Для України, котра героїчно бореться з епідеміями то кору, то дифтерії, поняття біобезпеки пов’язане не з біотероризмом, а швидше з недбальством у системі охорони здоров’я. Світ же не на жарт стурбований останніми подіями: Національний інститут охорони здоров’я США (NIH) наприкінці 2017 року зняв мораторій, що забороняв фінансування робіт із модифікацій пандемічних вірусів. Вашингтон схвалив забезпечення відповідних лабораторних досліджень. Рішення супердержави запустило бурхливу полеміку в наукових колах і розділило вчених на два табори.
На випередження
Чимало експертів схвалюють цю резолюцію, адже, на їх думку, вищенаведений мораторій поховав багато життєво важливих досліджень, що «допомагають вченим краще зрозуміти, як поширюються небезпечні організми, та виконують величну місію зі спинення епідемії». (Тут цитуються слова Тома Фрідена, директора Центру з контролю і профілактики захворювань (CDC), установи, як стане зрозуміло згодом, зовсім небездоганної.)
Цікаві та безстрашні вірусологи з нетерпінням чекають на повторне відкриття «забанених» досліджень. Зокрема, найближчим часом мають відновити експерименти зі збудниками трьох захворювань: грипу, тяжкого гострого респіраторного синдрому (ТГРС, SARS) і близькосхідного коронавірусного респіраторного синдрому (БВРС, MERS).
Ті, хто вітає відновлення цих вибухонебезпечних проектів, виправдовують свою радість тим, що фінансування подібних досліджень дасть змогу вченим збагнути природу цих вірусів і розробити методи протидії ще до початку епідемій. Ці альтруїстичні наміри підтверджує у своїй заяві директор NIH Френсіс Коллінз: «Важливо досконально вивчити збудників інфекцій, щоб розробити ефективні відповідні стратегії на швидко мутуючі патогени, які загрожують здоров’ю населення». Правда, «вивчати» і «модифікувати» — поняття не тотожні.
Людський фактор
Проведення вказаних експериментів усе ж дуже хвилює, адже, «граючись у бога», епідемію набагато простіше спричинити, аніж зупинити чи запобігти їй. Багато вчених стривожені потужністю новітньої біологічної зброї, над якою досить легко втратити контроль.
Аргументи противників зняття мораторію також справедливі та логічні. Як приклад вони наводять цілком вірогідний розвиток подій із вірусом лихоманки Ебола. Зараз він передається тільки через прямий контакт з інфікованими біологічними рідинами, але одна необережна генетична модифікація — і збудник отримає чудову можливість поширюватися ще й повітряно-краплинним шляхом. Після відміни мораторію такий сюжет цілком допустимий не у sci-fi серіалі, а в реальності. Дійсно, якщо мова йде про генетичне маніпулювання вірусами, то будь-яка необережна вставка коду (а в багатьох випадках важко передбачити всі ефекти трансмісії) зробить їх заразнішими або навіть смертоноснішими. А поширювати їх можуть не тільки біотерористи — із цим завданням чудово впораються й співробітники лабораторій.
Поки прихильники генетичних маніпуляцій з небезпечними вірусами розповідають про чудове та безпечне майбутнє, їх противники нагадують їм про реальні помилки, допущені в не такому вже далекому минулому, а такі докази набагато вагоміші. Насправді мораторій 2014 року було введено не без підстав: тоді 75 (інші джерела наводять цифру 86) співробітників CDC випадково заразилися сибіркою через те, що порушили протокол поводження з Bacillus anthracis.
Приблизно в той самий час набув розголосу інший казус: на території університетського містечка в Бетесді (штат Мериленд) у картонній коробці, яка стояла у звичайнісінькому холодильнику, були виявлені флакони з вірусом віспи. На щастя (і на подив скептиків), ніхто тоді не заразився. Але нагадаємо, що офіційно цей екстремально контагіозний вірус має зберігатися тільки у двох сховищах: у лабораторії CDC в Атланті й Національному дослідницькому центрі вірусології та біотехнології в Новосибірську.
