плата встановлюєть­ся у розмірі не нижчому від розміру прожиткового міні­муму для працездатних осіб (стаття 9 Закону).

НЕВТІШНІ РЕАЛІЇ

Із 1 квітня 2012 року роз­мір мінімальної заробітної плати, як і прожитковий міні­мум, становив 1094 грн (За­кон України «Про Державний бюджет України на 2012 рік»).

Виходячи з цього, посадо­вий оклад лікаря без категорії за період квітень-червень не повинен бути менш як 1991 грн (1094 грн х 1,82). Однак у цей період він становив 1445 грн, оскільки в даному ви­падку Кабінет Міністрів Укра­їни визначив розмір тарифної ставки робітника першого тарифного розряду чомусь у сумі 794 грн, що значно мен­ше за розмір мінімальної за­робітної плати.

Таким чином, номінально щомісячна різниця тарифної ставки, яку недоотримав лі­кар без категорії, становить приблизно 546 грн, із вищою категорією (13 тарифний роз­ряд) – 681 грн; лікар-хірург чи лікар загальної практики–сі­мейний лікар без категорії (11 тарифний розряд) – 591 грн, а з вищою категорією (14 тарифний розряд) – 726 грн.

До слова, зміна до стат­ті 13 Закону України «Про оплату праці», внесена За­коном України «Про Держав­ний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих ак­тів України» від 28.12.2007, згідно з якою оплата праці працівників установ і орга­нізацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань – ви­знана неконституційною рі­шенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 р.

За таких умов, на розмір посадового окладу не впли­ває зміна розміру мінімаль­ної заробітної плати, що мало б відбуватися автоматично. Так, із 1 липня 2012 року роз­мір мінімальної заробітної плати становить 1102 грн, із 1 жовтня – 1118 грн, із 1 грудня – 1134 грн. Натомість, згідно з Постановою КМУ від 11 січ­ня 2012 р. № 10 у 2012 році тарифну ставку працівника першого тарифного розря­ду встановлено у розмірі 794 грн – із 1 квітня, 802 грн – із 1 липня, 807 грн – із 1 верес­ня, 823 грн – із 1 жовтня, 839 грн – із 1 грудня. Як бачимо, відбувається поступове сим­волічне збільшення на кілька гривень.

Суми підвищень, доплат та надбавок розраховуються від тарифної ставки, а відповідно, заробітна плата пропорційно зростатиме.

Скажімо, якщо посадовий оклад збільшується за умо­в а м и о п л а т и праці, на­приклад, на 50%, то щомісячна заробітна плата лі­каря без категорії має становити у вказаному періоді вже 2987 грн, а не 2168 грн, як є в дійсності. Таким чином, різниця, яку недо­отримав лікар, становить уже 819 грн, а для лікаря загальної практики–сімейного лікаря з вищою категорією – 1089 грн. Зі збільшенням відсоткового розміру підвищень, доплат та надбавок відповідно зроста­тиме і вказана різниця.

І це ще не все. Вказані суми могли б бути ще вищими. Адже і досі є чинною норма пункту ж) статті 77 Основ за­конодавства України про охо­рону здоров’я, яка передбачає встановлення для медичних працівників у державних та комунальних закладах охо­рони здоров’я середніх ставок і посадових окладів на рівні не нижчому від середньої за­робітної плати працівників промисловості. Саме посадо­вий оклад лікаря без катего­рії орієнтовно дорівнював би середній зарплаті у промис­ловості, яка згідно з даними Державної служби статис­тики України в березні 2012 року становила 3361 грн.

НА ЧИЄМУ БОЦІ СУД

До речі, зміни до даної норми, внесені Законом про Державний бюджет на 2008 рік від 28.12.2007 р., згідно з якими встановлення у дер­жавних закладах охорони здоров’я посадових окладів (тарифних ставок) здійсню­ється на основі Єдиної тариф­ної сітки у порядку, визна­ченому Кабінетом Міністрів України, також були визнані неконституційними рішен­ням Конституційного суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 р.

Водночас, згідно з пунктом 3) Прикінцевих положень Закону України «Про Дер­жавний бюджет України на 2012 рік» норми і положен­ня окремих законів, зокрема статті 77 Основ законодав­ства України про охорону здоров’я, застосовуються у порядку та розмірах, встанов­лених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Держав­ного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік. Причому у своєму рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 щодо тлумачення норм Конституції України та Бюджетного кодексу України Конституційний суд Украї­ни опосередковано створив підґрунтя та обґрунтування правомочності такої норми, незважаючи навіть на те, що такі висновки суперечать по­передньому рішенню цього ж суду.

Оскільки держава бере на себе певні зобов’язання че­рез прийняття відповідних законів, вона повинна їх і ви­конувати. Адже в Конституції проголошено, що Україна є правовою державою, в якій визнається та діє верховен­ство права. А стосовно бю­джетного фінансування, то самі по собі бюджетні асигну­вання не є правовою підста­вою для оплати праці, а лише її джерелом.

При цьому варто згадати, що ще жодного року не ви­конувалася норма фінансу­вання охорони здоров’я на рівні не менш як 10% ВВП, що передбачена статтею 12 Основ законодавства України про охорону здоров’я. Цей по­казник сьогодні не становить навіть і третини потрібних видатків. А це, погодьтеся, питання не стільки наявнос­ті в державі фінансових ре­сурсів, як справедливого та, головне, законослухняного їх розподілу.

За таких умов влада (без будь-якої персоніфікації) має стати відповідальною та повернутися обличчям до людей у білих халатах. Інакше вибух соціальної на­пруженості у галузі охорони здоров’я неминучий.