Якби в Литві раптом задумали знімати медичний телесеріал на кшталт «Швидкої допомоги» або «Доктора Хауса», то на роль головного героя можна було б сміливо пропонувати доктора Еугеніюса Лесінскаса. Цей лікар досяг справжнього успіху, незважаючи на молоді роки. Він уже носить звання професора, очолює Центр хвороб вуха, горла й носа Сантарішської клініки Лікарні Вільнюського університету, керує навчальним центром медичного факультету за своєю спеціальністю і проводить унікальні операції, які повертають слух не тільки тим, хто позбувся його через хворобу, а й тим, хто не мав його з самого народження. Завдяки професору Лесінскасу вже більше двох сотень таких малюків у Литві мають здатність чути, а отже, і можливість навчитися говорити.
Долю вирішила… дівчина
— Лікарів у моєму роду ніколи не було. Закінчуючи школу, я не зовсім розумів, чого хочу далі. І в дитинстві ніколи не «лікував» кішок-собачок або ляльок. Хоча мама говорила, що, можливо, варто подумати про медицину. Я завжди віджартовувався, що вже ким-ким, а лікарем точно ніколи не буду. Просто добре вчився в школі і міг вільно обирати, куди вступати. Мені були цікаві історія, право, я мріяв про фах юриста. Але коли подивився, скільки народу претендує вчитися на юридичному і скільки там місць, зрозумів, що шансів на успіх у мене все ж таки замало. Ось тут вперше подумав про медицину, тим більше, що одна зі знайомих дівчат мріяла бути лікарем і багато про це говорила. «За компанію» з нею я й пішов на медичний факультет. Дівчина вступила одразу, я ж набрав потрібні бали тільки з другого разу.
Навчання в університеті йшло добре. Звичайно, як будь-якого чоловіка, мене приваблювала хірургія. Коли справа дійшла до вузької спеціалізації, мені запропонували отоларингологію. Сам би я, ймовірно, до цього не додумався, але допоміг колишній завідувач того відділення, яким я зараз керую. Напевно, мені просто пощастило — я потрапив у процес зміни поколінь. Але одного цього було б недостатньо.
Я витрачав свої кошти на стажування
Якщо працюєш у центральній лікарні, мало просто добре лікувати людей. Треба постійно освоювати нові види операцій, вивчати нові хвороби, фахову наукову літературу. А поки ти молодий, хочеться ж і вихідні провести з сім’єю, виїхати кудись на відпочинок. Мені цього теж хотілося, тим більше, що з набуттям незалежності ми всі отримали довгоочікувану можливість вільно подорожувати світом. Але в ті роки я витрачав свій час не на розваги, а на вдосконалення. Діти були зовсім маленькими: одній дитині рік, іншій — три, а я за свої кошти на місяць виїжджав стажуватися за кордон. Раз, другий, третій… Причому їхав не навмання, а точно знаючи, що саме треба освоїти за кордоном і впровадити у себе, адже в Литві цього поки ніхто не робить. Так, до середини 90-х я об’їздив Європу, побував в Америці — словом, удосконалювався, як міг.
Втрачаємо найздібніших і перспективних
Нам дуже пощастило, що отоларингологія народилася в центрі Європи — у Німеччині та Австрії. Звичайно, в США вся медицина знаходиться на дуже високому рівні. Але все ж найновіше в отоларингології зароджувалося в Європі, там і донині багато хороших клінік, де можна спеціалізуватися в різних нюансах нашої спеціальності. І дуже зручно, що це зовсім недалеко від Литви. Щоправда, сьогодні таке становище, що незабаром наші лікарі їхатимуть у німецькомовні країни не стажуватися, а на постійну роботу. Німеччина й Австрія мають намір найближчим часом полегшити адаптацію медичних дипломів, отриманих у Литві, і навіть запрошувати туди кращих студентів для проходження ординатури. Європі гостро не вистачає лікарів, вона всерйоз перейнялася залученням наших фахівців.
