Сучасну охорону здоров’я вже неможливо уявити без застосування засобів електронного зв’язку, обробки та зберігання інформації.
В Україні говорять про це досить давно. Однак спроби створити загальнодержавну систему електронної медицини наштовхуються як на відверте нерозуміння і небажання медиків до впровадження чогось нового, так і на об’єктивні перешкоди. Серед них — жалюгідний стан комп’ютерного забезпечення закладів охорони здоров’я і хронічна відсутність коштів на виправлення цієї ситуації, непідготовленість рядового лікаря до користування цією системою та значна кількість лікарів передпенсійного й пенсійного віку, а також ціла низка законодавчих «білих плям» у дотриманні конфіденційності медичної інформації при використанні електронної охорони здоров’я тощо.
Що ж являє собою електронна охорона здоров’я як цілісна система? Як вона «працює» у світі? І, зрештою, чи готова Україна до її запровадження?
Високі технології підкорюють світ
Електронна медицина належить до сфери високих технологій (англ. — high technology, hi-tech), на які нині роблять основну ставку в усьому світі. Найбільш наукоємні галузі промисловості, які також належать до hi-tech, так чи інакше дотичні до прогресу медицини та окремих її галузей (приміром, біотехнології, нанотехнології, інформаційно-комунікативні технології). Досягнення в цих галузях тісно переплітаються і взаємно використовуються.
ВООЗ неодноразово оприлюднювала документи, що стосуються різних процесів медичної інформатизації. Найґрунтовнішою та найважливішою є «Резолюція А58/21 «eHealth/Електронна охорона здоров’я», у якій чітко визначені переваги, можливості й напрямки розвитку подальшої інформатизації. Зокрема, у ній зазначено: «Електронна система охорони здоров’я повинна вплинути на системи охорони здоров’я шляхом підвищення ефективності медичного обслуговування і поліпшення доступу до медико-санітарної допомоги, особливо у віддалених районах, для інвалідів і осіб літнього віку. Вона має принести користь провайдерам медико-санітарних послуг, фахівцям і кінцевим споживачам за рахунок підвищення якості обслуговування і зміцнення здоров’я. Вона також повинна позитивно позначитися на вартості медичної допомоги в результаті скорочення числа зайвих обстежень та їх дублювання. Зміцнення охорони здоров’я за допомогою системи електронної охорони здоров’я може сприяти реалізації основних прав людини в результаті підвищення рівня справедливості, солідарності, якості життя і якості медико-санітарної допомоги».
Впровадження засад електронної медицини передбачено Програмою Європейського Союзу «Європейська стратегія здоров’я-2020» та вітчизняною «Стратегією розвитку інформаційного суспільства в Україні». В українському документі електронною медициною названо діяльність із використанням електронних інформаційних ресурсів у галузі охорони здоров’я та забезпечення оперативного доступу медичних працівників і пацієнтів до них.
Нині у багатьох країнах світу (навіть із середнім і низьким рівнем доходу) інформаційно-комунікаційні технології використовують дедалі частіше, з різною метою і в різних галузях охорони здоров’я. Як свідчать дослідження, опубліковані ВООЗ у 2012 році, 42% програм, які використовують ці технології, застосовують їх для розширення географічного доступу до послуг охорони здоров’я, 38% — для підвищення якості обробки даних, 31% — для полегшення спілкування між пацієнтами та лікарями за межами кабінету лікаря, 17% — для удосконалення діагностики та лікування, 8% — для боротьби з шахрайством і зловживаннями, 4% — для оптимізації фінансових операцій. Найбільше задіяний для цього телефонний зв’язок — 71% усіх програм, комп’ютерна мережа — 39%. Прикметно, що 47% таких програм у сфері охорони здоров’я працюють за рахунок спонсорських коштів.
Від картки пацієнта до кібермедицини
Електронна охорона здоров’я охоплює широкий спектр послуг і систем на стику медицини та інформаційно-комунікативних технологій.
♦Електронні медичні реєстри. Створення єдиної інформаційно-аналітичної системи обліку стану здоров’я населення на основі електронної ідентифікації пацієнтів у закладах охорони здоров’я (у вигляді електронних реєстрів) є принципово новим підходом до реформування медичної галузі в Україні.
І переваги такої системи очевидні. Електронні медичні реєстри дають змогу передавати дані пацієнта (від первинної до третинної ланки). Зрештою, це звільнить лікарів від «прірви» рутинної писанини. Адже левова частка часу, що відводиться на прийом одного пацієнта, іде не на його опитування та огляд,
а на запис отриманих результатів у амбулаторну карту.
