Нещодавно Генеральний директор ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» — одного з найбільших вітчизняних виробників фармацевтичних препаратів — Гліб Загорій публічно захистив докторську дисертацію і йому присвоєно Державною атестаційною комісією Міністерства освіти України науковий ступінь доктора фармацевтичних наук. Тема його наукової роботи досить актуальна — «Методологічне обґрунтування стратегії і тактики оптимізації та ефективного розвитку вітчизняного виробництва лікарських засобів».
ВЗ Глібе Володимировичу, скажіть, будь ласка, ви отримали ступінь доктора, напевно, витративши на це чимало зусиль. Навіщо це вам, успішному бізнесмену?
— Вважаю, що знання і практичний досвід, напрацьовані в бізнесі, повинні використовуватися. Моя наукова робота — унікальний, понад 15-річний практичний досвід розвитку «Дарниці» в найрізноманітніших умовах. Крім того, фармація — це сфера діяльності, де показник наукоємності є одним із найвищих, тому здобуття наукового ступеня тут має цілком практичний сенс. Неможливо повноцінно орієнтуватися в сфері обігу ліків та питаннях функціонування системи охорони здоров’я, не об’єднавши науковий і практичний потенціал.
ВЗ Яка практична цінність вашої наукової роботи?
— У процесі написання роботи було багато експериментів із моделями ціноутворення, пріоритетністю капітальних інвестицій, черговістю наукових досліджень для формування найбільш збалансованого портфеля продуктів, пошуком власної стратегії розвитку на перспективу. Звичайно, метою був найбільш ефективний розвиток нашого підприємства. Сформований план змін заклав основу наукових інновацій та виробничих інвестицій на наступні 7 років, дозволив сконцентрувати зусилля у сфері кардіології та неврології. Боротьба з найпоширенішими соціальними захворюваннями, які є основними причинами смертності населення і безпосередньо впливають на інвалідизацію, втрату працездатності, має стати провідним напрямом діяльності.
ВЗ Чому обрали саме цю тему дисертації?
— Ми ставили реалістичні цілі та завдання: розробити план системних заходів з оптимізації та розвитку саме вітчизняного виробництва лікарських засобів. З точки зору забезпечення ліками країна виглядає імпортозалежною, і це підриває національну безпеку. Частка іноземних виробників на фармацевтичному ринку в грошовому вираженні становить близько 70%, вітчизняних — лише 30%. І подібне співвідношення не є економічно обґрунтованим. Мало того, що це небезпечно в кризових ситуаціях, так ще й 70% усіх коштів, зароблених фармацевтичними компаніями в Україні, перетікає за кордон. У країні при цьому повністю відсутня системна політика переходу на європейські норми функціонування фармації. Але у вітчизняних виробників як і раніше є величезні можливості для розвитку.
ВЗ Що заважає розвиватися вітчизняним виробникам?
— Корінь цієї проблеми лежить у самій системі охорони здоров’я і навіть у самому економічному стані країни та її громадян. Існуючі в Україні підходи до лікування захворювань із найвищим рівнем смертності давно застаріли. Вони не відповідають сучасним науково обґрунтованим та економічно виправданим підходам, застосовуваним у більш розвинених країнах із високим рівнем доходів населення. Українські пацієнти лікуються не сучасними ефективними препаратами, а тим, що подешевше. Наприклад, у лікуванні хвороб системи кровообігу в Україні лідирує ацетилсаліцилова кислота.
Держава не приділяє достатньої уваги і, тим більше, не бере на себе відповідальності за безпідставне завищення цін на ліки, ігнорує безконтрольну реєстрацію імпортних медикаментів та шкоду колосального потоку телевізійної реклами ліків. При цьому рівень персональної відповідальності керівників системи охорони здоров’я за таке зневажання головного стратегічного ресурсу будь-якої економіки — людського — вкрай низький. А отже, мотивації щось змінювати у них практично немає. Хоча це питання — частина національної безпеки країни.
Більш того, наша галузь сама по собі занадто зарегульована для вітчизняних компаній — ліцензування, сертифікація тощо.
ВЗ Але ж такі норми європейського законодавства…
— Так, і це, безумовно, позитивна тенденція з точки зору інтересів пацієнта. Але проблема в тому, що зараз український виробник поставлений у нерівні умови порівняно з іноземним, що відкриває широке поле для маніпуляцій із якістю продукту з боку іноземних виробників. Ми як країна не можемо поїхати на завод у Європу й перевірити, як виробляють медикаменти для України. Попереднє керівництво Державної служби України з лікарських засобів боролося на рівні ЄС хоча б за дзеркальні вимоги щодо перевірки якості та умов виробництва препаратів і практично вийшло на фінішну пряму. Зараз цей процес зупинився і повернувся назад.
Крім того, Україна впускає практично будь-якого європейського виробника, а сама поставляти препарати в Європу фактично не може, незважаючи на їх очевидні конкурентні переваги, через відсутність угод про визнання результатів інспекцій виробництв і контролю якості. Питання щодо Угоди про оцінку відповідності та прийнятності промислових товарів (Agreement on Conformity assessment and acceptance of industrial products — АСАА) між ЄС та Україною, яка передбачає, що торгівля певними товарами в її рамках проводитиметься без додаткових випробувань та процедур підтвердження відповідності, було виключене з порядку денного чергового засідання Підкомітету зі співробітництва Україна — ЄС. Знову вітчизняний виробник менше захищений, ніж іноземний.