На жаль, у нинішній Європі заробітки лікарів невеликі порівняно з іншими спеціальностями, де відповідальності набагато менше. У США лікарі живуть дуже добре і заробляють багато, а в Європі це звичайний середній клас. Тільки якщо лікар дуже успішний, у нього велика приватна практика, стан змінюється. А в основній масі лікарі отримують хоч і набагато більше, ніж у Литві, але все ж не такі гроші, заради яких варто 10-15 років молодості віддати напруженому навчанню та нести величезну відповідальність за життя і здоров’я людей.
Проте, незважаючи на це, для литовських медиків європейські умови вельми привабливі. У нас держава виділяє на медичну освіту кошти, та ніхто не несе відповідальності за подальше працевлаштування молодих фахівців і пристойні умови для них. Звичайно, багато молоді зараз навчається за власний рахунок, але, на мій погляд, держава повинна схаменутися і подумати, як хоча б на 3-5 років затримати їх потім у Литві, відчути віддачу від власних молодих кадрів.
Зміна пріоритетів
До речі, в нашій професії виразно спостерігається зміна пріоритетів. Якщо років двадцять тому, коли я сам навчався, престиж цієї професії був дуже високий, у медицину йшли кращі абітурієнти, то років 15 тому їх чомусь змінили дуже-дуже середні студенти. В останні 5-6 років становище виправилося — на медичний факультет знову вступити важко, в цю професію йдуть дуже здібні люди, які прекрасно вчилися в школі. Але пізніше вони не отримують у Литві того, чого варті. 30-річний фахівець-медик не хоче працювати за півтори тисячі літів, тому всі ці дуже здібні й перспективні люди змушені шукати собі місце під сонцем за кордоном — на превеликий жаль. П’ять років тому з Литви виїжджали одиниці лікарів — ті, хто був відносно молодий, але не міг знайти для себе гідної позиції. Сьогодні ж наймолодші та здібні масово виїжджають, навіть не почавши працювати на батьківщині. Мабуть, у кількісному відношенні нашій країні рано бити тривогу — лікарів вистачає, але ми втрачаємо тих, хто найближчим часом міг би стати дуже хорошим фахівцем.
Я, об’їздивши півсвіту, залишився. Коли займаєшся справою, яка тобі подобається, протриматися можна. Але ж маса висококласних фахівців у Литві, щоб забезпечити нормальні умови життя своїм родинам, працює на 2, а то й на 3 ставки. Додайте до цього ще регулярні денні та нічні чергування, наукові доповіді, лекції студентам… Працювати треба дуже багато і по-різному. Це, зрозуміло, підвищує кваліфікацію, але ж і виснажує. Рятує лише усвідомлення того, що це дуже цікава робота і її поки в надлишку.
Штучні втрати…
Моя основна спеціальність — це саме вуха і слух. Ми робимо в цій галузі цілий ряд унікальних операцій. Оскільки країна у нас невелика, я виконую і всі інші операції та процедури як ЛОР-фахівець широкого профілю. Найчастіша причина втрати слуху — пошкодження слухового нерва. Як правило, воно залежить від віку — кожен з нас із часом починає гірше бачити й чути. Але сьогодні зростає втрата слуху в зовсім молодих людей — любителів слухати гучну музику через навушники. Ми проводили дослідження серед литовських підлітків і з’ясували, що лише 20-30% користуються цією апаратурою правильно, не перевищуючи припустимої норми гучності. У США аналогічні дослідження показують, що 12-13% підлітків внаслідок постійного перевищення гучності вже явно недочувають. А що буде через 10-15 років?