♦Електронна рецептура. З впровадженням обов’язкового рецептурного відпуску ліків на лікаря ляже ще один тягар — виписування рецептів, що також відбирає чимало часу. Система електронної рецептури значно полегшує цей процес, забезпечуючи доступ до опції призначень, друкування рецептів, а іноді й електронної передачі їх від лікарів до фармацевтів.
Як приклад — така система працює у Хорватії, де, до речі, лікарі взагалі практично не обтяжені писаниною — за програмою електронної медицини eHealth у Хорватії впроваджено електронні картки пацієнтів, електронна рецептура й електронні направлення лікарів, що у підсумку дає змогу економити 1 млн євро на рік лише на канцелярських товарах. А кількість контактів пацієнтів із лікарями і взагалі із системою охорони здоров’я таким чином вдалося зменшити втричі! Приміром, лікарня в Задарі приймає понад 250 тис. амбулаторних пацієнтів на рік. Усі 450 лікарняних комп’ютерів «зав’язані» в локальну мережу, яка, своєю чергою, інтегрована у центральну систему охорони здоров’я. Лікарняна система включає реєстрацію і виписку пацієнтів, електронні карти, документацію медсестер, систему харчування, аптеки і фінансове обслуговування. Паперові носії у лікарні майже не використовуються — окрім випадків, коли пацієнт наполягає на наданні йому паперового варіанта медичної карти. Але така потреба виникає рідко — пацієнти завжди можуть отримати доступ до своєї картки через Інтернет. Усі звіти для контролюючих органів і страхових компаній теж формуються автоматично.
А в загальній лікарні в Госпічі комп’ютерна система допомагає впоратися з проблемою віддаленого запису, оскільки лікарня обслуговує малонаселену область (щільність населення — приблизно 10 осіб на 1 кв. км, радіус обслуговування — близько 70 км). Тож лікар із «дрібнішої» лікарні через електронну систему може швидко записати пацієнта на обстеження в загальній лікарні Госпіча (таке направлення в особисту електронну карту пацієнта можна внести з будь-якого медичного закладу).
До того ж до центральної системи охорони здоров’я Хорватії підключені й аптеки. Кожний громадянин має пластикову карту медичної страховки, яка одночасно виконує функцію рецепта і платіжного засобу. Скориставшись такою картою покупця, фармацевт може побачити виписаний йому лікарем рецепт у централізованій системі. Оплата препарату також відбувається за допомогою карти — в рамках страхового лікарського забезпечення.
Хорватія почала запроваджувати проект eHealth у 2002 році і впродовж 10 років на його реалізацію витрачено приблизно 15 млн євро.
♦Телемедицина. Це надбання сучасності — надзвичайно зручний та ефективний метод надання медичних послуг там, де відстань є критичним чинником. Окремо виділяють кібермедицину — консультування через мережу Інтернет. Про стан та перспективи розвитку телемедицини в Україні говорилося багато, вдалося досягти низки реальних здобутків, однак цей проект і досі не вийшов за межі пілотного. Натомість в інших країнах світу цей напрям бурхливо розвивається.
Приміром, уряд Нової Зеландії ще у 2011 році почав створювати зрозумілу й доступну для населення систему телемедицини, запустивши перший пілотний проект. Нині там уже діють консультаційні лінії, на які впродовж року надходить приблизно 2 мільйони дзвінків. Однак ці служби досі не пов’язані між собою, у кожної з них існує власний колл-центр, окремий номер телефону й окрема система сортування викликів.
Цього року в Новій Зеландії мають намір розгорнути нову національну систему телемедицини, яка дасть змогу громадянам країни отримувати медичні консультації телефоном або через Інтернет. МОЗ Нової Зеландії створить 9 телефонних консультаційних ліній, робота яких буде організована за тематикою запитань населення (травми, отруєння, стан депресії тощо). Крім цього, новозеландці зможуть отримати консультацію за допомогою онлайн-чату, електронною поштою або через мобільні повідомлення. Пріоритетом нової телефонної служби буде підвищення якості життя та поради у разі отримання травм.
Просто й дешево
Зрештою, електронна медицина вміщує в собі не лише ті напрямки, які на слуху майже у кожного українця — телемедицина, електронні реєстри. Зокрема, йдеться про такі складові, як:
→споживча інформатика в охороні здоров’я, тобто використання медичних електронних ресурсів здоровими людьми або пацієнтами переважно з метою профілактики;
→системи управління медичними знаннями. Як приклад — огляди медичних видань, соціальні мережі для лікарів, спеціалізовані бази даних, у тому числі й наукометричні — Scopus, Webscience; системи тривалої медичної освіти (Coursera, Medscape і MDLinx);
→віртуальні команди фахівців охорони здоров’я, які співпрацюють і обмінюються інформацією про пацієнтів за допомогою цифрового обладнання для забезпечення так званої трансмуральної, або наскрізної, допомоги (взаємозв’язок між первинною та вторинною ланками медичної допомоги);
→мобільна медицина — передбачає використання мобільних пристроїв у процесі збору медичної інформації про пацієнтів та передавання її лікарям, а також моніторинг (у режимі реального часу) життєво важливих функцій організму пацієнтів і безпосереднє дистанційне надання допомоги (через спеціальні мобільні пристрої).