ВЗ Ви сказали про недобросовісні дії з боку іноземних виробників. Хіба міжнародного сертифіката недостатньо, аби гарантувати якість препарату?
— Це не можна назвати махінаціями, вони роблять усе за буквою закону. Але відбувається оптимізація витрат, яка не йде на користь нашим пацієнтам. Дуже часто для свого ринку, наприклад, для країн ЄС, іноземні компанії виробляють препарат у своїй країні в повній відповідності із жорсткими регуляторними вимогами. А для ринків, що розвиваються, таких як Україна, з метою зниження затрат виробництво здійснюється в країнах, де така регуляторна система відсутня. Таким чином, виробляється лікарський засіб під однією і тією ж назвою і з тим же складом, але вже іншого рівня ефективності. Саме тому останніми роками Україна добивалася можливості проводити інспекції.
ВЗ У вас є пропозиції, що потрібно зробити зараз, аби ситуація змінилася?
— Важливо зберегти послідовність і чітку позицію в реалізації курсу на євроінтеграцію галузі. Це високі стандарти якості ліків, обов’язкова вимога наявності доказової бази їх ефективності й рівні умови для виробників. Усі ці заходи спрямовані на захист як здоров’я, так і матеріального благополуччя нашого пацієнта.
Необхідно продовжити починання попереднього керівництва Держлікслужби — забезпечити нашому пацієнту й системі охорони здоров’я ті ж гарантії якості та ефективності ліків, які мають громадяни країн ЄС. Тобто впровадити систему забезпечення якості ліків на всіх стадіях життєвого циклу препарату, виконувати обов’язки країни із жорсткою регуляторною системою — члена Міжнародної системи співробітництва фармацевтичних інспекцій PIC/S, відновити членство в медичних підкомісіях Єврокомісії, розвивати співробітництво з членами Міжнародної асоціації фармвиробників, Міжнародної конфедерації за умовами виробництва та якістю лікарських засобів. Повернути практику інспектування заводів, які постачають свою продукцію в Україну, забезпечити законодавчу платформу для реєстрації в Україні препаратів лише з доведеною ефективністю. Запровадити європейський підхід до ціноутворення на лікарські засоби, використавши практику порівняльних цін іноземних виробників, — це убезпечить споживача від загрози переплачувати в рази за іноземні препарати.
ВЗ Ви балотуєтеся в народні депутати від Блоку Петра Порошенка. Навіщо?
— По-перше, аби допомогти Президенту України реалізувати задекларовану ним Програму реформ. По-друге, застосувати свої знання і практичний досвід для розвитку національної фармацевтичної галузі й системи охорони здоров’я. Я добре розумію проблеми галузі й бачу шляхи вирішення цих проблем.
ВЗ Із чого ви розпочнете, якщо вас оберуть у Парламент?
— Із реформування системи охорони здоров’я. Її можна умовно розділити на дві частини: фармація та медицина. І якщо фармація останніми роками інтенсивно розвивалася, то в медицині ситуація зовсім запущена. Чинна в Україні модель системи охорони здоров’я (система М.О. Семашка), успадкована від колишнього СРСР, із початку її впровадження була спрямована на захист і збереження життя населення в умовах військових дій і боротьби з епідеміями. Вона ніколи не була орієнтована на підвищення якості й рівня життя населення. Система фінансується з розрахунку на лікарняне ліжко і штат медичних працівників. А в умовах обмежених фінансових можливостей системи, зростаючих проблем у медичному обслуговуванні, невисоких доходів більшості громадян, появи дороговартісних лікарських засобів і технологій такий підхід призводить до значних фінансових перевитрат держави й пацієнта. Більш того, результатом стає загострення соціальної напруженості між групами населення з різними рівнями достатку.
ВЗ У вас є пропозиції, що слід зробити прямо зараз?
— Необхідний комплексний план реорганізації цієї системи. Повинно бути єдине бачення напрямків реформування, його етапності, цілей, завдань, учасників і відповідальних, прийнятний перелік інструментів або індикаторів ефективності, термінів, обсягу фінансування тощо.
Ідеальної моделі, до якої ми повинні прийти, не існує — у кожної країни свій шлях, але є ряд систем, від яких ми можемо взяти краще, виходячи із власних реалій. Від потреб різних категорій пацієнтів і лікарів до формування системи, а не навпаки, як це було раніше.
Нормальна система охорони здоров’я — це комплексна програма соціально-економічного розвитку суспільства. Сюди входять і охорона навколишнього середовища, і безпека харчових продуктів, і пропаганда здорового способу життя, і боротьба з наркоманією та багато іншого.
У нас же система медичного забезпечення часто використовується для реалізації популістських цілей, за якими вдало приховуються корупційні схеми. Так народжуються різного роду «пілотні проекти», які не мають нічого спільного з реформуванням медицини, розраховані лише на короткі піар-кампанії політиків.