…і вправні надбання
Інший бік нашої роботи — ситуації, коли ми можемо повернути людям слух. Навіть у випадку, якщо дитина народилася абсолютно глухою, за допомогою кохлеарної імплантації, тобто установки спеціального протеза, ми вже можемо повернути їй слух. Якщо зробити таку операцію вчасно — найкраще до 2 років, людина буде чути і зможе навчитися говорити. Відбір подібних хворих треба виконувати повсюдно і вчасно, тоді глухонімих дітей у нас взагалі може не залишитися. У більш пізньому віці, після 5-6 років, така операція, на жаль, уже не допоможе, тому що атрофуються специфічні мозкові зони, відповідальні за мовлення. Тоді втручатися в ситуацію не варто. А якщо встигнути зробити імплантацію в півтора роки і не виявиться інших супутніх глухоті захворювань, дитина розвиватиметься майже нарівні зі здоровими дітьми.
Такі захворювання або зумовлені генетичними порушеннями, або виникають під час вагітності. Відсоток таких дітей приблизно однаковий в усьому світі. У Литві щорічно виявляють близько 30-40 дітей. Дитина, що народилася глухою, взагалі не знає, чим жіночі голоси відрізняються від чоловічих. Але за допомогою імплантату організм швидко освоюється в цій ситуації. Сьогодні ми вчасно виявляємо 80-90% глухих від народження дітей. Деяким із них, якщо хоча б трішки слуху є від природи, вистачає звичайного слухового апарату. Іншим ставимо імплантати — таких дітей у Литві вже більше 200. І всі вони тепер чують. Ми використовуємо зарубіжні імплантати. У світі лише кілька виробників такої диво-техніки. Близько 30 років тому практично кожна країна намагалася створити власну оригінальну технологію, але перемогли найкращі — їх залишилося троє. На даний момент наша держава майже повністю компенсує вартість подібних операцій — лише протез коштує від 70 до 100 тисяч літів. Ми можемо з упевненістю сказати, що в змозі надати допомогу буквально кожній литовській дитині. І хоча б у цій сфері можемо пишатися тим, що в нашій країні щось іде до кращого.
Операція, схожа на диво
Наші оперативні втручання повертають слух тим, у кого його ніколи не було від природи. Це все одно, що повернути зір незрячому. Ми намагаємося коригувати помилки природи. Сучасна медицина прийде до цього, але не так швидко. А в нашій сфері вже є хороші результати. Ми з’єднуємо мікрофон прямо з людським мозком. Мікрофон отримує звуки ззовні, перетворює їх в електронний імпульс, поряд із пошкодженим слуховим нервом ми ставимо електрод і сучасна техніка перетворює звуки природи в сигнал, який мозок приймає майже без спотворень. Таку операцію можна зробити і дорослій людині, яка колись нормально чула, але втратила слух на обидва вуха. Такі хворі у мене теж є, і їм вдалося неабиякою мірою відновити слух. З оточуючими у них немає проблем — після підключення апарата вони відразу розуміють, що їм говорять.
Сьогодні ми з успіхом вирішуємо й інші важливі проблеми органів слуху. Наприклад, латаємо «діряві» перетинки. Ні, ми не навчилися їх зашивати — з’явилися методики їх відновлення за допомогою тканин самого хворого, взятих з інших місць організму. Перетинку не зашивають і не склеюють, а обкладають спеціальними тампонами з потрібною тканиною і вона поступово зростається з пошкодженою перегородкою.
Welcome до Вільнюсу!
Свого часу я, аби отримати досвід, об’їздив півсвіту, сьогодні сам приймаю іноземних колег і ділюся знаннями. Найчастіше приїжджають закордонні студенти. За особливими програмами у нас стажувалися лікарі з Афганістану, зараз чекаємо колег із Молдови, адже для них це ближче і доступніше, ніж Німеччина, до того ж ми можемо багато чого пояснити їм російською мовою. Радує те, що в галузі вушної хірургії Вільнюс сьогодні, безперечно, є лідером і за обсягом виконуваних операцій, і за їх складністю. Нам не треба вдаватися до допомоги зарубіжних фахівців — ми все можемо зробити самі…
Бесіду вела Тетяна ЯСИНСЬКА, спеціально для «ВЗ»