Проекти мобільної медицини не лише розширюють доступ до медичної допомоги та інформації з питань здоров’я, а й підвищують можливості діагностики, моніторингу та своєчасного відстеження захворювань. Водночас вони надають багато корисної інформації для пацієнтів, розширюють доступ до медичної освіти і професійної підготовки працівників охорони здоров’я.
За даними ВООЗ, у рамках мобільної медицини реалізуються різні типи послуг: медичні інформаційно-довідкові служби/телефонні служби медичної допомоги; безкоштовні екстрені телефонні служби; дотримання режиму лікування (відправка голосових чи текстових повідомлень із нагадуваннями про прийом ліків); нагадування про візит до лікаря; використання текстових повідомлень щодо зміцнення здоров’я або інформування цільових груп пацієнтів. Мобільна медицина працює на підвищення інформованості населення (ігри або вікторини на актуальні теми охорони здоров’я, приміром, ВІЛ/СНІД), також вона мобілізує реагування громадської охорони здоров’я на надзвичайні ситуації, активно сприяє дослідженням у галузі охорони здоров’я та епіднагляду, контролю за пацієнтом, працює на систему підтримки прийняття рішень тощо.
Здавалося б, така «дрібниця», як нагадування про візит до лікаря через мобільний зв’язок, набуває дедалі більшого поширення у високорозвинених країнах (у 71% таких країн існують подібні ініціативи). І саме через те, що це аж ніяк не «дрібниця». У Великій Британії порахували, що неявки на амбулаторний прийом до лікаря забудькуватих пацієнтів обходяться бюджету приблизно у 790 млн фунтів стерлінгів на рік! Натомість мобільна медицина може вирішити цю проблему просто і з максимальною економічною ефективністю.
Як завжди, проблема фінансування будь-яких нововведень в Україні стає наріжним питанням, а почасти й головною перешкодою для їх запровадження. Це стосується і електронної медицини (навіть окремих її складових). Досвід низки країн світу, де електронну охорону здоров’я вже впроваджено, засвідчив, що кошти, вкладені у неї на закупівлю та обслуговування обладнання, розробку програмного забезпечення, навчання персоналу тощо, сповна окупаються протягом кількох років, особливо, якщо врахувати зростання рівня здоров’я населення внаслідок підвищення доступності та якості медичної допомоги. Безперечно, запровадженню електронної системи охорони здоров’я України повинні передувати ретельні біоекономічні розрахунки.
Коли прилетить «перша ластівка»?
Безперечно, при побудові нової системи охорони здоров’я в Україні слід дотримуватися не принципу «Що дешевше, то краще», а принципу «Максимально ефективна допомога за наявні в державі ресурси», при цьому не забуваючи радитися з громадськістю і роз’яснювати населенню: а що ж, власне, пропонується зробити, які очікувані вигоди на найближчу і віддалену перспективи? Електронна медицина якраз і має стати тією «першою ластівкою», яка здатна позбавити вітчизняну охорону здоров’я існуючих «стагнаційних» тенденцій. Що зробити, аби наблизити ці зміни?
Найперше — якомога більшу увагу слід приділяти адекватній підготовці і підвищенню кваліфікації медичних кадрів. Щоб комп’ютерна техніка, яку закуповують (хоч і не в тому обсязі, як того потребує час), була для медиків не забавкою, таким собі «настільним ігровим центром», а незамінним помічником у роботі.
Також сьогодні потрібно усвідомити, що впровадження електронної медицини неможливе без зміни системи охорони здоров’я в цілому. На часі науково й економічно обґрунтовані, зважені, законодавчо закріплені зміни у структурі галузі, принципах взаємодії різних ланок надання медичної допомоги, засадах фінансування, удосконаленні підготовки кадрів тощо. Галузі потрібне не «латання дірок», а реальні зміни, і не лише такі, що позбавлять населення окремих незручностей чи труднощів у отриманні медичної допомоги, а й ті, що зроблять медичну допомогу в цілому ефективнішою і доступнішою — з використанням усіх світових здобутків. У тому числі і тих, що стали надбанням електронної медицини.