Згадана історія підводить до іншої проблеми — абсолютної секретності таких досліджень (саме про неї й турбуються послідовники теорії змови). Утім, таємнича атмосфера бентежить не тільки конспірологів, адже за демократичними стандартами суспільство має бути в курсі подібних «досліджень». Але, як усі чудово усвідомлюють, — не буде. Проте функціонери обіцяють «взяти до уваги колишні помилки», клянуться їх не повторювати та бути на сторожі. А Семюел Стенлі, Голова Національної наукової консультативної ради з біобезпеки (NSABB), навіть заявив, що… найголовніший біотерорист — це природа, тому «потрібно щось терміново вирішувати».
Інфекційні першоджерела
Насправді у словах чиновника є дещиця істини: природа може творити, а може і вбивати. Але саме дещиця, бо, коли мова йде про біотероризм, то природа дає людям лише матеріал, аби вбивати інших в «оптових» масштабах.
Історія біотероризму із застосуванням інфекційних агентів налічує тисячоліття. Цей мілітаристично-біологічний напрямок не настільки тісно пов’язаний з науковим прогресом, як видається на перший погляд. Першою біозброєю стала Yersinia pestis: за деякими джерелами, ще до нашої ери конфліктуючі сторони (в Ізраїлі, Єгипті, Ассирії) посилали до сусідів худобу, заражену чумою. Ассірійці також отруювали джерела питної води своїх ворогів ріжками (Claviceps purpurea). Через століття «цивілізовані» греки додумалися змащувати стріли перегноєм, а деякі лучники вмочували вістря в трупи, що розкладалися. Римляни у війні за Карфаген завалювали ворожі поля та джерела води трупами тварин.
Чума все ж стала і першою, і найпопулярнішою (і найактуальнішою). В 1346 році під час осади майже неприступного морського порту Кафи (нині Феодосія), який контролювали генуезці, від епідемії чуми постраждали татари. Утім, вони обернули своє лихо на користь — закидали місто трупами хворих й тим самим ініціювали епідемію у ворожому таборі, яка змусила війська генуезців відступити та забезпечила татарам перемогу.
Цей випадок записав в 1349-му італійський нотаріус Габріель де Муссіс: італійці, що втекли із Кафи, принесли чуму в Європу і запустили другу на континенті пандемію. Потім воєначальники середньовіччя часто користувалися цим «татарським лайфхаком», перетворюючи жертв різноманітних інфекційних захворювань на зброю.
Утім, біотероризм минулого розвивався не тільки шляхом плагіату: задокументовано низку інших епідеміологічних «винаходів»:
- 1495 рік: іспанці підмішували кров хворих на лепру у вино, щоб продавати його в Неаполі своїм ворогам французам;
- 1763 рік: командувач британськими військами в Північній Америці сер Джефрі Амхерст придумав поширювати ковдри з вірусом віспи (ними вкривалися хворі) серед «негостинних» племен імунологічно наївних корінних американців;
- 1797 рік: Наполеон звелів наповнити рівнини навколо італійського міста Мантуї водою з метою поширення малярії;
- 1863 рік: під час Громадянської війни у США конфедерати продавали одяг померлих від жовтої лихоманки військам Союзу;
- I світова війна: німецькі та французькі війська використовують одне проти одного збудників сапу і сибірки;
- II світова війна: японці намагаються перемогти за допомогою вірусів чуми, сибірки та інших захворювань. Цей досвід, хай і не дуже вдалий, «надихнув» військових з інших країн розпочати роботу над програмами з виготовлення біологічної зброї.
Найкращі кандидати
Найчастіше використовуваними та найперспективнішими інфекційними агентами для створення біологічної зброї на сьогодні вважають:
- бактерії: Bacillus anthracis (сибірка), Francisella tularensis (туляремія), Yersinia pestis (чума), а також ботулічний токсин;
- віруси: віспи, геморагічних лихоманок.
Нещодавно із цього переліку вилучили Brucella spp. (бруцельоз), Vibrio cholerae (холера), Burkholderia pseudomallei (меліоїдоз), Coxiella burnetti (ку-гарячка) разом зі стафілококовим ентеротоксином і мікотоксинами.
Непевні висновки
Як бачимо, проблема біотероризму полягає не в природі, і навіть не у вірусах чи бактеріях — вона у людській сутності. І нехай історія біотероризму містить занадто мало доведених та безаперечних фактів, аби робити якісь прогнози відносно наслідків відміни мораторію, себе ми все-таки знаємо. Тому передбачити їх можемо вже зараз.
Підготувала Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»
